м. Вінниця
28 серпня 2021 р. Справа № 120/5649/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Богоноса М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії
14.06.2021 у Вінницький окружний адміністративний суд через систему "Електронний суд" надійшов адміністративний позов за підписом адвоката Рибак Людмили Миколаївни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області. У позовній заяві представник просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 30.03.2021 № 2-546/15-21-сг «Про відмову у наданні дозволу на розробку документації»;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути клопотання від 02.07.2020 та надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва орієнтовною площею 0,0600 га, із земель державної власності сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, за межами населеного пункту.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник зазначила, що 02.07.2020 позивач звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва орієнтовною площею 0,0600 га, із земель державної власності сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, за межами населеного пункту.
Наказом відповідача від 30.03.2021 № 2-546/15-21-сг відмовлено у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою, оскільки бажана земельна ділянка розташована за межами населеного пункту та відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності, щодо яких з метою реалізації ініціативи Держгеокадастру та розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 № 898-р «Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками» наказами Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 02.03.2020 № 2-5271/15-20-сг, від 24.05.2019 № 2-7985/15-19-сг, № 2-797-/15-19-сг, № 2-7993/15-19-сг надано дозволи на розроблення документації із землеустрою учасникам антитерористичної операції.
Не погоджуючись із наказом від 30.03.2021 № 2-546/15-21-сг, позивач звернувся до суду, оскільки при його прийнятті, відповідачем порушено ст. 118 Земельного кодексу України.
Ухвалою від 04.06.2021 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
09.06.2021 до суду надійшла заява про усунення, вказаних в ухвалі від 04.06.2021, недоліків.
Ухвалою від 14.06.2021 відкрито провадження у цій справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Цією ж ухвалою надано відповідачу 15-ти денний строк для подання відзиву на позовну заяву.
Також витребувано за ініціативою суду у Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області належним чином засвідчені копії клопотання ОСОБА_1 із додатками до нього та наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 30.03.2021 № 2-546/15-21-сг «Про відмову у наданні дозволу на розробку документації»; наказів Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 02.03.2020 № 2-5271/15-20-сг, від 24.05.2019 № 2-7985/15-19-сг, № 2-797-/15-19-сг, № 2-7993/15-19-сг із графічними матеріалами де позначено орієнтовне місце розташування земельних ділянок щодо яких такі накази прийняті.
09.07.2021 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Мотивуючи відзив відповідач зазначає, що зазначена позивачем в клопотанні земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності, щодо яких з метою реалізації ініціативи Держгеокадастру та розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 № 898-р «Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками» наказами Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 02.03.2020 № 2-5271/15-20-сг, від 24.05.2019 № 2-7985/15-19-сг, № 2-797-/15-19-сг, № 2-7993/15-19-сг надано дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок учасникам антитерористичної операції.
Спростовуючи заявлені вимоги відповідач звернув увагу суду на правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 09.12.2020 по справі № 617/763/16-ц.
Відтак, відповідач вказує на неможливість надання позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою.
Крім того, відповідачем зазначено, що з 27.05.2021 Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області не є розпорядником спірної земельної ділянки.
Серед іншого, відповідач заперечив щодо стягнення із нього витрат на правову допомогу.
Дата ухвалення рішення обумовлена, в тому числі, перебуванням судді у справі в період з 20.08.2021 по 27.08.2021 в щорічній відпустці на підставі Наказу від 09.08.2021 № 114-в/к.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
02.07.2020 позивач звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва орієнтовною площею 0,0600 га, із земель державної власності сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, за межами населеного пункту.
До вказаного клопотання позивачем додано графічний матеріал із позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки (а.с.15, 17, 50-51, 53).
Наказом відповідача від 30.03.2021 № 2-546/15-21-сг відмовлено у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою, оскільки бажана земельна ділянка розташована за межами населеного пункту та відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності, щодо яких з метою реалізації ініціативи Держгеокадастру та розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 № 898-р «Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками» наказами Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 02.03.2020 № 2-5271/15-20-сг, від 24.05.2019 № 2-7985/15-19-сг, № 2-797-/15-19-сг, № 2-7993/15-19-сг надано дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок учасникам антитерористичної операції (а.с.16, 52).
Не погоджуючись із наказом від 30.03.2021 № 2-546/15-21-сг, з метою визнання його протиправним та скасування, позивач звернувся до суду із цим позовом .
Надаючи правову оцінку наказу від 30.03.2021 № 2-546/15-21-сг, суд зазначає наступне.
Cуб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 18 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Статтею 81 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III.
Так, згідно із ст. 116 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III.
Нормами ч. 6 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, від 05.03.2019 у справі № 360/2334/17, від 28.01.2020 у справі № 2240/2962/18 та 28.02.2020 у справі № 806/3304/18.
Судом встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 30.03.2021 № 2-546/15-21-сг позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у зв'язку із тим, що бажана земельна ділянка розташована за межами населеного пункту та відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності, щодо яких з метою реалізації ініціативи Держгеокадастру та розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 № 898-р «Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками» наказами Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 02.03.2020 № 2-5271/15-20-сг, від 24.05.2019 № 2-7985/15-19-сг, № 2-797-/15-19-сг, № 2-7993/15-19-сг надано дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок учасникам антитерористичної операції.
Втім, вичерпний перелік підстав, за наявності яких громадянину може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність передбачено у ч. 7 ст. 118 ЗК України і підстави застосовані відповідачем відмовляючи позивачу до них не належать.
Відповідно до пунктів 1, 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 № 898-р «Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками» з метою забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками Державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру і обласним та Київській міській державним адміністраціям за участю органів місцевого самоврядування необхідно визначити протягом місяця на території відповідної області та м. Києва земельні ділянки для відведення учасникам антитерористичної операції та сім'ям загиблих учасників антитерористичної операції.
Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру, обласні та Київська міська державна адміністрація повинні забезпечити:
- розгляд у першочерговому порядку звернень учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції щодо відведення їм земельних ділянок;
- розміщення на власних офіційних веб-сайтах інформації про місце розташування, цільове призначення та площу земельних ділянок, які можуть бути відведені учасникам антитерористичної операції та сім'ям загиблих учасників антитерористичної операції;
- надання в десятиденний строк після подання учасниками антитерористичної операції або членами сімей загиблих учасників антитерористичної операції заяв про надання їм земельних ділянок відповідної інформації Державній службі у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції.
Тобто, Розпорядженням Кабінету Міністрів України не встановлено заборону надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та не заборонено передавати інші, ніж у переліку земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації для осіб, які не є учасниками антитерористичної операції.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 18.10.2018 у справі № 805/2296/17-а, від 05.03.2019 у справі № 808/2200/18.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.
Розпорядження Кабінету Міністрів України є нормативно-правовим актом, однак Земельний кодекс України має вищу юридичну силу, який в свою чергу не передбачає підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність, у зв'язку із наданням учасникам антитерористичної операції дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
З наведеного випливає, що порядок і умови набуття, припинення і здійснення права власності та користування землею охоплюються поняттям правового режиму власності, який визначається виключно законами України (ч. 2 ст. 14, п. 7 ч. 1 ст. 92 Конституції України). Тому Кабінет Міністрів України, прийнявши зазначене розпорядження, врегулював на підзаконному рівні умови та порядок набуття права власності та користування землею, які мають визначатися виключно законами України.
Відтак, посилання відповідача на розпорядження Кабінету Міністрів України № 898-р від 19.08.2015 та прийняті на його підставі накази не може вважатися правомірною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо безоплатної передачі у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Крім того, суд зауважує, що відповідно до вимог чинного законодавства та згідно з усталеною судовою практикою дозвіл та проект землеустрою, розроблений на його підставі, є стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність чи користування. Передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність (постанови Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, від 26.02.2019 у справі № 826/5737/16, від 17.04.2019 у справі № 461/8315/17). Отже, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою не змінює правовий режим земельних ділянок, та не дає підстав для висновку, що такі земельні ділянки не є вільними.
Зважаючи на викладене, суд не бере до уваги посилання відповідача на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.12.2020 по справі № 617/763/16-ц щодо законності надання дозволу на розробку проекту землеустрою двом окремим громадянам щодо однієї і тієї ж ділянки, оскільки в цій справі спір вирішувався за правилами цивільного судочинства щодо права власності/користування/усунення порушень у такому праві чи користуванні громадян на одну й ту ж земельну ділянку. Відмінність правової природи та обставин спору в справі № 617/763/16-ц виключає підстави для застосування цих висновків Верховного Суду при розгляді цієї справи.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що підстави якими керувався відповідач, приймаючи наказ від 30.03.2021 № 2-546/15-21-сг, не можуть вважатися законними підставами для відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.
З врахуванням викладеного, наказ відповідача від 30.03.2021 № 2-546/15-21-сг є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Щодо похідної вимоги зобов'язального характеру, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 24 розділу Х ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III у редакції Закону України від 28.04.2021 № 1423-IX з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна державної власності; д) під об'єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.
Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.
З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.
Надані до дня набрання чинності цим пунктом рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до цього пункту переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов'язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, приймають сільські, селищні, міські ради.
Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади про викуп для суспільних потреб земельних ділянок приватної власності, прийняті до дня набрання чинності цим пунктом, є чинними, а заходи щодо відчуження таких земельних ділянок здійснюються органами, визначеними статтями 8 і 9 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності".
Особи, які отримали дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зазначені у підпункті "е" цього пункту, а також органи, що їх надали, зобов'язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. До 1 січня 2023 року зазначені землі та земельні ділянки не можуть бути передані у власність та користування будь-яким іншим особам, крім тих, яким надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою (крім передачі їх для розміщення об'єктів, передбачених статтею 15 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності"). У разі якщо до 1 січня 2023 року такі земельні ділянки не передані у постійне користування державним установам природно - заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, такі земельні ділянки переходять у комунальну власність територіальної громади села, селища, міста, на території якої вони розташовані.
До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Таким чином, на момент розгляду справи Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області втратило повноваження розпоряджатися бажаною для позивача земельною ділянкою та приймати щодо неї будь які рішення, у тому числі про надання дозволу на розроблення документації.
Враховуючи, вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зобов'язання відповідача до вчинення певних дій, а тому у частині позовних вимог зобов'язального характеру слід відмовити.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
Щодо присудження в користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 3000 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1 - 3 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Судом встановлено, що 26.04.2021 між позивачем та адвокатом Рибак Л.М. укладено Договір про надання правової допомоги № 9.
За умовами цього договору (пункти 1.1) адвокат бере на себе зобов'язання надавати Клієнту професійну правничу допомогу, включаючи представництво й інші види адвокатської діяльності щодо захисту прав, свобод та інтересів Клієнта в усіх органах державної влади і місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях, перед їх посадовими і службовими особами, перед фізичними особами-підприємцями і громадянами, в судах України усіх рівнів та інстанцій у справі щодо отримання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,0600 га на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області для індивідуального садівництва та вирішення інших пов'язаних з цим питань, а Клієнт зобов'язується сплатити гонорар (винагороду) за надання правової допомоги та інші платежі, визначені Договором.
Приписами частини 4 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як видно з розрахунку часу витраченого адвокатом на надання правової допомоги відповідно до Договору про надання правової допомоги № 9 від 26.04.2021, надано позивачеві такі юридичні послуги:
- зустріч з клієнтом, надання усної консультації з вивчення документів - 1 год - 600,00 грн.;
- складання та подача до Вінницького окружного адміністративного суду позовної заяви про визнання наказу протиправним та зобов'язання вчинити дії - 3 год - 2400,00 грн.
Загальна вартість наданих послуг становить 3000,00 грн.
Згідно довідки № 4 від 24.05.2021 позивач оплатив гонорар адвоката в сумі 3000,00 грн за надання правничої допомоги згідно з Договором № 9 від 26.04.2021.
Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу суд доходить висновку, що такі витрати дійсно було пов'язані саме із розглядом цієї справи, а виконана адвокатом робота (надані послуги) знайшла своє відображення у матеріалах справи.
Отже, витрати позивача в розмірі 3000,00 грн на професійну правничу допомогу дійсно мали місце та повністю доводяться належними і допустимим доказами.
У той же час, суд погоджується із аргументами відповідача, що розмір понесених витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.
Кількість часу витраченого адвокатом на складання позовної заяви у цій справі, а саме 3 години, на переконання суду, є непропорційною складності справи та предмету спору. Підготовка позову такої категорії не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних.
З огляду на правову позицію Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
Крім того Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З огляду на викладене, враховуючи що справу віднесено до справ незначної складності, суд вважає, що понесені позивачем витрати в сумі 3000,00 грн. є неспівмірними зі складністю справи, а показники часу на оформлення позовної заяви, які зазначені адвокатом (3 год) є завищеними.
Відтак, заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу необхідно зменшити до 2000,00 грн., що відповідатиме вимогам співмірності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позов задоволено частково судові витрати понесені позивачем у розмірі 908,00 грн. а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн., підлягають відшкодуванню в загальній сумі 1454,00 грн. (судовий збір в сумі 454,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн.) тобто пропорційно розміру задоволених вимог за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 30.03.2021 № 2-546/15-21-сг "Про відмову у наданні дозволу на розробку документації".
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 454,00 грн. (чотириста п'ятдесят чотири гривні 00 коп.) та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1000,00 грн. (одна тисяча гривень 00 коп.) в загальній сумі 1454,00 грн. (одна тисяча чотириста п'ятдесят чотири гривні 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 );
Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027, код ЄДРПОУ 39767547).
Суддя Богоніс Михайло Богданович