Справа № 2-322/10
11 червня 2010 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого - судді Щасливої О.В.,
при секретарі Морозової В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Ураїна нова», третя особа - ОСОБА_2, про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати при звільненні та заборгованості за час затримки проведення розрахунку,
22 вересня 2009 року позивач звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Україна нова» про стягнення заборгованості по сплаті заробітної плати, несплаченої при звільненні, в сумі 22705 грн. 41 коп.
Під час судового розгляду уточнив позовні вимоги. Просить визнати утримання відповідачем його заробітної плати за липень 2008 року протиправним, стягнути з відповідача заборгованість з виплати заробітної плати та середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку станом на квітень 2010 року у сумі 36909 грн. 40 коп.
В обґрунтування позову пояснив, що перебував у трудових відносинах з відповідачем з 16 січня 2007 року по 30 липня 2008 року, працюючи директором молокозаводу. 30 липня 2008 року звільнений за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. Заборгованість підприємства по виплаті заробітної плати на час звільнення обчислювалась сумою в 1978 грн., яка вчасно позивачеві не сплачена і яку він просить стягнути з відповідача. Крім зазначеної суми, позивач просить стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 34931 грн. 40 коп. із розрахунку: 20 місяців затримки помножені на середній заробіток у сумі 1746 грн. 57 коп.
Представники відповідача позов не визнали повністю. В обґрунтування вимог пояснили, що на день звільнення позивача йому дійсно належало 1978 грн., які не були сплачені, оскільки на момент звільнення ним було спричинено товариству шкоду у сумі 6718 грн. внаслідок виявленої нестачі молочної продукції. Факт спричинення шкоди підтверджений актом про нестачу молока, актом ревізійної комісії, наказами генерального директора товариства про покладення на винних працівників відповідальності за спричинену шкоду. З зазначеними наказами позивач був ознайомлений, як і був обізнаний про те, що частина його заробітку, а саме: та, що належала йому при звільненні, спрямована на покриття шкоди. Оскільки за зазначених обставин робітникові не належать до сплати при звільненні будь-які суми, відсутня й вина роботодавця у затримці проведення розрахунку.
У зв'язку з викладеним представники відповідача просять про відмову у задоволенні позову.
Позивач заперечує проти того, що йому було відомо про відрахування з його заробітку грошових коштів на погашення шкоди і що він був обізнаний з текстом наказів, які не містять відміток про його ознайомлення.
У зв'язку з викладеним позивач та його представник, крім стягнення грошових сум, просять визнати протиправними дії відповідача щодо утримання його заробітної плати за липень.
Третя особа - генеральний директор підприємства - підтримав доводи представників відповідача. Вважає, що позов підлягає залишенню без задоволення.
Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, свідка ОСОБА_3, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд знаходить позов таким, що підлягає частковому задоволенню, з наступних міркувань.
Судом встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Україна нова» з 16.01.2007 року по 30.07.2008 року, працюючи на посаді директора молокозаводу. На підставі наказу № 55 від 30.07.2008 року звільнений за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України. Заборгованість підприємства на час звільнення перед позивачем становить 1978 грн. (а. с. 3). 23 січня 2008 року між ТОВ «Україна нова» та позивачем укладений договір про повну матеріальну відповідальність, відповідно до п. 1 якого працівник, приймаючи на себе повну матеріальну відповідальність, зобов'язується забезпечити зберігання ввірених йому цінностей (а. с. 41). 7 липня 2008 року генеральним директором ТОВ «Україна нова» виданий наказ № 51, на підставі якого на позивача покладено відповідальність за шкоду, спричинену втратою молока, у сумі 4972 грн. Наказ приписує бухгалтерії проводити утримання із заробітної плати з липня 2008 року частинами згідно із діючим законодавством (а. с. 44). Згідно із наказом № 56-а від 21.07.2008 року за нестачу молока на суму 5077 грн. 80 коп. до матеріальної відповідальності притягнуті шість працівників товариства, в тому числі ОСОБА_1 на суму 1746 грн. Бухгалтерії приписано відрахування проводити із заробітної плати (а. с. 65-66).
Як випливає із наказу № 55 від 30.07.2008 року (а. с. 47), у зв'язку із звільненням ОСОБА_1 бухгалтерії підприємства приписано сплатити компенсацію за невикористану відпустку.
Судом встановлено, що відрахування з заробітної плати позивача на покриття шкоди не провадились, заробітна плата нараховувалась до грудня 2009 року, коли за документами бухгалтерського обліку вона була спрямована на покриття матеріальної шкоди.
Відповідно до ст. 135 1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством установою організацією з працівниками, які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.
В силу ст. 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством відповідно до статті 135 1 КЗпП укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.
Згідно із ст. 136 КЗпП України покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.
Розпорядження власника або уповноваженого ним органу або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.
У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до суду.
За змістом ст. 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу, зокрема, при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації.
Згідно із ст. 128 КЗпП України при кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти процентів, а ц випадках, окремо передбачених законодавством України, - п'ятдесяти процентів заробітної плати, яка належить до виплати працівникові. При відрахуванні з заробітної плати за кількома виконавчими документами за працівником у всякому разі повинно бути збережено п'ятдесят процентів заробітку.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення
Вирішуючи позов на користь позивача частково, суд вважає, що відрахування у погашення вартості спричиненої шкоди повинні були провадитись у відповідності до наведених вимог закону, і в усякому випадку проведення таких відрахувань не повинно впливати на право позивача отримати розрахунок в день звільнення.
Суд вважає, що у ситуації, яка склалася, відповідно до наведених правил притягнення до матеріальної відповідальності відповідач за умови, що дійсна шкода, яка заподіяна матеріально відповідальною особою, перевищує її середньомісячний заробіток, повинен був звернутися з позовом до суду, як приписує ч. 3 ст. 136 КЗпП України. У випадку ж покладення відповідальності у розмірі, який не перевищує середню заробітну плату, такі відрахування необхідно було провадити у урахуванням обмежень на утримання ( 20 % та 50 % відсотків), встановлених ст. 128 КЗпП.
Встановивши, що до грудня 2009 року заробітна плата позивача не спрямовувалась на покриття шкоди, а накази про її відшкодування не виконувались, і лише після звернення позивача до суду з цим позовом та за спливом майже півтора роки після звільнення заробітна плата була списана на відшкодування шкоди, суд вважає, що за таких обставин відповідач повинен був у відповідності до закону виплатити всі належні позивачеві суми.
На підставі викладеного суд знаходить грунтовним позов в частині вимог про стягнення заробітної плати, належної позивачеві на день звільнення.
Згідно із ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Вирішуючи питання про покладення на товариство відповідальності за невчасне проведення розрахунку, суд виходить з того, що обов'язковою умовою настання такої відповідальності за законом є вина підприємства як прояв суб'єктивного небажання виплатити належні суми у формі прямого умислу на невиконання покладених законом обов'язків.
Між тим судом встановлено, що причиною непроведення розрахунку з позивачем стала наявність шкоди, розмір якої в кілька разів перевищує належні позивачеві суми.
Дійшовши такого висновку, суд знаходить грунтовними твердження представника позивача про наявність шкоди, спричинення якої підтверджують надані суду фактичні дані, а саме: акт перевірки руху цільного молока по молокозаводу ТОВ «Україна нова» від 12.06.2008 року (а. с. 42), наказ № 51 від 07.07.2008 року про покладення на позивача відповідальності у сумі 4972 грн. через перевитрати норм втрати молока (а. с. 44); акт ревізійної комісії від 18.07.2008 року (а. с. 54-60), наказ № 56-а від 21.07.2008 року про покладення на ОСОБА_1 матеріальної відповідальності у сумі 1746 грн. за нестачу молока (а. с. 65).
На обізнаність позивача про виявлення фактів порушення ним трудових обов'язків, що завдали роботодавцю шкоди, вказують протокол засідання дирекції, на якому був присутнім позивач і яке вирішило нестачу молока віднести за рахунок винних співробітників (а. с. 92-93); заява позивача про звільнення, яка містить резолюцію про проведення розрахунку після передачі матеріальних цінностей та розрахунку по нестачі (а. с. 95).
Те, що зміст наказів, які не були підписані ОСОБА_1, доводився до відома позивача, підтверджують акти від 09.07.2008 року (а. с. 45) та від 22.07.2008 року (а. с. 67) про його ознайомлення з наказами та про відмову від підпису.
Підтверджує ці обставини і наданий суду лист начальника Пологівського РВ ГУМВС України в області, адресований ОСОБА_1, який містить інформацію про відмову у порушенні щодо нього кримінальної справи за результатами перевірки заяви ОСОБА_2 про привласнення грошових коштів (а. с. 98).
З огляду на наведені фактичні дані у відсутність вини підприємства суд не вбачає підстав для покладення на нього відповідальності за невчасне проведення розрахунку, а порушення порядку покриття шкоди за рахунок заробітку працівника не є приводом для стягнення цих сум.
При цьому суд, керуючись принципом розумності, враховує, що хоча й пред'явлення вимог про стягнення заробітної плати не обмежується будь-яким строком, але позивач більше року зволікав із зверненням до суду за захистом свого права, а подача позову після спливу такого значного строку свідчить або про безтурботне ставлення до своїх інтересів або про зловживання своїми правами.
Відмовляючи у задоволенні позову у цій частині, суд хоча й керується наведеними міркуваннями, проте враховує і ту обставину, що з 1 вересня 2008 року по теперішній час позивач працевлаштований і отримує заробітну плату за іншим місцем роботи (а. с. 14).
З наведених мотивів суд не вбачає підстав і для визнання протиправним утримання відповідачем заробітної плати позивача за липень 2008 року, оскільки таке покриття майнової шкоди хоча й суперечить порядку притягнення працівників до матеріальної відповідальності, проте ґрунтується на установлених підприємством обставинах спричинення шкоди.
Захистивши право позивача на отримання належної йому від товариства заробітної плати, суд не бере до уваги твердження його представника про те, що наказ про покладення відповідальності № 51 від 07.07.2008 року виданий з порушенням встановленого ст. 136 КЗпП України двотижневого строку після виявлення порушення, оскільки суд ухвалив спірні кошти стягнути на користь позивача, а питання про допустимість цього наказу могло б бути предметом судового вирішення спору про відшкодування шкоди, завданої працівником підприємству.
Керуючись ст. ст. 116, 117, 127, 128, 134, 1351, 136 КЗпП України, ст. ст. 3, 10, 59, 60, 212-215, 292, 294 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Ураїна нова» задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Ураїна нова» на користь ОСОБА_1 1978 грн. заборгованості зі сплати заробітної плати з розрахункового рахунку № НОМЕР_1 у ЗОД АППБ «Аваль» м. Запоріжжя, МФО 313827, ОКПО 31197369, МФО 313827.
В задоволенні інших вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області шляхом подання в суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів після його проголошення та подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про оскарження або шляхом подання апеляційної скарги впродовж строку, встановленого для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя О.В. Щаслива