09.08.2021 року м.Дніпро Справа № 904/5738/20
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Дарміна М.О., Березкіної О.В.,
при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г.
представники сторін:
від відповідача: Корсун С.О., довіреність № 100 від 21.12.2020 р., адвокат;
представник позивача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕХО" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.2021, ухвалене суддею Золотарьовою Я.С. (м. Дніпро), повний текст якого підписаний 01.04.2021, у справі №904/5738/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕХО", м. Київ
до Приватного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний завод", м. Дніпро
про розірвання договору поставки та повернення безпідставно набутого майна
Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕХО" (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Приватного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний завод" (далі - відповідач) та просить суд (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог):
- визнати договір між ТОВ "ВЕХО" та ПрАТ "Дніпровський металургійний завод" № 233/2020 від 16.04.2020 таким, що розірваний в судовому порядку;
- зобов'язати ПрАТ "Дніпровський металургійний завод" повернути ТОВ "ВЕХО" безпідставно набуте майно, а саме вапняк флюсовий фракції 0-3 мм у розмірі 1 112,73 тон шляхом подачі навантажених власних (орендованих) вагонів на станцію Закупне під розвантаження.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем умов договору № 233/2020 від 16.04.2020. Так, Відповідач лише частково оплатив поставлений товар, у зв'язку з чим заборгованість становить 450 654,00 грн. Позивач зазначає, що невиконання Відповідачем умов договору порушує його права та інтереси, тому просить суд визнати договір № 233/2020 від 16.04.2020 розірваним в судовому порядку на підставі статті 651 Цивільного кодексу України та 188 Господарського кодексу України.
Також, позивач вважає, що оскільки ним заявлено вимогу про розірвання договору, тому Відповідач утримує поставлений йому товар безпідставно, та просить зобов'язати відповідача повернути безпідставно набуте майно, а саме - вапняк флюсовий фракції 0-3 мм у розмірі 1 112,73 тон шляхом подачі навантажених власних (орендованих) вагонів на станцію Закупне під розвантаження, на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.2021 у цій справі у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕХО", в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неналежної правової кваліфікації обставин справи, просить рішення господарського суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог; змінити розподіл судових витрат та покласти їх на відповідача, в тому числі на правову допомогу.
При цьому, заявник апеляційної скарги посилається на те, що окрім встановлених судом першої інстанції правовідносин поставки товару, на підставі укладеного Договору між сторонами виникли також правовідносини комерційного кредиту, які регулюються спеціальними нормами Цивільного кодексу України (ст. 1057), що не було враховано судом, та призвело до прийняття протиправного оскаржуваного рішення.
Судом помилково не були застосовані норми статті 695 Цивільного кодексу України, в яких передбачено, що якщо покупець не здійснив у встановлений договором строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, продавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару.
Наведені вище правові норми та обставини справи свідчать про те, що враховуючи положення статей 1057 та 695 Цивільного кодексу України, Позивач був позбавлений обов'язку звертатися до іншої сторони - Відповідача з пропозицією щодо розірвання Договору в порядку передбаченому ч. 2 ст. 188 ГКУ, оскільки згідно до Закону він наділений правом односторонньої відмови від Договору, при тому законодавством не передбачений обов'язковий порядок односторонньої відмови від господарського договору шляхом надсилання іншій стороні будь-яких повідомлень або пропозицій.
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №6- 2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15.
В разі визнання договору таким, що розірваний, правова підстава для набуття у власність майна у Відповідача відпадає. Відтак, після розірвання договору у Позивача виникло право вимагати повернення безпідставно набутого майна на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Відповідач, Приватне акціонерне товариство "Дніпровський металургійний завод", у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зазначає, що сторони в спірному договорі передбачили саме такий спосіб, як відстрочення платежу, зокрема, коли момент оплати переноситься на більш пізній строк, ніж поставка товару. Стаття 695 ЦК України передбачає особливості оплати товару з розстроченням платежу, тобто ділення платежу на частини.
В свою чергу, умовами спірного договору не передбачено розстрочення платежу, а лише його відстрочення на 30 (тридцять) календарних днів від дати поставки Товару.
Положення ст. 1212 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані до правовідносин, які виникли між сторонами у цій справі, тому висновок суду першої інстанції, що до правовідносин сторін не можна застосовувати ст. 1212 ЦК України є обґрунтованим та правомірним.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.05.2021 (колегія суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Дармін М.О., Антонік С.Г.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕХО" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.2021 у справі № 904/5738/20; розгляд справи призначений в судове засіданні на 16.06.2021.
15.06.2021 розпорядженням керівника апарату суду відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №904/5738/20 у зв'язку з відпусткою судді Дарміна М.О.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.06.2021, справу №904/5738/20 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Березкіна О.В., Антонік С.Г., якою справу прийнято до свого провадження.
В судовому засіданні 16.06.2021 представники сторін надали пояснення по суті спору, оголошено перерву до 09.08.2021.
09.08.2021 розпорядженням керівника апарату суду відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №904/5738/20 у зв'язку з відпусткою судді Антоніка С.Г.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.08.2021, справу №904/5738/20 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Березкіна О.В., Дармін М.О., якою справу прийнято до свого провадження.
В судовому засіданні 09.08.2021 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
16.04.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕХО" (постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Дніпровський металургійний завод" (покупець) було укладено договір № 233/2020 (арк.с.19).
Згідно пункту 1.1 договору постачальник зобов'язується передати покупцю, а покупець зобов'язується прийняти у власність і оплатити товар на передбачених цим договором умовах.
Відповідно до пункту 1.2 договору, номенклатурний перелік, асортимент, кількість, ціна, вартість товару та інші умови узгоджуються сторонами в специфікаціях (додатках), які після їх підписання є невід'ємною частиною цього договору.
Пунктом 3.1 договору передбачено, що ціна товару встановлюється та узгоджується сторонами відповідно до пункту 1.2 договору.
Сторонами було підписано специфікацію № 1 від 16.04.2020 (арк.с.22), в якій узгодили конкретний асортимент, кількість, вартість, строк поставки та оплати товару, що поставляється позивачем.
На виконання умов договору, позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 537 759,00 грн (вапняк флюсовий - 1 327,8 тон), що підтверджується підписаними обома сторонами видатковими накладними (арк.с.23-27).
Згідно пункту 4.1 договору, оплата вартості партії товару здійснюється в гривнях, на розрахунковий рахунок постачальника, зазначений у цьому договорі, на умовах оплати узгоджених сторонами у відповідній специфікації (додатках) до цього договору.
Відповідно до пункту 3 специфікації, оплата товару, що поставляється за цим договором, здійснюється покупцем на умовах: відстрочки платежу протягом 30 календарних днів від дати поставки товару.
Відповідачем було частково оплачено поставлений товар на загальну суму 87 105,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями (арк.с.40-41).
Позивачем на адресу відповідача 29.05.2020 направлена претензія № 154 (арк.с.42), в якій просить оплатити заборгованість у розмірі 450 654,00 грн.
31.07.2020 ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/3325/20 затверджено план санації ПрАТ “ДМЗ” до відкриття провадження у справі про банкрутство, який є обов'язковим для усіх кредиторів, включених до нього.
Планом визначено порядок задоволення вимог кредиторів у розмірі 1 207 461 399,34 грн, на умовах відстрочки виконання зобов'язань. Відстрочка виконання зобов'язань встановлюється строком на 2 роки від дня затвердження судом цього Плану санації, а задоволення вимог кредиторів здійснюється протягом 1 року поквартально рівними частинами.
Заборгованість ПрАТ “ДМЗ” перед ТОВ “ВЕХО” згідно Договору № 233/2020 від 16.04.2020 на суму 450 654,00 грн, включена до плану санації ПрАТ “ДМЗ” до відкриття провадження у справі про банкрутство.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 18.11.2020 у справі № 904/3325/20 ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 31.07.2020 залишено без змін.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, господарський суд виходив із того, що матеріали справи не містять доказів того, що Позивач звертався до Відповідача із пропозицією про розірвання договору відповідно до статті 188 Господарського кодексу України. Відтак, суд дійшов висновку, що Позивачем не дотримано порядок розірвання договору, передбачений статтею 188 Господарського кодексу України.
Оскільки Відповідачем було отримано товар на правовій підставі, тому до правовідносин сторін не можна застосовувати статтю 1212 Цивільного кодексу України.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.
Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин укладання договору поставки, строки оплати вартості поставленого товару, виникнення прострочки виконання зобов'язання, наявність підстав для розірвання договору в судовому порядку та повернення безпідставно набутого майна.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.
Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Правовідносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору поставки є господарськими зобов'язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.
Таким чином, відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі Договору поставки товару, є господарськими зобов'язаннями, а згідно з приписами статей 193 ГК України, 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовами договору передбачено строки, розмір та порядок оплати поставленого товару. Відповідно до пункту 4.1 договору та пункту 3 специфікації, строк оплати поставленого товару є таким, що настав.
Доказів сплати заборгованості у повному обсязі матеріали справи не містять.
Позивач просить суд визнати договір № 233/2020 від 16.04.2020 розірваним на підставі статей 651 Цивільного кодексу України та 188 Господарського кодексу України та 651 Цивільного кодексу України.
Пунктом 13.5 договору встановлено, що цей договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2021, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Згідно частини 1 статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Договором не передбачено розірвання постачальником договору в односторонньому порядку.
Частиною 2 статті 188 Господарського кодексу України встановлено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
Отже, волевиявлення продавця про відмову від договору повинно бути доведено до покупця шляхом направлення відповідної вимоги.
В той же час, матеріали справи не містять доказів того, що Позивач звертався до Відповідача із пропозицією про розірвання договору відповідно до статті 188 Господарського кодексу України.
Відтак, господарський суд дійшов правильного висновку, що Позивачем не дотримано порядок розірвання договору, передбачений статтею 188 Господарського кодексу України.
Колегія суддів вважає, що наявність підстав для розірвання договору, передбачених статтею 651 Цивільного кодексу України, не звільняє сторону від обов'язку дотриматись порядку розірвання такого договору, передбаченого статтею 188 Господарського кодексу України. Тому вимоги в цій частині підставно не задоволено господарським судом.
Доводи заявника апеляційної скарги про те, що враховуючи положення статей 1057 та 695 Цивільного кодексу України, Позивач був позбавлений обов'язку звертатися до іншої сторони - Відповідача з пропозицією щодо розірвання Договору в порядку передбаченому ч. 2 ст. 188 ГКУ, є безпідставними з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1057 ЦК України договором, виконання якого пов'язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом.
Однак, дана стаття знаходяться у главі 71 ЦК України "Позика. Кредит. Банківський вклад".
В свою чергу, договори поставки і договори комерційного кредиту є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види цивільних правовідносин, а тому застосування до договору поставки положень про договір комерційного кредиту (зокрема, ст. 1057 ЦК України) є безпідставним.
Також необґрунтованим є посилання Позивача на незастосування судом ст. 695 ЦК України, оскільки умови спірного договору передбачають лише відстрочення платежу, а не розстрочення, як зазначив в своїй апеляційній скарзі Позивач.
Так, додатком № 4 від 16.04.2020 до Договору сторони узгодили поставку вапняку флюсового фр. 0-Змм в кількості 3600 т за ціною 337,50 грн без ПДВ на загальну суму з урахуванням ПДВ 1 458 000,00 грн.
Оплата Товару, що поставляється за Договором, здійснюється Покупцем на умовах: відстрочки платежу протягом 30 (тридцяти) календарних днів від дати поставки Товару (п.3 Додатку № 4).
Отже, сторони в спірному договорі передбачили саме такий спосіб, як відстрочення платежу, зокрема, коли момент оплати переноситься на більш пізній строк, ніж поставка товару.
Стаття 695 ЦК України передбачає особливості оплати товаруз розстроченням платежу, тобто ділення платежу на частини.
В свою чергу, умовами спірного договору не передбачено розстрочення платежу, а лише його відстрочення на 30 (тридцять) календарних днів віддати поставки Товару.
Вказане спростовує доводи заявника апеляційної скарги щодо необхідності застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин ст. 695 ЦК України та наявності права односторонньої відмови від договору.
Позивач звернувся до суду із позовом про зобов'язання повернути безпідставно набуте майно на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Обираючи спосіб захисту своїх порушених прав Позивач вказує, що Відповідачем набуте майно (товар) безпідставно, оскільки Позивачем заявлено вимогу про розірвання договору №233/2020. Тому, на думку Позивача, він має підстави для обрання такого способу захисту, як зобов'язання відповідача повернути безпідставно набуте майно (товар).
Колегія суддів не погоджується з такою позицією позивача, з огляду на таке.
Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Матеріалами справи встановлено, що Позивачем було поставлено, а Відповідачем отримано товар на підставі договору № 233/2020 від 16.04.2020.
Відтак, Відповідачем отримано товар на правовій підставі, тому до правовідносин сторін не можна застосовувати статтю 1212 Цивільного кодексу України.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна.
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору.
Відповідно до ч. 5 ст. 188 Господарського кодексу України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Так, відповідно до висновку Верховного Суду України, який викладений у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15, якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору.
Аналогічний правовий висновок також викладено в постанові Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18.
Однак, посилання Позивача в апеляційній скарзі на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18 є необґрунтованим та передчасним, оскільки предметом спору у зазначеній справі є матеріально-правова вимога про стягнення коштів на підставі ст. 1212 ЦК України у зв'язку з розірванням договору купівлі-продажу частки, який визнано розірваним в судовому порядку згідно рішення, яке набрало законної сили.
В той же час, у спірних правовідносинах сторін Договір поставки від 16.04.2020 № 233/2020 розірваним в судовому порядку не визнаний, внаслідок чого правова підстава для набуття у власність майна у Відповідача не відпала.
Таким чином, в даному випадку положення ст. 1212 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані до правовідносин, які виникли між сторонами у цій справі, тому висновок суду першої інстанції, що до правовідносин сторін не можна застосовувати ст. 1212 ЦК України є обґрунтованим та правомірним.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Колегія суддів зазначає, що Позивач в частині вимог про витребування безпідставно набутого майна (товару) обрав неналежний спосіб захисту.
Належним способом захисту відповідно до частини 3 статті 692 Цивільного кодексу України є стягнення заборгованості з відповідача за поставлений та не оплачений товар.
Враховуючи викладене, господарський суд правомірно відмовив в задоволенні вимог Позивача щодо повернення безпідставно набутого майна.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, прийняв законне та обґрунтоване рішення, тому у відповідності до ст. 276 ГПК України в задоволенні скарги слід відмовити, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕХО" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.2021 у справі № 904/5738/20 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.2021 у справі №904/5738/20 - залишити без змін.
Судові витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕХО" за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 18.08.2021.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя М.О. Дармін
Суддя О.В. Березкіна