242/3757/21
2/242/1119/21
Іменем України
26 серпня 2021 року Селидівський міський суд Донецької області в складі головуючого - судді Черкова В.Г., при секретарі Уварові М.В., розглянувши в м. Селидове цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Селидіввугілля», третя особа - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, про відшкодування моральної шкоди,-
15.07.2021 р. позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.
Стислий виклад позиції позивача.
В обґрунтування позову зазначив, що він перебував у трудових відносинах з ДП «Селидіввугілля». Під час роботи отримав професійне захворювання, у зв'язку з чим встановлено за сукупністю 65 % втрати працездатності. Просив стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у зв'язку з професійним захворюванням у розмірі 70000,00 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 240000,00 грн.
Процесуальні дії у справі.
16.07.2021 р. було відкрито провадження по справі. Розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.
Заперечення відповідача.
Відповідач - ДП «Селидіввугілля» - надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивачем не надано жодних доказів спричинення йому моральних страждань, порушення нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми або інших негативних наслідків. Позивач свідомо приймав запропоновані йому умови праці і усвідомлював можливість ушкодження його здоров'я. Довідка МСЕК, акт про нещасний випадок та акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання підтверджують лише факт виробничого травмування та професійного захворювання і встановлення в зв'язку з цим стійкої втрати працездатності, але ніяким чином не можуть бути доказами заподіяння моральної шкоди. Просив відмовити у задоволені позовних вимог.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.
ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем, звільнений 22.04.2021 р. за ст.40 ч.2 КЗпП України.
Як вбачається з Акту від 14.04.2021 р., професійне захворювання виникло у зв'язку з тривалою роботою в умовах запиленості повітряної робочої зони та фізичного перевантаження, вимушеної робочої пози. Причини професійного захворювання: важка фізична праця - підйом та перенесення ваги від 30 до 38 кг (при нормативному до 30 кг) на відстань 20 м протягом 20-30 %; відсутність на підприємстві протирадикулітних поясів; недосконалість технологічних процесів; перевищення концентрації пилу на робочому місці; невиконання у повному обсязі заходів по боротьбі з пилом на дільниці.
Згідно довідки МСЕК 26.04.2021 р. ОСОБА_1 первинно-повторно за сукупністю встановлено 65 % втрати професійної працездатності та ІІІ група інвалідності безстроково, з того первинно - 40 %.
Право на відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я на виробництві, виникло у позивача з моменту встановлення вперше стійкої втрати професійної працездатності висновком МСЕК.
Надані позивачем докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров'я позивача відбулося при виконанні ним трудових обов'язків внаслідок виробничої травми та професійного захворювання, що, у свою чергу, призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до змушення прикладати додаткових зусиль для організації свого життя.
Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовується працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.
Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби безпеки, які запобігають виробничому травматизму.
Соціальний аспект поняття непрацездатності свідчить про нездатність позивача матеріально забезпечити себе та членів своєї сім'ї на рівні, визначеному достатнім для проживання людини (прожиткового мінімуму) в державі, що завдає моральних страждань позивачу.
З огляду на наведене, враховуючи надані позивачем докази, процент втрати професійної працездатності, а також виходячи з принципів розумності та справедливості, суд визначає суму моральної шкоди, завданої внаслідок отримання позивачем втрати працездатності внаслідок професійного захворювання, у розмірі 70000,00 грн., яку суд визначає згідно наступного розрахунку: 1769,00 грн. (згідно ЗУ «Про державний бюджет України на 2021 р.» станом на 01.01.2021 р. прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність ) * 40 % = 70000,00 грн.
Судові витрати підлягають стягненню з відповідача в доход держави.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Згідно з ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з вимогами ст. 76-81 ЦПК України засобами доказування у цивільній справі є письмові, речові і електронні докази, висновки експерта, показання свідків. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст..3 Основним Законом України людина її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Статтею 43 Конституції передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов'язки, в рівній мірі кореспондується обов'язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.
Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст..4 ЗУ «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Згідно с.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
До юридичного складу, що є підставою відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди роботодавцем, є моральні страждання робітника, втрата нормальних життєвих зв'язків та необхідність докладання додаткових зусиль для організації свого життя.
Вина роботодавця не відноситься до обов'язкових умов для настання відповідальності за спричинення працівникові моральних страждань під час виконання своїх трудових обов'язків.
Рішенням Конституційного Суду України № 20-пр2008 від 08.10.2008 р. обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди громадянам, які постраждали на підприємствах внаслідок виробничої травми чи професійного захворювання, було покладено на підприємства, з чиєї вини відбулися відповідні події.
Таким чином, саме на підприємство покладено обов'язок відшкодувати працівнику моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому цієї шкоди. Зазначені норми не містять будь-яких інших додаткових умов щодо відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до діючого законодавства втрата працездатності, яка встановлена висновком МСЕК, вже сама по собі свідчить про спричинення моральної шкоди, оскільки стан здоров'я потерпілого погіршено.
Згідно вимог ст..23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей або позбавлення можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до якого, розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи.
Таким чином, суд повно і всебічно з'ясувавши обставини по справі, надані суду докази, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані та підлягають частковому задоволенню.
Судовий збір підлягає стягненню з відповідача в доход держави.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 258, 259, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , до Державного підприємства «Селидіввугілля», код ЄДРПОУ 37471933, розташоване за адресою: Донецька область, м.Селидове, вул..К.Маркса, 41, про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у зв'язку з професійним захворюванням у розмірі 70000 (сімдесят тисяч) грн.. 00 коп.
В задоволені решти вимог - відмовити.
Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» судовий збір в доход держави у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення було складено та підписано 26.08.2021 року.
Суддя В.Г.Черков