02 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 380/2378/20
адміністративне провадження № К/9901/29431/21
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Шевцової Н.В., перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року у справі №380/2378/20 за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Львівської області, Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ОСОБА_2 про визнання протиправними і скасування рішень,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Львівської області, Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ОСОБА_2 , у якому просив:
- визнати протиправними та скасувати рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Львівської області від 22.11.2019 № 11/ІІ/2-2019р. про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку та застосування до нього дисциплінарного стягнення.
- визнати протиправними та скасувати рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 31.01.2020 № І-011/2020р.
12 листопада 2021 року рішенням Львівського окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року, відмовлено у задоволенні позову.
На зазначені рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду позивачем подано касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 09 серпня 2021 року.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Верховний Суд вважає зазначити наступне.
В касаційній скарзі позивачем зазначено, що вона подана на підставі пунктів 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
В обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження позивач зазначає, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень не правильно застосовані норми матеріального права, а саме статті 10 ЄКПЛ, частина перша статті 34 Конституції України, стаття 30 Закону України «Про інформацію» без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 березня 2018 року у справі № 826/23545/15 та від 22 травня 2019 року у справі 757/22307/17-ц щодо неможливості притягнення особи за оціночні судження, за право на вираження поглядів та переконань, необхідності розмежування чи є висловлювання фактичним твердженням чи оціночним судженням в межах допустимої критики, до якої працівник державного органу повинен бути готовий у підвищеному рівні в тому числі і грубій формі, та з врахуванням, того що існування фактів можна довести тоді як правдивість оціночних суджень не підлягає доведенню.
А також позивач наголошує, що неправильне застосування норм матеріального права полягає у порушенні принципу змагальності, а саме розгляд справи у відсутність позивача при першій неявці з поважних причин, при наявності відповідного клопотання щодо не розгляду справи по суті на цьому засіданні у його відсутність та при не оголошенні і не врахуванні письмового пояснення, тобто помилкове не застосування статті 6 ЄКПЛ, неправильне застосування статті 40 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», помилкове не застосування пункту 45 та неправильне застосування пункту 46 Положення про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність (за рішенням суду Положення № 120).
Судом установлено, що позивач уже подавав касаційну скаргу з визначенням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 328 КАС України, яка ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2021 року (К/9901/ 23015/21) повернута особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України та надано вичерпні роз'яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстави, передбаченою пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Дослідивши зазначену позивачем постанову від 14 березня 2018 року у справі №826/23545/15, Верховний Суд в ухвалі від 07 липня 2021 року (К/9901/ 23015/21) звернув увагу позивача, що на відміну від цієї справи предметом розгляду у зазначеній справі різні обставини справи, що не можуть вважатись тотожними та подібними, для врахування його при вирішенні даного спору.
Щодо зазначеної позивачем постанови Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі 757/22307/17-ц, Суд вважає за необхідне зазначити, що скаржник посилається на постанову у цивільній справі. Разом з тим, правовідносини у даній справі та справі, на яку посилається скаржник, не є подібними.
Суд зазначає, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Так, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Таким чином, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб'єктний склад, об'єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм.
Отже, подаючи касаційну скаргу вдруге, скаржником так і не викладено підстави для касаційного оскарження судових рішень, визначеної пунктом 1 частини другої статті 328 КАС України.
В касаційній скарзі позивачем також зазначено, що вона подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, згідно з яким підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
В обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження позивач зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо неможливості притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності у вигляді зупинення права на заняття адвокатської діяльності за одноразове грубе порушення Правил адвокатської етики, якщо такі діяння адвоката не пов'язані з видами адвокатської діяльності, передбаченими статтями 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", і якщо це не потягнуло, як це передбачено абз. 3 статті 12 Правил адвокатської етики, підриву престижу адвокатської професії, у взаємозв'язку з пунктом 2 частини першої статті 35 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", пункту 2 частини другої статті 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", якими передбачено можливість накладення на адвоката стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатської діяльності за одноразове грубе порушення Правил адвокатської етики від 1 місяця до 1 року, тобто стосовно вказаних норм права у спірних правовідносинах.
Суд зазначає, що подаючи касаційну скаргу на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, заявник касаційної скарги вказавши, яку саме норму права (пункт, частину, статтю) закону або іншого нормативно-правового акта суд апеляційної інстанції неправильно застосував, щодо питання застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, та не обґрунтував у чому саме полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права, та, як на думку заявника, відповідна норма повинна застосовуватися, а також яким чином вказана норма права впливає на вирішення справи по суті позовних вимог.
Суд вважає, що підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою (наведенням) конкретних висновків суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було неправильно застосовано, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Також в касаційній скарзі позивачем зазначено, що вона подана на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, згідно з яким підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
В обґрунтування зазначеної підстави для касаційного оскарження заявник касаційної скарги вказує на оскарження судових рішень з підстави, передбаченої частиною другою статті 353 КАС України, а саме, суд не дослідив зібрані у справі докази (п. 1); суд не обґрунтовано відхилив клопотання про витребування та дослідження, огляд доказів і інші клопотання щодо встановлення обставин що мають значення для правильного вирішення справи (п.3); суд встановив обставини, що мають значення у справі, на підставі недопустимих доказів (п.4).
При цьому, пункт 1 частини другої статті 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про недослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Підстави для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, визначених пунктами 3 та 4 частини другої статті 353 КАС України зводяться до переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Подана касаційна скарга відповідача містить цитування нормативно-правових актів, виклад обставини справи, посилання на постанови Верховного Суду, незгоду з рішеннями суду апеляційної інстанції з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Враховуючи викладене, Суд вважає недоведеним наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктами 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права.
Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Враховуючи приписи пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України та не викладення з належним обґрунтуванням позивачем у касаційній скарзі підстав для касаційного оскарження судових рішень у цій справі, визначених пунктами 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Через відсутність складу колегії суддів, які визначені протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями для розгляду цієї касаційної скарги, у зв'язку з відсутністю судді Шевцової Н.В. на робочому місці за листком тимчасової непрацездатності з 30.08.2021, розгляд цієї скарги відбувся після виходу її виходу на роботу.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року у справі №380/2378/20 за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Львівської області, Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ОСОБА_2 про визнання протиправними і скасування рішень - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Шевцова