Єдиний унікальний номер справи: 656/371/21 Головуючий в 1-й інстанції: ОСОБА_1
Номер провадження 11-cc/819/429/21 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ухвала слідчого судді
25 серпня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Херсонського апеляційного суду у складі:
Головуючого ОСОБА_2
Суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
При секретарі ОСОБА_5
За участю прокурора ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні Херсонського апеляційного суду матеріали кримінального провадження №42021232140000022 за апеляційною скаргою прокурора на ухвалу слідчого судді Іванівського районного суду Херсонської області від 05 липня 2021 року,
Ухвалою слідчого судді Іванівського районного суду Херсонської області від 05 липня 2021 року, відмовлено в задоволенні клопотання слідчого про арешт земельних ділянок з кадастровим номером 6522987400:02:084:0001 загальною площею 173,395 га та з кадастровим номером 6522987400:02:083:0001 загальною площею 331,6648 га, які перебувають у комунальній власності Іванівської селищної ради Херсонської області та посівів сільськогосподарської культури - пшениці на зазначених земельних ділянках.
Не погоджуючись із таким судовим рішенням, прокурор подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на істотне порушення слідчим суддею вимог кримінального процесуального законодавства, просить зазначену ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання слідчого та накласти арешт на земельні ділянки з кадастровим номером 6522987400:02:084:0001 загальною площею 173,395 га та 6522987400:02:083:0001 загальною площею 331,6648 га, які перебувають у комунальній власності Іванівської селищної ради Херсонської області, а також посівів сільськогосподарської культури - пшениці на зазначених земельних ділянках.
В обґрунтування апеляційних вимог вказує про те, що в клопотанні слідчого про арешт земельних ділянок та посівів чітко зазначено підстави та мету його застосування, а саме забезпечення збереження речових доказів, зокрема земельних ділянок та посів пшениці, які відповідають критеріям ст.98 КПК України.
Зазначає, що для накладення арешту з метою забезпечення збережених речових доказів, вимоги співмірності вартості майна, яке належить арештувати, з розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.
При цьому матеріали провадження не містять відомостей, що застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження суттєво обмежить права чи інтереси певних осіб, оскільки осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки не встановлено.
Натомість у даному випадку у разі невжиття заходів до забезпечення збереження речових доказів - посівів пшениці на вказаних ділянках, урожай буде зібрано особами, які їх самостійно зайняли.
У будь-який інший спосіб, крім накладення арешту на майно, забезпечити збереження речових доказів і запобігти продовженню кримінального правопорушення, у даному випадку неможливо.
Іванівська селищна рада Херсонської області належним чином повідомлена про місце, дату та час апеляційного розгляду. Клопотань про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, в судових дебатах прокурор залишився на своїй позиції, перевіривши матеріали та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Матеріали провадження свідчать, що слідчим відділом відділення поліції №2 Генічеського РВП ГУНП в Херсонській області здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні №42021232140000022 від 24.06.2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України.
Підставою для внесення відомостей до ЄРДР стала інформація Головного управління Держгеокадастру в Херсонській області. Згідно витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань, група невстановлених осіб самовільно зайняла і засіяла зерновими культурами земельні ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, а саме частину земельної ділянки з кадастровим номером 6522987400:02:084:0001 (площа самовільно зайнятої частини 65,1321 га) та частину земельної ділянки з кадастровим номером 6522987400:02:083:0001 (площа самовільно зайнятої частини 300,1120 га), розташовані за межами с.Шотівка Іванівської об'єднаної територіальної громади Генічеського району, чим заподіяли значну шкоду інтересам територіальної громади.
Згідно протоколу огляду від 29.06.2021 року було проведено огляд вказаних земельних ділянок та встановлено, що вони часткового засіяні зерновими культурами.
Інформація щодо передачі вказаних земельних ділянок в користування на правах оренди відсутня.
05 липня 2021 року слідчий СВ відділення поліції №2 Генічеського РПВ ГУНП в Херсонській області в рамках кримінального провадження №42021232140000022 звернувся до слідчого судді з клопотанням, в якому просив накласти арешт на земельні ділянки з кадастровим номером 6522987400:02:084:0001 загальною площею 173,395 га та з кадастровим номером 6522987400:02:083:0001 загальною площею 331,6648 га, які перебувають у комунальній власності Іванівської селищної ради Херсонської області та посівів сільськогосподарської культури - пшениці на зазначених земельних ділянках.
Своє клопотання слідчий обґрунтовував необхідністю накладення арешту на вказане майно з метою забезпечення збереження речових доказів, оскільки наявні ризики того, шо речові докази, зокрема пшениця, можуть бути приховані, пошкоджені, знищені, перетворені чи відчужені.
Відмовляючи у задоволенні клопотання про накладення арешту на майно, слідчий суддя вказав, що слідчим не доведено існування правових підстав для арешту майна, а також що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання в право власності.
Перевіривши матеріали клопотання слідчого, а також доводи апеляційної скарги прокурора, колегія суддів погоджується із такими висновками слідчого судді.
Так, згідно ст.131, ч.1 ст.170 КПК України арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, який полягає у тимчасовому позбавленні за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та /або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.
Відповідно до ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.1 ч.2 ст.170 КПК України, 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених п.3,4 ч.2 ст. 170 КПК України, 3-1) можливість спеціальної конфіскації (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.2 ч.2 ст. 170 КПК України), 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.4 ч.2 ст. 170 КПК України, 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Частина 1 ст.173 КПК України передбачає, що слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 КПК України.
Так, з урахуванням положень ст. ст. 2, 7 КПК України, при розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.
Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
ЄСПЛ нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98) (справа «East/West Alliance Limited» проти України).
Відмовляючи у задоволенні клопотання слідчого, слідчий суддя дотримався вищевказаних вимог закону та вірно зазначив, що в ході розгляду клопотання про накладення арешту у кримінальному провадженні не доведено наявності правових підстав для накладення арешту на майно.
Так, відповідно до положень ст.170 КПК України, правовою підставою для накладення арешту на майно з метою забезпечення збереження речових доказів, є його відповідність критеріям визначеним в ст.98 КПК України.
З огляду на положення ст. 171, 173 КПК України відповідність певного майна вказаним критеріям має бути підтверджена належним обґрунтуванням в клопотанні слідчого, прокурора про арешту майна.
Крім того слідчий, прокурор, який вважає за потрібне звернутись до слідчого судді з клопотанням про арешт майна з метою забезпечити збереження речового доказу, першочергово має визнати майно, на яке він просить накласти арешт, речовим доказом у кримінальному провадженні шляхом винесення про це постанови, в якій має зазначити підстави визнання майна речовим доказом, з огляду на положення ст.98 КПК України.
Разом із цим, як вбачається з матеріалів провадження, таких дій щодо перелічених у клопотанні земельних ділянок та посівів сільськогосподарської культури - пшениці органом досудового розслідування вчинено не було, оскільки в клопотанні слідчого відсутнє обґрунтування відповідності вказаного в клопотанні майна критеріям визначеним в ст.98 КПК України. Натомість слідчий вдався лише до цитування вказаної норми. Крім того, слідчий у своєму клопотанні посилався на те, що 29 червня 2021 року зазначені в клопотанні земельні ділянки та засіяну зернову культуру визнано речовими доказами в кримінальному провадженні. Однак, в матеріалах провадження відсутня будь-яка постанова про визнання зазначених в клопотанні слідчого земельних ділянок та пшениці речовими доказами. Тобто фактично слідчим не виконано вимоги ст.171 КПК України, яка зобов'язує учасників кримінального провадження, які звернулися до суду з клопотанням про арешт майна, не лише зазначити про мету застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження, а і вказати на обставини, які дають підстави для застування такого обмежувального заходу та надати докази на підтвердження своїх доводів.
Крім того, згідно матеріалів провадження, сільськогосподарськими культурами зайнято лише частину з кожної земельної ділянки (6522987400:02:084:0001 - площа самовільно зайнятої частини 65,1321 га та 6522987400:02:083:0001 - площа самовільно зайнятої частини 300,1120 га. Поруч із цим, слідчий у своєму клопотанні просить накласти арешт на всю площу ділянок з посівами сільськогосподарських культур на них, не наводячи жодного обґрунтування із вказаного приводу.
Таким чином, на думку колегії суддів, слідчий суддя дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для накладення арешту на майно, вказане у клопотанні органу досудового розслідування, з метою його збереження саме як речового доказу у кримінальному провадженні, а доводи апеляційної скарги прокурора, які це заперечують, являються безґрунтовними.
Доводи апеляційної скарги з приводу того, що земельні ділянки та посіви пшениці, відповідають критеріям ст.98 КПК України, з огляду на відсутність в матеріалах провадження постанови слідчого про визнання вказаного майна речовими доказами, суд апеляційної інстанції до уваги не приймає.
Посилання апеляційної скарги прокурора з приводу того, що органом досудового розслідування не встановлено осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки, суперечать матеріалам провадження оскільки, згідно долучених до клопотання документів, оформлених Головним управлінням Держгеокадастру в Херсонській області вбачається, що до самовільного зайняття земельних ділянок може бути причетне ФГ «Урожай - ІІ».
З огляду на викладене, зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких прокурор просить скасувати ухвалу суду, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи і не є визначеними законом безумовними підставами для скасування оскаржуваного рішення.
Доводи апеляційної скарги прокурора не спростовують висновків суду першої інстанції.
Порушень кримінального процесуального закону при розгляді клопотання, які б були підставами для скасування ухвали слідчого судді, не встановлено.
За наведеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ухвала слідчого судді постановлена у відповідності до вимог чинного законодавства, на підставі повної і об'єктивної оцінки наданих суду матеріалів, у зв'язку із чим підстав для скасування ухвали слідчого судді, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ч.2 ст.376, ст.ст.171-174, 404, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Іванівського районного суду Херсонської області від 05 липня 2021 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий: (підпис) ОСОБА_2
Судді: (підпис) ОСОБА_3
(підпис) ОСОБА_4