Справа № 159/943/21 Провадження № 11-кп/802/472/21 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Категорія: ч.1 ст.369 КК України Доповідач: ОСОБА_2
17 серпня 2021 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 на вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 березня 2021 року щодо ОСОБА_7 ,
Вказаним вироком суду ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Байківці Ковельського району Волинської області, зареєстрованого та мешканця АДРЕСА_1 , з вищою освітою, непрацюючого, не судимого,
засуджено за ч.1 ст.369 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі однієї тисячі шістсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 27200 (двадцять сім тисяч двісті) гривень.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 08.02.2021, - скасований.
На підставі ст.ст.96-1, 96-2 КК України застосована спеціальна конфіскація грошових коштів.
Грошові кошти: в сумі 10000 (десять тисяч) гривень, купюрами по 500 (п'ятсот) гривень в кількості 20 шт., а саме: УИ1609137, ВК3150495, СБ5277305, ВН6598178, ФБ5070727, ЛД1571995, СЖ6669279, ФТ5901099, БР2094311, ФЖ2132586, ЗР3860374, ЛЗ0552578, ФШ4323134, СИ3986705, УЖ6640468, СД7295785, ЛИ7856931, ЛЗ3135003, УШ126763,УЗ7423992, які поміщені в сейф-пакет № SUD1112041 та зберігаються в РУП ГУНП у Волинській області, конфісковані в дохід держави.
В порядку ст.100 КПК України вироком вирішена доля речових доказів.
Згідно з вироком суду 01 лютого 2021 року близько 22 год. 35 хв. екіпажем «Цунамі - 0251» в складі поліцейського роти з обслуговування м. Ковель УПП у Волинській області ОСОБА_10 та поліцейського УПП у Волинській області ОСОБА_11 під час вільного патрулювання у м. Ковелі, на вул. Незалежності, навпроти будинку № 41, було зупинено транспортний засіб марки «Hyundai SantaFe», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_7 за порушення ним вимог п.п.15.9 (г) ПДР, а саме: порушення правил зупинки, однак водій відмовився пред'являти документи, зазначені в п.п.2.1 (а,б,г) ПДР. В ході розгляду справи та складання на ОСОБА_7 постанови про адміністративне правопорушення останній неодноразово пропонував працівникам поліції неправомірну вигоду за нескладання постанови про адміністративне правопорушення щодо нього та непритягнення його до адміністративної відповідальності. Під час складання матеріалів про адміністративне правопорушення 01 лютого 2021 року близько 23 год. 24 хв. ОСОБА_7 , перебуваючи за вищевказаною адресою, реалізуючи свій злочинний умисел, на задніх пасажирських місцях службового авто запропонував та надав т.в.о. старшого інспектора роти обслуговування м. Ковель УПП у Волинській області ОСОБА_10 , який згідно за ст.2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» є працівником правоохоронного органу, неправомірну вигоду в сумі 10000 гривень, шляхом передачі вищезазначених коштів, які були загорнуті в аркуш паперу, в руки поліцейського, за невчинення дій з використанням службового становища в інтересах ОСОБА_7 , тобто за не складання постанови про адміністративне правопорушення та не притягненням ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130, ст.122, ст.126 КУпАП.
Від прийняття вказаної неправомірної вигоди працівник поліції відмовився, роз'яснивши ОСОБА_7 про те, що його дії є неправомірними і за їх вчинення передбачена кримінальна відповідальність, передбачена ст.369 КК України.
Після цього працівники поліції негайно у межах своїх повноважень, відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та Закону України «Про запобігання корупції», вжили невідкладних заходів щодо попередження, своєчасного виявлення і припинення злочину, шляхом повідомлення телефоном оперативного чергового Ковельського РУП ГУНП У Волинській області.
Не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації дій обвинуваченого, прокурор оскаржує вирок суду, у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок його м'якості. Стверджує, що ОСОБА_7 вчинив злочин у стані алкогольного сп'яніння, попереджався працівниками поліції про кримінальну відповідальність, однак надав неправомірну вигоду службовій особі. З огляду на наведене, просить скасувати вирок суду та ухвалити новий, який визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.369 КК України, призначивши покарання у виді штрафу у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 51 000 (п'ятдесят одну тисячу) гривень.
Заслухавши доповідача, який виклав зміст оскаржуваного судового рішення та доводи апеляційної скарги, пояснення прокурора, яка подану апеляцію підтримала у повному обсязі і просила скасувати вирок суду та ухвалити новий, міркування обвинуваченого та його захисника, які заперечили апеляцію та просили вирок суду залишити без змін, дослідивши матеріали провадження, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.369 КК України, підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами і в апеляційних скаргах не заперечується.
Діям ОСОБА_7 дана правильна юридична оцінка, яка також ніким не оспорюється.
Згідно зі ст.65 КК України, суд, призначаючи покарання, враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», вирішуючи питання про вид і розмір покарання в кожному конкретному випадку, суд повинен визначати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, виходячи із сукупності всіх обставин вчинення злочину (форми вини, мотивів, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, ступеня участі кожного із співучасників у вчиненні злочину та ін.).
Доводи, наведені в апеляційній скарзі, про невідповідність призначеного покарання особі обвинуваченого та ступеню тяжкості вчиненого ним злочину, на думку апеляційного суду, не заслуговують на увагу.
При призначенні покарання судом першої інстанції враховано, що ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, яке за ступенем тяжкості належить до категорії нетяжких злочинів.
До обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченого, місцевий суд відніс щире каяття.
Наведені в апеляції твердження прокурора про не врахування місцевим судом того, що ОСОБА_7 вчинив злочин у стані алкогольного сп'яніння, апеляційний суд вважає такими, що не заслуговують на увагу, оскільки до обставин, які обтяжують покарання, суд першої інстанції відніс вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння.
Апеляційним судом встановлено, що обвинувачений вперше притягується до кримінальної відповідальності, вину у вчиненому визнав повністю, виключно позитивно характеризується, має на утриманні двоє неповнолітніх дітей.
Також суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду про те, що пропонування та надання неправомірної вигоди мало ситуативний характер, рішення ОСОБА_7 приймалося без готування та обдумування.
На думку апеляційного суду, враховуючи усі вищенаведені обставини, особу винного та його поведінку під час вчинення злочину та після його вчинення, місцевим судом до обвинуваченого обґрунтовано застосоване покарання у виді штрафу у розмірі однієї тисячі шістсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що наближене до мінімальної межі санкції закону, за яким його засуджено.
Призначене ОСОБА_7 покарання, на переконання апеляційного суду, повністю відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України, а також принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчиненню ним нових злочинів, і не є надто суворим чи м'яким.
Також варто відмітити, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Конституційний Суд України в своєму рішенні зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного».
Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих. Однією із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданого злочином збитку або усунення заподіяної шкоди.
На думку апеляційного суду, у даному випадку досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб'єктів кримінально-правових відносин.
Істотних порушень норм кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли б перешкодити суду повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та ухвалити законне і обґрунтоване рішення, апеляційним судом не встановлено.
Законних підстав для скасування вироку та задоволення апеляційної скарги з наведених у ній мотивів внаслідок м'якості призначеного покарання, апеляційний суд не вбачає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 - залишити без задоволення, а вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 березня 2021 року щодо ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді