Ухвала
Іменем України
18 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 677/1438/19
провадження № 51 - 3271 ск 21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 23 листопада 2020 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 06 квітня 2021 року стосовно нього,
встановив:
За вироком Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 23 листопада 2020 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років.
Хмельницьким апеляційним судом ухвалою від 06 квітня 2021 року апеляційну скаргу захисника залишено без задоволення, а вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 23 листопада 2020 року - без змін.
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга засудженого ОСОБА_4 , в якій він порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень та закриття кримінального провадження.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Не погоджуючись з наданою судами оцінкою доказам, засуджений вказує на неповноту та невідповідність висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції є не вмотивованими та не відповідають вимогам ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Вважає, що потерпілим ОСОБА_5 були надані неправдиві показання, а також, що судами не були враховані протиріччя в його показаннях та показаннях свідка ОСОБА_6 . Вказує, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовляв в задоволенні поданих ним клопотань. Зазначає, що у кримінальному провадженні відсутній речовий доказ, який був знаряддям вчинення кримінального правопорушення. Вказує, що судами був позбавлений можливості користуватись процесуальними правами для свого захисту, чим було порушено його право на захист. Зазначає, що судом порушено вимоги КПК України під час обрання йому запобіжного заходу. Крім цього, просить зупинити виконання оскаржуваних судових рішень.
Перевіривши доводи касаційної скарги та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Так, згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Оцінюючи доводи касаційної скарги засудженого в частині істотного порушення вимог кримінального процесуального закону колегія суддів виходить з наступного.
Так, в постановленій за наслідками апеляційного розгляду ухвалі, суд апеляційної інстанції, зазначив, що судом першої інстанції дотримано вимог кримінального процесуального законодавства, спрямованих на встановлення по справі об'єктивної істини, а його висновки про доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються наявними в матеріалах справи та детально викладеними у вироку доказами, які судом всебічно і повно досліджені та правильно і об'єктивно оцінені в їх сукупності та взаємозв'язку.
Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що у судовому засіданні, безпосередньо у встановленому законом порядку судом першої інстанції були допитані обвинувачений ОСОБА_4 , потерпілий ОСОБА_5 , свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , зміст показань яких детально викладений у вироку.
Що стосується доводів касаційної скарги засудженого ОСОБА_4 в частині того, що у кримінальному провадженні відсутній речовий доказ, який був знаряддям вчинення кримінального правопорушення, слід зазначити наступне.
Так, відповідно до протоколу огляду місця події від 26 червня 2019 року, в ході огляду приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » виявлено та вилучено ніж кухонний з рукояткою чорного кольору.
Згідно висновку судово-медичної експертизи № 83 від 19 серпня 2020 року однобічно-гострий клинок наданого на дослідження господарського (кухонного) ножа заводського виготовлення, який виявлено та вилучено в ході огляду місця події 26 червня 2019 року, скоріш за все не може бути передбачуваним знаряддям травми.
Проте, судом першої інстанції було зазначено, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується іншими дослідженими в ході судового розгляду доказами, зокрема, протоколом огляду місця події від 26 червня 2019 року, протоколом огляду предмета від 26 червня 2019 року, протоколом огляду відеозапису, протоколом медичного обстеження ОСОБА_4 від 26 червня 2019 року та висновками судово-медичних експертиз № 45 від 17 липня 2019 року, № 163 від 24 липня 2019 року та № 83 від 19 серпня 2020 року.
Апеляційний суд, проаналізувавши усі докази, погодився з висновком суду першої інстанції, що у матеріалах кримінального провадження відсутні матеріальні чи процесуальні порушення при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, правильності кваліфікації його дій, розміру призначеного покарання та завданої кримінальним правопорушенням моральної і матеріальної шкоди.
Так, в оскаржуваній ухвалі апеляційним судом зазначено, що, як вбачається зі звукозапису судових засідань, потерпілий ОСОБА_5 надав суду першої інстанції чіткі та послідовні показання, які узгоджуються із іншими доказами, безпосередньо сприйнятими судом першої інстанції, зміст яких докладно наведено у вироку суду.
Крім того, апеляційним судом встановлено, що свідок ОСОБА_6 , відповідно до вимог ст. 352 КПК України, попереджалася про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, приводилася до присяги, й обставин, які б викликали недовіру до її свідчень, у справі не встановлено. Крім цього, суд апеляційної інстанції зазначив, що свідок ОСОБА_6 повідомила суду про факти, які сприймала особисто, а її показання повністю узгоджуються з іншими доказами, зокрема з об'єктивними даними, що підтверджують наявність у потерпілого тілесних ушкоджень, які виникли у зазначений в обвинувальному акті час та за зазначених обставин.
Тому, доводи засудженого, викладені в касаційній скарзі, про те, що потерпілим ОСОБА_5 були надані неправдиві показання, а також, що судами не були враховані протиріччя в його показаннях та свідка ОСОБА_6 , є необґрунтованими.
Доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_4 про те, що судами судами був позбавлений можливості користуватись процесуальними правами для свого захисту, чим було порушено його право на захист, колегія суддів касаційного суду також визнає необґрунтованими.
Так, право особи на захист у кримінальному провадженні передбачено положеннями національного законодавства, зокрема ч. 3 ст. 63, п. 6 ч. 3 ст. 129 Конституції України та п. 13 ч. 1 ст. 7, ст. 20 КПК України. Стаття 63 Конституції України закріплює право на захист підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного. Забезпечення права на захист відповідно до ст. 7 КПК України є однією із засад кримінального провадження. Зміст забезпечення права на захист як загальної засади кримінального провадження розкривається у ч. 1 ст. 20 КПК України, зокрема, підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом. Також право на захист забезпечується й іншими нормами КПК України, зокрема статтями 49, 52, 54, 87, 338, 339, а також п. 4 ч. 2 ст. 412.
Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, під час розгляду кримінального провадження за участю обвинуваченого в судах першої та апеляційної інстанції, інтереси ОСОБА_4 представляв захисник ОСОБА_14 . При цьому, захисником в інтересах обвинуваченого було також подано апеляційну скаргу на вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 23 листопада 2020 року, яка відповідно апеляційним судом була розглянута.
Таким чином, об'єктивних даних на підтвердження доводів засудженого про позбавлення його можливості реалізовувати процесуальні права та порушення його права на захист, яке б могло призвести до істотного обмеження його прав, передбачених ч. 3 ст. 6 Конвенції, ст. 59 Конституції України, ст. 20, частинами 3 та 4 ст. 42 КПК України, у касаційній скарзі не міститься.
Крім того, відмова у задоволенні клопотань не може бути безумовною підставою для скасування судового рішення, лише якщо сторона захисту з такими висновками суду не погоджується.
Решта доводів касаційної скарги засудженого ОСОБА_4 висновків суду апеляційної інстанції також не спростовує та фактично зводиться до переоцінки доказів і встановлених по справі обставин, що в силу вимог статті 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок врахував, що докази по справі були належним чином досліджені під час розгляду в суді першої інстанції, є належними та допустимими відповідно до вимог ст.ст. 84-86 КПК України, оцінені судом згідно із ст. 94 КПК України, та в своїй сукупності спростовують доводи засудженого про не встановлення достатніх доказів для доведення його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Ухвала суду апеляційної інстанції є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
В той же час, касаційна скарга засудженого ОСОБА_4 не містить конкретного обґрунтування істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність які перешкодили чи могли перешкодити суду апеляційної інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення при розгляді кримінального провадження з огляду на положення статей 412, 413, КПК України, а відтак й необхідності скасування судових рішень на підставах, передбачених ч.1 ст. 438 КПК України.
Оскільки з касаційної скарги засудженого, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 430 КПК України суддя-доповідач протягом десяти днів після відкриття касаційного провадження вирішує питання про зупинення виконання судових рішень, які оскаржуються. Отже, за відсутністю підстав для відкриття касаційного провадження таке питання не вирішується.
На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 23 листопада 2020 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 06 квітня 2021 року стосовно нього відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3