26 серпня 2021 року Справа № 280/3694/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянув в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Гоголя, буд. 147, м. Запоріжжя, 69095)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький ливарно-механічний завод" (вул. Південне шосе, буд. 72, м. Запоріжжя, 69008)
про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невикористання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2020 році
Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький ливарно-механічний завод" (далі - відповідач), в якому просить стягнути з відповідача суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році у розмірі 4 853 192,33 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік, наданого відповідачем, середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали у відповідача, за звітний період склала 996 осіб. Таким чином, середньооблікова кількість осіб з інвалідністю, відповідно до положень Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в України” від 21.03.1991 № 875-ХІІ (далі - Закон № 875-ХІІ), на ТОВ “ЗЛМЗ” повинна складати 40 осіб. Однак, середньооблікова кількість осіб з інвалідністю склала 21 особу, що є менше законодавчо встановленого нормативу, внаслідок чого до відповідача застосовано адміністративно-господарські санкції та пеню в розмірі 4 853 192,33 грн. Вказує, що суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році відповідачем не сплачено. Просить позовні вимоги задовольнити та стягнути з ТОВ “ЗЛМЗ” зазначену суму адміністративно-господарських санкцій та пені.
Ухвалою суду від 12.05.2021 позовну заяву у справі № 280/3694/21 залишено без руху та наданий позивачу строк 10 днів з моменту отримання цієї ухвали для усунення недоліків.
Ухвалою суду від 08.06.2021 відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 23.06.2021.
Ухвалою суду від 23.06.2021 відкладено було підготовче засідання на 20.07.2021.
Відповідач позовні вимоги не визнав, надавши 30.06.2021 до суду відзив проти адміністративного позову, в якому зазначено, що ТОВ “ЗЛМЗ” було виконано вимогу законодавства в частині виділення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році. Посилається на те, що з метою виконання вимог законодавства в частині виділення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році ТОВ “ЗЛМЗ” щомісячно з січня по грудень 20120 року надавало до Державної служби зайнятості звіти за формою №3-ПН про наявність вакансій щодо працевлаштування на підприємстві Крім того, відповідач з метою працевлаштування інвалідів проводив рекламні заходи шляхом подання оголошень до газети “Індустріальне Запоріжжя”. Вказує, що відповідачем виконані усі обов'язки стосовно забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування, а відтак відсутні підстави для застосування до ТОВ “ЗЛМЗ” адміністративно-господарських санкцій. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 20.07.2020 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті на 16.08.2021.
Представник позивача - суб'єкта владних повноважень у судове засідання 16.08.2020 не з'явився, 19.07.2021 надав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача 16.08.2021 надав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на викладене, суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних у ній доказів у порядку письмового провадження.
Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
ТОВ “ЗЛМЗ” на виконання вимог чинного законодавства подало до позивача Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2020 рік (далі - Звіт).
У рядку 03 Звіту відповідачем самостійно визначено кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону № 875-ХІІ у кількості 40 осіб.
За змістом рядка 02 Звіту середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становить 21 особа.
У зв'язку з невиконанням ТОВ “ЗЛМЗ” нормативу кількості штатних працівників осіб з інвалідністю позивач здійснив розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2020 рік, та листом від 17.03.2021 №03-242/385 “Щодо сплати адміністративно-господарських санкцій” повідомив відповідача, що згідно показників, зазначених у Звіті, сума в рядку 06 (сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів) має дорівнювати 4838676,23 грн. Також повідомлено про банківські реквізити для сплати суми адміністративно-господарської санкції та попереджено про нарахування пені у разі порушення строків сплати.
У зв'язку з несплатою відповідачем суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2020 році у загальному розмірі 4838676,33 грн. у добровільному порядку позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.
Частиною 8 ст. 69 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, осіб з інвалідністю, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.
Закон № 875-ХІІ визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.
Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону № 875-ХІІ з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я осіб з інвалідністю (ч. 3 ст. 17 Закону № 875-ХІІ).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 18 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Як зазначено у ч. 3 ст. 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Частиною 2 ст. 19 Закону № 875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону (ч. 3 ст. 19 Закону № 875-ХІІ).
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним (ч. 5 ст. 19 Закону № 875-ХІІ).
Згідно приписів ч. 1 ст. 20 Закону № 875-ХІІ установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.
З аналізу норм Закону № 875-ХІІ вбачається, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця, натомість вимагає від нього вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, визначених у статті 18 Закону № 875-ХІІ.
При цьому, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій суд виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій, та враховує, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.
Згідно з ч. 1 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визначаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для пропущення господарського правопорушення.
Статтею 238 ГК України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Відповідно до поданого відповідачем Звіту середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали у відповідача у звітному періоді, склала 996 осіб, таким чином середньооблікова кількість осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ, складає 40 осіб, при цьому фактично працювало у звітному періоді 21 особа з інвалідністю.
Судом встановлено, що підставою для застосування до відповідача адміністративно господарських санкцій стало невиконання нормативу для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Разом з тим, з наданих до матеріалів адміністративної справи письмових доказів встановлено, що підприємство протягом 2020 року щомісячно подавало до Державної служби зайнятості звіти за формою № 3-ПН. Так, ТОВ “ЗЛМЗ” надавало вказані звіти у 2020 році в наступному порядку: у січні - 03.01.2020; у лютому - 03.02.2020; у березні - 03.03.2020; у квітні - 02.04.2020; у травні - 04.05.2020; у червні - 01.06.2020; у липні - 01.07.2020; у серпні - 03.08.2020; у вересні - 01.09.2020; у жовтні - 02.10.2020 у листопаді - 03.11.2020; у грудні - 02.12.2020.
У вказаний період територіальними органами Державної служби зайнятості направлені на працевлаштування до ТОВ “ЗЛМЗ” 4 особи з інвалідністю, які відмовились від працевлаштування.
Також ТОВ “ЗЛМЗ” проведені рекламні заходи шляхом подання оголошень про попит на вільну робочу силу (вакансії), в тому числі попит на робочу силу осіб з обмеженими можливостями (осіб з інвалідністю), до газети “Індустріальне Запоріжжя”, що підтверджується наданими відповідачем до відзиву матеріалами.
Суд зазначає, що передбачена ч. 1 ст. 20 Закону № 875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п'ятої статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
Зазначені висновки суду узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними в постановах від 20.06.2011 у справі № 21-60а11, Верховного Суду, викладеними в постановах від 14.02.2018 у справі № 820/2124/16, від 28.02.2018 у справі № 807/612/16, від 20.03.2018 у справі 802/707/17-а, від 11.09.2018 у справі № 812/1127/18, від 19.12.2018 у справі № 812/1140/18, від 23.07.2019 у справі № 820/2204/16, від 31.07.2019 у справі №812/1164/18, від 31.01.2020 у справі № 823/763/17, від 24.02.2020 у справі № 20/2132/17.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем були виконані вимоги Закону № 875-ХІІ щодо вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю. Доказів того, що підприємство не створило робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляло їм у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало Державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування таких осіб, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано, відтак підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій відсутні.
У відповідності до ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Оскільки твердження позивача про порушення відповідачем вимог Закону № 875-ХІІ та правомірність застосування адміністративно-господарських санкцій спростовується матеріалами справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Керуючись ст.241,243,255,257,295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Гоголя, буд. 147, м. Запоріжжя, 69095) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький ливарно-механічний завод" (вул. Південне шосе, буд. 72, м. Запоріжжя, 69008) про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невикористання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2020 році,- відмовити у повному обсязі.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини 1статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 26.08.2021.
Суддя А.В. Сіпака