Провадження № 22-ц/803/4123/21 Справа № 205/6166/19 Суддя у 1-й інстанції - Спаї В.В. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.
11 серпня 2021 року
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Лаченкової О.В.
суддів - Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.
при секретарі - Кравченко Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі
апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,
на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 25 січня 2021 року
по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Панченко Олени Валентинівни про визнання шлюбного договору та договору про поділ спільного майна подружжя недійсним, -
В липні 2019 року до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Панченко Олени Валентинівни про визнання шлюбного договору та договору про поділ спільного майна подружжя недійсним.
Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30.09.2019 року матеріали позовної заяви передані на розгляд до Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська за підсудності.
В обґрунтування вищезазначеного позову ОСОБА_1 посилалась на те, що 05 грудня 2016 року між сторонами по даній справі було укладено шлюбний договір та договір про поділ спільного майна подружжя. На переконання позивача вказані договори були вчинено з боку позивача під дуже великим психічним тиском, за відсутності її волі, у зв'язку з чим вони підлягають визнанню недійсними на підставі ст. 231 ЦК України.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 25 січня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Панченко Олени Валентинівни про визнання шлюбного договору та договору про поділ спільного майна подружжя недійсним - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 25 січня 2021 року №205/6166/19 та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
У відзиві ОСОБА_2 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 25 січня 2021 року просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні апеляційної скарги на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 25 січня 2021 року та рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 25 січня 2021 року залишити без змін.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі, який був укладений 07 червня 2003 року виконавчим комітетом Ювілейної селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, актовий запис № 35.
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження (а.с. 31-33 т.1).
05 грудня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено Договір про поділ спільного майна подружжя, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Панченко О.В. та зареєстровано в реєстрі за № 2038 (а.с. 9-11 т.1).
05 грудня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено Шлюбний Договір, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Панченко О.В. та зареєстровано в реєстрі за №2039 (а.с. 5-6 т.1).
Укладаючи 05.12.2016 р. договір про поділ спільного майна подружжя, його учасники підтвердили, що жодна з них не поставлена даним договором у надзвичайно невигідне матеріальне становище (п. 9), цей договір відповідає дійсним намірам і не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладається у відповідності зі справжньою волею без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску на вигідних умовах і не є результатом впливу тяжких обставин, договір укладається без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення, сторони однаково розуміють значення, умови договору, його природу і правові наслідки, бажають настання саме тих правових наслідків, що створюються даним договором, а також свідчать, що договором визначені всі істотне умови, про що свідчать особисті підписи на договорі (п. 10), сторони стверджують, що однаково розуміють значення та умови цього договору та його правові наслідки, правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, їх волевиявлення є вільним та відповідає їх внутрішній волі, а також те, що договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину (п. 11), домовилися і не мають жодних зауважень, доповнень або суперечностей відносно умов даного договору, а також свідчать, що договором визначені всі істотні умови, про що свідчать їх особисті підписи на договорі (п. 13).
Укладаючи 05.12.2016 р. шлюбний договір, сторона за ним підтвердили, що (п. 19) договір укладається у відповідності зі справжньою їх волею, без будь-якого застосування тиску та що місце та час посвідчення цього договору вибрано ними добровільно та за взаємною згодою.
Рішенням Дніпропетровського районного суду у Дніпропетровській області від 02.10.2019 року шлюб припинений в результаті його розірвання.
З матеріалів справи вбачається, що у суді першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які пояснили, що стосунки в родині ОСОБА_9 були напружені, а укладення договорів було під тиском відповідача.
Свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_10 зазначили, що стосунки з Таніними не підтримують, проте знають, що відносини в родині завжди однаково були погані.
Свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 . ОСОБА_18 надали показання, що родину ОСОБА_9 знають давно, проти наявності в їх родині випадків сімейного насилля заперечували, як і зловживання відповідачем алкоголем.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1, 2, 3 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 231 ЦК України, правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
Відповідно до ч. 1,3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Згідно з ч. 1 ст. 231 ЦК України судом визнається недійсним правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи.
У разі вчиненням правочину під впливом насильства формування волі особи, яка вчиняє правочин, відбувається внаслідок втручання стороннього фактора - фізичного чи психічного тиску з боку контрагента або іншої особи з метою спонукання до вчинення тих дій, які особа не бажала б вчинити без наявності таких фізичних чи психічних страждань.
Насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна (пункти 19, 20, 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).
Отже, доказів вчинення позивачем 05.12.2016 року правочинів проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного тиску не надано.
Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що показання свідків надані з питання стосунків у родині ОСОБА_9 , суперечливі за своїм змістом та залежать від інтересів тієї сторони, за заявою якої вони були викликані до суду першої інстанції; більш того, жоден із свідків не був присутнім при укладенні оспорюваних договорів, а дізнався про їх укладення вже через деякий час після їх укладення.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставини щодо наявності законних підстав для визнання недійсними шлюбного договору від 05.12.2016 р. та договору про поділ спільного майна подружжя, посвідчених приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Панченко О.В.
Доводи апеляційної скарги, щодо необхідності проведення додаткової судово-психологічної експертизи, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що по справі були неодноразово призначені судово-психологічні експертизи, однак вони не були виконані через ненадання позивачем додаткових документів, необхідних для проведення експертизи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Що стосується доводів про те, що шлюбний договір поставив позивача у значно невигідне становище, то такі доводи колегія суддів теж вважає необґрунтованими та такими, що правильно не були взяті до уваги судом першої інстанції.
Так, позивач жодним чином не обґрунтувала в чому полягає надзвичайно невигідне становище, що є оціночним поняттям; не вказала про обсяг та вартість майна, правовий режим якого був визначений між подружжям за договором. Позивач жодним чином не обґрунтувала причин укладення такого договору на, як вона вказує вкрай невигідних умовах.
Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 25 січня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя О.В.Лаченкова
Судді В.С.Городнича
М.Ю.Петешенкова