25 серпня 2021 р.Справа № 520/11136/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Кононенко З.О. , Мінаєвої О.М. ,
за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.02.2021, головуючий суддя І інстанції: Н.В. Савицька, м. Суми, по справі № 520/11136/2020
за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 )
до ОСОБА_1
про відшкодування завданої шкоди державі,
ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) (далі-позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі-відповідач), в якій просив суд:
- стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) збитки у розмірі 196048,95 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.07.2019 по справі №480/1092/19 відповідача було поновлено на військовій службі та виплачено грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, однак, у подальшому, наказом від 23.08.2019 №397-ОС, відповідача було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням з військової служби (закінченням строку контракту). Після поновлення на посаді та під час звільнення з військової служби відповідачу було виплачено компенсацію за невикористані дні відпустки, грошове забезпечення за 1 місяць, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, а також компенсацію за речове майно. На думку позивача, відповідач не мав права на отримання вказаних виплат.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 12.02.2021 по справі №520/11136/2020, прийнятим в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, у задоволені позову ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) до ОСОБА_1 про відшкодування завданої шкоди державі відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення прийняти нову постанову, якою задовільнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що відповідачу було виплачене грошове забезпечення за час вимушеного прогулу (за один місяць), та під час наступного звільнення здійснено ще ряд виплат.
Відповідача до матеріальної відповідальності не притягали, а відповідний збиток державі виник внаслідок здійснення відповідачу надмірних виплат, на які він фактично не мав права, з урахуванням Постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2019 по справі №480/1092/19, а саме: грошове забезпечення за 1 місяць по судовому рішенню у сумі 12422,10 грн; грошова компенсація за 12 днів у сумі 8923,94 грн; одноразова грошова допомога при звільнені з військової служби 171061,20 грн; компенсація за речове майно у сумі 3641,71 грн.
Разом з цим, у відповідності до Наказу начальника Харківського прикордонного загону від 09.01.2020 №8-ос, що був виданий на підставі постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2019 по справі №480/1092/19, були скасовані відповідні пункти наказів щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді та наказ щодо його подальшого звільнення у зв'язку з закінченням контракту (наказ від 23.08.2019 №397-ОС), на підставі якого позивачу і здійснювались відповідні виплати.
Таким чином ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення відповідно до наказу від 07.03.2020 №105-ос у зв'язку зі звільненням з військової служби за службовою невідповідністю. На підставі зазначеного слід стверджувати, що всі виплати, що здійснювались відповідача в ході його поновлення на посаді та подальшому звільненні були надмірними, відповідна заборгованість також відображена в даних бухгалтерського обліку Харківського прикордонного загону, що підтверджується довідкою Головного бухгалтера від 10 серпня 2020.
Позивач звертає увагу, що норми Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України від 25 червня 2018 року № 558, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 р. за №854/32306 передбачають окремі поняття грошового забезпечення та місячного грошового забезпечення, які мають зовсім різне поняття та склад.
Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши обставини справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного
Судом першої інстанції встановлено, що наказом начальника Східного регіонального управління Державно прикордонної служби України від військової служби від 21.02.2019 №96-0С ОСОБА_1 звільнено з військової служби за підпунктом «д» пункту 2 ч.5 ст 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (через службову невідповідність). На підставі вказаного наказу, наказом начальника Харківського прикордонного загону від 07.03.2019 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 16.07.2019 по справі №480/1092/19 ОСОБА_1 було поновлено на військовій службі.
Відповідно до наказу начальника Харківського прикордонного загону від 09.08.2019 №377-ОС ОСОБА_1 було поновлено на посаді.
Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 від 13.07.2020 №310 у березні 2019 року відповідачу було виплачено грошове забезпечення за 7 днів у сумі 2215,98 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2019 рік у сумі 9813,60 грн, грошову компенсацію за невикористані дні відпустки у сумі 2616,96 грн. У квітні 2019 року було виплачено компенсацію за речове майно у сумі 33271,09 грн. У серпні 2019 була нарахована та виплачена грошова компенсація за невикористані дні відпустки у сумі 12354,42 грн, грошове забезпечення за 1 місяць по судовому рішенню у сумі 12422,10 грн, грошова компенсація за 12 днів у сумі 171061,20 грн. У жовтні 2019 року було виплачено компенсацію за речове майно у сумі 3641,71 грн.
У подальшому наказом начальника Харківського прикордонного загону від 23.08.2019 № 397-ОС ОСОБА_1 було виключено зі списків, особового складу та всіх видів забезпечення у зв'язку зі звільненням з військової служби на підставі наказу начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 21.08.2019 481-ОС у зв'язку з закінченням строку контракту.
У подальшому, постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2019 по справі №480/1092/19 було скасовано рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.07.2019 та прийнято нову постанову, якою відмовлено в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, у тому числі й щодо поновлення на посаді та стягнення грошових коштів. Ухвалою Верховного суду від 23.01.2020 ОСОБА_1 відмовлено у відкритті касаційного провадження по даній справі.
Позивач, вважаючи, що відповідач не мав права на отримання виплат, які було із ним проведено після поновлення на посаді, звернувся до суду із даним позовом.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності проведеного позивачем розслідування, невстановлення та недоведення, якими конкретно неправомірними діями військовослужбовця заподіяно шкоду; вимоги яких законів, військових статутів, порадників, інструкцій та інших нормативних актів при цьому було ним порушено; недоведення позивачем виплати відповідних грошових сум у результаті рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату, та недобросовісності набувача такої виплати.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами першою та четвертою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Зазначеними нормами права право прямо передбачено, що військова служба є публічною службою.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року №548-XІV (далі - Статут; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Статтею 9 Статуту встановлено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статей 26 та 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Законодавець урегулював питання, пов'язані з порядком притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов'язків спеціальним нормативним актом.
Так, підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов'язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами визначає Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затверджене Постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року №243/95-ВР (яке було чинним на час виникнення та дії спірних правовідносин, далі - Положення №243/95-ВР).
Відповідно до пункту 2 Розділу І Положення №243/95-ВР відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, завдана розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів (далі - військові частини) для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.
Зі змісту пункту 3 Розділу І Положення №243/95-ВР вбачається, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність за наявності: а) заподіяння прямої дійсної шкоди; б) протиправної їх поведінки; в) причинного зв'язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди; г) вини у заподіянні шкоди. Протиправною визнається така поведінка (дія чи бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов'язки. Військовослужбовець або призваний на збори військовозобов'язаний визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинене ним умисно чи з необережності.
Відповідно до пункту 17 Розділу ІV Положення №243/95-ВР у разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди командир (начальник) військової частини призначає розслідування для встановлення причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб. Розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня виявлення шкоди. У необхідних випадках цей термін може бути продовжено вищим за підлеглістю командиром (начальником), але не більш як на один місяць. Розслідування не проводиться, якщо причини, розмір шкоди та винних осіб встановлено в ході ревізії (перевірки), інвентаризації, дізнання, попереднього слідства або судом.
Пунктом 18 Розділу IV Положення №243/95-ВР визначено, що розслідування призначається письмовим розпорядженням командира (начальника) військової частини, який має право прийняти рішення про притягнення військовослужбовця і призваного на збори військовозобов'язаного до матеріальної відповідальності. Розслідування провадиться посадовою особою, компетентною у питаннях обліку, зберігання та використання відповідного майна або яка має вищу юридичну освіту. Забороняється доручати розслідування посадовій особі, яка є підлеглою чи безпосереднім начальником військовослужбовця чи військовозобов'язаного, призваного на збори, дії яких необхідно розслідувати, а також посадовим особам, які є співучасниками заподіяння матеріальної шкоди чи зацікавлені в результатах розслідування.
Відповідно до п. 19 Розділу IV Положення №243/95-ВР, розслідуванням повинно бути встановлено: в чому полягає матеріальна шкода та яка її вартісна оцінка; якими конкретно неправомірними діями військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного заподіяно шкоду; вимоги яких законів, військових статутів, порадників, інструкцій та інших нормативних актів при цьому було порушено; умисно чи з необережності та з якою метою заподіяно шкоду; чи заподіяно шкоду винною особою під час виконання службових обов'язків; ступінь вини кожного у разі заподіяння шкоди кількома особами; умови та причини, що сприяли заподіянню шкоди, та її наслідки.
Таким чином, для притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності, обов'язковою умовою є підтвердження матеріалами службового розслідування факту умисного чи з необережності скоєння ним дій чи бездіяльності, якими завдано шкоду.
Однак, колегія суддів зазначає, що службове розслідування щодо завдання ОСОБА_1 шкоди Харківському прикордонному загону не призначалось та після звільнення із служби відповідач здав обхідний лист, який був прийнятий керівництвом військової частини без зауважень.
В матеріалах справи та апеляційній скарзі відсутні докази щодо наявної протиправної поведінки з боку ОСОБА_1 та наявності взаємозв'язку між його діями та заподіяної шкоди.
Позивач фактично заявив вимоги про стягнення виплат проведених позивачем на підставі рішення суду, при цьому в матеріалах справи не міститься доказів, що вказані виплати проведені внаслідок протиправної поведінки відповідача.
Враховуючи вищезазначене, позивачем не доведено факт нанесення державі шкоди.
Згідно з пунктом першим частини першої статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Тлумачення цієї норми свідчить, що законодавцем передбачені два виключення із відповідного правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.
При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум, однак позивачем не було доведено наявність даної обставини.
Щодо посилань в апеляційній скарзі позивача на те, що Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України від 25 червня 2018 року № 558, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 р. за №854/32306 передбачає окремі поняття грошове забезпечення та місячне грошове забезпечення які мають зовсім різне поняття та склад.
Колегія суддів зазначає, що порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які проходять військову службу в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (Адміністрації Державної прикордонної служби України), територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (регіональних управліннях Державної прикордонної служби України), Морській охороні, яка складається із загонів морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, навчальних закладах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України (далі - органи Держприкордонслужби), визначає Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затв. наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 року № 558 (далі Інструкція № 558).
Пункту 2 розділу 1 Інструкції № 558 визначено, що термін грошове забезпечення означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця;
грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення;
місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством;
місячне грошове забезпечення складається із: основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням); щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія).
Відповідно до п. 6 розділу 1 Інструкції № 558, грошове забезпечення, виплачене в розмірах, установлених законодавством, які діяли з дати виплати, поверненню не підлягає, якщо право на нього повністю або частково військовослужбовцем надалі втрачене.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не було встановлено та не доведено наявність неправомірних дій зі сторони відповідача як військовослужбовця, які призвели до заподіянню шкоди, оскільки службового розслідування позивачем проведено не було та після звільнення ОСОБА_1 позивачеві здано обхідний лист, який прийнятий керівництвом військової частини без зауважень чи претензій, що свідчить про відсутність таких на час звільнення.
Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що під час вирішення спору суд першої інстанції правильно застосував норми процесуального та матеріального права, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують та не дають підстав для зміни чи скасування судового рішення, тому ухвалене у справі рішення підлягає залишенню без змін.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Згідно ч.ч. 1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.02.2021 по справі №520/11136/2020 суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.02.2021 по справі № 520/11136/2020 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)Я.М. Макаренко
Судді(підпис) (підпис) З.О. Кононенко О.М. Мінаєва
Повний текст постанови складено 03.09.2021 року