Справа № 219/3263/21
Провадження № 2/219/1821/2021
30 серпня 2021 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі: головуючого судді Феняка О.Р., за участю секретаря Романченко І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка дії в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , третя особа:Орган опіки та піклування Бахмутської райдержадміністрації, про визнання особи втратившею право користування житловим приміщенням,-
ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що йому на праві приватної власності належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . В будинку також зареєстровані його падчерка ОСОБА_2 та її син ОСОБА_3 , 2013р.н. У жовтні 2013 році відповідач ОСОБА_2 разом з сином виїхали на постійне місце проживання до Російської Федерації, забрали свої особисті речі, не сплачують комунальних послуг та не приймають участі в ремонті будинку та його утриманні. Реєстрація ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у будинку перешкоджає йому розпоряджатись та користуватись ним на власний розсуд, тягне за собою збільшення оплати за комунальні послуги, позбавляє можливості оформити субсидію.
На підставі викладеного, просив визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач та представник позивача у судове засідання не з'явилися, надали заяви про можливість розгляду справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримали та наполягали на їх задоволенні.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, в матеріалах справи міститься заява, в якій вона позовні вимоги визнає, не заперечує проти зняття їх з реєстраційного обліку.
Представник третьої особи - Органу опіки та піклування Бахмутської райдержадміністрації, у судове засідання не з'явилась, надала заяву про можливість розгляду справи за її відсутності, не має заперечень проти визнання малолітнього ОСОБА_3 , 2013р.н., таким, що втратив право користування житловим приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .
Фіксування судового процесу технічними засобами не проводилось у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв'язку з розглядом справи за відсутності осіб, які беруть участь у справі.
Суд, дослідивши письмові матеріали, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку про те, що позов знайшов своє підтвердження представленими доказами і підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.41 Конституції України, право власності є непорушним. Кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 18.04.2000р. державним нотаріусом Другої бахмутської нотаріальної контори, позивачу на праві приватної власності належить будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки виконавчого комітету Новолуганської сільської ради Бахмутського району Донецької області, відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстровані в будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно акту №232/02-32, складеного 29.03.2021року депутатами Новолуганської сільської ради Бахмутського району Донецької області, за адресою: с.Новолуганське, вул.Пушкіна, буд.6 Бахмутського району Донецької області, зареєстровані відповідач ОСОБА_2 та неповнолітній ОСОБА_3 , проте не проживають у будинку з жовтня 2013 року.
Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст.319 ЦК України позивач вправі володіти, користуватися, розпоряджатися своєю квартирою (будинком) на власний розсуд і має право за ст.391 ЦК України вимагати від відповідача усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику права вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
Права власника жилого будинку, квартири визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Відповідно до ч.2 ст.405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Отже, відповідач ОСОБА_2 є членом родини позивача, яка з 2013 року у будинку не проживає, її особисті речі в ньому відсутні, у зв'язку із чим суд вважає, що її слід визнати такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Що стосується неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Разом з цим, встановлено, що відповідач ОСОБА_2 з малолітньою дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мають місце реєстрації в в АДРЕСА_2 .
Беручи до уваги той факт, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не досяг повноліття, за місцем реєстрації в АДРЕСА_1 не проживає більше 7 років, виїхав з матір*ю до Російської Федерації, де був зареєстрований, а також і той факт, що позивачем не створювались перешкоди у користуванні спірним житлом, суд приходить до переконання про законність вимог позивача та достатність підстав для визнання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .
Частиною 2 статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Згідно ч. 1 ст. 163 СК України, батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними.
Відповідно до статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Україною 27.02.1991 року, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Залишаючи за малолітнім ОСОБА_3 право користування жилим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , визнаючи його матір ОСОБА_2 такою, що втратила право користування цим житловим приміщенням, суд припустить порушення принципу 6 Декларації прав дитини від 20.11.1959 року, яким передбачено, що малолітня дитина не може бути розлучена з матір'ю, батьком крім випадкових обставин.
Окрім того, обмеження дієздатності особи у віці до чотирнадцяти років в інших правовідносинах, в тому числі і у праві самостійно та вільно обирати місце свого проживання, кореспондується і з правилами частини 4 статті 29 ЦК.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що малолітня дитина не має права вільно та самостійно обирати місце свого проживання, і набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає.
Права малолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного з них). Причини не проживання малолітньої дитини за місцем реєстрації не залежать від її волі, а тому неможливо встановити їх характер (поважні або неповажні) окремо для малолітньої дитини, незалежно від причин відсутності батьків.
Малолітня дитина не є самостійним суб'єктом житлових правовідносин, а набуття або втрата права користування житлом дитиною залежить від набуття або втрати такого права її батьками.
З огляду на це, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що також підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82, 89, 263-265, 280-283 ЦПК України, ст. 29 ЦК України, ст. 163 СК України, ст. 15, 18, 71, 72 ЖК України, Законами України «Про місцеве самоврядування», «;Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», «;Про охорону дитинства», суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка дії в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , третя особа:Орган опіки та піклування Бахмутської райдержадміністрації, про визнання особи втратившею право користування житловим приміщенням,- задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .
На рішення може бути подана апеляція до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.Р. Феняк
31.08.2021