Україна
Донецький окружний адміністративний суд
19 серпня 2021 р. Справа№200/2574/21-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стойки В.В. за розглянувши в порядку загального провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Донецької обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та відшкодування матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої частини заробітної плати, яка завдана фізичної особі актом, що визнаний неконституційним, -
10 березня 2021 року на адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Донецької обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та відшкодування матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої частини заробітної плати, яка завдана фізичної особі актом, що визнаний неконституційним.
В обґрунтування позову зазначено, що Законом України “Про прокуратуру” встановлено розмір посадового окладу прокурора місцевої прокуратури, проте у період з 01 грудня 2015 року по 29 грудня 2020 року включно оклад позивачки нараховувався не розмірі, встановленому ст. 81 Закону України “Про прокуратуру”, а у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України на підставі змін, внесених Законом України “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України”. В подальшому, положення, на підставі яких нараховувався посадовий оклад, зокрема, п. 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України, були визнані неконституційними.
У зв'язку з наведеним, позивачка вважає, що їй було завдано збитків, обов'язок по відшкодуванню яких покладається на державу.
Просить суд:
визнати бездіяльність Донецької обласної прокуратури протиправною та зобов'язати відповідача сплатити на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного ч.3 ст.81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу У1 «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 грудня 2015 року по 29 грудня 2020 року у сумі 870743,00 гривень.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 березня 2021 року провадження по справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначене судове засідання на 12 квітня 2021 року.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року суд перейшов до розгляду справи в порядку загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 12 травня 2021 року.
12 травня 2021 року суд відклав підготовче засідання на 08 червня 2021 року.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті.
Ухвалою суду від 27.07.2021 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 18.08.2021 року, суддею Стойка В.В. прийнято до провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання сплатити матеріальну шкоду. Призначено розгляд справи на 10.08 2021 року.
07 квітня 2021року відповідачем надано відзив на адміністративний позов, у якому зазначено наступне.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України від 14.10.2014 № 1697-УІІ «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII).
З липня 2015 року ст. 81 Закону № 1697-УІІ визначено прокурорам посадові оклади у кратному розмірі до мінімальних заробітних плат.
Частиною 2 ст. 8 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР передбачено, що умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою етап і 10 цього Закону.
Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (ст. 13 Закону «Про оплату праці).
Вказане положення кореспондується з положеннями ч. 9 ст. 81 Закону № 1697-УІІ, в якій встановлено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно з нормами ч. ч. 1 та 2 ст. 23 бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Частиною 3 ст. 22 Бюджетного кодекс) України передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Відповідно до ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу і здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Так, відповідно до ст. 89 Закону № 1697-VII, в редакції до внесених 25.09.2019 року змін, фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також Інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі у випадках, передбачених міжнародними договорами України або проектами міжнародної технічної допомоги, зареєстрованими в установленому порядку.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансовою забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.
Статтею 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Згідно з вимогами зазначеної статті Кодексу та розміру загальної суми, передбаченої в Законах України «Про Державний бюджет України» на 2015-2020 роки на утримання органів прокуратури, Офісом Генерального прокурора проводились розрахунки сум на оплату праці у розрізі прокуратур усіх рівнів для затвердження їх у відповідних кошторисах видатків на кожен рік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».
Згідно зі ст. 90 Закону № 1697-VIІ, в редакції до внесених 25.09.2019 змін, фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.
Отже, Донецька обласна прокуратура фінансувалася в період з 2015 по 2020 роки включно головним розпорядником коштів відповідно до чинного законодавства.
За таких обставин, оскільки з часу набрання чинності Законом № 1697-УІІ розміри окладів працівників органів прокуратури регулювалися постановами Кабінету Міністрів України та Законами України про Державний бюджет України, і видатки на реалізацію положень ст. 81 Закону № 1697-УІІ не передбачалися, Донецька обласна прокуратура не мала правових підстав для нарахування та виплати позивачу заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вказані конституційні положення дають підстави для висновку про те, що відповідач не уповноважений самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості, тобто збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплачувати йому заробітну плати у вищому розмірі.
Донецька обласна прокуратура при нарахуванні та виплаті заробітної плати ОСОБА_1 діяла відповідно до вимог Законів України «Про Державний бюджет України» на 2015-2020 роки та постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31,05.2012 року № 505.
Також, вважає що позивачем пропущений строк для звернення до суду встановлений ст..122 КАС України.
На цих підставах в позові просить відмовити.
12 квітня 2021 року позивач надала до суду відповідь на відзив в якому вона наполягала на своїх позовних вимогах.
Відповідно до ч.1 ст.205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивачем у справі є ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджено копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 (а.с. 10-13). Згідно паспортних даних позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . ІПН № НОМЕР_2 (а.с.18-22).
Відповідачем є Держава Україна в особі Донецької обласної прокуратури яка є юридичною особою код ЄДРПОУ 25707002.
Позивач ОСОБА_1 проходила службу в органах прокуратури з 20.08.2007 року по 29.12.2020 року на різних посадах, що підтверджується трудовою книжкою НОМЕР_3 (а.с. 23-29).
Наказом керівника Донецької обласної прокуратури від 24.12.2020 року № 1915-к позивача звільнено з посади прокурора Краматорської місцевої прокуратури Донецької області та органів прокуратури з 29.12.2020 року на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України “Про прокуратуру” (а.с. 21). Підставою вказано рішення другої кадрової комісії № 58 від 23.11.2020 року про неуспішне проходження прокурором атестації.
Крім того, вказаним наказом доручено відділу фінансування та бухгалтерського обліку обласної прокуратури провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.
Позивач вважає що Законом України “Про прокуратуру” встановлено розмір посадового окладу прокурора місцевої прокуратури, проте у період з 01 грудня 2015 року по 29 грудня 2020 року включно оклад позивача нараховувався не в розмірі, встановленому ст. 81 Закону України “Про прокуратуру”, а у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України на підставі змін, внесених Законом України “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України”. В подальшому, положення, на підставі яких нараховувався посадовий оклад, зокрема, п. 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України, були визнані неконституційними.
05.01.2021 року позивач звернулася до керівника Донецької обласної прокуратури щодо надання інформації про розмір її посадового окладу з 01.07.2015 року по 29.12.2020 року із зазначенням щомісяця.
Листом № 27-07-12-21 від 22.01.2021 року заступник керівника Донецької обласної прокуратури повідомив заявницю про те, що її оклад з липня 2015 року по 30 листопада 2015 року складав 1444,00 грн., за період з 01 грудня 2015 року по 14 грудня 2015 року - 1804,00 грн., з 15 грудня 2015 року по 05 вересня 2017 року - 2048 грн., з 06 вересня 2017 року по 29 грудня 2020 року - 5660,00 грн. (а.с.31-34).
Відповідно до розрахункового листа за грудень 2020 року оклад ОСОБА_1 складає 5660,00 грн. (а.с.35).
Згідно з довідкою про середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 № 21-83-18 від 06.01.2021 року її середньомісячна заробітна плата складає 21437,01 грн., середньоденна становить 1020,81 грн. (а.с.36).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ч. 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Приписами ст. 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною 3 ст. 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII “Про прокуратуру” (далі - Закон № 1697-VII) було передбачено, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.
Відповідно до ч. 3 ст. 81 Закону № 1697-VII, у редакції, чинній з 01.01.2017, посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Згідно з ч. 3 ст. 81 Закону № 1697-VII, у редакції, чинній з 25.09.2019, установлено, що посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Також ч. 4 ст. 81 Закону № 1697-VII передбачено, що посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора обласної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Офісу Генерального прокурора - 1,3.
Відповідно до ч. 9 ст. 81 Закону № 1697-VII установлено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Частиною 2 ст. 8 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР “Про оплату праці” передбачено, що умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону.
Приписами ст. 13 указаного Закону встановлено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань.
Статтею 90 Закону № 1697-VII установлено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.
Зі змісту п. 9 Прикінцевих положень Закону України “Про Державний бюджет України на 2015 рік” випливає, що норми і положення, зокрема, статті 81 Закону України “Про прокуратуру” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету.
Законом № 79-VIII від 28.12.2014 розділу VI Бюджетного кодексу України доповнено п. 26, яким установлено, що норми і положення, зокрема, статті 81, частин шістнадцятої, сімнадцятої, вісімнадцятої статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України від 14 жовтня 2014 року "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Схема посадових окладів працівників органів прокуратури затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 “Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури”.
Оклад позивача за спірний період відповідає наведеній Постанові.
Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 (у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Також зазначено, що положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Суд в контексті спірних правовідносин вважає за доцільне зауважити, що за загальним правилом, конкуренція правових норм у часі повинна вирішуватися на користь норми, прийнятої пізніше, оскільки найновіше законодавство демонструє способи та форми правового регулювання, які на даний етап розвитку суспільства, на думку законодавця, є більш доцільними.
Закон України від 28 грудня 2014 року №80-VIII “Про Державний бюджет України на 2015 рік” та Закон України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин” прийняті пізніше Закону України 14 жовтня 2014 року №1697-VII “Про прокуратуру”, а тому в спірний період норми і положення Закону України “Про прокуратуру” щодо заробітної плати прокурора застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, а не статтею 81 цього Закону.
Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 “Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури”.
Аналогічні висновки відображені в постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 825/575/16, від 19 березня 2020 року у справі № 806/3314/17, від 9 вересня 2020 року у справі №807/1171/16, від 27 жовтня 2020 року у справі № 826/18228/16.
Водночас, як частиною другою статті 152 Конституції України, так і частиною першою статті 91 Закону України “Про Конституційний Суд України” передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
У Рішенні від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відтак, ураховуючи викладене, суд наголошує, що дія окремого положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, згідно рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18), втратила чинність 26 березня 2020 року.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19 зазначила, що аналіз норм розділу ХІІ Конституції України (“Конституційний Суд України”) та Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII “Про Конституційний Суд України” дає підстави дійти висновку про те, що рішення КСУ має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення КСУ.
Тобто рішення КСУ поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.
Отже, рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 на спірні правовідносини до 26.03.2020 не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
Пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури” (далі - Закон № 113-IX), який набув чинності 25.09.2019, установлено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.
За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Дія цього пункту не поширюється на випадок, передбачений підпунктом 4 пункту 21 цього розділу.
Позивач до моменту його звільнення працював у регіональній прокуратурі, а тому відповідно до наведених приписів Закону № 113-IX оплата його праці з 25.09.2019, у тому числі і після 26 березня 2020 року, мала здійснюватися відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури (Постанова Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505).
Частиною 3 ст. 152 Конституції України передбачено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Відповідно до ч. 1 ст. 1173 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Верховний Суд у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 686/1746/17 зазначив, що поняття “збитки” передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.
У вказаній справі за позовом фізичної особи до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України в м. Хмельницькому про відшкодування шкоди позов був мотивований тим, що з 5 січня 1993 року по 30 січня 2009 року позивач працював на посаді судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області і відповідно до частини четвертої статті 44 Закону України “Про статус суддів” виплаті підлягала надбавка за вислугу років від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас. Зазначав, що згідно із Законом України “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, були внесені зміни до частини четвертої статті 44 Закону України “Про статус суддів” щодо визначення розміру надбавки від посадового окладу і у 2008 році виплата надбавки проводилася від розміру посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, проте рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 внесені до статті 44 Закону України “Про статус суддів” зміни визнано неконституційними.
Верховний Суд у вказаній справі погодився з висновком суду першої інстанції, що недоотриманий позивачем розмір заробітної плати та компенсація за несвоєчасну виплату заробітної плати, не може вважатися збитками у розумінні статті 22 ЦК України.
Європейський суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство (рішення у справі “Кечко проти України”, заява № 63134/00, пункт 23, від 8 листопада 2005 року).
Держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни (рішення Європейського суду з прав людини у справі “Сук проти України, заява № 10972/05, пункт 23, від 10 березня 2011 року).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем різниця між посадовим окладом, який визначено ст. 81 Закону № 1697-VII і Постановою № 505, не є збитками (матеріальною шкодою), а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 2, 5-10, 19, 72-77, 90, 132-139, 143, 241-246, 250, 255, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та відшкодування матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої частини заробітної плати - відмовити в повному обсязі.
В повному обсязі рішення складене 19 серпня 2021 року.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.В. Стойка