про повернення позовної заяви
м. Вінниця
30 серпня 2021 р. Справа № 120/7311/21-а
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Маслоід Олена Степанівна, розглянувши матеріали позовної заяви:
за позовом: Харківського національного університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба (вул. Сумська, 77/79, м.Харків, 61023)
до: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
про: відшкодування витрат, пов'яазних з утриманням під час навчання
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Харківського національного університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба (далі - позивач) до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням під час навчання.
Ухвалою від 19.07.2021 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
25.08.2021 року за вх. № 52068/21 позивачем через канцелярію суду подано клопотання про усунення недоліків позовної заяви. В частині строку звернення до суду з даним позовом, позивач посилається на ч. 2 ст. 122 КАС України, якою передбачено 6-місячний строк звернення до суду та на позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 27.02.2020 року у справі № 820/1090/17. На сам кінець, позивач вказує, що відповідач обізнаний про необхідність відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням під час навчання.
Розглянувши вказане клопотання, дослідивши матеріали справи, суд враховує наступне.
Особливості строків звернення до адміністративного суду врегульовано ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Зокрема, ч. 1 цієї статті передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
У відповідності до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним та може бути обмеженим, в тому числі встановленням строків для звернення до суду. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків спрямоване на досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними.
Вказаного висновку дійшов Конституційний Суд України у рішенні №17-рп/2011 від 13.12.2011 року, в якому зазначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 року № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Слід зауважити, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 року № 340/1019/19).
Суд наголошує на тому, що позивач 17.03.2021 року (сплив 15-денного строку для добровільного відшкодування витрат відповідачем) дізнався про порушення своїх прав, однак проявив недбалість та не звернувся до суду за їх захистом, позовна заява направлена до суду засобами поштового зв'язку лише 01.07.2021 року, тобто з пропуском місячного строку звернення до суду.
Крім того, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 22 жовтня 1996 року у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" право на доступ до суду, за деяких обставин, також може бути предметом правомірних обмежень, таких як встановлені законом обмежені терміни позовної давності.
Також, розглядаючи справу "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" (рішення від 12.07.2001 року, заява № 42527/98), Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускають з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави.
Аналогічні висновки містяться також у пункті 53 рішення від 08.04.2010 року у справі "Меньшакова проти України" та пункті 57 рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ашинґдейн проти Сплученого Королівства".
У поданій позивачем заяві про поновлення строку звернення до суду, останній вказує, що строк звернення до суду становить 6 місяців, проте суд з цим не погоджується, адже характер спірних відносин виник у зв'язку зі звільненням відповідача з публічної служби. Відповідно до положень КАС України в таких правовідносинах встановлюється спеціальний строку звернення до суду в 1 місяць.
Не приймає до уваги суд й посилання позивача на правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 27.02.2020 року у справі № 820/1090/17, адже вона не є подібною до правовідносин у даній справі та не стосується питання строку звернення до суду в аналогічних спорах.
Одночасно, суд враховує те, що позивачем у поданому клопотанні про усунення недоліків позовної заяви власне не вказано причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом, а лише наголошено на положеннях КАС та позиції Верховного Суду. Затаких обставин, як наслідок, суд позбавлений можливості оцінити поважність причин пропущення позивачем строку звернення до суду , оскільки ним такі причини не наведені.
Слід зауважити, що обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Однак позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які були чи є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Таким чином, недоліки позовної заяви не усунуті.
У відповідності до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
За таких обставин, враховуючи вищевикладені норми та зважаючи на те, що недоліки позовної заяви не були усунуті позивачем, суд повертає позовну заяву Харківського національного університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням під час навчання.
При чому, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись ст. 160, 161, 169, 171, 248, 256, 294, 295 КАС України, суд
Позовну заяву Харківського національного університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов'яазних з утриманням під час навчання разом з доданими до неї матеріалами повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Маслоід Олена Степанівна