Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/10946/2021
м. Київ Справа № 757/46465/18-ц
02 вересня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Левенця Б.Б.
- Борисової О.В.
при секретарі - Верес Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 грудня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Волкової С.Я., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення порядку користування квартирою, що є спільною власністю,-
17 вересня 2018 року ОСОБА_2 звернулась до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення порядку користування квартирою, що є спільною частковою власністю.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що в провадженні Печерського районного суду м. Києва перебувала цивільна справа № 757/45050/15-ц за її позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено частково, визнано факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 01 листопада 2007 року по 17 червня 2009 року, визнано за ОСОБА_2 право власності на 21/100 частку у квартирі АДРЕСА_1 , в решті позову відмовлено.
11 січня 2018 року Апеляційним судом м. Києва рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення яким в порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину у квартирі АДРЕСА_1 .
27 червня 2018 року Верховним Судом у складі судді Касаційного цивільного суду Коротуна В.М. постанову Апеляційного суду м. Києва від 11 січня 2018 року залишено в силі.
Зазначає, що постановою Апеляційного суду м. Києва від 11 січня 2018 року визнано право власності за нею та відповідачем на квартиру АДРЕСА_1 в рівних частках - по 1/2 за кожним, однак сторони не можуть дійти згоди щодо порядку користування зазначеним майном.
Вказує на те, що відповідач користується квартирою одноособово, на її звернення відповідач не надає ключів від вхідних дверей, чим чинить перешкоди у реалізації її права володіти та користуватись майном, у зв'язку з чим вона вимушена звернутись до суду.
Зазначає, що згідно технічного паспорту спірна квартира є трьохкімнатною, житлова площа- 72,90 кв.м, складається з кімнати площею 31/,3 кв.м, кімнати площею 25,1 кв.м, кімнати площею 16,5 кв.м, кухні площею 15,8 кв.м, вбиральні (поєднана) 0,7 кв.м, сан. вузлів площею 2,8 кв.м та 6,3 кв.м, коридора площею 17,9 кв.м, лоджії площею 2,9 кв.м. загальна площа квартири 118,6 кв.м. Кімнати в квартирі ізольовані.
Вказує на те, що вона буде проживати в спірній квартирі разом із своїм чоловіком ОСОБА_3 та малолітньою дитиною ОСОБА_4 .
З огляду на вище викладене просила суд встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , яка є спільною частковою власністю її та відповідача наступним чином: у її користування, з урахуванням складу її сім'ї, виділити житлову кімнату площею 16,5 кв.м, кімнату площею 25,1 кв.м, сантехнічне приміщення площею 6,3 кв.м, а у користування відповідача виділити житлову кімнату площею 31,3 кв.м разом з лоджією площею 2,9 кв.м та сантехнічне приміщення площею 2,8 кв.м., в загальному користуванні залишити кухню площею 15,8 кв.м та коридор площею 17,9 кв.м.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 01 грудня 2020 року позов задоволено.
Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 наступним чином:
виділено ОСОБА_2 у користування кімнату площею 16,5 кв.м, кімнату площею 25,1 кв.м, санвузол площею 6,3 кв.м.
виділено ОСОБА_5 у ОСОБА_6 у у користування кімнату площею 31,3 кв.м з лоджією площею 2,9 кв.м, що прилягає до зазначеної кімнати, санвузол площею 2,8 кв.м, залишити в загальному користуванні сторонам кухню площею 15,8 кв.м, коридор площею 17,9 кв.м, вхід у квартиру.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 114,40 грн сплаченого судового збору.
Не погоджуючись з такими рішеннями суду першої інстанції, 04 січня 2021 року відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 грудня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким частково задовольнити позов ОСОБА_2 та встановити наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1 : виділити у користування ОСОБА_7 кімнату площею 16,5 кв.м., кімнату площею 25,1 кв.м , виділити йому ( ОСОБА_1 ) у користування кімнату площею 31,3 кв.м з лоджією площею 2,9 кв.м, що прилягає до зазначеної кімнати та залишити в загальному користуванні сторонам: кухню площею 15, 8 кв. м, санвузол площею 6, 3 кв. м., санвузол площею 2,8 кв. м, коридор площею 17,9 кв.м, вхід у квартиру.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з неповним з'ясуванням обставин справи.
Зазначає, що суд першої інстанції належним чином не перевірив подані позивачкою та її представником докази та не надав їм належної правової оцінки, адже для вирішення питання щодо визначення порядку користування спірною квартирою необхідно дослідити технічний паспорт на дану квартиру, який містить поверховий план, експлікацію та технічну характеристику всіх приміщень, що видається органом уповноваженим на складання такого.
Звертає увагу, що суд першої інстанції позбавив його та його неповнолітнього сина ванної кімнати, адже фактично виділив їм в особисте користування лише вбиральню, яку названо санвузлом площею 2.8 кв.м., тоді як позивачці виділив ванну кімнату з вбиральнею, яку названо санвузлом площею 6,3 кв.м. Отже, вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що порядок користування спірною квартирою не призведе до порушення прав співвласників майна не грунтується на вимогах закону, зроблений з порушенням норм матеріального та процесуального права, адже його та його малолітню дитину позбавлено належних умов для дотримання особистої гігієни.
Зазначає, що виділення позивачці санвузла площею 6,3 кв.м., а йому санвузала площею 2,8 кв.м, не грунтуються на вимогах закону, оскільки вони є частиною загальної площі квартири.
Вказує на те, що оскаржуване рішення змінює розмір часток співвласників у праві власності на спільне майно та порушує його право як співвласника квартири.
Звертає увагу, що суд першої інстанції не прийняв до уваги норми процесуального права, - ч.ч.1-3, 5 ст.263, ч.4 ст.265 ЦПК України, а також положення ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-ІУ від 02.12.2012 року, не врахував практику Європейського Суду з прав людини, не виклав в оскаржуваному рішенні його доводів та не спростував їх.
02 вересня 2021 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив представника позивачки ОСОБА_2 адвоката Зінченка Данила Валентиновича, в якому він просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення Печерського районного суду м.Києва від 01 грудня 2020 року залишити без змін.
В судове засідання відповідач ОСОБА_1 не з'явився, про день та час слухання справи судом повідомлений, в апеляційній скарзі просив розгляд справи здійснювати у його відсутності.
Представник позивачки ОСОБА_2 адвокат Зінченко Данило Валентинович в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначив також, що позивачка не буде заперечувати щодо залишення обох санвузлів у спільному користуванні сторін.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 23 червня 2017 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, виданого Печерським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Після реєстрації шлюбу ОСОБА_8 змінила прізвище на « ОСОБА_9 ». (а.с. 45 т. 1)
У вказаному шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивачки народився син ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження виданого Солом'янським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві. (а.с. 46 т. 1)
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 11 січня 2018 року було визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя.
В порядку спільного майна подружжя- квартири АДРЕСА_1 , визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 118, 60 кв.м., житловою площею 72,90 кв.м.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 118, 60 кв.м., житловою площею 72,90 кв.м. (а.с. 21-34 т. 1)
Постановою Верховного суду від 27 червня 2018 року постанову Апеляційного суду м. Києва від 11 січня 2018 року в частині вирішення позовних вимог про поділ квартири АДРЕСА_1 залишено без змін. (а.с. 35-41 т. 1)
Відповідно до технічного паспорта квартира АДРЕСА_2 розташована на 13 поверсі 17 поверхневого будинку та складається з 3 кімнат жилою площею 72, 9 кв.м. у тому числі: 1-а кімната- 31, 3 кв.м., 2-а кімната 25, 1 кв.м, 3-я кімната 16,5 кв.м., кухні площею 15, 8 кв.м., санвузлів площею 2,8 та 6,3 кв.м., лоджії 2, 9 кв.м. Загальна площа квартири 118, 6 кв.м., висота приміщень 3, 00 м. (а.с. 42-44 т. 1)
Згідно довідки про реєстрацію місця проживання гр. ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 з 29 січня 2008 року (а.с. 50 т.1)
Товариством з обмеженою відповідальністю «Будлідер Парк» було зроблено висновок щодо технічної можливості розподілу між двома власниками квартири АДРЕСА_1 , виконаний на замовлення ОСОБА_2 , згідно якого можливо розподілити між двома власниками житлові кімнати квартири з орієнтовно рівною сумарною площею. Технічно неможливо розподілити спільні приміщення, а саме: санвузол, ванну, кухню, тамбур зі входом до квартири. Користування цими приміщеннями буде спільним. (а.с. 205- 208 т. 1)
Задовольняючи позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення порядку користування квартирою, що є спільною власністю, суд першої інстанції посилався на те що, оцінивши в сукупності досліджені в судовому засіданні докази, враховуючи, що згоди щодо користування спільною квартирою між сторонами не досягнуто та відповідач чинить позивачу перешкоди у користуванні її власністю, є підстави для встановлення наступного порядку користування квартирою: позивачці виділити у користування кімнату площею 16,5 кв.м, кімнату площею 25,1 кв.м, санвузол площею 6,3 кв.м, що приблизно дорівнює її ідеальній долі; відповідачу виділити у користування кімнату площею 31,3 кв.м з лоджією площею 2,9 кв.м, що прилягає до зазначеної кімнати, санвузол площею 2,8 кв.м; залишити в загальному користуванні сторонам кухню площею 15,8 кв.м, коридор площею 17,9 кв.м, вхід у квартиру.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, з огляду на наступне.
Згідно вимог ч.ч. 1,2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Нормами ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України передбачено право власника використовувати житло для власного проживання, проживання інших членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року», Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Права власника житлового будинку визначені статтею 383 ЦК України, яка передбачає право власника використовувати житло для власного проживання та проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
За частиною першою статті 356, частиною першою статті 357 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.
Частиною третьою статті 358 ЦК України встановлено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Згідно зі статтею 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
Відповідно до частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Стаття 391 ЦК України передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб, будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Відповідно до статей 12, 13, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК випадках. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Згідно частини першої статті 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
При встановленні порядку користування будинком (квартирою) кожному з зі співвласників передається в користування конкретна частина будинку (квартири) з урахуванням його частки в праві спільної власності на будинок (квартиру). Разом з тим виділені в користування приміщення можуть бути і неізольовані, і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно.
Установивши, що сторонам по справі належить по 1/2 частині спірної квартири, між сторонами існує спір щодо користування цим майном, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для встановлення між сторонами порядку користування квартирою, АДРЕСА_1 . Проте, визначаючи порядок користування квартирою між співвлавниками, суд першої інстанції не врахував висновок експерта щодо технічної можливості розподілу між двома власниками квартири АДРЕСА_1 , відповідно до якого технічно неможливо розподілити спільні приміщення, а саме: санвузол, ванна, кухня, тамбур зі входом до квартири та користування цими приміщеннями буде спільним.
Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що виділення позивачці в користування санвузла площею 6,3 кв.м., а відповідачу санвузала площею 2,8 кв.м, не грунтуються на вимогах закону, оскільки санвузли відносяться до місць загального користування.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 відносно того, що оскаржуване рішення, змінює розмір часток співвласників у праві власності на спільне майно та порушує його права як співвласника, колегія суддів відхиляє, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно.
Аналізуючи встановлені дійсні обставини справи, надані сторонам докази з урахуванням вимог норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції та встановлення такого порядку користування спірною квартирою між співвласниками: виділити ОСОБА_2 у користування кімнату площею 16,5 кв.м та кімнату площею 25,1 кв.м.; виділити ОСОБА_5 у ОСОБА_6 у у користування кімнату площею 31,3 кв.м з лоджією площею 2,9 кв.м, що прилягає до зазначеної кімнати та залишити в загальному користуванні сторонам кухню площею 15,8 кв.м, коридор площею 17,9 кв.м, санвузли площею 6,3 кв.м та 2,8 кв.м, вхід у квартиру.
Згідно із частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до вимог ч.1, ч.2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються : 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову- на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За результатами розгляду справи судом апеляційної інстанції апеляційну скаргу відповідача задоволено частково, рішення суду першої інстанції змінити в резолютивній частині, виклавши її в редакції в редакції даної постанови.
За подання позовної заяви позивачкою було сплачено судовий збір у розмірі 1 409,60 грн., за подання апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі - 3 171, 60 грн. Після перегляду справи в суді апеляційної інстанції позовні вимоги позивач було задоволено частково, апеляційну скаргу відповідача задоволено частково. Отже з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 223, 53 грн., з позивача ОСОБА_2 на користь відповідача ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 762, 00 грн.
Керуючись ст.150 ЖК України, ст.ст. 356,357, 358, 361, 383,386, 391 ЦК України ст.ст. 141, 263, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 грудня 2020 року змінити, виклавши резолютивну частину рішення в редакції цієї постанови.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення порядку користування квартирою, що є спільною власністю задовольнитичастково.
Встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 наступним чином.
Виділити ОСОБА_2 у користування кімнату площею 16,5 кв.м такімнату площею 25,1 кв.м.
Виділити Сновидовичу ОСОБА_6 у у користування кімнату площею 31,3 кв.м з лоджією площею 2,9 кв.м, що прилягає до зазначеної кімнати.
Залишити в загальному користуванні сторонам кухню площею 15,8 кв.м, коридор площею 17,9 кв.м, санвузли площею 6,3 кв.м та 2,8 кв.м, вхід у квартиру.
Стягнути з відповідача ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь позивача ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1 223, 53 грн.
Стягнути з позивача ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь відповідача ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1 762, 00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 03 вересня 2021 року.
Головуючий: Судді: