19 серпня 2021 року Справа № 280/3480/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Стрельнікової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження, в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Запорізькій області,
про визнання протиправним та скасування індивідуального акту
28.04.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), відповідно до якої просить суд: визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № Ф-6698-50 У винесену Головним управлінням ДПС у Запорізькій області 09.11.2020 відносно ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .
В обґрунтування позову позивач заначив, те, що в Єдиному державному реєстрі відсутній відповідний запис про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, що означає, що конкретна фізична особа, у тому числі - фізична особа, яка була зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності до набрання чинності Законом України № 755-IV, не мала і не має правового статусу фізичної особи - підприємця, не була і не є платником єдиного внеску; у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні будь-які записи про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, внесені відносно позивача. Позивач ніколи не мала правового статусу фізичної особи - підприємця, ніколи не була платником єдиного внеску і, відповідно, будь-яких зобов'язань фізичної особи - підприємця з нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску у позивача ніколи не існувало; оскільки така підстава для винесення відповідачем вимоги про сплату недоїмки з єдиного внеску № Ф-6698-50 У, як невиконання позивачем зобов'язань фізичної особи - підприємця з нарахування і сплати єдиного внеску, відсутня, остільки вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску № Ф-6698-50 У, винесена відповідачем 09 листопада 2020 року, є протиправною та підлягає скасуванню. Спираючись на наведені аргументи та посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 260/81/19, позивач просить позов задовольнити.
Ухвалою від 29.04.2021 задоволено заяву позивача про забезпечення позову та зупинено стягнення у виконавчому провадженні ВП № 64542693, відкритому Хортицьким відділом державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) за виконавчим документом -вимогою про сплату боргу № Ф-6698-50 У виданої 09.11.2020 Головним управлінням ДПС у Запорізькій області до набрання законної сили судовим рішенням у справі №280/3480/21.
Ухвалою від 05.05.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідач проти задоволення позову заперечив надавши 25.05.2021 до суду відзив, в якому зазначив, що ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ), згідно з реєстраційною та обліковою карткою платника податків, перебувала на обліку з 27.01.2003 року у Головному управлінні ДПС у Запорізькій області, Вознесенівському управлінні у м. Запоріжжі, Вознесенівської ДПІ як фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування. Крім того, згідно з даними інтегрованої картки платника податків позивач , за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 нараховано суму єдиного внеску в розмірі 15819,54 грн., за період з 01.01.2019 по 31.12.2019 нараховано суму єдиного внеску в розмірі 10719,72 грн., за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 нараховано суму єдиного внеску в розмірі 9049,48 грн., таким чином, загальна сума заборгованості ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску за період з 01.01.2018 по 31.12.2020 становить 35588,74 грн., оскільки позивач сплату єдиного внеску за період з 01.01.2018 по 31.12.2020 не здійснювала. Крім того, зазначили, оскільки позивач 27.01.2003 була зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа і не надала доказів проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності, остільки позивач є фізичною особою - підприємцем. Вважають що правомірно винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2020 № Ф-6698-50 на суму 35588,74 грн. Спираючись на наведені аргументи, відповідач просить відмовити у задоволенні позову. У відзиві відповідач також посилається на пропущення позивачем строку звернення з позовом до адміністративного суду, що встановлений ч. 4 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Позивач 23.06.2021 подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що відповідно до ч.2 ч. 2 ст. 122 КАС України, позивачем не пропущений строк звернення з позовом до адміністративного суду. О оскільки позивач суб'єктом підприємницької діяльності була до 01.01.2004 з цього не можна висновок про те, що позивач з 2010 року по теперішній час має статус фізичної особи - підприємця у контексті статті 4 Закону України № 2464-VI. Ффакт відсутності у Єдиному державному реєстрі запису про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця є достатньою підставою для висновку про відсутність у відповідної фізичної особи статусу фізичної особи - підприємця. Ннездійснення фізичною особою дій щодо державної реєстрації припинення підприємницької діяльності, за умови відсутності у Єдиному державному реєстрі відповідного запису про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, не впливає на правовий статус фізичної особи як такої, що не є фізичною особою - підприємцем.
Ухвалою суду від 19.08.2021 замінено відповідача Головне управління ДПС у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 43143945) на правонаступника - Головне управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд.166, код ЄДРПОУ ВП: 44118663).
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, оцінивши повідомлені сторонами обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
09.11.2020 Головним управлінням ДПС у Запорізькій області винесено відносно ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6698-50 У, відповідно до якої заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі по тексту - єдиний внесок) станом на дату винесення зазначеної вимоги складає 35588,74 грн.
Вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6698-50 У контролюючим органом сформовано на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів. Сума недоїмки з єдиного внеску визначена у вимозі за період з 01.01.2017 по 30.09.2020.
27.01.2003 була проведена державна реєстрація позивача як суб'єкта підприємницької діяльності, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи.
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 23.04.2021 (код запиту - 204858777636), станом на 23.04.2021 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні відомості стосовно фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 .
Не погодившись з зазначеною вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду з позовом про її скасування.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Щодо строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС).
Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), як зазначено в його преамбулі, є нормативно-правовим актом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Згідно з абзацами четвертим - шостим частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.
Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку (абзаци восьмий, дев'ятий частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI).
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску може бути оскаржена до суду протягом 10 календарних днів з дня, коли особа, якої стосується вимога, дізналася (або могла дізнатися) про порушення своїх прав. Відповідач зазначає, що оскаржувана вимога направлена позивачу поштою та була повернута відправнику за закінченням терміну зберігання, отже вважається належним чином надісланою (врученою). Однак, позивач звернувся до суду у квітні 2021 року, пропустивши строк встановлений частиною четвертою статті 25 Закону № 2464-VI.
Проте, суд зазначає, що за змістом преамбули Закону № 2464-VI цей Закон може, зокрема, встановлювати особливості адміністративної процедури досудового врегулювання спорів, але не може визначати порядок судового оскарження з порушенням гарантій платника єдиного внеску.
Закон №2464-VI не передбачає застосування обмежувального (присічного) строку в 10 днів для оскарження до суду вимоги про сплату недоїмки з єдиного соціального внеску.
Платник єдиного соціального внеску для захисту своїх прав і законних інтересів має право на звернення до суду з позовом про оскарження вимоги у межах гарантованого процесуальним законом строку, встановленого статтею 122 КАС, а не статтею 25 Закону №2464-VI.
Такий висновок щодо строку звернення до суду з позовом про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску зроблено у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду, від 25.02.2021 у справі № 580/3469/19.
При цьому, незважаючи на те, що судом сформульовано у цій постанові правовий висновок щодо строку оскарження у судовому порядку вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску після застосування процедури адміністративного оскарження вимоги, це не змінює підхід до застосування строку звернення до суду з позовами у такій категорії справ і у випадку, якщо вимога не була оскаржена в адміністративному порядку.
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 05.03.2021 по справі № 640/9172/20.
Суд зазначає, що згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2020 № Ф-6698-50 У була повернута 16.12.2020 згідно поштового відправлення у зв'язку з “закінченням терміну зберігання”. Позивач лише у квітні 2021 року отримав можливість, на ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження ВП №64542693, та отримав копію вимоги про сплату боргу (недоїмки), зі сплати єдиного внеску, тому суд вважає поважними причини пропуску строку звернення до суду.
Враховуючи викладене, суд вважає клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон України № 2464-VI) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України № 2464-VI (тут і далі - у редакції, чинній у період існування спірних правовідносин), платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України № 2464-VI, «єдиний внесок нараховується: …2) для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску».
Згідно з абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону України № 2464-VI (у редакції від 01.01.2017), «платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року». Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону України № 2464-VI (у редакції від 01.01.2018), «платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок».
Отже, у 2017-2020 роках обов'язок щодо сплати єдиного внеску покладався, зокрема, на фізичних осіб - підприємців.
Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» № 755-IV від 15.05.2003, який набрав чинності 01.07.2004, (далі - Закон України № 755-IV) регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України № 755-IV, державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Відповідно до частини 1 статті 42 Закону України № 755-IV, для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем (далі - заявник), повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи:
- заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця;
- копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів;
- документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.
Відповідно до частини 1 статті 46 Закону України № 755-IV, державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця проводиться у разі прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності.
Частиною 3 статті 46 Закону України № 755-IV встановлено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
Отже, державна реєстрація засвідчує не тільки факт припинення статусу підприємця, але і його набуття.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України № 755-IV, державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка.
Позивач станом на дату визначення недоїмки у спірному рішенні мала свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, видане у 27.01.2003 і свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка, як передбачено Законом України № 755-IV, не отримувала.
Відповідно до Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання» від 01 липня 2010 року № 2390 (далі - Закон України № 2390):
- процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. (п. 2)
- усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. (п. 3)
- свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Закон України № 2390 набув чинності 3 березня 2011 року, а тому з 3 березня 2012 року свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, видане позивачу у 27.01.2003, є недійсним. Відсутність у позивача чинного свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності у сукупності із відсутністю запису про неї у ЄДР як про особу, яка здійснює підприємницьку діяльність, виключає, на переконання суду, можливість нарахування відповідачем за 2017-2020 роки заборгованості зі сплати єдиного внеску.
Формально позивач не виконала приписи Законів України № 755-IV та № 2390 щодо отримання свідоцтва єдиного зразка та внесення відомостей у ЄДР, проте у суду немає жодних підстав для сумнівів у тому, що позивач з 2004 року не здійснює підприємницьку діяльність і добросовісно помилялась, вважаючи, що припинила останню. Суд також враховує і вважає, що відповідач теж повинен був врахувати, що обставини припинення позивачем підприємницької діяльності виникли в момент набрання чинності новим законодавством, яке регулювало питання реєстрації фізичних осіб, як суб'єктів підприємницької діяльності, а тому невчинення всіх дій для остаточного позбавлення такого статусу не може бути підставою для нарахування у 2018-2020 роках недоїмки з єдиного внеску.
При цьому, згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 23.04.2021 (код запиту - 204858777636), станом на 23.04.2021 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні відомості стосовно фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 . Тобто з 01.07.2004 до 23.04.2021 позивач у ЄДР не була зареєстрованою.
Відтак, відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу фізичної особи - підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом України № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
За таких обставин, у контролюючого органу були відсутні підстави для нарахування позивачу єдиного внеску як фізичній особі - підприємцю та виставлення відповідної вимоги.
При ухваленні рішення у даній справі судом враховується правова позиція щодо застосування норм права, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 260/81/19 (провадження № 11-118апп20).
Враховуючи все вищевикладене суд дійшов висновку, що у відповідача відсутні всі законні підстави для винесення про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6698-50 У від 09 листопада 2020 року, отже дії відповідача щодо винесення оскаржуваної вимоги є протиправними, а вимога є необґрунтованою, неправомірною та такою, що підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що під час прийняття оскаржуваної вимоги відповідач діяв необґрунтовано та без урахування всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, що зумовлює висновок суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з того, що, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач при зверненні до суду поніс судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 908,00 грн. і судового збору за подання заяви про забезпечення позову в сумі 681,00 грн. Отже, сплачена позивачем сума судового збору в загальному розмірі 1589,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Головного управління ДПС у Запорізькій області.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4200,00 грн. суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч. 6 ст. 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно з ч. 7 ст. 134 КАС України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
З огляду на викладене, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.
У постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 640/2076/19 зазначено, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено, безвідносно до наявності в матеріалах справи відповідних платіжних документів. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 і постанові Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 160/6899/20.
В обґрунтування понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи надано:
- копію договору про надання правової допомоги від 22 квітня 2021 року (далі - Договір від 22 квітня 2021 року);
- копію акту прийому-передачі послуг з правової допомоги № 1 до договору про надання правової допомоги від 22 квітня 2021 року;
- опис послуг з правової допомоги, наданих адвокатським бюро «Великанов та партнери» у зв'язку з розглядом справи № 280/3480/21 на підставі договору про надання правової допомоги від 22 квітня 2021 року.
Згідно з пунктом 1.1. Договору від 22 квітня 2021 року, що укладений між позивачем як клієнтом та адвокатським бюро «Великанов та партнери» в особі керівника Великанова Микити Олександровича, «предметом даного Договору є надання послуг з правової допомоги Клієнту, що полягають у 1) наданні правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, 2) складанні документів правового характеру, пов'язаних з реалізацією прав Клієнта як учасника адміністративного судового процесу, і 3) здійсненні представництва інтересів Клієнта як учасника адміністративного судового процесу у судах під час здійснення адміністративного судочинства».
Відповідно до пункту 1.2. Договору від 22 квітня 2021 року, «сторони домовились, що надання правової допомоги за цим Договором здійснюється адвокатом Великановим Микитою Олександровичем (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗП № 001235, видане на підставі рішення Ради адвокатів Запорізької області від 30 березня 2017 року № 7) або іншим працівником Бюро на підставі довіреності, виданій Бюро даному працівнику, або окремого доручення керівника Бюро - Великанова Микити Олександровича».
Згідно з підпунктом 2.1.1. пункту 2.1. Договору від 22 квітня 2021 року, «Бюро зобов'язується протягом строку дії Договору надавати Клієнту послуги з правової допомоги, що полягають у 1) наданні правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, 2) складанні документів правового характеру, пов'язаних з реалізацією прав Клієнта як учасника адміністративного судового процесу, і 3) здійсненні представництва інтересів Клієнта як учасника адміністративного судового процесу у судах під час здійснення адміністративного судочинства».
Відповідно до підпункту 2.3.1. пункту 2.3. Договору від 22 квітня 2021 року, «Клієнт зобов'язаний сплачувати гонорар Бюро в порядку та на умовах, передбачених у даному Договорі».
Згідно з пунктом 4.1. Договору від 22 квітня 2021 року, «Клієнт зобов'язаний сплатити Бюро гонорар у фіксованому розмірі, що становить 4200,00 грн. (чотири тисячі двісті гривень 00 копійок), за надання всіх послуг з правової допомоги, пов'язаних з розглядом у Запорізькому окружному адміністративному суді справи за позовом ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , до ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДПС У ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ, код ЄДРПОУ 43143945, про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № Ф-6698-50 У, винесеної ГОЛОВНИМ УПРАВЛІННЯМ ДПС У ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ 09 листопада 2020 року відносно ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ».
Відповідно до пункту 4.2. Договору від 22 квітня 2021 року, «Клієнт зобов'язаний сплатити Бюро гонорар, передбачений п. 4.1. даного Договору, у строк, що становить 30 (тридцять) календарних днів з дня набрання законної сили судовим рішенням, ухваленим за результатами розгляду справи за позовом ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , до ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДПС У ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ, код ЄДРПОУ 43143945, про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № Ф-6698-50 У, винесеної ГОЛОВНИМ УПРАВЛІННЯМ ДПС У ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ 09 листопада 2020 року відносно ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ».
Згідно з пунктом 4.3. Договору від 22 квітня 2021 року, «надання Клієнту послуг з правової допомоги, передбачених п. 4.1. даного Договору, підтверджується Актом прийому-передачі послуг з правової допомоги № 1, що складається Бюро і підписується Сторонами даного Договору. Даний Акт прийому-передачі послуг з правової допомоги № 1 складається Бюро і підписується Сторонами у двох екземплярах, по одному для кожної Сторони, і є невід'ємною частиною Договору».
Відповідно до акту прийому-передачі послуг з правової допомоги № 1 до договору про надання правової допомоги від 22 квітня 2021 року, «Даний Акт прийому-передачі послуг з правової допомоги № 1 складений на виконання пункту 4.3. договору про надання правової допомоги від 22 квітня 2021 року укладеного між АДВОКАТСЬКИМ БЮРО «ВЕЛИКАНОВ ТА ПАРТНЕРИ» (АБ «ВЕЛИКАНОВ ТА ПАРТНЕРИ»), код у ЄДРПОУ 43252024, в особі керівника Великанова Микити Олександровича, надалі іменується - Бюро, з однієї сторони, та ОСОБА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , надалі іменується - Клієнт, з іншої сторони (далі - договір про надання правової допомоги від 22 квітня 2021 року).
Підписанням даного Акту прийому-передачі послуг з правової допомоги № 1 Бюро і Клієнт підтверджують, що, відповідно до пункту 4.1. договору про надання правової допомоги від 22 квітня 2021 року, Бюро надало Клієнту наступні послуги з правової допомоги, передбачені пунктом 4.1. договору про надання правової допомоги від 22 квітня 2021 року: 1) складання позовної заяви у справі № 280/3480/21 (10 годин); 2) складання заяви про забезпечення позову у справі № 280/3480/21 (1 година); 3) складання відповіді на відзив у справі № 280/3480/21 (10 годин)».
Судом встановлено, що адвокатом Великановим Микитою Олександровичем, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗП № 001235, видане на підставі рішення Ради адвокатів Запорізької області від 30 березня 2017 року № 7, який діє на підставі ордеру на надання правової допомоги серії АР № 10451814 від 24 квітня 2021 року, складені, підписані та подані до Запорізького окружного адміністративного суду позовна заява з додатками, заява про забезпечення позову і відповідь на відзив.
Умовами Договору від 22 квітня 2021 року врегульовано здійснення оплати наданих послуг з правової допомоги після набрання законної сили рішенням суду у цій справі, а відтак строк оплати позивачем послуг адвоката на час вирішення питання розподілу судових витрат не настав. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 березня 2021 року у справі № 200/10801/19-а.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані суду письмові докази доводять факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4200,00 грн. у зв'язку з розглядом цієї справи.
У відзиві відповідач зазначає, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу - 4200,00 грн. - не є співмірним з фактично виконаними послугами та роботами, оскільки дана справа не є складною (така категорія адміністративних справ є поширеною та не потребує значних зусиль при здійсненні професійної правничої допомоги).
Необхідно звернути увагу на те, що суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Враховуючи клопотання відповідача, суд дійшов висновку, що заявлений представником позивача до відшкодування розмір правничої допомоги є завищеним та таким, що підлягає зменшенню. На думку суду, обґрунтованим, об'єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, враховуючи, що вказана справа є типовою та незначної складності, є визначення вартості послуг адвоката в частині складання позовної заяви у сумі 2500,00 грн. Аналогічні висновки щодо необхідності застосування критеріїв співмірності при оцінці наданих адвокатом послуг викладено у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №200/14113/18-а.
Відтак, на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Головного управління ДПС у Запорізькій області.
На підставі вищенаведеного, керуючись статтями 2, 5, 9, 77, 132, 134, 139, 143, 242, 243-246, 255, 295 КАС України, суд,
Позов- задовольнити.
Виизнати протиправною та скасувати вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № Ф-6698-50 У винесену Головним управлінням ДПС у Запорізькій області 09.11.2020 відносно ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУВП: 44118663) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) - судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1589,00 грн. і судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн.
У задоволенні іншої частини вимог щодо стягнення витрат на правничу допомогу, - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Стрельнікова