Єдиний унікальний номер 225/6070/20
Номер провадження 22-ц/804/1959/21
Єдиний унікальний номер 225/6070/20 Головуючий у 1 інстанції Скиба М.М.
Номер провадження 22-ц/804/1959/21 Доповідач Корчиста О.І.
Іменем України
25 серпня 2021 року Донецький апеляційний суд у складі:
головуючого судді Корчистої О.І.
суддів: Канурної О.Д., Мальованого Ю.М.
за участю секретаря Володовського Ю.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмуті цивільну справу №225/6070/20 за позовною заявою Комунального підприємства «Торецьккомсервіс» Торецької міської ради до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Торецьккомсервіс» Торецької міської ради,
на заочне рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 19 травня 2021 року,
встановив:
У жовтні 2020 року Комунальне підприємство «Торецьккомсервіс» Торецької міської ради (далі за текстом КП «Торецьккомсервіс») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
В обґрунтування позовних вимог зазначало, що КП«Торецьккомсервіс» є балансоутримувачем державного житлового фонду на території міста Торецька.
Під час обстеження покинутого житла державної власності, було встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , але за вказаною адресою фактично не мешкає з 2018 року.
Вказана квартира однокімнатна, загальна площа 34,1 кв.м, державна.
ОСОБА_1 тривалий час до квартири не навідується, комунальні послуги не сплачує.
Згідно актів обстеження ОСОБА_1 фактично не мешкає в квартирі з 2018 року, його фактичне місце перебування не відомо.
З метою надання житла для заселення категорії пільговиків та потребуючих житла, на теперішній час виникла потреба зняття з реєстрації ОСОБА_1 , як такого, що тривалий час без поважних причин не проживає у наданому державному житлі.
Просило визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, квартирою АДРЕСА_1 .
Заочним рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 19 травня 2021 року в задоволенні позовних вимог КП «Торецьккомсервіс» Торецької міської ради до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням відмовлено.
В апеляційній скарзі КП «Торецьккомсервіс», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, постановити нове про задоволення позовних вимог.
УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на належні докази, які були надані для підтвердження відсутності поважних причин не проживання відповідача за спірною адресою.
Також вказує, що довідками з організацій, які надають житлово-комунальні послуги, підтверджується не лише факт наявності заборгованості, а й факт не проживання без поважних причин відповідача.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судове засідання апеляційного суду сторони не з'явились, повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи.
Від представника КП «Торецьккомсервіс» надійшла заява з проханням розглянути справу без його участі, апеляційну скаргу задовольнити.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено, що КП «Торецьккомсервіс» є балансоутримувачем державного житлового фонду на території міста Торецька, в тому числі квартира АДРЕСА_1 , що вбачається з копії рішення Торецької міської ради від 25 березня 2016 року №6180/30 «Про затвердження Статусів комунальних підприємств міста» та довідки КП «Торецьккомсервіс» Торецької міської ради від 20 жовтня 2020 року. (а.с. 8)
Згідно інформації Управління житлово-комунального господарства Торецької міської ради від 31 жовтня 2016 року №1490, рішенням виконкому міської ради від 20 липня 2016 року №266 «Про передачу житлових будинків в управління ОСББ» з 01 жовтня 2016 року житловий багатоквартирний будинок АДРЕСА_1 переданий в управління ОСББ «Грін Хаус».
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що вбачається з довідки КП «Торецьккомсервіс» Торецької міської ради від 15 вересня 2020 року та копії форми А «Картки прописки». (а.с. 6)
Відповідно до довідки КП «Бюро технічної інвентаризації м. Торецька» від 29 вересня 2020 року №24, квартира АДРЕСА_1 належить ЖЕКу Дзержинського виконкому на підставі рішення Дзержинської міської ради від 17 травня 1989 року №138 «Про прийняття будинку на баланс». (а.с. 7) Відповідно до копії технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 вказане житло є окремою квартирою та знаходиться на дев'ятому поверсі дев'ятиповерхового будинку.
Згідно актів обстеження покинутого державного житла від 19.06.2020 р., від 15 жовтня 2020 року, складених спеціалістами КП «Торецьккомсервіс» та головою правління об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ГРІН ХАУЗ, 15» встановлено, що квартира АДРЕСА_1 є державною, перебуває на балансі КП «Торецьккомсервіс», квартира однокімнатна, загальна площа 34.1, житло потребує ремонту, за даною адресою зареєстрований ОСОБА_1 , 1988 року народження. (а.с. 13,14)
Згідно акту обстеження покинутого житла комунальної власності від 31 березня 2021 року, складеного інспектором з житла КП «Торецькокмсервіс» Клеймьоновою М.М., юристом КП «Торецьккомсервіс» Асадчим М.В. та головою правління ОСББ «Грін Хауз,15» Звягіним І.В., у присутності сусідів ОСОБА_2 , встановлено, що квартира АДРЕСА_1 , знаходиться на балансі КП «Торецьккомсервіс» та перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Торецька. В квартирі зареєстрований ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який отримав дане житло згідно ордеру №1526, що виданий Дзержинським виконавчим комітетом 06 грудня 2011 року.
Згідно рішення виконавчого комітету Торецької міської ради від 20 липня 2016 року №266 з жовтня 2016 року будинок АДРЕСА_1 було передано в управління ОСББ «Грін Хауз». З 2018 року квартиронаймач не мешкає у квартирі АДРЕСА_1 , поважність відсутності за адресою реєстрації сусідам не повідомив, фактичне його місце перебування не відомо. Житлово-комунальні послуги не оплачуються, догляд за квартирою ніхто не здійснює. Згідно відомостей від комунальних організацій, послуги водопостачання та водовідведення, газопостачання та постачання електричної енергії не здійснюється у зв'язку з не проживанням мешканців по вказаному адресу.
Відповідно до довідки Торецького відділення Костянтинівського УГГ від 30 вересня 2020 року квартира АДРЕСА_1 , відключена від газопостачання за заявою споживача 15 червня 2011 року, заборгованість на 01 жовтня 2020 року не має. (а.с. 10)
Згідно довідки КП «Комунальник» Торецької міської ради від 30 вересня 2020 року №489, за адресою: АДРЕСА_1 , наявна заборгованість за послуги станом на 01 жовтня 2020 року - 1157,19 гривень. (а.с. 11)
Згідно довідки ТОВ «Донецькі енергетичні послуги» від 02 жовтня 2020 року №4/5782, для проведення розрахунків за спожиту електроенергію по об'єкту за адресою: АДРЕСА_1 , у Торецькому енергоофісі відкрито особовий рахунок побутого споживача № НОМЕР_1 на ОСОБА_3 . (а.с. 24)
Згідно довідки про склад сім'ї, виданої головою правління ОСББ «Грін Хауз, 15», за адресою АДРЕСА_1 зареєстрований ОСОБА_1 , відкрито особовий рахунок НОМЕР_4 , форма власності - комунальна, заборгованість за утримання будинку та прибудинкової території за період з 01 січня 2018 року по 31 жовтня 2020 року складає 3788,60 гривень. (а.с. 26)
Згідно листа КП «Компанія «Вода Донбасу» від 04 листопада 2020 року за №1525, на особовому рахунку № НОМЕР_3 за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстрований на ОСОБА_1 , станом на 01 листопада 2020 року заборгованість за послуги водопостачання та водовідведення становить 0,00 гривень, нарахування за послуги водопостачання та водовідведення не проводяться в зв'язку з відсутністю мешканців квартири (не проживають, послугами не користуються), інвентаризація квартири проводиться щорічно зі складанням актів про відсутність. (а.с. 27).
Апеляційна скарга КП «Торецьккомсервіс» підлягає залишенню без задоволення.
МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА
Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факт відсутності відповідача понад встановлені законом строки у жилому приміщенні без поважних причин.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам матеріального та процесуального закону, а також наявним в матеріалах справи письмовим доказам та встановленим обставинам.
У частині 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, зокрема, право кожної особи на повагу до свого житла.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві. Інакше кажучи, воно має відповідати нагальній суспільній необхідності, зокрема бути співмірним із переслідуваною законною метою. Житло має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, особливої ваги надається процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс в результаті застосування виселення (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41 та § 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування (пункт 44 та рішення від 17 жовтня 2013 року у справі «Вінтерстайн та інші проти Франції», заява № 27013/07, пункту 148 та пункт 155).
Згідно ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доводи апеляційної скарги про те, що надані суду належні докази свідчать, що відповідач без поважних причин не проживає за спірною адресою, є безпідставними, виходячи з наступного.
Статтею 47 Конституції України визначено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.
Аналіз норм статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням за одночасної наявності двох умов: непроживання особи в житловому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин на це. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
Вичерпного переліку поважних причин не проживання в житловому приміщенні законодавством не встановлено, у зв'язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи і правил ЦПК України щодо оцінки доказів.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України, при цьому саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.
Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Аналогічні роз'яснення містяться у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», відповідно до якого у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Такого правового висновку щодо застосування положень ст. 71, 72 ЖК Української РСР дійшов Верховний Суд у постанові від 24 жовтня 2018 року по справі № 490/12384/16-ц та у постанові від 22 листопада 2018 року по справі №760/13113/14-ц.
Отже, саме причини та строк не проживання відповідача в спірному житловому приміщенні є предметом доказування по справі про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Саме на позивача закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад строки, встановлені статтею 71 Житлового кодексу УРСР у жилому приміщенні без поважних причин.
Матеріали цивільної справи не містять письмових доказів на підтвердження наявності існування у відповідача іншого постійного місця проживання та втрату інтересу до спірного житла.
Доводи апеляційної скарги, що позивачем доведено факт не проживання відповідача у спірній квартирі понад встановлені ст. 71 ЖК Української РСР строки без поважних причин є необґрунтованими.
Європейський суд з прав людини у рішеннях у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року, пункт 50; у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) зазначив, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який, повно встановивши фактичні обставини справи, із дотриманням норм процесуального права, вірно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, ухвалив рішення, яке відповідає закону.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційний суд приходить до висновку, що судове рішення в оскаржуваній частині відповідає вимогам закону і підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 12 липня 2021 року відстрочено КП «Торецьккомсервіс» сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення.
Враховуючи, що апеляційну скаргу залишено без задоволення з КП «Торецьккомсервіс» в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 3153 гривні.
Керуючись ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Торецьккомсервіс» Торецької міської ради залишити без задоволення.
Заочне рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 19 травня 2021 року залишити без змін.
Стягнути з Комунального підприємства «Торецьккомсервіс» Торецької міської ради на користь держави судовий збір в сумі 3153 гривень.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
Повний текст постанови складено 25 серпня 2021 року.
Головуючий О.І. Корчиста