Справа № 128/2877/20
26 серпня 2021 року м. Вінниця
Вінницький районний суд Вінницької області в складі:
судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря ОСОБА_2
та учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглядаючи у відкритому судовому засіданні в залі суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12020020100000630 від 30.08.2020, по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України,
В провадженніВінницького районного суду Вінницької області знаходиться кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12020020100000630 від 30.08.2020, по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України.
По даному кримінальному провадженню проводиться судовий розгляд.
В судовому засіданні 26.08.2021 прокурор ОСОБА_3 подав письмове клопотання про продовження ОСОБА_4 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Клопотання обгрунтовує тим, що більш м'який запобіжний захід не зможе запобігти ризикам, які визначені ст. 177 КПК України, а саме в даному випадку: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на свідків та потерпілого у даному кримінальному провадженні, обвинувачений раніше судимий за вчинення умисних корисливих злочинів, судимості не погашені. Просив задовольнити його клопотання, щодо зміни обвинуваченому запобіжного заходу заперечує.
Обвинувачений ОСОБА_4 просив змінити йому запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, оскільки його вина не доведена.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 просив відмовити в задоволенні клопотання прокурора, під тримав клопотання обвинуваченого та обрати йому запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, а саме: домашній арешт.
Потерпілий ОСОБА_6 в судове засідання 26.08.2021 не з'явився, попередньо через канцелярію суду подав письмову заяву про проведення судових засідань у його відсутність.
Заслухавши думки та клопотання учасників судового провадження, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до положень, викладених в ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно зі ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Частиною першою статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, а частиною другою статті 183 КПК України визначені випадки, коли може бути застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики Європейського суду з прав людини як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику Суду.
Статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна людина має право на свободу і особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема, у випадку законного арешту або затримання особи, здійсненого з метою її присутності перед компетентним судовим органом на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні злочину або якщо обґрунтовано визнається за необхідне запобігти вчиненню нею злочину або її втечі після його вчинення.
Європейський суд з прав людини стверджує, що вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного витікає, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою/продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
Так, у справі «Маккей проти Об'єднаного Королівства» ЄСПЛ зазначив, що основна мета статті 5 Конвенції полягає у запобіганні свавільного або безпідставного позбавлення волі особи.
ЄСПЛ під час вирішення справи «Медведев та інші проти Франції» зауважив, що право на свободу і особисту недоторканість має першочергове значення у демократичному суспільстві у значенні, передбаченому Конвенцією.
Судом установлено, що запобіжний захід до обвинуваченого ОСОБА_4 застосовано за ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 01.09.2020, який продовжено ухвалами Вінницького районного суду Вінницької області, тобто у спосіб, встановлений кримінальним процесуальним законодавством України.
Вирішуючи письмове клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою та усне клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт, суд враховує, що тримання під вартою є винятковим та відповідно до ст. 176 КПК України найбільш суворим запобіжним заходом, а домашній арешт полягає в забороні обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук та Йонкало проти України», термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (також рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства», «К.Г. проти Німеччини»).
При цьому, суд зважає на те, що злочини, за якими обвинувачується ОСОБА_4 ,віднесені відповідно до ст. 12 КК України до тяжкого злочину та особливо тяжкого злочину, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого злочину, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України, позбавленням волі на строк до семи років, а за ч. 3 ст. 289 КК України - позбавленням волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої, ОСОБА_4 раніше притягався до кримінальної відповідальності, згідно з довідкою-характеристикою на обвинуваченого ОСОБА_4 від 09.09.2020, яка міститься в матеріалах даного кримінального провадження, останній не працює, зарекомендував себе не з найкращої сторони, друзів не мав, на спілкування нещирий, неодноразово із відділу поліції та виконавчої служби приходили повідомлення про його розшук, на території Малобраталівського старостинського округу він не проживає. Всі ці обставинидають достатні підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на волі, зможе, з метою уникнення від покарання, незаконно впливати на потерпілого та свідків, які ще не допитані в суді, переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, у справі «Летельє про Франції» Європейський суд з прав людини вказав, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Таким чином, суд вважає, що наразі існують ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
За таких обставин, враховуючи тяжкість обвинувачення у злочинах, обставини скоєння злочинів та особу обвинуваченого ОСОБА_4 , який не має постійного місця роботи та джерела доходів, не має стійких соціальних зв'язків, не має постійного місця проживання на території м. Вінниці чи Вінницького району, обрання відносно обвинуваченого іншого більш м'якого запобіжного заходу, не забезпечить, на думку суду, запобігання ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Відтак, для запобігання вказаним ризикам, та враховуючи суспільний інтерес, що полягає у виконанні завдань, які передбачені ст. 2 КПК України, зокрема, у захисті інтересів суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охороні прав, свобод та інтересів інших учасників кримінального провадження, а також забезпеченні швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до кримінальної відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура, і який, незважаючи на презумпцію невинуватості обвинуваченого, превалює над принципом поваги до свободи особистості, про що зазначено у п. 79 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011, суд вважає виправданим тримання обвинуваченого ОСОБА_4 під вартою та недостатнім застосування щодо нього більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Стороною захисту не доведено підстави, що обвинуваченому можливо змінити запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт або будь-який інший запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, а також не спростовано, що наведені прокурором ризики відпали.
Обставин, які є перешкодою для застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, - не встановлено.
У зв'язку із викладеним, з метою дотримання балансу між суспільним інтересом та правом особи на особисту свободу, не зачіпляючи питання доказовості вини обвинуваченого, суд вважає, що обвинуваченому слід продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою ще на 60 днів, тому письмове клопотання прокурора підлягає задоволенню, а в усному клопотанні обвинуваченого слід відмовити.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України, суд вважає за доцільне не визначати розмір застави в даному кримінальному провадженні, оскільки злочин, в якому обвинувачується ОСОБА_4 , вчинений із застосуванням насильства.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 331, 376 КПК України, суд -
Письмове клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу - задовольнити.
Продовжити строк дії запобіжного заходу - тримання під вартою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України, на шістдесят днів, тобто до 24 жовтня 2021 року включно.
В усному клопотанні обвинуваченого ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт - відмовити.
Копію ухвали направити для виконання начальнику Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№ 1)».
Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом 5 днів з дня її проголошення, а обвинуваченим ОСОБА_4 - в той же строк з моменту отримання копії ухвали.
СУДДЯ ОСОБА_1