Справа № 428/13184/19
Провадження № 2/428/507/2021
17 серпня 2021 року м. Сєвєродонецьк
Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі:
головуючого судді Посохова І.С.,
за участю секретаря судового засідання Колядінцевої П.В.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сєвєродонецька Луганської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди,
ОСОБА_2 звернувся до Сєвєродонецького міського суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди, в якій зазначив наступне.
З 04.05.2018 та по день звернення до суду позивач займає посаду начальника Головного управління Національної поліції в Луганській області, має спеціальне звання «полковник поліції», та є учасником бойових дій та АТО, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 05.03.2015.
ІНФОРМАЦІЯ_1 в соціальній мережі «Facebook» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 &id= НОМЕР_2 &anchor_ composer=false у коментарі до публікації користувача « ОСОБА_4 », який поширив статтю ОСОБА_5 « ІНФОРМАЦІЯ_3 », користувач соціальної мережі «Facebook» « ОСОБА_6 », яким є відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , розмістив коментар наступного змісту: «Согласно декларации за 2018г. начальник ГУНП ОСОБА_7 получил около 70 тыс. ЗП в месяц. За то, что: крышевал наркоторговлю, подкуп избирателей, коррупцию, незаконную вырубку леса, подпольные казино... и ещё ОЧЕНЬ МНОГО преступлений. Может он нам и зарплату отдаст, блядь?! "Давайте разом" до кассы?))». Відповідач є зареєстрованим користувачем соціальної мережі «Facebook», має персональну сторінку в зазначеній соціальній мережі за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_5 Позивач вважає зазначену інформацію недостовірною і такою, що не відповідає дійсності, яка порушує права позивача, принижує його честь, гідність і ділову репутацію. Внаслідок цього, інформація про те, що позивач начебто має відношення до незаконного розповсюдження наркотичних засобів та причетності до інших кримінальних правопорушень стало відомо необмеженому колу осіб. Позивач ніколи в житті не був причетний до вищезазначених кримінальних правопорушень та не притягувався за це до кримінальної відповідальності.
Розміщена 12.11.2019 відповідачем інформація стосовно позивача є недостовірною, має на меті довести до відома необмеженої кількості осіб викривлену інформацію про позивача та його діяльність, створити враження про вчинення позивачем злочинів проти основ національної безпеки України, відтак, не є оціночними судженнями, а поширення такої інформації принижує його честь, гідність та завдає шкоди його діловій репутації. Поширення неправдивої інформації свідчить про принизливе ставлення відповідача до начальника ГУНП в Луганській області Колесника С.П., що в свою чергу впливає на зниження цінності його особи. Також поширенням вказаної інформації відповідач створив негативну соціальну оцінку особи позивача в очах оточуючих, порушивши його честь, оскільки професія поліцейського є соціально важливою, передбачає служіння суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Оскаржувана інформація містить фактичні твердження, які розповсюджені з єдиною метою сформувати негативну думку у необмеженого кола осіб стосовно позивача, зганьбити і заплямувати його ділову репутацію.
У поданій заяві про збільшення позовних вимог позивач просив:
1. Визнати недостовірною і такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_2 інформацію, опубліковану і поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 в соціальній мережі «Facebook» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 &id= НОМЕР_2 & ІНФОРМАЦІЯ_6 у коментарі до публікації користувача « ОСОБА_4 », який поширив статтю ОСОБА_5 « ІНФОРМАЦІЯ_3 », коментар наступного змісту: «Согласно декларации за 2018г. начальник ГУНП ОСОБА_7 получил около 70 тыс. ЗП в месяц. За то, что: крышевал наркоторговлю, подкуп избирателей, коррупцию, незаконную вырубку леса, подпольные казино... и ещё ОЧЕНЬ МНОГО преступлений. Может он нам и зарплату отдаст, блядь?! "Давайте разом" до кассы?))».
2. Зобов'язати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , спростувати поширену відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , начальника ГУНП України в Луганській області, недостовірну інформацію шляхом розміщення в соціальній мережі «Facebook» протягом 10 діб після набрання чинності судовим рішенням наступного тексту спростування: « ІНФОРМАЦІЯ_1 в соціальній мережі «Facebook» за посиланням in.ips:/7\vuAv.facebook.coin/storv.php?sior\ ГЬіі1=2684657618283261 &id= 1000021714 84766&anehor composer=false мною, ОСОБА_3 , були розповсюджені недостовірні та неправдиві відомості відносно ОСОБА_2 , а саме: щодо причетності його до незаконного обігу наркотиків, підкупу виборців, корупції, незаконної вирубки лісу, організації підпільних казино та вчинення інших злочинів».
3. Визнати недостовірною і такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_2 інформацію, опубліковану і поширену ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_3 в соціальній мережі « ІНФОРМАЦІЯ_5 » за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_9 «Это Сергей Колесник. Сергей возглавляет Национальную полицию в Луганской области. За весь тот безлад: с тотальной коррупцией, незаконной вырубкой леса, нелегальной добычей угля, торговлей наркотиками, самогоном, подпольными казино, разворовыванием всевозможных бюджетов, подкупом избирателей, и многими другими преступлениями на Луганщине стоит он. Согласно поданной им декларации за 2018 г., только официальная зарплата у него около 70 тыс.грн в месяц. За весь тот мрак, что он у нас творит ОСОБА_8 хочет стать генералом. Поможем ему?».
4. Зобов'язати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , спростувати поширену відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , начальника ГУНП України в Луганській області, недостовірну інформацію шляхом розміщення в соціальній мережі «Facebook» протягом 10 діб після набрання чинності судовим рішенням наступного тексту спростування: « ІНФОРМАЦІЯ_8 в соціальній мережі «Facebook» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_9 мною, ОСОБА_3 , були розповсюджені недостовірні та неправдиві відомості відносно ОСОБА_2 , а саме: щодо причетності його до корупції, незаконної вирубки лісу, нелегального видобутку вугілля, торгівлі наркотиками, самогоном, підпільних казино, розкрадання всіляких бюджетів, підкупу виборців та вчинення інших злочинів».
5. Стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заподіяну моральну шкоду в сумі 100 000, 00 грн.;
3. Стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати, пов'язані з розглядом справи.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 збільшені позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_9 в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву, в якій просив розглянути справу без його участі та участі відповідача, просив у задоволенні позову відмовити. У своїх письмових поясненнях відповідач ОСОБА_3 зазначив, що він є людиною з активною життєвою позицією, людиною, яка не один рік здійснює боротьбу із зловживаннями влади та особами, які є представниками цієї влади. За родом своєї громадської діяльності він має багато інформації щодо зловживань та бездіяльності представників правоохоронних органів в Луганській області. За наслідками наявної у нього сукупної інформації, приймаючи до уваги функціональні обов'язки позивача, він надаючи власну оцінку його діяльності, у вільний та законний спосіб висловлювався в соціальній мережі «Facebook» своїми думками. Таким чином, відповідач вважає, що публікуючи власні публікації і надаючи власні коментарі, на підставі ст. 34 Конституції України, вільно висловлює власну оціночну думку щодо обставин, подій та діяльності посадових осіб - представників органів влади. Він висловлював лише власні думки з приводу діяльності позивача.
У судовому засіданні свідок ОСОБА_10 суду пояснив, що впродовж 2017 року неодноразово звертався до органів Національної поліції та безпосередньо до їх керівників з відповідними заявами за фактом зловживання службовими особами своїм службовим становищем, однак конкретної відповіді щодо притягнення до кримінальної відповідальності відповідних осіб не отримував. Лише після спливу 3 років, коли він звернувся безпосередньо з листом до Президента України та Міністра внутрішніх справ справи зрушилися з місця. Це дає йому підстави вважати, що керівництво Національної поліції штучно створювало та затягувало хід досудового розслідування. Втручання вищих посадових осіб призвело до того, що кримінальні провадження почали розслідуватися і справи спрямували до суду. Це стосується й таких програм як водовідведення, яка носила виключно корупційний характер, й незаконної вирубки лісів з 2017 року в Кремінському районі, й розкрадання грошей по Кремінській ТЕЦ. Всі запити з приводу зазначених питань були спрямовані спеціальним органам і жодних дій не було виконано впродовж 3-х років. Органи Національної поліції нічого не робили, і тільки після зміни політичної влади в Україні справи зрушилися з місця. Що ж стосується саме діяльності позивача ОСОБА_2 , свідок вважає, що він безпосередньо очолював ГУНП і як керівник мав би продемонструвати результати своєї діяльності, оскільки вищезазначені справи знаходилися на контролі Міністерства, однак відсутність відповідної реакції на протиправні дії з боку керівництва Національної поліції говорить про прикриття силовими структурами подібних корупційних схем та фактів. Це є особисте твердження свідка. Конкретних фактів щодо оприлюдненої на сайті в соціальній мережі «Facebook» інформації відповідачем ОСОБА_3 в нього немає.
У судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснила, що вона є членом громадської організації і з позивачем ОСОБА_2 познайомилася в м. Сватове на зустрічі щодо рейдерського захоплення землі. В 2019 році вона була членом ЦВК на виборах та на дільницях бачила грубі порушення з боку органів поліції, про які безпосередньо повідомила керівника ГУНП ОСОБА_2 . Однак ніяких заходів з цього приводу не було прийнято, ніяких відповідей не надано. Всі зібрані свідком документи говорять про корумпованість органів поліції, їх бездіяльність, винних осіб не притягають до відповідальності, а навпаки, громадські організації (така як її) переслідуються за їх думку та слова, притягаються до відповідальності. ЇЇ звернення не розглядаються належним чином, а лише відписуються. ОСОБА_2 як керівник ГУНП не займався ніякими покладеними на нього функціональними обов'язками, щоб сприяти запобіганню кримінальним правопорушенням.
У судовому засіданні свідок ОСОБА_12 пояснив, що діяльність позивача - це повна бездіяльність. Він стикався з позивачем за деяких умов, однак ОСОБА_2 свої обіцянки не виконав та з ситуацією, яка склалася, не розібрався, результатів не було. В ГУНП було надано достатньо фактів про кримінальні правопорушення з приводу захоплення земель та побиття водія, однак з зазначеними подіями ОСОБА_2 не розбирався.
У судовому засіданні свідок ОСОБА_13 пояснила, що у 2017 році давала показання як свідок з приводу вбивства депутата Самарського та «тітушок». Прокурор обласної прокуратури порадив їй звернутися до органів Національної поліції, щоб її внесли в програму захисту свідків. Однак її заява органами поліції так і не була прийнята, ніякої відповіді та захисту як свідка надано їй не було.
У судовому засіданні свідок ОСОБА_14 пояснила, що 20 разів зверталася до позивача ОСОБА_2 з заявами щодо кримінальних правопорушень та за захистом своїх прав, однак ніяких дій з його боку прийнято не було. Позивач вважає, що ОСОБА_2 знає хто і якими саме кримінальними справами займається.
Вислухавши учасників справи, свідків, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.
З досліджених в судовому засіданні фактичних обставин справи судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу того, що позивач ОСОБА_2 вважає відповідача ОСОБА_3 таким, що порушує його немайнові права на честь, гідність та ділову репутацію, шляхом розповсюдження недостовірної інформації 12.11.2019 в соціальній мережі «Facebook» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 &id= НОМЕР_2 &anchor_ composer=false у коментарі до публікації користувача « ОСОБА_4 », який поширив статтю ОСОБА_5 « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (мовою оригіналу). Вказані правовідносини регулюються нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конституції України та Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред'явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім'ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права.
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.
Відповідно до ст. 7 Загальної декларації прав людини всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом.
Загальна декларація прав людини у статті 8 гарантує право кожної людини на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Відповідно до ст. 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
З наведеного вище суд доходить висновку, що обраний позивачем спосіб захисту своїх цивільних прав та інтересів відповідає ст. 16 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34).
Водночас, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
У зв'язку з цим статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
Позивач ОСОБА_2 , як особа, відносно якої поширено, як він вважає, недостовірну інформацію, скористався своїм правом та звернувся до суду з даним позовом до ОСОБА_3 , як до особи, яка поширила недостовірну інформацію, шляхом опублікування і поширення ІНФОРМАЦІЯ_1 в соціальній мережі «Facebook» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 &id= НОМЕР_2 &anchor_ composer=false у коментарі до публікації користувача « ОСОБА_4 », який поширив статтю ОСОБА_5 « ІНФОРМАЦІЯ_3 », наступний коментар: «Согласно декларации за 2018г. начальник ГУНП ОСОБА_7 получил около 70 тыс. ЗП в месяц. За то, что: крышевал наркоторговлю, подкуп избирателей, коррупцию, незаконную вырубку леса, подпольные казино... и ещё ОЧЕНЬ МНОГО преступлений. Может он нам и зарплату отдаст, блядь?! "Давайте разом" до кассы?))»,
а також ІНФОРМАЦІЯ_8 в соціальній мережі «Facebook» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_9 « ІНФОРМАЦІЯ_10 . За весь тот безлад: с тотальной коррупцией, незаконной вырубкой леса, нелегальной добычей угля, торговлей наркотиками, самогоном, подпольными казино, разворовыванием всевозможных бюджетов, подкупом избирателей, и многими другими преступлениями на Луганщине стоит он. Согласно поданной им декларации за 2018 г., только официальная зарплата у него около 70 тыс.грн в месяц. За весь тот мрак, что он у нас творит ОСОБА_8 хочет стать генералом. Поможем ему?», у зв'язку з тим, що вважає вищевикладену відповідачем інформацію відносно нього недостовірною.
Відповідно до п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», позовна заява має містити, зокрема, відомості про те, в який спосіб була поширена інформація, що порушує особисті немайнові права позивача (заявника), яка саме інформація поширена відповідачем (відповідачами), із зазначенням часу, способу й осіб, яким така інформація повідомлена, інші обставини, які мають юридичне значення, посилання на докази, що підтверджують кожну з таких обставин, а також зазначення способу захисту, в який позивач бажає захистити своє порушене право.
Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Отже, як і будь-яке суб'єктивне цивільне право, право на спростування та відповідь має певний момент виникнення, що пов'язується з юридичним фактом правопорушення, протиправність якого полягає у складі правопорушення.
Щодо поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, судом встановлено наступне.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
З матеріалів справи судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в соціальній мережі «Facebook» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 &id= НОМЕР_2 &anchor_ composer=false у коментарі до публікації користувача « ОСОБА_4 », який поширив статтю ОСОБА_5 « ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_15 разом з ним боротися!» ОСОБА_3 залишив свій коментар відносно діяльності начальника ГУНП в Луганській області ОСОБА_2 , тобто відповідач розповсюдив інформацію щодо позивача, яка має негативний характер.
ІНФОРМАЦІЯ_8 в соціальній мережі «Facebook» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_3 поширив інформацію: « ОСОБА_16 . Сергей возглавляет Национальную полицию в Луганской области. За весь тот безлад: с тотальной коррупцией, незаконной вырубкой леса, нелегальной добычей угля, торговлей наркотиками, самогоном, подпольными казино, разворовыванием всевозможных бюджетов, подкупом избирателей, и многими другими преступлениями на Луганщине стоит он. Согласно поданной им декларации за 2018 г., только официальная зарплата у него около 70 тыс.грн в месяц. За весь тот мрак, что он у нас творит ОСОБА_8 хочет стать генералом. Поможем ему?».
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного ст. 10 Конвенції.
Суд, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, повинен визначити характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Також суд звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2018 року у справі № 607/4318/16-ц (провадження № 61-24241св18) зроблено наступний висновок: «Оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи або органу державної влади є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Вказані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати і мають виявляти більшу терпимість».
Ніхто не може бути притягнений до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості (частина перша та друга статті 30 Закону України «Про інформацію»).
ЄСПЛ у своїх рішеннях зазначає, що «у своїй практиці Суд розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції. Однак навіть якщо висловлення є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (UKRAINIAN MEDIA GROUP v. UKRAINE, № 72713/01, § 41, 42, ЄСПЛ, 29 березня 2005 року).
Безсумнівно, пункт 2 статті 10 Конвенції дає можливість захищати репутацію інших осіб, тобто всіх людей, і цей захист поширюється і на політиків також, навіть коли вони не виступають як приватні особи; але в цьому разі вимоги такого захисту мають розглядатися у зв'язку з інтересами відкритого обговорення політичних питань. Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 42, 46, ЄСПЛ, від 08 липня 1986 року).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 травня 2020 року у справі № 757/32917/17-ц (провадження № 61-4421св19) зазначено, що: «розрізняючи факти та оціночні судження, слід виходити з того, що існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. Крім того, аналіз національного законодавства та стаття 10 Конвенції і практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені. Враховуючи вищевикладене, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог, оскільки чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів)».
Тези коментаря та статті, які поширені відповідачем ОСОБА_3 в соціальній мережі «Facebook» 12.11.2019 та 24.11.2019 з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири, іронії, сарказму, є оцінкою та критичними висловлюваннями щодо дій відповідача як посадової особи (начальника ГУНП в Луганській області), які не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, правдивість яких можна перевірити на предмет їх дійсності.
Крім того, оскільки позивач обіймає публічну посаду та здійснює публічну владу на регіональному рівні, то він мав бути готовим до того, що підлягатиме ретельному громадському контролю і потенційно може зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як він виконував або виконує свої функції.
На підставі викладеного суд доходить висновку, що інформація, яка поширена відповідачем ОСОБА_3 в соціальній мережі «Facebook» 12.11.2019 та 24.11.2019, не є предметом судового захисту, адже є оціночним судженням. Поширена інформація є висловлюванням, яке не містить фактичних даних, зокрема є критичною оцінкою певного факту, тобто є суб'єктивною думкою відповідача, а тому не підлягає спростуванню та доведенню її правдивості, у зв'язку з чим суд вважає, що позовні вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо вимог позивача про стягнення з ОСОБА_3 на його користь моральної шкоди в розмірі 100 000, 00 грн., суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч. 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до ч. 5 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи (стаття 37 Закону про пресу, стаття 65 Закону України «Про телебачення і радіомовлення») у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.
Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду.
Як вбачається з пояснень представника позивача, наданих в судовому засіданні, діями відповідача позивачу ОСОБА_2 заподіяна моральна шкода, яка полягає у приниженні його честі та гідності, а також в тому, що поширення неправдивої інформації створило негативну соціальну оцінку його особи в очах оточуючих та порушило його честь, позивач тривалий час відчуває психологічний дискомфорт, обурення, приниження та негативні емоції.
Оскільки судом встановлено, що інформація, яка поширена відповідачем ОСОБА_3 відносно позивача ОСОБА_2 є оціночним судженням, то позивач має право вимагати від відповідача відшкодування моральної шкоди лише у разі, якщо вона висловлена в брутальній, принизливій чи непристойній формі.
Водночас, суд вважає, що суб'єктивна думка відповідача викладена у його висловлюваннях хоча і має негативний характер, однак не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не висловлена в брутальній, принизливій чи непристойній формі.
За таких обставин, суд вважає, що для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 відсутні законні підстави, а позов заявлено не обґрунтовано, у зв'язку з чим позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що у задоволенні позову відмовлено повністю і відповідачем не заявлено клопотань про відшкодування будь-яких судових витрат, а отже у цій справі відсутні судові витрати, які підлягають розподілу.
Керуючись ст. 12, 13, 81, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного суду через Сєвєродонецький міський суд шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про сторони:
- позивач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_3 ;
- відповідач: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 .
Повне рішення складено 25.08.2021.
Суддя І. С. Посохов