ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
31.08.2021Справа № 910/4699/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна"
до Приватного підприємства "Вітал"
про стягнення 237933,63 грн.
без виклику представників сторін (без проведення судового засідання).
Товариство з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного підприємства "Вітал" про стягнення 237933,63 грн. заборгованості, з яких: 229714,57 грн. основного боргу, 5869,72 грн. 30 процентів річних та 2349,34 грн. пені, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач порушив строк виконання грошового зобов'язання за договором поставки № 15/ДО від 01.08.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та встановлено строк для подання відповідачу відзиву на позов протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.
Вказана ухвала суду направлена, зокрема, відповідачу рекомендованим листом із повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02175, м. Київ, Харківське шосе,56.
Проте конверт із копією вищенаведеної ухвали повернуто на адресу суду підприємством поштового зв'язку без вручення відповідачу у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.
У той же час, згідно з частиною 7 статті 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
Таким чином, ухвала суду про відкриття провадження у справі направлялася за адресою місцезнаходження відповідача згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за відсутності заяви про зміну його місцезнаходження.
За приписами частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
При цьому, судом також враховано, що згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Таким чином, відповідач мав право та можливість ознайомитися з ухвалою суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.
При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
01.08.2019 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, укладено договір поставки № 15/ДО, за умовами якого постачальник зобов'язується поставляти покупцю непродовольчі товари відповідно до поданого покупцем замовлення, а покупець зобов'язується приймати товари та своєчасно оплачувати їх вартість.
Відповідно до пункту 1.3 договору право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін товарної (видаткової, товарно-транспортної) накладної, яка засвідчує момент передачі товару, якщо інший порядок переходу права власності на товар від постачальника до покупця не визначений сторонами.
Пункт 4.4 договору (у редакції додаткової угоди від 24.06.2020 № 1) покупець сплачує 100 % вартості кожної партії товару протягом 120 календарних днів з моменту його отримання. Факт отримання товару підтверджується (видатковою, товарно-транспортною накладною), підписаною сторонами.
Згідно пункту 6.1 договору останній набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими на те сторонами і діє до 31.12.2020 включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором, у тому числі й щодо нарахування неустойки за цим договором. Сторони домовилися, що у випадку, якщо жодна зі сторін за 30 календарних днів до закінчення строку дії даного договору не повідомить другу сторону про припинення його умов (розірвання), договір вважається автоматично пролонгованим на наступний рік на тих же умовах.
Із матеріалів справи слідує, що позивач здійснив поставку товару за договором за період з 04.09.2020 по 28.10.2020 на загальну суму 1038009,32 грн., з яких відповідачем сплачено лише 808294,75 грн., у зв'язку з чим залишок заборгованості за поставлений товар становив 229714,57 грн.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).
Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Ураховуючи викладене, оскільки сума боргу відповідача, яка складає 229714,57 грн., підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і останній на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача вказаної суми боргу, у зв'язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.
Також позивачем за несвоєчасну оплату товару нараховані 5869,72 грн. 30 процентів річних та 2349,34 грн. пені.
Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).
Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до пункту 5.3 договору за порушення грошового зобов'язання щодо оплати товарів покупець сплачує постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30 % річних від простроченої суми заборгованості відповідно до статті 625 ЦК України.
Згідно пункту 5.4 договору, якщо заборгованість покупця перед постачальником триває більше 2-х місяців, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Нарахування пені за цим пунктом договору починається від самого першого дня прострочення платежу. Сторони домовилися, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини 6 статті 232 ГК України.
Здійснивши арифметичний перерахунок 30 % річних та пені, суд дійшов висновку, що останні підлягають стягненню з відповідача в повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241, 252 ГПК України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" задовольнити повністю.
Стягнути з Приватного підприємства "Вітал" (02175, м. Київ, Харківське шосе,56; ідентифікаційний код 30687778) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" (49130, м. Дніпро, вул. Березинська, 24-а; ідентифікаційний код 37068787) 229714 (двісті двадцять дев'ять тисяч сімсот чотирнадцять) грн. 57 коп. основного боргу, 5869 (п'ять тисяч вісімсот шістдесят дев'ять) грн. 72 коп. 30 процентів річних, 2349 (дві тисячі триста сорок дев'ять) грн. 34 коп. пені, а також 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. витрат зі сплати судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва (пункт 17.5 частини 1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.В. Полякова