Справа №2 - 1430/2010 р.
16 червня 2010 р. м.Кременчук
Крюківський районний суд міста Кременчука Полтавської області в складі головуючого судді Сьоря С.І., при секретарі Головньовій Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кременчуці Полтавської області цивільну справу за позовом фізичної особи ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України Крюківського району в місті Кременчук Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов»язання провести перерахунок пенсії,-
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, згідно якого просила суд винести рішення, яким визнати бездіяльність відповідача протиправною, зобов»язати відповідача здійснити їй перерахунок пенсії, з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком та з урахуванням індексу інфляції та провести відповідні виплати за період з 01.01.2006 року по квітень 2010 року, зобов»язати відповідача здійснювати виплату їй пенсії з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком щомісячно, починаючи з 01.05.2010 року довічно чи до зміни розміру вказаної державної соціальної підтримки дітей війни у встановленому законодавством порядку.
Свої вимоги позивач мотивувала тим, що вона, відповідно до ст..1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є дитиною війни. Згідно статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 01.01.2006 року їй повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. У 2006 - 2007 роках така допомога їй не виплачувалась, а у 2008- 2010 роках виплачувалась не в повному обсязі.
Верховна Рада України Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 року ст..ст.77, 110, та Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року ст..71 п.12, призупинила дію ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»
Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року за № 6-рп визнано положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» п.12 ст.71, яким призупинено дію ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», такими, що не відповідають Конституції України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року визнано таким, що не відповідає Конституції України положення п.41 розділу 2 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України.
Із вказаних рішень Конституційного суду України вбачається, що законом про Державний бюджет не може бути зупинено дію законів, внесено до них зміни чи доповнення, змінено регулювання правових відносин за умов, що цими діями скасовується або звужується зміст та обсяг існуючих прав та свобод людини.
Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно - правовими актами.
Таким чином зупинення або звуження дії ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в будь - якому випадку визнавалось неконституційним, а сама стаття ніколи не втрачала чинності та продовжувала діяти.
Таким чином на підставі вказаних рішень Конституційного Суду України та приписів ст.152 Конституції України відповідач повинен був діяти відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та нараховувати та здійснювати доплату до її пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Невиплата їй коштів державної соціальної підтримки дітей війни, а також виплата не в повному обсязі є порушенням вимог ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»
Також зазначила, що відповідно до ст.46 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» пенсія з урахуванням 30 % надбавки, що не отримана нею з вини відповідача, повинна виплачуватись за минулий час без обмеження з нарахуванням компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» в порядку, визначеному Порядком індексації грошових доходів населення та на підставі офіційно опублікованих індексів споживчих цін..
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримала у повному обсязі та просила його задовольнити.
Представник відповідача Управління Пенсійного фонду України Крюківського району в місті Кременчук Полтавської області до судового засідання не з»явився, направив до суду письмові заперечення проти позову відповідно до яких просив розглянути справу у відсутність представника Управління Пенсійного фонду України Крюківського району в місті Кременчук Полтавської області та в задоволенні позову відмовити з наступних підстав.
Вимоги позивача щодо здійснення перерахунку пенсії з 01.01.2006 року є безпідставними, оскільки рішення Конституційного Суду України, яким були визнані не конституційними окремі положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» набрало чинності з моменту його прийняття, тобто з 09.07.2007 року і зворотної сили немає, а тому перерахунок пенсії з 01.01.2006 року здійснити неможливо, оскільки дія даного рішення на правовідносини з 01.01.2006 року по 09.07.2007 року не поширюється.
Згідно ст..1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року, який набув чинності з 01.01.2006 року, дитина війни, особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої світової війни було менше 18 років.
Відповідно до ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Згідно прикінцевих положень Закон України «Про соціальний захист дітей війни» повинен був набрати чинності з 01.01.2006 року.
На час підписання Закону України «Про соціальний захист дітей війни» нарахування підвищення та надбавок до пенсій здійснювалося виходячи з розміру 19 грн. 91 коп., що було визначено Постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2002 року «Про підвищення розміру пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету», до якої Постановами Кабінету Міністрів України №279 від 13.03.2002 року, № 1350 від 27.08.2003 року, №895 від 13.07.2004 року, №996 від 04.08.2004 року вносилися зміни.
Станом на 01.01.2006 року до зазначеної постанови зміни щодо її застосування при нарахуванні підвищення дітям війни згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни» внесено не було.
Законом України «Про державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2006 року дія ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була призупинена.
Статтею 110 Закону України «Про внесення змін до Закону України про Державний бюджет України на 2006» від 19.01.2006 року встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», тобто пільги по нарахуванню до пенсії надбавки, у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі.
Тому порядок нарахування надбавки ще мав бути затверджений Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік» надання пенсійних пільг дітям війни було призупинено.
У 2007 році підвищення до пенсії, що передбачене ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачувалось тільки особам, які є інвалідами ( крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») у розмірі 50 % від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Оскільки прийняття Закону, за яким би можливо провести належні виплати у 2006 - 2007 роках не відбулося, то відповідно не передбачалися і кошти для виплати надбавок бюджетним законодавством.
З 01.01.2008 року відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» підвищення до пенсії дітям війни виплачувалось у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни - 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Питання встановлення підвищення до пенсій «дітям війни» на даний час врегульовано Постановою Кабінету Міністрів України від 22.05.2008 року №530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», відповідно до якої підвищення встановлюється з 22.05.2008 року в розмірі 48,1 грн., з 01.07.2008 року 48,2 грн., з 01.10.2008 року - 49,8 грн.
Таким чином надбавку дитині війни позивач отримує з 01.01.2008 року, а саме з 01.01.2008 року - 47 грн., з 01.04.2008 року 48, 1 грн., з 01.07.2008 року 48, 2 грн., з 01.10.2008 року - 49,8 грн.
Ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Але згідно частини 3 ст.28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно із цим Законом.
Проаналізувавши вказану норму Закону, представник відповідача прийшов до висновку, що не можна застосовувати величину мінімальної пенсії за цим Законом для обрахування підвищення до пенсії дітям війни, оскільки підвищення до пенсії та пенсія є різними категоріями пенсійних виплат.
Крім того, кошти на виплату надбавки дітям війни передбачені Законами України «Про державний бюджет України « на відповідний рік, то і відповідно відповідачем по справі повинно бути Державне казначейство.
Також зазначив, що зважаючи на те, що позивачу пенсійні виплати за періоди, що заявлені у позові, не нараховувались і не могли нараховуватись, то у позивача відсутні належні підстави вимагати проведення даних нарахувань.
Щодо зобов»язання здійснювати виплату перерахованої пенсії в подальшому позовні вимоги не відповідають винному законодавству, оскільки судове рішення повинно бути наслідком чинного правового регулювання та спрямовано на відновлення порушених прав,собод та інтересів. Виходячи із змісту законодавства, воно не може в майбутньому регулювати суспільні відносини
Враховуючи викладене, представник відповідача вважає позов необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству.
Оскільки представник відповідача до судового засідання не з»явився, але завчасно направив до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, то суд, вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача на підставі наявних у справі доказів.
Вислухавши позивачку, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
Позивач ОСОБА_1 відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», має статус «Дитина війни», що підтверджується наявним в матеріалах справи пенсійним посвідченням №НОМЕР_1, що видане 18.01.1999 року.
Відповідно до положень статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Згідно ст.7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 року дію ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2006 рік зупинено.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006 року, який набрав чинності 15.03.2006 року, до ст..110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінету Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної ради України з питань бюджету.
Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» запроваджені не були.
Закони України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 року та «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.
Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки до 15.03.2006 року вказану норму Закону було зупинено, а після 15.03.2006 року передбачені ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплати до пенсії не запроваджені.
Крім того, надаючи перевагу Законам України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 року та «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006 року, суд виходить із того, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади України - Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмету правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
У п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03.10.1997 року №4 - зп зазначено: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована одно предметними нормативними правовими актами однакової юридичної сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акту, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Таким чином відповідно до вищезазначених Законів, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до пенсії, передбачену ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а тому відповідач протягом 2006 року діяв у відповідності з нормами діючого законодавства, оскільки до 15.03.2006 року дію зазначеної норми було зупинено Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006 року, який набрав чинності 15.03.2006 року, а після 15.03.2006 року передбачені нею виплати не було запроваджено, а тому позовні вимоги про здійснення доплати до пенсії за 2006 рік задоволенню не підлягають.
Стосовно позовних вимог позивача щодо здійснення доплати до пенсії за 2007 рік, то суд вважає вказані позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.
Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням вимог статті 111 цього Закону, було зупинено.
Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року номер 6-рп/2007, визнано такими, що не відповідають Конституції України, зокрема положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким на 2007 рік зупинено дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст.111 цього Закону.
Рішення Конституційного суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв»язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного Закону, що визнані неконституційними.
Частиною 2 статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Виходячи з приписів частини 2 ст.152 Конституції України та дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України відповідач повинен був нараховувати та виплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 09.07.2007 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню.
Тобто відповідач саме з 09.07.2007 року мав діяти у відповідності з вимогами ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та відповідно нараховувати та здійснювати позивачу відповідну доплату.
Стосовно позовних вимог позивача щодо здійснення доплати до пенсії за 2008 рік, то суд вважає вказані позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п.п.41 розділу 2 Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено в наступній редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії, або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.
Як встановлено судом, з 01.01.2008 року позивачу відповідачем було нараховане та виплачується зазначене підвищення відповідно до розміру встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і Постановою Кабінету Міністрів України від 22.05.2008 року №530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», що підтверджується довідкою відповідача від 03.03.2010 року.
Рішенням від 22 травня 2008 року, Конституційним Судом України в справі за №10 рп/2008 р. визнано таким, що не відповідає Конституції України положення п.п. 41 розділу 2 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв»язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов»язковим для виконання на всій території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Аналізуючи зазначені вище норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, що починаючи з 22 травня 2008 року відповідач повинен був діяти у відповідності з приписами статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, яка діяла до 1 січня 2008 року, а саме нараховувати та здійснювати доплати до пенсії позивача у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Разом з тим, суд констатує, що до 22 травня 2008 року, тобто до ухвалення Рішення Конституційним судом України, відповідач здійснюючи позивачу доплати, передбачені статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції Закону від 1 січня 2008 року, з урахуванням підпункту 41 розділу 2 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» діяв у відповідності до діючої норми вказаних законів, а тому вимоги позивача щодо зобов»язання відповідача провести перерахунок та виплатити недопдачену доплату до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 1 січня 2008 року по 21 травня 2008 року задоволенню не підлягають.
Стосовно позовних вимог позивача щодо здійснення доплати до пенсії за 2009 рік, то суд вважає їх такими, що підлягають задоволенню, при цьому суд виходить з наступного.
Законом України «Про державний бюджет України на 2009 рік» на 2009 рік дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не зупинено.
Ст..54 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» встановлено у 2009 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, в розмірах, що діяли у грудні 2008 року.
Розміри державних соціальних гарантій на 2009 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.
Відповідним Законом, який встановлює доплату до пенсії дітям війни є Закон України «Про соціальний захист дітей війни». Тобто у 2009 році територіальні органи Пенсійного фонду України повинні діяти у відповідності з приписами діючої статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, яка діяла до 1 січня 2008 року, а саме нараховувати та здійснювати доплати до пенсії позивача у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Стосовно позовних вимог позивача щодо здійснення доплати до пенсії за 2010 рік, суд приходить до висновку, що вказані позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Законом України «Про державний бюджет України на 2010 рік» дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2010 рік не зупинено.
Відповідно до ст.52 Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік» розміри державних соціальних гарантій на 2010 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.
Тобто протягом січня - квітня 2010 року територіальні органи Пенсійного фонду України повинні діяти у відповідності з приписами діючої статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, яка діяла до 1 січня 2008 року, а саме нараховувати та здійснювати доплати до пенсії позивача у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до частини 2 статті 3 закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що державні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативними-правовими актами.
Щодо розрахункової величини мінімальної пенсії за віком, з якої необхідно рахувати підвищення до пенсії дітям війни в розмірі 30 %, суд виходить з наступного.
Згідно частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
За цією нормою мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом.
Визначення поняття “прожитковий мінімум”, правові основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень регулюють Закони України від 15.07.1999 “Про прожитковий мінімум” та від 05.10.2000 “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”.
Частиною третьою статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” установлено, що мінімальний розмір пенсії за віком, установлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України “Про прожитковий мінімум” прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Отже, вихідним критерієм обчислення розміру підвищення до пенсії, дітям війни відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни” є розмір мінімальної пенсії за віком, визначений статтею 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене суд не приймає до уваги посилання відповідача на положення частини третьої статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
Як вбачається з матеріалів справи, представник відповідача Управління Пенсійного фонду України Крюківського району у місті Кременчук Полтавської області обґрунтовував свої заперечення також і тим, що в даному спорі належним відповідачем є Державне казначейство України, однак суд визнає їх такими, що не заслуговують на увагу та відхиляє з наступних підстав.
Відповідно до частини 2 статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.
Згідно абзацу 1 пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого указом Президента України від 1 березня 2002 року за номером 121/2001 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади.
Відповідно до вказаного вище Положення на Пенсійний фонд України покладено обов»язок щодо призначення пенсії, підготовки документів для її виплати та забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.
Пунктом 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року за номером 8-2 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням забезпечення призначення та виплати пенсій.
Згідно вимог Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсій приймається районним управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
Оскільки Управління Пенсійного фонду України Крюківського району в місті Кременчук Полтавської області є територіальним управлінням Пенсійного фонду України за місцем проживання позивача ОСОБА_1 суд вважає, що саме Управління Пенсійного фонду України Крюківського району у місті Кременчук Полтавської області є належним відповідачем в даній справі.
Враховуючи те, що як встановлено судом, відповідач, після прийняття Конституційним Судом України рішення від 09.07.2007 року за №6 - рп/2007 та рішення від 22.05.2008 року за №10 - рп/2008, з часу ухвалення яких відновлювалась дія положень статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та відповідно у позивача відновлювалось право на отримання підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, не здійснив жодний дій щодо підвищення та виплати пенсії позивачу, чим порушив указане право позивача, то суд приходить до висновку, що вказана бездіяльність відповідача є протиправною.
Що стосується позовних вимог про зобов»язання відповідача здійснювати виплату їй пенсії з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком щомісячно, починаючи з 01.05.2010 року довічно чи до зміни розміру вказаної державної соціальної підтримки дітей війни у встановленому законодавством порядку то суд приходить до висновку, що позов в цій частині задоволенню не підлягає оскільки вони не відповідають вимогам чинного законодавства, при цьому суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Тобто рішення суду, що ухвалюється за наслідками розгляду цивільної справи є наслідком чинного правового регулювання та спрямоване на відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Тобто неможливо зобов»язати відповідача на майбутнє вчиняти дії, оскільки відсутні факти, що свідчать про можливе порушення відповідачем прав позивача в майбутньому.
Відповідно до ч.2 ст.46 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» . нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, а саме вважає за необхідне визнати бездіяльність відповідача протиправною та зобов»язати відповідача здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її розміру на 30 % мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати за 2007 рік з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, за 2008 рік з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, за 2009 рік з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, за 2010 рік з 01 січня 2010 року по квітень 2010 року включно з проведенням індексації відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року та з урахуванням фактично проведених виплат, а в задоволенні решти позовних вимог необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212, 213, 214, 215 ЦПК України ст.ст. 64, 124, 152 Конституції України, статтями 3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд, -
Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України Крюківського району в місті Кременчук Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов»язання провести перерахунок пенсії - задовольнити частково.
Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України Крюківського району в місті Кременчук Полтавської області - протиправною.
Зобов»язати Управління Пенсійного фонду України Крюківського району в місті Кременчук Полтавської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її розміру на 30 % мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати за 2007 рік з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, за 2008 рік з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, за 2009 рік з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, за 2010 рік з 01 січня 2010 року по квітень 2010 року включно з проведенням індексації та урахуванням фактично проведених виплат.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в іншій частині - відмовити.
Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана до апеляційного суду Полтавської області через Крюківський районний суд м.Кременчука на протязі десяти днів починаючи з дня проголошення рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви на апеляційне оскарження або в порядку передбаченому ч.4 ст.295 ЦПК України на протязі десяти днів з дня проголошення рішення суду без попереднього подання заяви про його апеляційне оскарження.
Суддя