Справа № 560/9270/21
іменем України
30 серпня 2021 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі судді Польового О.Л., розглянувши позовну заяву військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,
Військова частина НОМЕР_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 9321,06 грн за речове майно, що не вислужило встановлених термінів носіння.
Ухвалою від 02.08.2021 Хмельницький окружний адміністративний суд без руху позовну заяву військової частини НОМЕР_1 , зазначивши, що недоліки позовної заяви можуть бути усунуті позивачем шляхом надання документального обґрунтованого пояснення щодо причин пропуску строку звернення до суду.
Позивач подав до суду клопотання про поновлення строку звернення до суду, в якому послався на норми Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі". Також підтвердив доводи, викладені в позовній заяві.
Вирішуючи вказане клопотання, суд враховує, що строки звернення до суду визначені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічною службою є, зокрема, військова служба.
Частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Як свідчать матеріали позовної заяви, звернення до суду обумовлено невиконанням відповідачем обов'язку щодо добровільного відшкодування коштів військовій частині НОМЕР_1 в сумі 9321,06 грн, з моменту звільнення позивача 04.01.2021.
Отже, про необхідність подання відповідного позову про відшкодування коштів позивачу було відомо станом на день прийняття наказу від 04.01.2021 №1.
Однак військова частина звернулась до суду 19.07.2021, тобто поза межами місячного строку, встановленого частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд враховує, що дотримання строків звернення до суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними. Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого ці правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Законодавче обмеження строку звернення до суду з позовом, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, зокрема, і встановленням строків на звернення до суду з відповідним позовом.
Європейський Суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21.12.2010 у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду. При цьому, нормами Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов'язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку звернення до суду.
На час звернення позивача до суду з цим позовом Велика Палата Верховного Суду визначила, що аналогічні спори підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 818/1688/16 зазначено, що у випадку зобов'язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов'язків, перед судом обов'язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.
Аналіз висновку Великої Палати Верховного Суду дає підстави вважати, що по - перше спір за позовом А0216 до ОСОБА_1 про стягнення коштів є публічно - правовим, а по - друге виникає із відносин публічної служби.
Отже, з огляду на те, що стягнення коштів за цим позовом пов'язано із зобов'язанням, яке виникло під час проходження особою (відповідачем) публічної служби, до спірних правовідносин застосуванню підлягає саме місячний строк звернення до суду, встановлений частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Військова частина послалась на норми Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі", зокрема статтею 4 якого встановлений спеціальний строк позовної давності в цій категорії справ - "протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди", що кореспондується зі статтею 257 Цивільного кодексу України та частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Однак, військова частина не правильно розтлумаченує і застосовує норми вказаного Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану держав", оскільки статтею 4 передбачено, що особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди, що є відмінним від процесуального строку на звернення до суду.
Отже, визначений вказаною статтею трирічний строк стосується притягнення особи до матеріальної відповідальності, а не строк саме для звернення до суду. Більш того, адміністративний суд не вирішує питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності.
Тому доводи позивача про необхідність застосування трирічного строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом є безпідставними.
Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази наявності обставин, які були об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду з цим позовом або унеможливлювали позивачу вчасно дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною 2 статті 123 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Оскільки вказані позивачем підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду є неповажними, суд вважає за необхідне повернути позовну заяву позивачу.
Керуючись частиною 2 статті 123, статтями 169, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні заяви військової частини НОМЕР_1 про поновлення строку звернення до суду відмовити.
Позовну заяву військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів - повернути позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвалу може бути оскаржено до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Головуючий суддяО.Л. Польовий