П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
03 вересня 2021 р.м. ОдесаСправа № 420/15402/20
Категорія: 112030000 Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н.В.
Місце ухвалення: м. Одеса
Дата складання повного тексту: 03.03.2021 р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання неправомірними дій щодо не виплати грошової компенсації,
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини (далі - в/ч) НОМЕР_1 про:
- визнання протиправною бездіяльності в/ч НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку з 12 березня 2019 року по 01 жовтня 2020 року з виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2019 рік;
- зобов'язання в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку з 12 березня 2019 року по 01 жовтня 2020 року з виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2019 рік у розмірі - 347 622,07 грн.;
- зобов'язання в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення військовослужбовців, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2004 року №4.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що військовою частиною при звільненні не було здійснено повного розрахунку з позивачем, а саме не виплачена компенсація за невикористану додаткову відпустку учаснику бойових дій.
Кошти були виплачені лише 01 жовтня 2020 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року у справі №420/667/20, яке набрало законної сили.
Позивач вважає, що відповідно до положень ст.ст. 116, 117 КЗпП України на його користь підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, який розраховується відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, за період з дати звільнення по дату фактичного розрахунку.
Відповідач позов не визнав, вказуючи, що Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не врегульовані питання порушення роботодавцем, строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Також, відповідач вказує, що норми КЗпП України щодо стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не поширюються на військовослужбовців, які проходять службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законодавства України. З огляду на зазначене, відповідач просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 березня 2021 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - відмовлено повністю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також у зв'язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги:
- судом першої інстанції залишено поза увагою те, що спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов'язані із затримкою розрахунку при звільненні (припинення контракту про проходження військової служби) військовослужбовців з лав Збройних Сил України, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, в такому разі застосуванню підлягають положення КЗпП України. Крім того, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року за №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівників. Оскільки рішення Конституційного Суду України є більш вагомим ніж рішення Верховного Суду по справі №810/1543/17 від 27 червня 2018 року (на позицію якого посилається суд першої інстанції) - слід керуватися висновками Конституційного Суду України;
- враховуючи, що позивачу не виплачена належна компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, в день звільнення, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку вважає правомірними. При цьому, як роз'яснено у п.32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.
У відзиві в/ч НОМЕР_1 на апеляційну скаргу вказується, що апеляційна скарга вважає безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Обставини встановлені судом першої інстанції, підтверджені судом апеляційної інстанції та неоспорені учасниками апеляційного провадження:
ОСОБА_1 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 на посаді заступника начальника складу з морально-психологічного забезпечення та безпосередньо брав участь у антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 по стройовій частині від 12 березня 2019 року №75 виключено із списків особового складу частини та усіх видів забезпечення заступника начальника складу з морально-психологічного забезпечення ОСОБА_1 , звільненого наказом командувача Сухопутних військ Збройних сил України від 08 жовтня 2018 року №459 (по особовому складу) за пп."к" п.2 ч.5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження контракту).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року у справі №420/667/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 24 червня 2015 року по 12 березня 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12 березня 2019 року.
Зобов'язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 24 червня 2015 року по 12 березня 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12 березня 2019 року.
На виконання вищевказаного судового рішення відповідачем 01 жовтня 2020 року виплачено компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 24 червня 2015 року по 12 березня 2019 року, що не заперечується сторонами.
У зв'язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні ч.1 ст. 117 КЗпП України є безпідставним.
Також суд першої інстанції зазначив, що правильність розрахунку, виконаного позивачем, судом не перевіряється, оскільки позивач не довів свого права на отримання грошової суми за затримку розрахунку при звільненні.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не довів обґрунтованості своїх вимог, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
Колегія суддів не погоджується з цими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Тобто, відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо).
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів ч.1 ст. 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Указані висновки узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (п.71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Аналогічного висновку дійшов Верховний суд у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (п.91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Також, Велика Палата Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки, можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
Як вбачається зі змісту позову ОСОБА_1 , 01 жовтня 2020 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року позивачу було перераховано 45 000 грн., що підтверджується дублікатом квитанції від 01 жовтня 2020 року №20201001773829970 (а.с.24).
З аналізу даних розміщених на офіційному сайті Національного банку України, встановлено, що на дату звільнення позивача (12 березня 2019 року) розмір облікової ставки НБУ становив 18% річних.
Отже, враховуючи розмір невиплаченої грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій (з березня 2019 року по жовтень 2020 року), взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, позивач би сплатив 18% річних від цієї суми, тобто - 13 500 грн.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 13 500 грн.
Зазначена сума не відображає дійсний розмір майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Аналогічного правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.
Щодо зобов'язання виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 (далі - Порядок) , колегія суддів зазначає наступне.
Пунктами 2-5 Порядку, передбачено, що грошова компенсація виплачується особам, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб. Виплата грошової компенсації військовослужбовцям та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що нормативно чітко визначено, що щомісячна грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб виплачується виключно щодо сум грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних або право на які набуте у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби.
Тоді як, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є грошовим забезпеченням, під час проходження військової служби позивач не набув права на отримання такого середнього заробітку, підставою для його нарахування є не виконання обов'язків військової служби, а несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З урахуванням вищенаведених норм діючого законодавства, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів Порядку та, відповідно, для задоволення позову у вказаній частині.
За таких обставин, належним способом відновлення порушеного права позивача, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, є визнання протиправними дій та зобов'язання відповідача виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні з 12 березня 2019 року по 01 жовтня 2020 року у розмірі 13 500 грн.
Враховуючи, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права та висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи в цій частині, колегія суддів, керуючись п.п.3, 4 ч.1 ст. 317 КАС України вважає необхідним, скасовуючи рішення суду першої інстанції, ухвалити нове судове рішення в цій частині, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Судові витрати у справі відсутні.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.2 ч.1 ст. 315, п.п.3, 4 ч.1 ст. 317, ст.ст. 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 березня 2021 року скасувати.
Ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки з березня 2019 року по жовтень 2020 року виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки у розмірі 13 500 грн. (тринадцять тисяч п'ятсот гривень).
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 03 вересня 2021 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Суддя: Лук'янчук О.В. Ступакова І.Г.