з питань відводу судді
18 серпня 2021 рокуСправа № 329/449/21
м. Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Сіпака А.В., розглянувши в письмовому провадженні заяву про відвід судді по справі
за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 )
до Чернігівської селищної ради Бердянського району Запорізької області (71202, Запорізька область, Бердянський район, смт. Чернігівка, вул. Українська, 57, код ЄДРПОУ 20509645),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - СТОВ “ТОКМАЧАНИ”(71202, Запорізька область, Чернігівський район, село Чернігово-Токмачанськ, вул. Сонячна, буд. 46А, код ЄДРПОУ 30824444)
про зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач 1), ОСОБА_2 (далі - позивач 2), ОСОБА_3 (далі - позивач 3), ОСОБА_4 (далі - позивач 4), ОСОБА_5 (далі - позивач 5) звернулись із позовною заявою до Чернігівської селищної ради Бердянського району Запорізької області (далі - відповідач), в якій позивачі просять суд:
зобов'язати Чернігівську селищну раду Бердянського району Запорізької області прийняти рішення щодо виділення ОСОБА_1 земельної ділянки (кадастровий номер 2325555100:06:004:0027) в натурі (на місцевості) як власнику земельної частки (паю) колишнього КСП Більшовик за рахунок земель, що підлягали паюванню на території Чернігівської селищної ради;
зобов'язати Чернігівську селищну раду Бердянського району Запорізької області прийняти рішення щодо виділення ОСОБА_1 земельної ділянки (кадастровий номер 2325555100:06:004:0028) в натурі (на місцевості) як власнику земельної частки (паю) колишнього КСП Більшовик за рахунок земель, що підлягали паюванню на території Чернігівської селищної ради;
зобов'язати Чернігівську селищну раду Бердянського району Запорізької області прийняти рішення щодо виділення ОСОБА_2 земельної ділянки (кадастровий номер 2325555100:06:004:0025) в натурі (на місцевості) як власнику земельної частки (паю) колишнього КСП Більшовик за рахунок земель, що підлягали паюванню на території Чернігівської селищної ради;
зобов'язати Чернігівську селищну раду Бердянського району Запорізької області прийняти рішення щодо виділення ОСОБА_3 земельної ділянки (кадастровий номер 2325555100:06:004:0021) в натурі (на місцевості) як власнику земельної частки (паю) колишнього КСП Більшовик за рахунок земель, що підлягали паюванню на території Чернігівської селищної ради;
зобов'язати Чернігівську селищну раду Бердянського району Запорізької області прийняти рішення щодо виділення ОСОБА_5 земельної ділянки (кадастровий номер 2325555100:06:004:0022) в натурі (на місцевості) як власнику земельної частки (паю) колишнього КСП Більшовик за рахунок земель, що підлягали паюванню на території Чернігівської селищної ради;
зобов'язати Чернігівську селищну раду Бердянського району Запорізької області прийняти рішення щодо виділення ОСОБА_4 земельної ділянки (кадастровий номер 2325555100:06:004:0023) в натурі (на місцевості) як власнику земельної частки (паю) колишнього КСП Більшовик за рахунок земель, що підлягали паюванню на території Чернігівської селищної ради.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 23.06.2021 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі №329/449/21 (ЗП/280/48/21), залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - СТОВ “ТОКМАЧАНИ”. Призначено підготовче судове засідання на 21 липня 2021 року.
Протокольною ухвалою суду від 21.07.2021 відкладено підготовче судове засідання на 19.08.2021.
Ухвалою суду від 26.07.2021 відмовлено у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
09.08.2021 від представника позивачів надійшла заява (вх. №45093) про відвід судді Максименко Л.Я.
Ухвалою судді від 16.08.221 визнано необґрунтованою заяву представника позивачів про відвід судді Максименко Л.Я.
Заяву про відвід судді Максименко Л.Я. у справі №329/449/21 (ЗП/280/48/21), передано для вирішення питання про відвід іншим суддею Запорізького окружного адміністративного суду у порядку, встановленому статтею 31 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 17.08.2021, адміністративну справу №329/449/21 (ЗП/280/48/21) та заяву про відвід судді Максименко Л.Я. у справі №329/449/21 (ЗП/280/48/21) передано для розгляду судді Сіпаці А.В.
Відповідно до ч.8, ч.11 ст.40 КАС України, суддя, якому передано на вирішення заяву про відвід, вирішує питання про відвід в порядку письмового провадження. Питання про відвід має бути розглянуто не пізніше двох днів з дня надходження заяви про відвід.
Розглянувши подану заяву, оцінивши обставини, на які посилається заявник, суд доходить висновку, що заява про відвід судді є необґрунтованою, безпідставною та такою, що задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Частиною третьою статті 39 КАС України передбачено, що відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 36 КАС України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
При цьому частини четверта статті 36 КАС України встановлює, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, для визначення неупередженості суду належить виходити не тільки з суб'єктивного критерію, але й об'єктивного підходу, який визначає, чи були забезпечені достатні гарантії, аби виключити будь-які законні сумніви з цього приводу (Рішення у справі Ferrantelli et Santangelo).
Стаття 15 Кодексу суддівської етики затвердженого на XI з'їзді суддів України 22.03.2013 зазначає, що: "Неупереджений розгляд справ є основним обов'язком судді".
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини (рішення від 09.11.2006 у справі "Білуга проти України", від 28.10.1998 у справі "Ветштайн проти Швейцарії" тощо) важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов'язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід.
Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків.
Розглядаючи питання безсторонності з двох точок зору, Європейський Суд з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначив, що по-перше, йдеться про суб'єктивний підхід, для того щоб спробувати визначити переконання та особисту поведінку конкретного судді у конкретній обстановці. Зокрема, суд не повинен суб'єктивно виявляти будь-яку упередженість або особисті переконання. По-друге, слід застосувати об'єктивний підхід, метою якого є пересвідчитися, чи надає суд необхідні гарантії, щоб зняти з цього приводу можливість будь-якого правомірного сумніву; крім того, поняття незалежності та об'єктивної безсторонності тісно пов'язані між собою (справи "Пуллар проти Сполученого Королівства" і "Томанн проти Швейцарії", а також "Екедемі Трейдинг ЛТД та інші проти Греції" і "Дактарас проти Литви").
Важливим питанням є довіра, яку в демократичному суспільстві суди мають викликати в громадськості (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ветштайн проти Швейцарії").
Довіра це суб'єктивне ставлення особи на підставі внутрішнього переконання з урахуванням зовнішніх обставин й цілком очевидно, що дії та рішення, які судом вчинені в межах закону, але всупереч інтересам однієї зі сторін, сприймаються цією стороною як негативні й у зв'язку з цим викликають недовіру до суду.
При цьому, можливість переконання особи у протилежному залежить не тільки від обґрунтування законності вчинених судом дій, а й від бажання та здатності особи сприймати це обґрунтування та розуміти дії, які можуть не відповідати її прямим інтересам.
У відповідності до положень п. 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів, суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
У світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) об'єктивно безстороннім є судовий орган, діяльність якого відповідає таким критеріям: забезпечується не лише здійснення правосуддя, а й зовнішній вияв того, що відбувається свідчить про неупередженість суду; судом створено достатні гарантії для усунення підстав і навіть потенційної можливості побоюватися, що він, незалежно від особистої поведінки, не є безстороннім.
Так, стосовно об'єктивної неупередженості у справі "Фей проти Австрії" ЄСПЛ вказав, що вона полягає у відсутності будь-яких законних сумнівів в тому, що її забезпечено та гарантовано судом, а для перевірки на об'єктивну неупередженість слід визначити чи є факти, які не залежать від поведінки судді, що можуть бути встановлені та можуть змусити сумніватися у його неупередженості.
Мова йде про ту довіру, яку суди у демократичному суспільстві повинні апріорно викликати в учасників процесу.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, наявність безсторонності має визначатися, для цілей пункту 1 етапі 6 Конвенції захист прав і основних свобод людини, за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв.
За суб'єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., зокрема, рішення у справах "Фей проти Австрії", рішення від 24.02.1993, серія А, № 255, с. 12, п. 27, 28 і 30, та "Веттштайн проти Швейцарії" (заява №33958/96. п. 42. ЄСПЛ 2000-ХІІ).
У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те. що суд не є безстороннім (див. рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства" (рішення від 10.06.1996 Reports 1996-III, с. 794. п. 38).
Застосовуючи об'єктивний критерії, слід з'ясувати, чи існують, окрім самої поведінки судді, певні факти, які можуть служити підставою для сумнів в його безсторонності. Тобто при визначенні наявності у відповідній справі законних підстав сумніватися в безсторонності певного судді позиція особи, про яку йдеться, має важливе, але не вирішальне значення. Вирішальне значення при цьому матиме можливість вважати такі сумніви об'єктивно обґрунтованими (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна, (п. 44. та рішення у справі "Феррантеллі та Сантанджело проти Італії" (рішення від 07.08.1996. Reports 1996-ІІІ, с. 951- 952. п. 58).
У цьому зв'язку навіть видимі ознаки можуть мати певне значення або іншими словами, "має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється" (див. рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" (рішення від 26.10.1984, серія А. №86. с. 14. п. 26). Адже йдеться про необхідність забезпечення довіри, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти у громадськість (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна, там само, та рішення у справі "Кастільо Альгар проти Іспанії" (рішення від 28.10.1998. Reports 1998-УІІІ. с. 3116. п. 45).
Крім того, як вказав Європейський суд у справі "Мироненко і Мартенко проти України" (рішення від 10.10.2009), наявність безсторонності має визначатися, для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції, за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв. За суб'єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., зокрема, рішення у справах "Фей проти Австрії", "Веттштайн проти Швейцарії". У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (див. рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства" (рішення від 10.06.1996. Reports 1996- ІІІ. с. 794. п. 38).
Європейських суд з прав людини неодноразово акцентував увагу на тому, що посадові особи держави не мають права виказувати будь-які думки щодо певних юридичних обставинах, які є предметом розгляду судовими інстанціями, так як в країнах, де є реальний поділ гілок влади, виконавчі та законодавчі органи влади не мають будь-яким чином впливати на судову владу.
В рішенні ЄСПЛ "Тhe Sunday Times проти Сполученого Королівства" від 26.04.1979, вказано: "Якщо спірні питання обговорюються публічно і в такий спосіб, що громадськість може передчасно зробити свої висновки стосовно них, існує небезпека втрати довіри до суду. Крім того, якщо люди звикають до псевдо-процесів у ЗМІ, із часом це може спричинити невизнання суду єдиним органом, створеним для вирішення правових спорів".
Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною другою статті 74 КАС України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Посилання заявника, на обставини викладені в заяві про відвід, судом відхиляються, як такі, що не можуть бути підставою для відводу судді, відповідно до статті 36 КАС України.
Як зазначено Верховним Судом України, суддя також не може брати участі у розгляді адміністративної справи і за наявності інших обставин, які можуть викликати сумнів у його неупередженості, однак конкретного і вичерпного переліку цих підстав не передбачено. Тобто, із змісту закону вбачається, що особа, яка заявляє відвід судді, має навести конкретні обставини, які можуть викликати сумнів у неупередженості (постанова Верховного Суду України від 11.10.2006). Водночас, для того, що б ці обставини можливо було покласти в основу заяви про відвід, вони повинні бути доведеними.
Враховуючи вищевикладене, підстави для задоволення заяви представника позивачів Шепель М.А. про відвід судді Максименко Л.Я. у даній справі відсутні.
Крім того, суд звертає увагу, що згідно з пунктом 9 частини третьої статті 2 КАС України однією із основних засадам (принципом) адміністративного судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Відповідно до частини першої статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 45 КАС України передбачено, що у урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема: заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що заява представника позивачів Шепель М.А. про відвід судді Максименко Л.Я. є безпідставною та про відсутність підстав для її задоволення.
На підставі викладеного та керуючись статтями 36, 39, 40, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
В задоволенні заяви представника позивачів Шепель М.А. про відвід судді Максименко Л.Я. у адміністративній справі №329/449/21 - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної скарги на постанову чи ухвалу суду, прийняту за наслідками розгляду справи.
Суддя А.В. Сіпака