м. Вінниця
19 серпня 2021 р. Справа № 120/3775/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Ю.М., розглянувши в письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач).
Відповідно до змісту позовних вимог позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.08.2016 року та індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 року по 25.08.2016 року, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01.01.2008 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.08.2016 року та індексацію грошового забезпечення з 01.12.2015 року по 25.08.2016 року, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01.01.2008 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що у 2014-2016 роках він проходив військову службу у військовій частина НОМЕР_4 ( НОМЕР_5 ), яка була зарахована на фінансове забезпечення до відповідача. Як зазначає ОСОБА_1 , наказом командира військової частини НОМЕР_4 ( НОМЕР_5 ) №238 від 25.08.2016 року його звільнено з військової служби у запас у зв'язку з закінченням строку контракту та виключено зі списків особового складу, усіх видів грошового забезпечення та направлено на військовий облік до Оболонського РВК м. Києва.
Однак, відповідач під час звільнення не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2016 рік та не виплачував під час проходження служби індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 року по 25.08.2016 року.
Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує його законні права та інтереси.
Ухвалою суду від 27.04.2021 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні). Окрім того, даною ухвалою встановлено сторонам строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечення.
Судом на електронну адресу відповідача надсилались ухвала від 27.04.2021 року та копія позовної заяви з додатками, про що секретарем судового засідання складено відповідну довідку. Окрім того, в матеріалах справи наявні підтвердження отримання ухвали, відповідно до змісту яких відповідач отримав ухвалу суду та позовну заяву з доданими матеріалами.
Згідно з положеннями п. 2 ч. 6 ст. 251 КАС України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.
Таким чином, відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку письмового провадження, однак своїм правом на подання відзиву не скористався.
У свою чергу, відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Вивчивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив наступне.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини ПП НОМЕР_5 від 25.08.2016 року №238 старшого лейтенанта ОСОБА_1 , командира І мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти згідно з наказом командувача військ оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 '' від 18.07.2016 року №116-РС (по особовому складу), відповідно до пункту "а" частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у зв'язку із закінченням строку контракту) звільнено з військової служби у запас.
З 25.08.2016 року позивача виключено зі списків особового складу, усіх видів забезпечення та направлено на військовий облік до Оболонського РВК м. Києва.
У подальшому, ОСОБА_1 звернувся до Міністерства оборони України із заявою від 07.02.2021 року. За змістом вищезазначеної заяви позивач просив: надати довідку або інший фінансовий документ, який підтверджує помісячну суму виплаченої щомісячної додаткової грошової винагороди (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій”) та індексації грошового забезпечення за період з 01.08.2014 року по 31.07.2016 року, з обов'язковим зазначенням відомостей про сплату ЄСВ з відповідних виплат, а у разі звільнення від сплати ЄСВ зазначенням підстав такого звільнення. Окрім того, позивач зазначив, що у випадку, якщо запитувана інформація знаходиться в розпорядженні інших юридичних осіб, які підзвітні Міноборони - надати доручення таким особам щодо надання запитуваної інформації.
Листом від 25.02.2021 року №116/14/2/391/л Міністерство оборони України повідомило, що посадовими особами Київського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки інформацію про суми виплаченої позивачу щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення за період з 01.08.2014 року по 31.12.2014 року надіслано на поштову адресу ОСОБА_1 (вих. від 23.02.2021 року № 232/122). У свою чергу, інформацію щодо сум виплаченої ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2015 року по 31.06.2015 року надати неможливо, так як розрахунково-платіжні відомості додаткових видів грошового забезпечення та витяги з наказів знищені (акт знищення № 3905 від 17.04.2020 року). Окрім того, зазначено, що посадовими особами військової частини НОМЕР_2 інформацію про суми виплаченої позивачу щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 року по 31.07.2016 року надіслано на поштову адресу ОСОБА_1 (вих. від 24.02.2021 року № 1619/143/580).
09.03.2021 року позивач звернувся із заявою до Київського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, командира військової частини НОМЕР_6 та командира військової частини НОМЕР_2 . Відповідно до змісту вищезазначеної заяви ОСОБА_1 просив у військової частини НОМЕР_6 нарахувати та виплатити заявнику індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2015 року по 30.06.2015 року.
Водночас у військової частини НОМЕР_2 позивач просив нарахувати та виплатити заявнику індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 31.08.2015 року; з 01.12.2015 року по 25.08.2016 року та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.08.2016 року та надати інформацію, яка сума грошового забезпечення виплачена заявнику при звільнені в серпні 2016 року.
У відповідь на заяву позивача від 09.03.2021 року військова частина НОМЕР_2 зазначила, що, оскільки ОСОБА_1 більше не являєтесь військовослужбовцем військової частини НОМЕР_4 , то він не може написати відповідний рапорт щодо виплати грошової компенсації, а при звільненні такий рапорт також написано не було. Тому, відповідач рекомендував звернутися до суду та у разі отримання позитивного рішення суду грошова компенсації за невикористану додаткову відпустку учаснику бойових дій буде виплачена у найкоротші терміни.
Щодо нарахування та виплатити індексації грошового забезпечення з 01.07.2015 року по 31.08.2015 року військова частина НОМЕР_2 повідомила, що на даний час нарахувати індексацію за вищевказаний період вона не можемо, оскільки військова частина НОМЕР_4 стала на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_2 з 01.07.2015 року. У свою чергу, всі первинні документи по нарахуванню грошового забезпечення до 01.07.2015 року знаходяться у військової частини НОМЕР_6 , тому до військової частини НОМЕР_6 надіслано запит на витяг з наказу про зарахування в списки особового складу ОСОБА_1 з зазначенням базового місяця для нарахування та виплати індексації.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації невикористаної відпустки та індексації грошового забезпечення протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Так, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" №1282-ХІІ від 03.07.1991 року (далі - Закон України №1282-ХІІ).
У силу вимог частини першої статті 1 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За правилами частини першої статті 2 вказаного Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі, оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно частини першої статті 4 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін (частина перша статті 6 Закону №1282-ХІІ).
Частинами другою та шостою статті 5 наведеного Закону передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів.
Відповідно до статті 9 Закону України № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078), згідно п.1 якого він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Пунктом 1-1 вказаного Порядку встановлено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно п.2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, в тому числі грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
У відповідності до п.6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Водночас в силу вимог ст. ст. 18, 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 року № 2017-III індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
При цьому, статтею 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Аналізуючи наведені вище норми законодавства суд доходить висновку, що нарахування та виплата індексації не пов'язана з окремим кодом бюджетної кваліфікації та наявності відповідної статті у кошторисі, а здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів і за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Отже, право позивача на нарахування та отримання індексації грошового забезпечення гарантується законом, зокрема, Законом 1282-ХІІ та Порядком № 1078.
Як вбачається з довідки про розмір додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення, виданої військовою частиною НОМЕР_2 за №1619/143/580 від 24.02.2021 року індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 , який дійсно проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 ( НОМЕР_5 ) , яка перебуває на фінансовому забезпеченні у військової частини НОМЕР_2 у спірний період, а саме з грудня 2015 року по серпень 2016 року не нараховувалась та не виплачувалась.
У свою чергу системний аналіз норм законодавства дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті і не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові Верховного Суду від 16.06.2020 року у справі №206/4411/16-а.
При цьому, суд вважає, що відсутність законодавчого механізму для нарахування та виплати індексації за періоди, в яких була відсутня фінансова можливість такої виплати, не є підставою для позбавлення особи права на отримання коштів (мирне володіння його майном), виплата яких передбачена законом.
З огляду на викладене, враховуючи те, що військовою частиною НОМЕР_2 допущено протиправну бездіяльність щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 року по 25.08.2016 року, то позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог зобов'язального характеру, то така вимога є похідною від основної, а відтак підлягають задоволенню відповідно до пункту 23 статті 4 КАС України шляхом зобов'язання військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період військової служби з 01.12.2015 року по 25.08.2016 року.
Водночас оцінюючи доводи позивача щодо необхідності врахувати для виплати спірної індексації як базового місяця - січень 2008 року, суд зазначає про передчасність такої вимоги, адже судовому захисту підлягає лише вже порушене право, а не те, яке може бути порушене у майбутньому.
На думку суду, в даному випадку розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу та який виплачував йому грошове забезпечення. І саме на відповідача покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.
Отже, саме в процесі виконання судового рішення, в разі набрання ним законної сили, відповідач в порядку, встановленому Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядком № 1078, буде визначати базовий місяць для проведення індексації грошового забезпечення позивача.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15.10.2020 року у справі № 240/11882/19. Такої ж позиції дотримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд, що свідчить ряд постанов у справі №120/3413/20-а від 03.02.2021 року, у справі 120/4432/20-а, від 01.03.2021 року, у справі № 120/4001/20-а, від 25.03.2021 року, у справі № 560/3773/20, від 31.03.2021 року та інших.
За таких обставин суд доходить висновку, що вимоги позивача про зобов'язання відповідача при нарахуванні індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 25.08.2016 року врахувати базовий місяць січень 2008 року є безпідставними та не підлягає задоволенню.
З приводу позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.08.2016 року, суд зазначає наступне.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII), який забезпечує створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" № 504/96-ВР від 15.11.1996 року (далі - Закон №504/96-ВР) установлені такі види відпусток: щорічні відпустки; основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до вимог ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Пунктом 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-XII передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Отже, виходячи з норм Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є гарантованою пільгою для учасників бойових дій.
Статтею 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 року (зі змінами та доповненнями) визначено порядок надання військовослужбовцям відпусток.
Так, згідно з п. 19 ст. 10-1 цього Закону надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 (в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію) і 18 (в особливий період під час дії воєнного стану) цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
З наведеного слідує, що надання військовослужбовцю-учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії "особливого періоду".
Водночас, визначення цього поняття надано у статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-ХІІ від 21.10.1993 року, відповідно до якої особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій".
Суд зазначає, що принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований та неоднаковий підхід законом заборонений і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17.03.2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженим Законом України від 17.03.2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", припиняється.
Відповідно до ч. 8 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Відтак підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Так, відповідно до ч. 14 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Водночас суд зазначає, що норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Суд вважає, що припинення додаткової відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на таку відпустку в цілому, яке може бути реалізоване в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Наведені висновки суду відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 16.05.2019 року за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.
Вказане рішення набрало чинності, оскільки залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року (провадження № 11-550заі19). Серед іншого, у цій постанові суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною третьою статті 291 КАС України передбачено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Отже, в силу вимог процесуального закону врахування судом правових висновків Верховного Суду, зокрема тих, що викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи, є обов'язковим.
Підсумовуючи, суд зауважує, що згідно з нормами чинного законодавства, якими врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки при звільненні зі служби.
Судом встановлено, що будучи учасником бойових дій, позивач не використав дні додаткової відпустки за 2014-2016 року, що випливає зі змісту листа військової частини НОМЕР_2 від 23.03.2021 року №1619/157/945, а отже набув право на отримання грошової компенсації у зв'язку із вибуттям зі служби.
Окрім того, за змістом пункту 2.1 розділу ІІ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженою наказом Міністра оборони України 11.06.2008 року № 260, яка була чинна на час виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_4 ( НОМЕР_5 ) 25.08.2016 року, військовослужбовцям, які відповідно до законодавства України мають право на відпустки із збереженням грошового забезпечення (щорічні основні відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки у зв'язку з хворобою для лікування, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин, що надаються в особливий період, інші додаткові відпустки, визначені відповідними законами України), грошове забезпечення виплачується за весь період цих відпусток.
При цьому згідно пункту 1.9 розділу І цієї Інструкції грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується за місцем штатної служби в поточному місяці за минулий. Військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно.
Отже, в даному випадку саме з моменту виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у військовослужбовця виникло безумовне право на отримання в тому числі і грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, право на яку такий військовослужбовець набув в період проходження військової служби у цій військовій частині. Тобто, виключаючи позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_4 ( НОМЕР_5 ) відповідач мав обов'язок в тому числі і здійснити компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, чого зроблено не було.
За таких обставин суд доходить висновку, що позовні вимоги щодо визнання бездіяльності відповідача протиправною в частині невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2014-2016 роки підлягають задоволенню.
Відтак, з метою поновлення порушених прав позивача належить зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2014 по 2016 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.08.2016 року.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин 1, 2статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).
Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість заявлених позовних вимог, оцінивши докази надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат пов'язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат у справі судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 72 - 77,90,139,242,245,246,250,255,295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період військової служби з 01.12.2015 року по 25.08.2016 року та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2014 по 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.08.2016 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_7 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період військової служби з 01.12.2015 року по 25.08.2016 року та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.08.2016 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Рішення в повному обсязі сформовано: 19.08.2021 року.
Суддя Бошкова Юлія Миколаївна