вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"04" серпня 2021 р. м. Київ Справа № 911/1772/21
Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЛВАЙ»
до Головного управління держгеокадастру у Київській області
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_1
про визнання права, оскарження дій, визнання недійсним наказу та усунення перешкод у користуванні
Суддя Карпечкін Т.П.
За участю секретаря судового засідання Беркут Я.О.
За участю представників:
від позивача - Головко П.Л. (ордер № 1043452 від 18.06.2021 року);
від відповідача - Горбатюк І.М. (наказ № 232-к від 18.05.2018 року);
від третьої особи - Шепель А.Г.(ордер КС № 815491 від 29.07.2021 року).
Обставини справи:
До Господарського суду Київської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЛВАЙ» до Головного управління держгеокадастру у Київській області за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 , в якому позивач просить:
- Визнати відсутніми у Головного управління Держгеокадастру у Київській області будь-яких прав щодо володіння, користування чи розпорядження земельною ділянкою на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області із кадастровим номером 3222486200:04:001:5890 площею 2 (два) га;
- Визнати відсутнім у Головного управління Держгеокадастру у Київській області права визнавати таким, що втратив чинність Наказ №10-2300/15-21-сг від 24.05.2021 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність»;
- Визнати незаконними дії Головного управління Держгеокадастру у Київській області щодо видання Наказу №10-2791/15-21-сг від 09.06.2021 року «Про визнання таким, що втратив чинність Наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області №10-2300/15-21-сг від 24.05.2021 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність»;
- Визнати недійсним Наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-2791/15-21-сг від 09.06.2021 року «Про визнання таким, що втратив чинність Наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-2300/15-21-сг від 24.05.2021 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність»;
- Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області усунути перешкоди у користуванні Товариством з обмеженою відповідальністю «Ділвай» земельною ділянкою на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області із кадастровим номером 3222486200:04:001:5890 площею 2 (два) га.
Згідно з Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.06.2021 року позову присвоєно Єдиний унікальний номер судової справи № 911/1772/21 та для розгляду визначено суддю Карпечкіна Т.П.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.07.2021 року відкрито провадження у справі № 911/1772/21 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 04.08.2021 року. Також, відповідною ухвалою суду у відповідності до ч.1 ст.50 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_1 , оскільки позивач набув земельну ділянку у продавця - ОСОБА_1 , якому відповідна земельна ділянка була надана у власність відповідно до спірного Наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-2300/15-21-сг від 24.05.2021 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність», тому у разі задоволення позову рішення по справі вплине на інтереси, права та обов'язки останнього.
20.07.2021 року відповідачем подано до суду відзив на позов, в якому відповідач заперечував проти позовних вимог, пояснив, що прийняття спірного Наказу було обумовлене виникненням соціальної напруги щодо земельних питань, і відповідний Наказ є ненормативним актом одноразового застосування, який вичерпав свою дію фактом виконання.
29.07.2021 року від третьої особи до суду надійшли пояснення по суті спору з підтверджуючими документами.
04.08.2021 року позивачем до суду надано додаткові докази в підтвердження викладених у позові обставин.
В судове засідання 04.08.2021 року прибули представники позивача, відповідача та третьої особи, зазначили про те, що ними повідомлено всі обставини справи та надані суду всі наявні в них докази. У зв'язку з чим,враховуючи, що судом вирішено питання, зазначені в ч. 2 ст.182 Господарського процесуального кодексу України та вчинено усі необхідні дії, передбачені ст.177 Господарського процесуального кодексу України, за згодою всіх учасників провадження в підготовчому судовому засіданні 04.08.2021 року було закрито підготовче провадження та розпочато розгляд справи по суті.
В судовому засіданні 04.08.2021 року позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі, відповідач проти позову заперечував, третя особа підтримала позицію позивача.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.
У зв'язку з чим, в судовому засіданні 04.08.2021 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд
Як вбачається з викладених у позові обставин та підтверджується матеріалами справи, позов обґрунтовано тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІЛВАЙ» (позивач) придбало за Договором купівлі-продажу земельну ділянку на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області із кадастровим номером 3222486200:04:001:5890 площею 2 (два) га, яка належала на праві власності продавцю - ОСОБА_1 (третій особі) за наслідками виділення її у власність (в межах норм безоплатної передачі) на підставі Наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-2300/15-21-сг від 24.05.2021 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність».
Відповідно до вказаного Наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-2300/15-21-сг від 24.05.2021 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність» на підставі статей 15-1, 116, 118, 121, 122, 186 Земельного кодексу України затверджено проекти щодо відведення у власність громаданям України на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та надано у власність земельні ділянки із цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства загальною площею 18 гектарів, згідно з додатком до Наказу № 10-2300/15-21-сг набувачами земельних ділянок у власність виступали 9-ть громадян України: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , яким виділено по 2га землі.
Позивач також зазначає, що право власності на зазначені земельні ділянки у вказаних осіб виникло з моменту державної реєстрації цього права та оформлено відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Громадяни, яким виділено у власність земельні ділянки за Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-2300/15-21-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність», зареєстрували свої права і набули права власності на земельні ділянки.
Зокрема, за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області із кадастровим номером 3222486200:04:001:5890 площею 2 (два) гектари було зареєстровано 25.05.2021 року на підставі Наказу № 10-2300/15-21-сг відповідним рішенням державного реєстратора Тютюна Д.С. за індексним номером 58318670, нерухомому майну присвоєно реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2366548432224.
В подальшому, позивач на підставі Договору купівлі-продажу № 1873 від 10.06.2021 року, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванчик І.І., придбав у ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3222486200:04:001:5890; право власності на зазначену земельну ділянку було зареєстровано за позивачем відповідно до положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», про що 10.06.2021 року було внесено відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (РРПНМ), індексний номер рішення 58682968.
Відповідні обставини стосовно укладення Договору купівлі-продажу підтверджуються вказаним договором, належним чином засвідчена копія якого наявна в матеріалах справи. Обставини реєстрації за позивачем права власності на земельну ділянку із кадастровим номером 3222486200:04:001:5890 підтверджуються відомостями ДРРПНМ.
Позивач також зазначає, що копії документів, на підставі яких продавцем було набуто право власності на земельну ділянку, були надані позивачу третьою особою у процесі укладення Договору купівлі-продажу земельної ділянки із кадастровим номером 3222486200:04:001:5890 і надані суду в якості додаткових доказів.
Однак, як стало відомо позивачу від продавця земельної ділянки, 09.06.2021 року відповідачем було прийнято Наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-2791/15-21-сг від 09.06.2021 року «Про визнання таким, що втратив чинність Наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-2300/15-21-сг від 24.05.2021 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність».
Позивач зазначає, що наведений Наказ № 10-2791/15-21-сг від 09.06.2021 року прийнятий відповідачем всупереч вимог цивільного та земельного законодавства, порушує права і охоронювані законом інтереси позивача, як особи, яка в установленому законом порядку набула право власності на земельну ділянку, виділену на підставі неправомірно та безпідставно скасованого Наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-2300/15-21-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність».
Таким чином, як стверджує позивач, безпідставним та неправомірним Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-2791/15-21-сг від 09.06.2021 року «Про визнання таким, що втратив чинність Наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-2300/15-21-сг від 24.05.2021 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність» фактично відмінено правову підставу виділення набутої позивачем у власність земельної ділянки, що порушує його право власності, оскільки прийняття спірного Наказу може бути підставою витребування земельної ділянки у позивача у зв'язку з відміною її виділення продавцю.
Позивач в позові зазначає, що при винесенні спірного Наказу № 10-2791/15-21-сг від 09.06.2021 року відповідачем порушено порядок припинення права власності на землю, скасування свого ж розпорядчого документу, який породжує виникнення цивільних прав в інших осіб, суперечить компетенції відповідача.
Крім того, позивач зазначає, що прийняття спірного Наказу, який має ознаки розпорядження земельними ділянками (регулювання земельних відносин - відміну виділення) станом на 09.06.2021 року не належало до повноважень відповідача, оскільки після набуття чинності Законом України від 28.04.2021 року № 1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», тобто з 27.05.2021 року, відповідно до пункту 24 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України (у чинній на момент видання відповідачем оспорюваного наказу редакції) органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати будь-які дії щодо розпорядження ними, зокрема видавати стосовно них будь-які накази чи інші індивідуальні правові акти, які визначають правову долю таких земель. Таким чином, оспорюваний наказ відповідача у момент його видання суперечив чинній редакції пункту 24 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України.
Таким чином, на момент видання відповідачем Наказу № 10-2300/15-21-сг (24.05.2021 року) відповідач діяв у межах наданих йому законом повноважень, оскільки Закон № 1423-ІХ на той момент ще не набув чинності. Однак, оспорюваний Наказ № 10-2791/15-21-сг був виданий відповідачем 09.06.2021 року, тобто після набрання чинності Законом № 1423-ІХ (з 27.05.2021 року) в той час, як відповідач, як орган виконавчої влади, який здійснював розпорядження земельними ділянками державної власності, втратив права щодо розпорядження такими земельними ділянками.
Щодо підстав звернення з позовом позивач також пояснив, що спірним Наказом відповідач, всупереч закону, припинив дію Наказу № 10-2300/15-21-сг, який став правовою підставою для набуття у власність земельної ділянки, зокрема, третьою особою, яка в подальшому відчужила (продала) земельну ділянку позивачеві. Таким чином, зазначений оспорюваний Наказ є за своєю правовою природою актом індивідуальної дії і, з огляду на викладені вище обставини, безпосередньо стосується прав та охоронюваних законом інтересів позивача, як власника землі, оскільки прямо і безпосередньо ставить під сумнів підставу для набуття позивачем її у власність.
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 16.10.2018 року у справі № 9901/415/18 виклала правову позицію, яка зводиться до того, що право на оскарження індивідуального акта суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.
З огляду на вказане, позивач, як чинний власник землі, стверджує, що має об'єктивні і достатні підстави передбачати можливість порушення свого права власності відповідачем, зокрема, у вигляді оспорювання права власності позивача, витребування земельної ділянки тощо. У зв'язку з чим, керуючись наведеними у ст. 386 Цивільного кодексу України положеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить:
- Визнати відсутніми у Головного управління Держгеокадастру у Київській області будь-яких прав щодо володіння, користування чи розпорядження земельною ділянкою на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області із кадастровим номером 3222486200:04:001:5890 площею 2 (два) га;
- Визнати відсутнім у Головного управління Держгеокадастру у Київській області права визнавати таким, що втратив чинність Наказ № 10-2300/15-21-сг від 24.05.2021 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність»;
- Визнати незаконними дії Головного управління Держгеокадастру у Київській області щодо видання Наказу № 10-2791/15-21-сг від 09.06.2021 року «Про визнання таким, що втратив чинність Наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-2300/15-21-сг від 24.05.2021 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність»;
- Визнати недійсним Наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-2791/15-21-сг від 09.06.2021 року «Про визнання таким, що втратив чинність Наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-2300/15-21-сг від 24.05.2021 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність»;
- Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області усунути перешкоди у користуванні Товариством з обмеженою відповідальністю «Ділвай» земельною ділянкою на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області із кадастровим номером 3222486200:04:001:5890 площею 2 (два) га.
Відповідачем в ході розгляду спору подано відзив, в якому викладено заперечення проти позову. В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначає, що діяв у відповідності до Положення про Головне управління Держгеокадастру у Київській області, затвердженого наказом держгеокадастру від 21.05.2021 року № 248. Пояснив, що прийняття спірного Наказу було обумовлене виникненням соціальної напруги щодо земельних питань, і відповідний Наказ є ненормативним актом одноразового застосування, який вичерпав свою дію фактом виконання.
29.07.2021 року від третьої особи до суду надійшли пояснення по суті спору, в яких третя особа підтвердила викладені у позові обставини та надала додаткові докази про відомі їй обставини, що мають значення для вирішення спору.
Дослідивши наявні у справі докази та пояснення, судом в становлено наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІЛВАЙ» (позивач) придбало за Договором купівлі-продажу № 1873 від 10.06.2021 року, посвідченим Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванчик І.І., земельну ділянку на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області із кадастровим номером 3222486200:04:001:5890 площею 2 (два) га, яка належала на праві власності продавцю - ОСОБА_1 (третій особі).
Право власності на зазначену земельну ділянку було зареєстровано за позивачем відповідно до положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», про що 10.06.2021 року було внесено відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (РРПНМ), індексний номер рішення 58682968.
Відповідні обставини стосовно укладення договору купівлі-продажу підтверджуються вказаним договором, належним чином засвідчена копія якого наявна в матеріалах справи. Обставини реєстрації за позивачем права власності на земельну ділянку із кадастровим номером 3222486200:04:001:5890 підтверджуються відомостями ДРРПНМ.
Як визначено ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Згідно зі ст. 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Згідно зі ст. 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
Право власності продавця на придбану позивачем земельну ділянку ґрунтувалось на факті її виділення у власність (в межах норм безоплатної передачі) на підставі Наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-2300/15-21-сг від 24.05.2021 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність», яким в установленому законодавством порядку на підставі статей 15-1, 116, 118, 121, 122, 186 Земельного кодексу України затверджено проекти щодо відведення у власність громаданям України на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та надано у власність земельні ділянки із цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства загальною площею 18 гектарів, згідно з додатком до Наказу № 10-2300/15-21-сг набувачами земельних ділянок у власність виступали 9-ть громадян України: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , яким виділено по 2га землі, які зареєстрували свої права і набули права власності на земельні ділянки.
ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області із кадастровим номером 3222486200:04:001:5890 площею 2 (два) гектари було зареєстровано 25.05.2021 року на підставі Наказу № 10-2300/15-21-сг відповідним рішенням державного реєстратора Тютюна Д.С. за індексним номером 58318670, нерухомому майну присвоєно реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2366548432224.
Як визначено ст.125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно зі ст.126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Враховуючи вищенаведені норми законодавства та з огляду на наявні у справі докази щодо наявності у продавця - ОСОБА_1 права власності на продану річ, позивачем правомірно набуто у власність земельну ділянку із кадастровим номером 3222486200:04:001:5890.
Як зазначає позивач, після придбання земельної ділянки та набуття її у власність у відповідності до вимог чинного законодавства, йому стало відомо від продавця земельної ділянки, що 09.06.2021 року відповідачем було прийнято Наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-2791/15-21-сг від 09.06.2021 року «Про визнання таким, що втратив чинність Наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-2300/15-21-сг від 24.05.2021 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність».
Як вбачається зі змісту Наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-2791/15-21-сг від 09.06.2021 року визнано таким, що втратив чинність Наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-2300/15-21-сг від 24.05.2021 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність», тобто фактично відмінено правову підставу виділення набутої позивачем у власність земельної ділянки, з посиланням на доповідну записку від 08.06.2021 року.
Інших підстав визнання таким, що втратив чинність Наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-2300/15-21-сг від 24.05.2021 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність» спірний Наказ № 10-2791/15-21-сг від 09.06.2021 року не містить і в ході розгляду спору відповідачем не надано обґрунтованих та документально підтверджених підстав правомірності відміни виділення громадянам земельних ділянок у власність.
Як вбачається з наявної у справі копії довідної записки від 08.06.2021 року № 1658/3-21-0.4, якою керувався відповідач при видачі Наказу № 10-2791/15-21-сг від 09.06.2021 року про відміну Наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-2300/15-21-сг від 24.05.2021 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність», така доповідна записка складена заступником начальника Управління з контролю за використанням та охороною земель Олександром Скрягою. За змістом доповідь безпосередньо стосувалась іншої земельної ділянки з кадастровим номером 3222486200:04:001:5006 державної власносі, яка перебувала у користуванні ТОВ «Оілсі», з якої ніби-то утворено три земльні ділянки з кадастровими номерами, які не співпадають з земельними ділянками, пов'язаними з Наказом № 10-2300/15-21-сг від 24.05.2021 року. Доповідна записка не містить жодної детальної інформації щодо наведених у Наказі № 10-2300/15-21-сг від 24.05.2021 року земельних ділянок, не можливо встановити ні розмірів земельних ділянок ні їх пов'язаності з розповсюдженою у ЗМІ інформацією стосовно ринку «Столичний». Серед пропозицій в доповідній записці доручено Управлінню Державного земельного кадастру Головного управління Держгеокадастру у Київській області вжити заходи щодо приведення у відповідність наявних документів.
Натомість, відповідачем на підставі наведеної доповідної записки відмінено Наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-2300/15-21-сг від 24.05.2021 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність» щодо земельних ділянок, пов'язаність яких з відповідною доповідною запискою не можливо встановити і відповідачем відповідні обставини не обґрунтовані.
Як вбачається з наявного у матеріалах справи Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 9-ти громадянам України, який затверджувався Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-2300/15-21-сг від 24.05.2021 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність», згідно з наведеними у пояснювальній записці до проекту землеустрою відомостями, Проект землеустрою розроблено за заявами 9-ти громадян (від 14.05.2021 року) на підставі Наказу № 10-2109/15-21-сг від 14.05.2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, винесеного за наслідками розгляду клопотань 9-ти громадян (датованих 11.05.2021 року та 07.05.2021 року). Земельні ділянки відводились за рахунок земель державної власності, що перебували в оренді ТОВ «Оілсі», яким надано нотаріально посвідчену згоду на відведення земельних ділянок громадянам.
Проект землеустрою містить нотаріально посвідчену заяву ТОВ «ОІЛСІ», яке є орендарем земельної ділянки кадастровий номер 3222486200:04:001:5595 площею 147,1826 га про згоду на відведення за рахунок такої земельної ділянки ділянок 9-ти громадянам орієнтовно по 2га кожна (за переліком громадян, який співпадає з додатками до Наказів № 10-2109/15-21-сг від 14.05.2021 року та № 10-2300/15-21-сг від 24.05.2021 року).
Відповідна заява складена ТОВ «ОІЛСІ» 12.05.2021 року, підписана директором ТОВ «ОІЛСІ» Цвігуном Ю.Л., скріплена печаткою підприємства, підпис посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьменко І.П.
Вищенаведена земельна ділянка кадастровий номер 3222486200:04:001:5595 не стосується обставин, наведених у доповідній записці від 08.06.2021 року № 1658/3-21-0.4.
Проект землеустрою розроблено сертифікованим інженером-землевпорядником С.А. Литвиненко (Кваліфікаційний сертифікат інженера-землевпорядника № 014529 від 27.12.2019 року). Відповідний Проект землеустрою містить всі необхідні погодження та затверджений Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-2300/15-21-сг від 24.05.2021 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність», який є правовою підставою виділення земельних ділянок та передачі їх у власність 9-ти громадянам. Право власності зареєстроване відповідними громадянами, зокрема, ОСОБА_1 , що свідчить про реалізацію відповідного Наказу № 10-2300/15-21-сг від 24.05.2021 року та набуття на його підставі права власності на земельну ділянку в установленому законодавством порядку.
Однак, як вбачається з матеріалів справи та пояснень третьої особи - первісного набувача земельної ділянки, яка була придбана позивачем, після реєстрації права власності на земельну ділянку у встановленому законодавством порядку, 09.06.2021 року відповідачем винесено спірний Наказ, яким визнано таким, що втратив чинність Наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-2300/15-21-сг від 24.05.2021 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність», тобто акт індивідуальної дії, яким ОСОБА_1 надано у власність земельну ділянку із кадастровим номером 3222486200:04:001:5890, відповідно скасовано правову підставу виділення у власність земельної ділянки.
Про відміну Наказу № 10-2300/15-21-сг від 24.05.2021 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність» ОСОБА_1 11.06.2021 року отримав лист відповідача, датований 10.06.2021 року, тобто після придбання земельної ділянки позивачем та реєстрації права власності на неї.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на зміст врегульованої Земельним кодексом України процедури виділення земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян (в межах норм безоплатної передачі), не передбачено винесення розпорядчого акту про скасування (відміну) правової підстави передачі земельної ділянки у власність органом, який засвідчив відповідну правову підставу, тим більше після реєстрації права власності на земельну ділянку в установленому порядку.
З огляду на норми ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України, по завершенню процедури реєстрації у відповідної особи виникає право власності на земельну ділянку, яке може бути припинено лише з підстав, наведених у ст.140 Земельного кодексу України.
З огляду на зміст ст.140 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку може бути припинено з підстав, які пов'язані з особою власника чи за його волевиявленнм (погодженням) або за рішенням суду.
Однак, наявність наведених у ст.140 Земельного кодексу України підстав та дотримання процедури припинення права власності на земельну ділянку відповідачем не доведено та не обґрунтовано.
Також, відповідачем не доведено та не обґрунтовано жодних обставин, які свідчать про неправомірність виділення земельної ділянки у власність. Матеріали справи містять (надано 3-ю особою) докази правомірності вилучення земельної ділянки у попереднього землекористувача за його згодою, про що видано Наказ Держгеокадастру у Київській області № 10-2288/15-21-сг від 24.05.2021 року «Про припинення права користування та внесення змін до договору оренди земельної ділянки», стосовно частини земельної ділянки ТОВ «Оілсі» кадастровий номер 3222486200:04:001:5595 в частині 18 га, за рахунок яких відводились земельні ділянки громаданяам за Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-2300/15-21-сг від 24.05.2021 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність».
Відповідно до юридичної позиції, викладеної в рішенні Конституційного Суду України від 23.06.1997 року№ 2-зп (справа № 3/35-313), за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, зверненні до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію (абзац 4 пункту 1 мотивувальної частини рішення).
Також в рішенні Конституційного Суду України від 22.04.2008 № 9-рп/2008 у справі № 1-10/2008 вказано, що під час визначення природи «правового акту індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію (пункт 5 рішення).
Крім цього, в рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 року № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 зазначено, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання (пункт 5 рішення).
Законодавство України не передбачає таких повноважень органу державної влади, як відміну попереднього виданого ним акту індивідуальної дії, який був реалізований і за яким особа чи особи набули у власність майно. Акт індивідуальної дії, котрий вже був виконаний, не може бути скасований, оскільки уже припинив свою дію виконанням. Також, індивідуальний акт не може бути скасований, коли на його підставі виникли суб'єктивні права і охоронювані інтереси у фізичних чи юридичних осіб. Наведене відповідає вказаній вище правовій позиції Конституційного Суду.
Оскільки, на підставі Наказу № 10-2300/15-21-сг у фізичних осіб - набувачів земельних ділянок виникли суб'єктивні права та охоронювані законом інтереси як у власників землі, відповідні права зареєстровані в сустановленому порядку, Наказ № 10-2300/15-21-сг був виконаний, а отже вичерпав свою дію виконанням.
В свою чергу, суд не погоджується з твердженнями відповідача, що оскаржуваний Наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-2791/15-21-сг від 09.06.2021 року вичерпав свою дію фактом його виконання, що унеможливлює його скасування. При цьому, суд виходять з того, що відповідачем не надано обґрунтованих пояснень та доказів виконання оскаржуваного Наказу №10-2791/15-21-сг від 09.06.2021 року, оскільки спірний Наказ винесено у спосіб, що не передбачений чинним законодавством, можливість його виконання у законний спосіб не обґрунтовано.
Крім наведеного, дії відповідача щодо видання оспорюваного Наказу здійснені поза межами повноважень на розпорядження земельними ділянками, яких він стосується, оскільки 27.05.2021 року набув чинності Закон України від 28.04.2021 року № 1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» згідно з яким землі державної власності за межами населених пунктів (крім земель, які потрібні державі для виконання її функцій) передані до комунальної власності сільських, селищних, міських рад.
Розділ X «Перехідні положення» Земельного кодексу України доповнено пунктом 24 такого змісту: з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:
а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);
б) оборони;
в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;
г) зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
г) під будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна державної власності;
д) під об'єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;
е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, дерйсавним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.
Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.
Тобто, з дня набрання чинності Законом України від 28.04.2021 року № 1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад відповідач, як орган виконавчої влади, який здійснював розпорядження земельними ділянками державної власності, втратив відповідні повноваження щодо розпорядження такими земельними ділянками.
В свій час земельна ділянка 3222486200:04:001:5890, розташована на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, була надана третій особі відповідно до Наказу № 10-2300/15-21-сг від 24.05.2021 року, тобто до набрання чинності Законом України від 28.04.2021 року № 1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», відповідно в межах наявних у відповідача повноважень.
Однак, спірний Наказ, який фактично стосувався відміни передачі у власність земельних ділянок, був виданий відповідачем 09.06.2021 року, тобто після набрання чинності Законом України від 28.04.2021 року № 1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин».
Як вбачається зі змісту оспорюваного Наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-2791/15-21-сг від 09.06.2021 року, останній спрямований на регулювання правовідносини стосовно розпорядження землями (у тому числі щодо земельної ділянки 3222486200:04:001:5890), в той час, як у відповідача вже були відсутні відповідні повноваження здійснювати будь-які дії щодо розпорядження земельними ділянками. Таким чином, оспорюваний Наказ відповідача у момент його видання суперечив чинній редакції пункту 24 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення ч. 2 ст. 55 Основного Закону України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (п. 4.1 мотивувальної частини вказаного Рішення).
Велика Палата Верховного Суду у Постанові відіб жовтня 2018 року у справі № 9901/415/18 виклала правову позицію, яка зводиться до того, що право на оскарження індивідуального акта суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.
Наведеним оспорюваним Наказом відповідач, всупереч закону, припинив дію Наказу № 10-2300/15-21-сг, який став правовою підставою для набуття у власність земельної ділянки третьою особою, яка в подальшому відчужила (продала) земельну ділянку позивачеві. Таким чином, оспорюваний Наказ № 10-2791/15-21-сг від 09.06.2021 року є за своєю правовою суттю актом індивідуальної дії і, з огляду на викладені вище обставини, безпосередньо стосується прав та охоронюваних законом інтересів позивача, як власника землі, оскільки прямо і безпосередньо ставить під сумнів підставу для набуття позивачем її у власність.
Відповідно до п.2 ст.3 Цивільного кодексу України загальною засадою цивільного законодавства є, зокрема, неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.
Згідно із ч.1, 2 ст.321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі ст.386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Згідно зі ст.393 Цивільного кодексу України передбачено визнання незаконним правового акта, що порушує право власності, зокрема, визначено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 2, п. «г» ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
У рішенні ЄСПЛ «Щокін проти України» визначено принцип, що вирішення колізій у законодавстві завжди має тлумачиться на користь особи (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, Заяви №№ 23759/03 та 37943/06, від 14 жовтня 2010 р.). Зокрема, у цьому рішенні ЄСПЛ визначено концепцію якості закону, наявна вимога, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Як зазначається в рішенні відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості і точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Для того, щоб національне законодавство відповідало вимогам Конвенції, воно має гарантувати засіб правового захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, гарантовані Конвенцією. У питаннях, які стосуються основоположних прав, надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права, одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією. Відповідно законодавство має достатньо чітко визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам влади, та порядок її реалізації (див. рішення у справі «Гіллан та Квінтон проти Сполученого Королівства» (Gillan and Quinton v. the United Kingdom), заява № 4158/05, п. 77, ECHR 2010 (витяги), з подальшими посиланнями).
У справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, рішення від 10 лютого 2010 року) ЄСПЛ визначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (див. рішення у справі "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy) [GC], N 33202/96, п. 107, ECHR 2000-I). В той же час, з огляду на зміст наведеного рішення ЄСПЛ, відсутність чітких законодавчих положень створює загрозу непередбачуваного та свавільного втручання, тому має тлумачиться на користь особи.
З огляду на фактичні обставни спору та враховуючи наведену практику Європейського Суду з Прав Людини, суд дійшов висновку, що Наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області №10- 2791/15-21-сг від 09.06.2021 року «Про визнання таким, що втратив чинність Наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області №10-2300/15-21-сг від 24.05.2021 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність» винесено неправомірно та безпідставно і такий наказ порушує право власності позивача на придбану ним земельну ділянку, тому відповідне право підлягає захисту шляхом визнання неправомірними дій відповідача та визнання недійсним Наказу.
Таким чином, позовні вимоги про визнання незаконними дій Головного управління Держгеокадастру у Київській області щодо видання Наказу № 10-2791/15-21-сг від 09.06.2021 року «Про визнання таким, що втратив чинність Наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-2300/15-21-сг від 24.05.2021 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність» та про визнання недійсним Наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10- 2791/15-21-сг від 09.06.2021 року «Про визнання таким, що втратив чинність Наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-2300/15-21-сг від 24.05.2021 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність» правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню.
Щодо решти наведених у позові вимог, суд зазначає, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.
Таким чином, щодо вимог позивача про:
- визнання відсутніми у Головного управління Держгеокадастру у Київській області будь-яких прав щодо володіння, користування чи розпорядження земельною ділянкою на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області із кадастровим номером 3222486200:04:001:5890 площею 2 (два) га;
- визнання відсутнім у Головного управління Держгеокадастру у Київській області права визнавати таким, що втратив чинність Наказ № 10-2300/15-21-сг від 24.05.2021 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність»;
Суд зазначає про неналежність наведених способів захисту права з огляду на викладений в позові зміст його порушення. Встановлені в ході розгляду спору обставини свідчать про неправомірність дій відповідача та наявність підстав для скасування Наказу, чого достатньо для ефективного захисту порушеного права. В той же час, обставини щодо встановлення наявності чи відсутності у відповідача прав щодо спірної земельної ділянки чи на здійснення розпорядчих функцій щодо земельної ділянки, не є самостійними способами захисту в контексті наведеного спору, тому не підлягають дослідженню по суті позовних вимог. При цьому, відповідні обставини досліджені судом в частині, що стосується підстав позову в частині задоволених позовних вимог.
Таким чином, обрані способи захисту не відповідають ні змісту права, про порушення якого йдеться в позові, ні обсягу обставин, які підлягають дослідженню, можуть призвести до встановлення публічних прав у приватних правовідносинах.
Вимога про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Київській області усунути перешкоди у користуванні Товариством з обмеженою відповідальністю «Ділвай» земельною ділянкою на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області із кадастровим номером 3222486200:04:001:5890 площею 2 (два) га не доведена та не обґрунтована, оскільки позов не містить обставин, які свідчать про наявність підстав для негаторного позову.
Як визначено ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Норма статті 79 Господарського процесуального кодексу України визначає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Система доказування у господарському процесі, засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту, чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини відповідними належними та допустимими доказами. При чому, ключовим фактором у тому, як сторона користується стандартами доказування виступає її зацікавленість у вирішенні господарського спору на свою користь.
Якщо існує певний юридичний факт, який входить до предмета доказування по справі, то мають бути наявні відповідні докази на підтвердження цього факту або об'єктивні причини та розумне пояснення їх відсутності. Однак, якщо сторона з тих чи інших причин не доводить певну важливу для розгляду справи обставину, то суд, оцінюючи докази «за внутрішнім переконанням» вирішує, чи мав місце певний факт, що підлягає доказуванню, чи він є просто надуманим.
Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства України, повно та всебічно розглянувши матеріали справи господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову в частині вимог про визнання незаконними дій по винесення спірного Наказу та про визнання такого Наказу недійсним. В решті позовні вимоги позивачем не доведені та не обґрунтовані, тому задоволенню не підлягають.
У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, понесені позивачем витрати на сплату судового збору за подання позову підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЛВАЙ» до Головного управління держгеокадастру у Київській області за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 про визнання права, оскарження дій, визнання недійсним наказу та усунення перешкод у користуванні задовольнити частково.
2. Визнати незаконними дії Головного управління Держгеокадастру у Київській області щодо видання Наказу № 10-2791/15-21-сг від 09.06.2021 року «Про визнання таким, що втратив чинність Наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-2300/15-21-сг від 24.05.2021 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність».
3. Визнати недійсним Наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області №10-2791/15-21-сг від 09.06.2021 року «Про визнання таким, що втратив чинність Наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-2300/15-21-сг від 24.05.2021 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність».
4. Стягнути з Головного управління держгеокадастру у Київській області (03115, м. Київ, вул. Серпова, 3/14, код 39817550) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЛВАЙ» (01021, м. Київ, Кловський узвіз, 7, код 43692221) 4 540 (чотири тисячі п'ятсот сорок) грн.00 коп. витрат по сплаті судового збору.
5. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
6. Відмовити в задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЛВАЙ» до Головного управління держгеокадастру у Київській області за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 про: визнання відсутніми у Головного управління Держгеокадастру у Київській області будь-яких прав щодо володіння, користування чи розпорядження земельною ділянкою на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області із кадастровим номером 3222486200:04:001:5890 площею 2 (два) га; визнання відсутнім у Головного управління Держгеокадастру у Київській області права визнавати таким, що втратив чинність Наказ №10-2300/15-21-сг від 24.05.2021 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність»; зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Київській області усунути перешкоди у користуванні Товариством з обмеженою відповідальністю «Ділвай» земельною ділянкою на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області із кадастровим номером 3222486200:04:001:5890 площею 2 (два) га.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 31.08.2021 р.
Суддя Т.П. Карпечкін