Справа № 405/6890/16-ц
Провадження №2/405/1410/16
09 серпня 2019 року Ленінський районний суд м. Кіровограда у складі:
головуючого судді Іванової Л.А.
при секретарі Береді Я.І., Шумейко Ю.В.
за участю учасників справи:
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Юрах В.М.
представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1
та представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кропивницький цивільну справу №405/6890/16-ц за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_5 , про визнання договору купівлі-продажу фіктивним та недійсним, -
Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 , в якому просили визнати договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 від 01 березня 2005 року фіктивним та недійсним, застосувавши наслідки недійсності правочину, зазначивши на обгрунтування позовних вимог, що у 1999 році ними (позивачами) була придбана квартира АДРЕСА_2 , яка в подальшому, на підставі фіктивної угоди - договору купівлі-продажу від 01 березня 2005 року була продана рідній сестрі позивача ОСОБА_2 - відповідачу ОСОБА_3 , так як на той час остання була розлучена, мала на утриманні повнолітню доньку, яка навчалася в університеті, власного житла не мала, що було перепоною для отримання візи для виїзду за кордон, на підставі чого і була укладена фіктивна угода купівлі-продажу квартири, з умовою, що після повернення відповідача ОСОБА_3 з-за кордону, відбудеться зворотня передача права власності на квартиру. Зазначили, що проживали та продовжують проживати у вказаній квартирі, оплачують комунальні послуги, крім того, він (позивач ОСОБА_1 ), усвідомлюючи себе повноцінним власником житла, зробив в квартирі перепланування та капітальний ремонт, більш того, правовстановлюючі документи на квартиру зберігалися у них, і будь-яких перешкод у користуванні квартирою їм (позивачам) ніхто не чинив. Разом з тим, у вересні, 14 вересня 2016 року до квартири завітала відповідач ОСОБА_3 , яка, скориставшись їх (позивачів) відсутністю, увійшовши в довіру до їх молодшої доньки, потрапила у житлові кімнати, де зберігалися документи, а через день повідомила їм, що вона розриває домовленості, має намір набути право власності на квартиру та вимагає термінового їх виселення з квартири, так як вона має намір її відчужити, що і стало підставою для їх (позивачів) звернення до суду за захистом порушеного права.
Позивачі також зазначили, що аналіз зазначених вище обставин дає підстави стверджувати, що між ними було укладено фіктивний договір купівлі-продажу квартири. Вказали, що коштів, навіть 10 000 грн. відповідач не мала, а тому й планувала виїхати за кордон на заробітки, при цьому, на момент реєстрації правочину, вартість квартири на ринку сягала 25-30 тис. доларів США. Крім того, зазначили, що оформити перехід права власності саме шляхом укладання фіктивного правочину було вирішено через прагнення уникнути ризиків арешту зазначеного нерухомого майна після подій Помаранчевої революції.
Ухвалою Ленінського районного м. Кіровограда суду від 03 жовтня 2016 року відкрито провадження по зазначеній цивільній справі та призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою Ленінського районного м. Кіровограда суду від 18 серпня 2017 року залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_5 .
При цьому, судом відзначається, що 15 грудня 2017 року набрав чинності в новій редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Цивільний процесуальний кодекс України.
Відповідно до п.9 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017 року, який набрав чинності 15.12.2017 року), справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, на підставі чого, та враховуючи, що провадження у справі відкрито до набрання чинності зазначеною редакцією Кодексу, подальший розгляд зазначеної цивільної справи судом здійснено за правилами ЦПК України в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017 року.
Позивач ОСОБА_1 , який є також представником позивача ОСОБА_2 , та в його (позивача ОСОБА_1 ) інтересах представник - адвокат Юрах В.М. (діє на підставі договору про надання правової допомоги від 24.11.2016 року) в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, з підстав, зазначених в позові, просили позов задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 (діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності серії НВА № 212769 від 27.09.2016 року) в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, заперечувала щодо їх задоволення, просила відмовити позивачам в задоволенні позову, зазначивши на обґрунтування заперечень, що 01.03.2005 року між відповідачем ОСОБА_3 та позивачем ОСОБА_2 дійсно було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 . При цьому, твердження позивачів про те, що на час придбання квартири відповідач перебувала у скрутній життєвій ситуації, не мала коштів на придбання квартири і звернулася за допомогою до сестри, - не відповідає дійсності, так як, дійсно, на час придбання квартири відповідач не перебувала у шлюбі, зі своїм колишнім чоловіком відповідач розлучилася у 1988 році, на час придбання квартири, її (відповідача) донька не перебувала на її утриманні, оскільки перебувала в зареєстрованому шлюбі і знаходилася на повному утриманні свого чоловіка. В той же час, відповідач мала власні заощадження, так як весь час працювала та мала стабільний заробіток, свого житла вона не мала, проживала разом з батьками, які їй фінансово допомагали. Позивачі стверджують, що це саме відповідач звернулася до них за допомогою, так як для отримання візи для виїзду за кордон, нібито, необхідно було мати власне житло, що також не відповідає дійсності, оскільки жодних перепон для отримання візи у відповідача не було, а так само не було і жодних відмов в отриманні візи, тим самим, жодних причин для звернення відповідача до позивачів за допомогою та укладення фіктивного правочину у відповідача не було. Поряд з цим, на час укладення договору позивачі самі перебували у дуже скрутних умовах, так як на утриманні вони мали трьох малолітніх дітей, їх старша донька ОСОБА_6 знаходилася у складному реабілітаційному періоді після тривалого лікування у Київській дитячій лікарні Охматдит у відділенні онкогематології та за тривалий період лікування сім'я позивачів витратила значну суму коштів, тому у 2005 році позивачі перебували у скрутному матеріальному становищі, саме тому її (відповідача) сестра - позивач ОСОБА_2 і звернулася до відповідача з пропозицією купити у неї квартиру, так як вона не хотіла продавати її стороннім людям, та не маючи власного житла, позивачі попросили відповідача, щоб вони залишилися проживати в квартирі за умови сплати ними комунальних платежів та догляду за квартирою. Зазначила, що відповідач погодилася придбати квартиру, при цьому, між ними було досягнуто спільної домовленості, що у випадку змін в матеріальному становищі позивачів або придбання ними власного житла, вони залишать квартиру. Після придбання квартири відповідач отримала від позивачів ключі від квартири та зареєструвалася за даною адресою. В лютому 2015 року позивач ОСОБА_2 отримала у спадщину Ѕ частину житлового будинку за адресою АДРЕСА_3 . Вказала, що конфлікт між позивачами та відповідачем виник через спадкове майно, яке залишилося після смерті їх батька, зазначеної вище Ѕ частини житлового будинку, при цьому позивачі неодноразово погрожували відповідачу тим, що позбавлять її права власності на вказану квартиру. Зазначила, що коли відповідач приїздила в Україну, вона мала вільний доступ до квартири, правовстановлюючі документи на яку також знаходилися у відповідача. Окремо зазначила, що на час укладення договору купівлі-продажу квартири відповідач мала власні заощадження у розмірі 4 000 доларів США, решту коштів вона позичила у ОСОБА_7 - сестри її колишнього чоловіка. Той факт, що ОСОБА_2 отримала від відповідача ОСОБА_8 кошти за квартиру, підтверджується п.п.2.2 договору купівлі-продажу, в подальшому остання зареєструвала право власності на квартиру у встановленому законом порядку, так само зареєструвала своє місце проживання за вказаною адресою. З огляду на зазначене, жодних доказів, які б підтверджували той факт, що сторони договору купівлі-продажу дійсно мали намір укласти фіктивний правочин позивачами суду не надано, при цьому, відповідачем було вчинено дії, що свідчать про виконання договору, так як відповідач прийняла квартиру та зареєструвала своє місце проживання за вказаною адресою, як і своє право власності на вказану квартиру, тим самим, квартира була їй (відповідачу) фактично передана, а той факт, що позивачі продовжували проживати в квартирі, не свідчить про фіктивність правочину, так як відповідач, як власник майна, має право надавати дозвіл на проживання у ній (квартирі) будь-якій особі.
Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилася, судом повідомлена через повноважного представника про дату, час та місце судового розгляду справи, причини не явки суду не відомі, заяви, клопотання, пояснення на позов не подавалися.
Заслухавши позивача ОСОБА_1 та в його інтересах представника - адвоката Юраха В.М., представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_7 , зваживши доводи, викладені в позові на обґрунтування позовних вимог, дослідивши докази по справі в їх сукупності, з'ясувавши підстави та предмет позову, характер спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернулися позивачі, виходячи з положень ст.12 та ст.13 ЦПК України, за якими цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів та доведення перед судом їх переконливості, при цьому суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів сторін, суд вважає, що в задоволенні позову позивачам слід відмовити, виходячи з наступного.
Частиною 1 ст.4 ЦПК України передбачено право кожної особи в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 ЦПК України), при цьому, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, проданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України).
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ст.16 ЦК України, серед яких, одним із способів захисту є визнання правочину недійсним.
Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому, враховуючи норми ч.3 ст.13, ст.49 ЦПК України, позивач, який вважає, що його суб'єктивне право порушене, самостійно визначає предмет та підстави позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову.
Підставу позову складають зазначення фактичних обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та докази, на підтвердження зазначених позивачем обставин.
З огляду на зазначене, судом встановлено та підтверджується письмовими доказами, що 01 березня 2005 року між ОСОБА_2 , як Продавцем, та ОСОБА_3 , як Покупцем, укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідченийприватнимнотаріусомКіровоградськогоміськогонотаріального округу Стоєвою Г.Ф., зареєстровано в реєстрі за №482, за яким Продавець передає у власність Покупцю, а Покупець приймає у власність квартиру за АДРЕСА_2 , та сплачує її вартість за ціною та на умовах, встановлених у цьому договорі (п.1.1 Договору).
Зазначена квартира, яка є предметом Договору, належить Продавцю на праві приватної власності та булла отримана нею згідно з правовстановлюючим документом - Договором купівлі-продажу квартири, посвідченим нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Тюртюбек О.О. 21 січня 1999 року по реєстру №140 (п.1.3 Договору).
Згода іншого з подружжя на укладення цього Договору отримана у встановленому законом порядку. Чоловік Продавця ОСОБА_2 - ОСОБА_1 у своїй заяві, яка засвідчена нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Стоєвою Г.Ф. 01 лютого 2005 року по реєстру №226, що зберігається у справах нотаріуса, дав згоду на продаж зазначеної квартири, набутої ним з Продавцем ОСОБА_2 за час шлюбу.
Відповідно до п.п.2.1, 2.2 Договору продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 10 000 гривень, які були одержані Продавцем від Покупця сам на сам під час укладення цього Договору, оскільки Сторони встановили, що умови Договору щодо сплати ціни Договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення ( ч.3 ст.631 ЦК України). Зазначена ціна відповідає волевиявленню сторін, є остаточною і змінам не підлягає.
Своїм підписом під цим Договором Продавець підтвердила факт повного розрахунку за продану квартиру і відсутність щодо Покупця будь-яких претензій фінансового характеру.
Загальна вартість квартири згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого ОКП «КООБТІ» 23.02.2005 року за №6582541, становить 8 620, 00 грн. (п.2.3 Договору).
Крім того, відповідно до п.3.3 Договору Покупець набуває права власності на квартиру (володіння, користування та розпорядження) з моменту державної реєстрації, яка передбачає: 1) державну реєстрацію цього Договору; 2) державну реєстрацію права власності.
Відповідно до п.п.6.1, 6.4 Договору цей Договір набуває чинності з моменту державної реєстрації.
До підписання цього Договору нотаріус роз'яснив сторонам, чиї власноручні підписи розміщені під текстом цього Договору, положення чинного законодавства України щодо: правочину та загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину (ст.ст.202-214 ЦК України); порядку укладання договорів купівлі-продажу нерухомого майна ( ст.ст.655-670, 673-684, 687-697); набуття права власності за договором (ст.334); підстав та наслідків визнання угод недійсними (ст.ст.215-226, 228-236); зміст статтей 65, 74, 177 СК України.
Пунктом 6.5 Договору зазначено, що особи, які підписали цей Договір, стверджують, що зміст зазначених в п.6.4 статтей ЦК України, СК України їм зрозумілий, питань, які залишилися б нез'ясованими та незрозумілими для них, немає. Сторони Договору повною мірою розуміють умови та значення цього правочину, його правові наслідки. Підтверджують, що діють добровільно. Договір кожним з них прочитано особисто, зміст цього Договору відповідає їх внутрішній волі та дійсним намірам.
Судом також встановлено, що 27 вересня 2016 року між ОСОБА_3 , як Продавцем, та ОСОБА_5 , як Покупцем, було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Задніпряним О.А., зареєстровано в реєстрі за №1410, за яким Продавець продає (передає у власність), а Покупець купує (приймає у власність) квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка (квартира) належить Продавцю на праві особистої приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Стоєвою Г.Ф. 01 березня 2005 року за реєстровим номером №482. Право власності за Продавцем зареєстровано в Обласному коммунальному підприємстві «Кіровоградське ООБТІ» 10 березня 2005 року, номер запису: 9067 в книзі: 33 (витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №6701450 від 10 березня 2005 року).
Звертаючисьдо суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 від 01 березня 2005 року фіктивним та недійсним, застосувавши наслідки недійсності правочину, позивачі як на підстави позовних вимог зазначили про фіктивність укладеного договору купівлі-продажу зазначеної квартири, про що свідчить факт продовження проживання та користування квартирою позивачами після укладення договору купівлі-продажу у 2005 році, що підтверджується показами свідків, оплатою позивачами комунальних послуг, наявністю у позивачів правовстановлюючих документів на квартиру, відсутністю у відповідача коштів на придбання квартири. Окрім того, посилалися на те, що оформлення переходу права власності саме шляхом укладання фіктивного правочину було вирішено також через прагнення уникнути ризиків арешту вказаної квартири після подій «Помаранчевої революції».
Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.ч.1-5 ст.203 ЦК України).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.206 ЦК України).
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Стаття 181 ЦК України встановлює, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Предметом договору купівлі-продажу нерухомого майна можуть бути: земельні ділянки, єдині майнові комплекси, житлові будинки (квартири) або інше нерухоме майно.
Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (ст.657 ЦК України).
Зі змісту норми ст.655 ЦК України вбачається, що укладення договору купівлі-продажу спрямоване на отримання у власність Покупцем певного майна та отримання Продавцем коштів за дане майно.
Відповідно до ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
Крім того, відповідно до п.24 роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 року для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.
Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
З огляду на викладене, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони, вчиняючи його, знають, що він не буде виконаним.
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу в усіх сторін правочину.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином, тим самим, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Ознака вчинення його (правочину) лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. В той же час, якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.
Судом також відзначається та не спростовано позивачами, що відповідно до п.п.2.1, 2.2 Договору купівлі-продажу квартири від 01 березня 2005 року сторони за договором (Продавець ОСОБА_2 та Покупець ОСОБА_3 ), якими підписано даний договір, підтвердили той факт, що продаж квартири АДРЕСА_4 за їх домовленістю вчиняється за 10 000 грн., які були одержані Продавцем від Покупця сам на сам під час укладення цього Договору; крім того, своїм підписом Продавець підтвердила факт повного розрахунку за продану квартиру і відсутність щодо Покупця будь-яких претензій фінансового характеру. Сторони також підтвердили, що діють добровільно. Зміст Договору відповідає їх внутрішній волі та дійсним намірам.
Судом також встановлено, що відповідач ОСОБА_3 10 березня 2005 року зареєструвала право власності на квартиру АДРЕСА_2 ( на даний час м.Кропивницький), в ОКП «Кіровоградське ООБТІ», номер запису: 9067 в книзі:33.
Крім того, з 2005 року відповідач ОСОБА_3 , 1963 року народження, зареєструвала за вказаною вище адресою своє місце проживання, що підтверджується довідкою за №4307 від 20.09.2016 року, виданою КП «ЖЕО №1 КМР». Інші особи зареєстрованими за вказаною адресою не значаться.
Згідно з довідкою квартального комітету № 15 Ленінського району м. Кіровограда № 270 від 03.07.2015 року, яка видана ОСОБА_2 , 1975 року народження, за якою ОСОБА_2 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_5 , також за вказаною адресою зареєстровані: ОСОБА_1 , 1974 р.н. - чоловік; ОСОБА_5 , 1983 р.н. - племінниця; ОСОБА_17 , 1996 р.н. - донька; ОСОБА_18 , 2001 р.н. - донька; ОСОБА_19 , 2003 р.н. - донька.
Крім того, встановлено, що між відповідачем ОСОБА_3 та КП «ЖЕО № 1» Кіровоградської міської ради 23.09.2016 року укладено договір №1220 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території № 1220, предметом якого є забезпечення виконавцем надання послуг з утримання квартири АДРЕСА_2 .
Окрім того, встановлено, що між відповідачем ОСОБА_3 та ПАТ «Кіровоградобленерго» 28.09.2016 року укладено №100218037 договір про користування електричною енергією , предметом якого є постачання Егергопостачальником Споживачу електричну енергію в основне помешкання за адресою: АДРЕСА_1 .
Окрім того, на прізвище відповідача ОСОБА_3 ОКВП «Дніпро-Кіровоград» та ДП ВАТ по газопостачанню та газифікації «Кіровоградгаз» видано розрахункові книжки на послуги з центрального постачання холодної води та централізованого водовідведення та по оплаті послуг газопостачання відповідно.
Тим самим, зазначені дії відповідача ОСОБА_3 свідчать про те, що передача майна за договором купівлі-продажу квартири від 01 березня 2005 року відбулась, а так само свідчить про реальне настання правових наслідків, що були обумовлені цим договором.
При цьому, судом не приймаються до уваги доводи позивачів про те, що після укладення спірного договору, вони (позивачі) залишилися проживати і на даний час проживають в квартирі та здійснюють оплату житлово-комунальних послуг з тих підстав, що відповідно до ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном та на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Крім того, відповідно до ч.1 ст.383 ЦК України власник квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Крім того, під час судового розгляду справи за клопотанням учасників справи були допитані свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_7 , які пояснили, зокрема, свідок ОСОБА_9 пояснив, що раніше працював з позивачем ОСОБА_1 в торговому домі « ІНФОРМАЦІЯ_1 », керівником якого була ОСОБА_20 . Було декілька фірм, та позивач ОСОБА_1 був керівником однієї з фірм. В період виборів президента України у 2004-2005 роки ОСОБА_20 розподіляла кошти по регіонах, це були дуже великі суми, які проходили через підприємства, в т.ч. підприємство, в якому директором був позивач ОСОБА_1 . Після виборів президента України позивача ОСОБА_1 та інших осіб в примусовому порядку було вивезено до міста Санкт-Петербург Російська Федерація з метою переховування від кримінального переслідування за наслідками виборів. Свідок зазначив, що у зв'язку з зазначеними подіями був ризик втратити все майно і тому позивач ОСОБА_1 вирішив переоформити квартиру на деякий час на родичів, яким міг довіряти. Зазначив, що у позивача ОСОБА_1 потреби в коштах станом на 2004 рік не було, так як у нього на той час була хороша зарплата, була машина марки «Опель Вектра» та квартира в центрі міста.
Свідок ОСОБА_10 пояснив, що знає позивача ОСОБА_1 , з яким разом працювали. У 2004 році він (свідок) працював юристом в ТОВ «Авілон», яке входило разом з іншими компаніями до складу «Артеміди». Позивач ОСОБА_1 займався будівництвом, був директором будівельної компанії. Під час виборів Президента України було кримінальне переслідування його (свідка) знайомих та позивача ОСОБА_1 , тому що вони були учасниками виборів і були вимушені переоформляти на третіх осіб своє майно. На вибори виділялась велика сума коштів, яка проходила через підприємство, на якому позивач ОСОБА_1 був директором. Всі люди, які брали участь у виборах, після виборів, вимушені були покинути місто та заздалегідь переоформити своє майно на інших людей, щоб не накладали арешти на майно чи конфіскували в дохід держави. Його (свідка) співробітник ОСОБА_21 теж переоформляв квартиру на свою маму. Свідок повідомив, що йому відомо, що позивач ОСОБА_1 проживав в квартирі по АДРЕСА_6 , але кому належала квартира він (свідок) не знає.
Свідок ОСОБА_11 повідомила суду, що позивачів ОСОБА_2 , ОСОБА_1 по справі знає, вони є друзями та кумами. Знає також відповідача ОСОБА_3 , яка є рідною сестрою позивача ОСОБА_2 . У 2005 році під час виборів президента України позивач ОСОБА_1 працював директором в одній із фірм «Артеміда», яку очолювала ОСОБА_20 , та після виборів Президента України його було примусово вивезено в м. Санкт-Петербург на вісім місяців з метою переховування від кримінального переслідування, що пов'язано з виборами Президента України, та позивач ОСОБА_2 сама залишилася з трьома дітьми, і саме з цією метою виникла необхідність у переоформленні квартири на рідних, та було вирішено укласти договір купівлі-продажу квартири та оформити цей договір на сестру позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 без передання за квартиру грошей, яких у відповідача не було, також відповідач працювала на молокозаводі лаборантом, після звільнення з роботи відповідач деякий час не працювала та на той момент старша донька позивачів ОСОБА_6 , хрещеною мамою якої є відповідач ОСОБА_3 , дуже сильно хворіла, а позивач ОСОБА_2 була вагітна і не мала змоги постійно знаходитися з донькою в лікарні, тому було запропоновано відповідачу ОСОБА_3 доглядати доньку позивачів в лікарні Охматдит, що знаходиться в м. Києві. Вважає, що відповідач ОСОБА_3 не мала змоги купити квартиру і заплатити за неї 10 000 грн. Вказала, що не була свідком розмови про оформлення договору купівлі-продажу між позивачами та відповідачем. Свідок також зазначила, що вона неодноразово говорила позивачу ОСОБА_2 , щоб повернути квартиру, але у позивачів все не було часу. Вказала, що у відповідача є нерухомість, недобудова на Кущівці , але документально не оформлена. Свідку також відомо, що відповідач ОСОБА_3 відчужила спірну квартиру своїй доньці ОСОБА_5 .
Свідок ОСОБА_23 пояснила суду, що з 2011 року вона проживає в АДРЕСА_7 . Раніше мешкала в АДРЕСА_8 . Позивачів по справі знає з кінця 90-х років, з того часу, коли позивачі купили квартиру і почали робити ремонт та переїхали за адресою АДРЕСА_1 . З позивачами були сусідами, які були власниками квартири та постійно проживали у вказаній квартирі. Між ними виникли дружні відносини, крім того, коли у позивачів народилися ще двоє дітей, - вони стали кумами. У 2004 - 2005 роках були вибори Президента України і вона (свідок) приймала участь у виборах. Позивач ОСОБА_1 працював у ТОВ «Артеміда» і теж брав участь у виборах. У зв'язку з обставинами, які виникли після виборів позивачу ОСОБА_1 необхідно було виїхати з міста і переписати квартиру на близьких родичів, які не приймали участі у виборах, а саме на сестру позивача ОСОБА_2 - відповідача ОСОБА_3 . Свідок також зазначила, що фінансовий стан у позивачів був не стабільний, постійно хворіла старша донька позивачів, було складне лікування в м.Києві. Позивач ОСОБА_1 завжди працював, у нього була робота та коштів вистачало. Відповідач ОСОБА_3 ніколи не проживала у вказаній квартирі. Зазначила, що у позивачів та відповідача були дуже гарні відносини, тому приймали її (відповідача), як члена сім'ї. Вказала, що позивач ОСОБА_1 та його діти і на теперішній час проживають у вищевказаній квартирі. Крім того, у 2006-му році, після повернення позивача ОСОБА_1 з м. Санкт-Петербурга, позивачі почали робити автономне опалення в квартирі, окрім того, за весь період проживання у вказаній квартирі, позивачі замінили вікна, двері, балкон, облаштували в квартирі теплі поли. Їй (свідку) також відомо, що відповідач ОСОБА_3 працювала на молокозаводі, та після звільнення останньої з роботи, відповідач також працювала за кордоном в госпіталі в Чехії, також певний період часу відповідач проживала в м.Москва, де здійснювала догляд за дядьком. Окремо зазначила, що позивачі спочатку хотіли переоформити квартиру на маму позивача, але потім вирішили оформити квартиру на сестру позивача ОСОБА_2 - відповідача ОСОБА_3 , при цьому, вона (свідок) не була присутньою при обговоренні зазначеного питання на кого саме переоформляти квартиру.
Свідок ОСОБА_13 повідомив суду, що з позивачем ОСОБА_1 працював на « Артеміді ». У нього (свідка) була квартира АДРЕСА_9 , а потім і позивачі купили квартиру за АДРЕСА_10 у вказаному будинку, зробили в квартирі гарний ремонт. З позивачами товаришували, ходили один до одного в гості, разом святкували всі свята та дні народження, пізніше стали кумами. Зазначив, що коли захворіла старша донька позивачів - ОСОБА_17 , то відповідач ОСОБА_3 допомагала позивачам доглядати дівчинку в лікарні Охматдит, перебуваючи з дитиною в лікарні один - два місяці. Вказав, що позивач ОСОБА_1 працював та мав можливість оплачувати лікування старшої доньки. Також свідок зазначив, що після Помаранчевої революції, керівники фірм, в т.ч. і позивач ОСОБА_1 переховувалися від переслідування і побоюючись втратити у зв'язку з чим нерухоме майно і було прийнято рішення про переоформлення квартиру позивачів на відповідача ОСОБА_3 . Охарактеризував відповідача ОСОБА_3 як хорошу та самовіддану людину, яка доглядала за донькою позивачів. Також вказав, що відповідач мала велике бажання виїхати за кордон.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_14 , пояснила, що в період з 2001 року і до 2008 -2009 року вона працювала нянею у позивачів, при цьому в останніх був такий період, що у позивача ОСОБА_1 на роботі, який працював у ОСОБА_20 , були проблеми, у зв'язку з чим необхідно було переоформити квартиру на відповідача, продавати квартиру не було потреби. Зазначила, що заробітну плату їй (свідку) платив позивач ОСОБА_1 та коли вона (свідок) прийшла працювати в сім'ю позивачів, старшій доньці позивачів - ОСОБА_17 було 5-ть років. Вказала, що сім'я позивачів була порядною та заможною. Лікування своєї доньки ОСОБА_6 фінансував позивач ОСОБА_1 . Відповідач ОСОБА_3 не мала змоги допомагати фінансово позивачам. Відповідач ОСОБА_3 працювала на молокозаводі, пізніше відповідач виїжджала працювати за кордон та працювала в Чехії та Москві. Вказала, що вона (свідок) не була свідком розмови позивачів з відповідачем про переоформлення квартири.
Свідок ОСОБА_15 , пояснила, що з позивачами дуже добрі друзі та куми. Знайомі з 90-х років. Її (свідка) чоловік та позивач ОСОБА_1 познайомилися на роботі, працювали разом на фірмі «Артеміда». Її (свідка) чоловік є хрещеним батьком старшої доньки позивачів - ОСОБА_17 . Вказала, що її (свідка) чоловік 1998 році звільнився з « Артеміди », але в подальшому вони продовжували спілкуватися з позивачами. Також їм стало відомо, що у 2004 році у позивача ОСОБА_1 на роботі були проблеми, у зв'язку з чим він був вимушений на деякий час залишити місто, та також виникла необхідність переоформити квартиру, а так як відповідач ОСОБА_3 для позивачів була близькою людиною, позивачами було вирішено тимчасово оформити на неї (відповідача) квартиру. Також свідок зазначив, що коли захворіла старша донька позивачів - ОСОБА_6 , відповідач ОСОБА_3 була з дитиною в лікарні Охматдит у м.Києві та здійснювала за дитиною догляд. Вказав, що відповідач ОСОБА_3 постійно шукала роботу, постійного стабільного заробітку у неї не було, тому вважає, що купити квартиру вона не могла.
Свідок ОСОБА_25 пояснила суду, що з позивачами товаришує більше 20-ти років, які спочатку проживали в будинку по АДРЕСА_11 . Вказала, що також знає відповідача ОСОБА_3 , яка є рідною сестрою позивача ОСОБА_2 , та яка (відповідач) допомагала позивачам у догляді за старшою хворою донькою позивачів. Свідок також заначила, що за проханням позивача ОСОБА_2 вона (свідок) влаштувала відповідача в належний їй (свідку) магазин продавцем, в якому відповідач пропрацювала близько півроку, та нею (свідком) було виявлено недостачу товару та коштів, у зв'язку з чим відповідач звільнилася, але про зазначені події вона (свідок) позивачу ОСОБА_2 не повідомляла, так як у позивачів було багато своїх проблем, які (позивачі) займалися хворою дитиною. Вказала, що після продажу позивачами будинку, останні переїхали проживати в квартиру, яка знаходиться в центрі міста Кропивницький. Зазначила, що по робочим питанням позивачу ОСОБА_1 необхідно було на певний час виїхати до Росії і в цей період виникло питання про переоформлення квартири, яка була зареєстрована за позивачем ОСОБА_2 , та було вирішено питання переоформити квартиру на рідну сестру позивача ОСОБА_2 - відповідача ОСОБА_3 . Також зазначила, що старша донька позивачі хворіла, та відповідач допомагала позивачам по догляду за хворою дитиною. Свідку також відомо, що на даний час квартира переоформлена на дочку відповідача.
Свідок ОСОБА_7 пояснила суду, що позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не знає, знайома з відповідачем ОСОБА_3 дуже давно, їхні колишні чоловіки були рідними братами. Після розлучення з чоловіком вона (свідок) продовжила спілкуватися з відповідачем. Вказала, що приблизно у лютому місяці 2005 року до неї (свідка) прийшла відповідач ОСОБА_3 з проханням позичити їй кошти в розмірі 4 000 доларів США під розписку, пояснивши при цьому, що вона хоче придбати квартиру для своєї доньки, однак їй не вистачає повної суми. За згодою свого чоловіка вона (свідок) позичила відповідачу зазначену суму коштів, про що останньою була написана розписка. Вказала, що відповідач повинна була повертати їй по 1 000 доларів США кожного року, але такої можливості відповідач не мала, а тому повернувшись з-за кордону відповідач восени, 2009 року повернула їй всі кошти.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст.90 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. За відсутності можливості допитати особу, яка надала первинне повідомлення, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами цього Кодексу.
В свою чергу, суд зазначає, що обставини стосовно існування між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 правовідносин купівлі - продажу за договором купівлі-продажу квартири від 01 березня 2005 року, не можуть встановлюватись на підставі показань свідків, оскільки обставини щодо виникнення між сторонами правовідносин купівлі - продажу нерухомого майна відображені у певних документах, на які учасники спору посилаються в обгрунтування своїх вимог і заперечень, а тому пояснення зазначених вище свідків в контексті спірних правовідносин сторін, не можуть бути прийняті судом як доказ фіктивності оспорюваного правочину, оскільки відповідні обставини відображаються у відповідних документах, які і підлягають оцінці судом, на підставі чого показання свідків, за якими свідки повідомили суду обставини, які, на їх думку, мають значення для справи, судом відхиляються в якості доказів як в підтвердження, так і спростування обставин фіктивності оспорюваного правочину, оскільки такі обставини в силу вимог процесуального закону встановлюються за допомогою документів, які надані учасниками спору та наявні в матеріалах справи.
Крім того, суд зауважує, що відповідно до абз.2 п.12 роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 року звернуто увагу судів,що зі змісту абзацу другого частини першої статті 218 ЦК України не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов'язань, що виникли з правочину. Випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, у ЦК визначені прямо (частина друга статті 937, частина третя статті 949 ЦК).
Суд зазначає, що позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки на момент його вчинення.
Наявність умислу у сторін правочину означає, що вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася, та сторони прагнули або свідомо допускали ненастання правових наслідків, обумовлених договором.
Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення судом умислу його сторін, тобто, ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна із сторін намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним.
Отже, для визнання договору таким, що вчинений фіктивно, закон вимагає наявність наступних умов: вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором.
Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося фіктивно.
Відповідно до ч.3 ст.13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).
При цьому, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення ( ч.ч.1, 2 ст.77 ЦПК України). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.78 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може грунтуватися на припущеннях (ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).
Суд, в свою чергу, відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ч.1 ст.13 ЦПК України), розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
З огляду на викладене вище, розглядаючи справу в межах заявлених позивачами позовних вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, суд дійшов висновку, що обумовлені ст. 234 ЦК України підстави для визнання недійсним оспорюваного договору купівлі - продажу квартири від 01 березня 2005 року, - відсутні і позивачами ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в порядку ст.ст.77, 78, 79, 80, 81 ЦПК України не було доведено заявлені позовні вимоги належними, допустимими та достатніми засобами доказування в розумінні вимог цивільного процесуального закону, у зв'язку з чим позов задоволенню не підлягає, з підстав його недоведеності.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати по справі, які складаються з судового збору в розмірі 1 102 грн. 41 коп., понесені позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по справі, у зв'язку з залишенням позову без задоволення, - залишити по фактично понесеним останніми.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 7, 10, 12, 13, ст.ст.77-80, 81, 95, 133, 141, 235, 258, 259, 263, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, суд, -
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_5 , про визнання договору купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 від 01 березня 2005 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Стоєвою Г.Ф., зареєстрованого в реєстрі за № 482, - фіктивним та недійсним з застосуванням наслідків недійсності правочину, - залишити без задоволення.
Судові витрати по справі залишити по фактично понесеним позивачами.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з підстав, передбачених ч.ч.2, 3 ст.354 ЦПК України.
Апеляційна скарга подається до Кропивницького апеляційного суду через Ленінський районний суд м.Кіровограда.
Суддя Ленінського
районного суду
м. Кіровограда Лілія Андріївна Іванова