02 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/12157/20 пров. № А/857/11385/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Носа С. П.,
суддів - Онишкевича Т. В., Шевчук С. М.;
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргувійськової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року у справі № 380/12157/20(головуючий суддя Гулкевич І. З., м. Львів) за ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-
21 грудня 2021 року Львівським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.06.2017 по 02.12.2020 в розмірі 6950,16 грн.
В обґрунтування вимог позовної заяви вказано, що станом на день звільнення ОСОБА_2 (16.06.2017) військова частина НОМЕР_1 протиправно не провела з ним розрахунок грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Вказані кошти були перераховані на банківський рахунок позивача лише 02.12.2020. На підставі наведеного, ОСОБА_2 має право на виплату йому середнього заробітку за весь час затримки по день фактичної виплати на підставі статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України.
РішеннямЛьвівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року позов задоволено повністю. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 червня 2017 року по 02 грудня 2020 року в розмірі 6950,16грн.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідачем - військовою частиною НОМЕР_1 подано апеляційну скаргу, в якій висловлено прохання скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким залишити позовні вимоги без розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що оскаржене рішення суду першої інстанції є незаконним та необгрунтованим, адже рішення Львівського окружного адміністративним суду від 22.05.2020 у справі №380/3218/20 про стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки набрало законної сили 21.06.2020, проте з позовом до суду в справі яка розглядається ОСОБА_2 звернувся лише 09.12.2020, тобто через 5 місяців після набрання законної сили рішенням Львівського окружного адміністративним суду від 22.05.2020. З наведеного апелянт робить висновок про пропуск позивачем строку звернення до суду у цій справі.
Враховуючи, що дана справа відноситься до справ незначної складності в розумінні ст.12 КАС України, суд апеляційної інстанції в порядку ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 проходив служби у військовій НОМЕР_2 з 26.03.2014 по 16.06.2017, що підтверджується довідкою №177 від 16.06.2017.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22.05.2020 у справі №380/3218/20 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій з 2015 по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
02.12.2020 ОСОБА_2 виплачено грошову компенсацію на виконання рішення суду у справі №380/3218/20 в розмірі 6950,16 грн., що підтверджується випискою по особовому рахунку №584 від 08.12.2020.
Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності дій відповідача вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, внаслідок чого суд апеляційної інстанції погоджується з такими та вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Порядок проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством. Разом з тим, спеціальними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм статтей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Отож, обов'язок роботодавця провести виплату працівнику всіх належних йому сум (серед яких одноразова грошова допомога при звільненні, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, індексація грошового забезпечення, компенсація за належні до видачі предмети речового майна) при звільненні, передбачений у статті 117 КЗпП України.
При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, виключення позивача зі списку особового складу військової частини відбулося без проведення остаточного з ним розрахунку.
Так, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення.
Частинами 1 і 2 ст. 51 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) прямо визначено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Витрати на безоплатне або пільгове матеріальне і побутове забезпечення, на яке згідно із законодавством України мають право окремі категорії працівників бюджетних установ, військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу, поліцейські, а також у частині медичної допомоги і санаторно-курортного лікування та відпочинку для оздоровлення - члени сімей військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, пенсіонери з числа військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських та члени їхніх сімей, здійснюються за рахунок бюджетних асигнувань на функціонування цих бюджетних установ.
Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08.02.1995, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (п.8 зазначеного Порядку).
Водночас, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для стягнення з військової частини НОМЕР_1 на ОСОБА_3 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а саме невиплати у день звільнення з військової служби грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за весь період затримки такого розрахунку з 17червня 2017 року до дня фактичного розрахунку - 02грудня 2020 року в сумі 6950,16 грн.
Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у постанові 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми та поведінки позивача яка передувала зверненню до суду.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у зазначеному судовому рішенні вказала, що відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати такі критерії:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц).
Військовою частиною НОМЕР_1 не було проведено з ОСОБА_2 під час звільнення з військової служби (16.06.2017) остаточний розрахунок та не виплачено компенсацію за невикористані дні відпусток, тому позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.
Як видно з виписки по картковому рахунку ОСОБА_2 , йому було нараховано та виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпусти у розмірі 6950,16 грн. лише 02 грудня 2020 року.
В письмових поясненнях позивач зазначив, що сума середнього заробітку за період з 17.06.2017 по 02.02.2020 складає 505470 грн.,проте, виходячи із судової практики така сума не повинна перевищувати суму виплачену за невикористані дні відпустки, як учаснику бойових дій, відтак просив стягнути 6950,16 грн.
Суд апеляційної інстанції погоджується з твердженням позивача, що сума стягнення не повинна перевищувати суму виплачену за невикористані дні відпустки, як учаснику бойових дій, а тому на користь ОСОБА_2 з військової частини НОМЕР_1 слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.06.2017 по 02.12.2020 в розмірі 6950,16 грн.
Посилання скаржника на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, адже остаточний розрахунок з позивачем проведений 02.12.2020, позов ОСОБА_2 направлено засобами поштового зв'язку 10.12.2020, тобто в межах місячного строку, а отже підстави для застосування наслідків пропуску строку звернення до суду відсутні.
З врахуванням вказаного аналізу законодавства та матеріалів справи, колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного судуприходить до висновку про правильність рішення суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 241, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргувійськової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року у справі №380/12157/20 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя С. П. Нос
судді Т. В. Онишкевич
С. М. Шевчук