проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"17" серпня 2021 р. Справа № 905/945/19
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бородіна Л.І., суддя Здоровко Л.М., суддя Лакіза В.В.,
за участю секретаря судового засідання Дзюби А.О.,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Ботман О.О., адвокат (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 18.12.2002 №1449) - на підставі довіреності від 01.02.2021 №01-02-21/1;
від 3-ї особи: Бахір Р.В., представник - на підставі витягу з ЄДРПОУ;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду у режимі відеоконференції за допомогою програмного забезпечення "EasyCon" поза межами приміщення суду,
апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях, м. Харків,
на рішення Господарського суду Донецької області від 10.02.2021 ( суддя Демідова П.В.), ухвалене у приміщенні Господарського суду Донецької області у м. Харкові об 11год 38хв, повний текст якого складений 22.02.2021,
у справі №905/945/19
за позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій і Луганській областях, м. Харків,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріупольський лікеро - горілчаний завод», м.Маріуполь , Донецька область,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Міністерства аграрної політики та продовольства України, м. Київ,
про розірвання договору оренди від 23.05.2002 №951/2002 та зобов'язання повернути цілісний майновий комплекс ДП “Маріупольський лікеро - горілчаний завод” за актом приймання - передачі,
Рішенням Господарського суду Донецької області від 10.02.2021 у справі №905/945/19 у задоволенні позовних вимог відмовлено (т.3, а.с.145-151).
Рішення місцевого господарського суду з посиланням на статті 525, 526, 651, 759, 774, 783 ЦК України, статті 188, 193, 283, 291 ГК України, статтю 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» мотивовано тим, що позивачем не доведено факту завдання шкоди внаслідок порушення відповідачем зобов'язань щодо несанкціонованого передання майна в суборенду; відповідач протягом дії договору оренди сплачував орендну плату, заборгованість з орендної плати відсутня, а отже суд дійшов висновку, що несанкціонована суборенда не вплинула на майнові права орендодавця. Також суд зазначив, що відповідачем вжиті адміністративні заходи відносно особи, яка допустила порушення, пов'язані із укладенням договорів суборенди без згоди орендаря. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у діях відповідача істотного порушення умов договору оренди.
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій і Луганській областях з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 10.02.2021 у справі №905/945/19 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю (т.3, а.с.157-164).
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судовими рішеннями у справах №905/803/18, №905/1532/18, №905/1212/19, 905/1156/19, №905/1157/19, №905/1158/19, які набрали законної сили, встановлено, що відповідачем передано в суборенду без згоди позивача майно зі складу цілісного майнового комплексу іншім cуб'єктам господарювання, що є порушенням умов договору оренди від 23.05.2002 №951/2002 та є підставою для розірвання цього договору. Також вказує на те, що до кола підстав, які входять до предмету доказування у цій справі, не входить доведення завдання шкоди внаслідок порушення відповідачем зобов'язань щодо передачі майна в суборенду без згоди орендодавця, оскільки навіть формальне допущення орендарем порушення договору в частині неотримання згоди позивача на передачу в суборенду державного майна, кореспондується з виникненням у орендодавця права вимагати розірвання договору.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Маріупольський лікеро - горілчаний завод» просить рішення Господарського суду Донецької області від 10.02.2021 у цій справі залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. При цьому зазначає, що для вирішення цього спору суттєвим є встановлення істотності порушення відповідачем умов договору. Істотне порушення умов договору безпосередньо пов'язано з такою оціночною категорією як значна міра позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору. На думку відповідача, позивачем не доведено завдання йому шкоди внаслідок порушення відповідачем зобов'язань за договором оренди від 23.05.2002 №951/2002 щодо передачі майна в суборенду. Також відповідач звертає увагу на те, що передача майна в суборенду не вплинула на майнові права орендаря; відповідач сплачував орендну плату, заборгованість на час розгляду справи відсутня; плата за користування майном за договорами суборенди не перевищувала орендної плати. Також зазначає, що договори суборенди укладені директором, який звільнений з посади рішенням загальних зборів ТОВ «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» у зв'язку ухиленням від виконання обов'язків керівника, що свідчить про вжиття відповідачем адміністративних заходів щодо особи, яка допустила порушення, пов'язані із укладенням договорів суборенди без згоди орендодавця (т.3,а.с.192-198).
У додаткових письмових поясненнях відповідач зазначає, що за договорами від 01.08.2016 №4 на виконання планових робіт (послуг), від 01.01.2017 №1-СП на виконання планових робіт послуг, від 01.07.2016 №12-вз тощо, на які посилається позивач, майно в суборенду фактично передано не було, вказані договори укладені лише юридично. Також зазначає, що у п.8 висновку до звіту комплексного контрольного огляду державного майна - цілісного майнового комплексу ДП «Маріупольський лікеро-горілчаний завод», переданого в оренду ТОВ «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» за договором оренди від 23.05.2002 №951/2002, від 30.09.2018 визначено, що фактів незаконної передачі в суборенду державного майна на момент проведення огляду з виїздом на місце розташування підприємства не встановлено (т.3,а.с.245-247).
У додаткових поясненнях від 04.08.2021 відповідач вказує на те, що ним не було допущено жодних порушень щодо використання об'єкту оренди не за призначенням (т.4,а.с.2-4).
Додаткові пояснення відповідача від 13.08.2021 аналогічні за змістом відзиву на апеляційну скаргу та додатковим поясненням від 04.08.2021 (т.4, а.с.45-49).
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.08.2021 у зв'язку з відпусткою судді Мартюхіної Н.О. для розгляду справи №905/945/19 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Бородіної Л.І., судді Здоровко Л.М, судді Лакізи В.В. (т.4, а.с.42).
16.08.2021 відповідачем подано клопотання про зобов'язання позивача надати інформацію щодо здійснених змін щодо юридичної особи позивача, у зв'язку з чим відкласти розгляду справи (т.4, а.с.51-54).
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача зазначила, що вказане клопотання є передчасним та просила суд його не розглядати, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку про залишення клопотання відповідача без розгляду.
Представник третьої особи, який прийняв участь в судовому засіданні апеляційної інстанції у режимі відеоконференції за допомогою програмного забезпечення "EasyCon" поза межами приміщення суду, підтримав вимоги апеляційної скарги та просив скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 10.02.2021 у справі №905/945/19 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому звернув увагу суду на те, що відповідачем допущені порушення умови спірного договору оренди в частині передачі частини майна в суборенду, що є підставою для його розірвання в порядку статті 783 ЦК України.
Представник відповідача заперечила проти вимог апеляційної скарги та просила рішення Господарського суду Донецької області від 10.02.2021 у цій справі залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. При цьому зазначила, що підставою для розірвання договору оренди позивач визначає лише передачу частини майна в суборенду третім особам. Однак, порушення, допущені відповідачем, не є істотними та станом на момент звернення позивача з позовом усунуті; відсутні негативні наслідки для орендодавця; орендоване майно використовується за цільовим призначенням, сплачується орендна плата, що в сукупності свідчить про відсутність негативних наслідків для позивача та підстав для розірвання спірного договору оренди.
Позивач належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (т.3, а.с.259).
Враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце засідання суду, а також те, що явка представників сторін не була визнана судом обов'язковою, та зважаючи на відсутність правових підстав для відкладення розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника скаржника за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача та третьої особи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.
23.05.2002 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області (орендодавцем) та ТОВ «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» (орендарем) укладений договір оренди №951/2002, п.1.1 якого встановлено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс Державного підприємства «Маріупольський лікеро-горілчаний завод», яке розміщене за адресою: 87532, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Енгельса, 28. Склад і вартість майна визначено відповідно до наведених у додатках №№1, 2, 3 акта оцінки, протоколу про результати інвентаризації та передавального балансу підприємства, складеного за станом на 01.03.2002 і становить 551102грн, у тому числі: основні фонди за залишковою вартістю 321654,00грн; самортизовані основні фонди згідно експертної оцінки 229448,00 грн (т.1, а.с.128-131).
Відповідно до п.2.1 цього договору орендар вступає у строкове платне користування підприємством у термін, вказаний у договорі, але не раніше дня підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі підприємства.
Згідно з п.п.5.1-5.4 цього договору орендар зобов'язується: використовувати орендоване майно підприємства відповідно до його призначення та умов цього договору; своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету; забезпечити збереження орендованого майна підприємства, запобігати його пошкодженню і псуванню, здійснювати заходи протипожежної безпеки; своєчасно здійснювати капітальний, поточний та інші види ремонтів орендованого майна підприємства.
Пунктами 6.1-6.3 цього договору встановлено, що орендар має право самостійно визначати і здійснювати напрями господарської діяльності підприємства в межах, визначених його установчими документами, чинним законодавством і цим договором. За згодою орендодавця передавати окремі інвентарні об'єкти зі складу орендованого майна у суборенду і передавати свої права і обов'язки за цим договором щодо цих цінностей іншим особам, за умови, що це не спричинить зміни вартості підприємства і не порушує інших положень цього договору. З дозволу орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна підприємства тощо.
У п.8.2 цього договору зазначено, що орендодавець має право виступати з ініціативою щодо внесення змін до цього договору або його розірвання в разі погіршення стану орендованого майна підприємства внаслідок невиконання або неналежного виконання умов цього договору.
Пунктом 10.4. договору оренди визначено, що за ініціативою однієї із сторін цей договір може бути розірвано за рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством.
Чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації підприємства за участю орендаря; загибелі підприємства; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням господарського суду, при наявності заборгованості по орендній платі понад трьох місяців, а також у разі невиконання орендарем взятого на себе зобов'язання щодо страхування орендованого майна протягом одного місяця з дати укладання договору; банкрутства орендаря та в інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством України (п.10.7 договору оренди).
23.05.2002 сторонами договору складений та підписаний акт приймання-передачі державного майна - цілісного майнового комплексу, за яким РВ ФДМ України по Донецькій області передало, а ТОВ «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» прийняло державне майно - цілісний майновий комплекс «Маріупольський лікеро - горілчаний завод» (т.1, а.с.132).
15.08.2008 між тими ж сторонами укладена додаткова угода №3 до договору оренди від 23.05.2002 №951/02, в якій сторони дійшли згоди внести зміни до п.10.1 договору та викласти його в наступній редакції: «Цей договір діє з 23.05.2002 по 23.05.2033» (т.1,а.с.136).
Рішенням Господарського суду Донецької області від 12.07.2010 у справі №30/74пд, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.08.2010 та постановою Вищого господарського суду України, внесені зміни до договору оренди від 23.05.2002 №951/2002, а саме: у пункт 1.1 зазначеного договору додано речення такого змісту: «Частина цілісного майнового комплексу підприємства використовується за цільовим призначенням - "адміністративно-торгівельний комплекс" (т.1,а.с.107-127).
Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області від 12.07.2018 №00441 «Про проведення періодичного комплексного контролю» створено робочу комісію та вирішено з 16.07.2018 по 16.09.2018 здійснити комплексний контрольний огляд цілісного майнового комплексу Державного підприємства «Маріупольський лікеро-горілчаний завод», переданого ТОВ «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» за договором оренди від 23.05.2002 №951/2002, з приводу виконання орендарем умов договору за період з 01.04.2016 року по 31.03.2018 (т.1, а.с.99,100).
Листом від 10.08.2018 №10/08/2018 ТОВ «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» повідомив РВ ФДМ України по Донецькій області про використання орендованого цілісного майнового комплексу у відповідності до умов договору оренди від 23.05.2002 №905/2002 та виконання умов договору (т.1,а.с.106).
Листом від 30.08.2018 №30/08/2018 відповідач додатково повідомив позивача, що під час зміни керівництва ТОВ «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» передача майна та документації не здійснювалась у зв'язку з відсутністю попереднього директора товариства та доступу до орендованого майна. Акт контрольної перевірки інвентаризації орендованих основних засобів наявний лише станом на 30.10.2016 в електронному вигляді. Оригінали документів, які підтверджують проведення інвентаризації протягом 2016-2017 років відсутні. Наступна інвентаризація орендованих основних засобів запланована на 01.11.2018 (т.1,а.с.104,105).
30.09.2018 за результатами комплексного контрольного огляду державного майна - цілісного майнового комплексу ДП «Маріупольський лікеро-горілчаний завод», переданого в оренду ТОВ «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» за договором оренди від 23.05.2002 №951/200, робочою комісією у складі головних спеціалістів відділу оренди цілісних майнових комплексів РВ ФДМ України по Донецькій області та представників Міністерства аграрної політики та продовольства України складений звіт, за висновками якого:
1. Орендар не використовує за цільовим призначенням (виробництво лікеро-горілчаних напоїв та адміністративно-торгівельний комплекс) орендований цілісний майновий комплекс.
2. Орендар має випадки несвоєчасного страхування державного майна.
3. На підприємстві відсутня фінансова та бухгалтерська документація за минулі роки.
4.Орендарем не надані належним чином завірені копії документів стосовно інвентаризацій, проведених у періоді, що підлягає контрольному огляду.
5.Згідно з наданою ТОВ «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» інформацією, залишок невикористаного амортизаційного фонду за даними бухгалтерського обліку (електрона версія) станом на 01.04.2018 складає 414,056тис.грн.
6.Орендарем здійснюються заходи щодо збереження орендованого державного майна, в частині цілодобової охорони території заводу.
7. Заборгованість з орендної плати відсутня.
8.Фактів незаконної передачі в суборенду державного майна зі складу ЦМК ДП «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» на момент проведення огляду з виїздом на місце розташування підприємства комісією не встановлено (т.1,а.с.57-74).
Також, у вказаному звіті орендарю запропоновано:
- вжити заходи щодо відновлення фінансової та бухгалтерської документації ТОВ "Маріупольський лікеро-горілчаний завод» за минулі роки;
- провести інвентаризацію всіх активів та зобов'язань незалежно від їх місцезнаходження;
- провести аудиторську перевірку орендних операцій в частині формування вартості орендованого майна, руху державних основних засобів, повноти нарахування та використання амортизаційних відрахувань за період оренди та результати надати регіональному відділенню;
- своєчасно страхувати орендоване майно підприємства відповідно до умов договору оренди та в порядку, визначеному законодавством;
- не допускати фактів передачі державного майна в суборенду всупереч вимогам договору оренди та чинному законодавству;
- протягом місяця надати пропозиції щодо усунення недоліків, які встановлені робочою комісією в ході комплексного контрольного огляду державного майна- цілісного майнового комплексу ДП «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» та проінформувати регіональне відділення.
Листом від 20.11.2018 №11-04-05275 позивач направив відповідачу звіт контрольного огляду державного майна ДП «Маріупольський лікеро-горілчаний завод», переданого ТОВ «Маріупольський лікеро-горілчаний завод», для відповідного реагування і усунення недоліків, які встановлені робочою комісією в ході комплексного контрольного огляду, зобов'язано останнього проінформувати Фонд про вжиті заходи з наданням підтверджуючих документів (т.1,а.с.55).
26.12.2018 Міністерство аграрної політики та продовольства України звернулося до Фонду державного майна України по Донецькій області з листом №37-21-15/27715, в якому зазначило, що у разі невжиття ТОВ «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» заходів щодо усунення недоліків, які встановлені робочою комісією Фонду, Міністерство аграрної політики та продовольства України просить вжити можливих заходів, пов'язаних з передачею органу управління цілісного майнового комплексу Маріупольського лікеро-горілчаного заводу, відповідно до Порядку повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств після припинення або розірвання договору оренди, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 07.08.1997 №847 (т.1, а.с.46,47).
24.01.2019 Фонд державного майна України по Донецькій області звернувся до ТОВ «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» з листом №11-04-00289, в якому запропонував розірвати договір оренди від 23.05.2002 №951/2002 (т.1, а.с.48,49).
27.05.2019 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до ТОВ «Маріупольський лікеро - горілчаний завод» про розірвання договору оренди від 23.05.2002 №951/2002, укладеного між РВ ФДМ України Донецькій області та ТОВ «Маріупольський лікеро - горілчаний завод», на державне майно - цілісний майновий комплекс Державного підприємства «Маріупольський лікеро - горілчаний завод», розташований за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Архітектора Нільсена,28, та зобов'язання відповідача вчинити певні дії: повернення до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України цілісного майнового комплексу ДП «Маріупольський лікеро - горілчаний завод», розташованого за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Архітектора Нільсена,28, шляхом підписання акту приймання-передачі, відповідно до вимог Порядку повернення цілісних майнових комплексів державних підприємств після припинення або розірвання договору оренди, затвердженого наказом ФДМ України від 07.08.1997 №847 (т.1,а.с.1-137).
Рішенням Господарського суду Донецької області від 07.10.2019 у справі №905/945/19, яке залишено без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.01.2020, у задоволенні позовних вимог відмовлено (т.1,а.с.210-215, т.2, а.с.71-82).
Постановою Верховного Суду від 03.09.2020 у цій справі касаційну скаргу РВ ФДМ України по Харківській, Донецькій і Луганській областях задоволено частково; скасовано рішення Господарського суду Донецької області від 07.10.2019 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.01.2020 у справі №905/945/19; справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Донецької області (т.3,а.с.170-184).
При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що судові рішення не містять обґрунтованого відхилення доводів позивача стосовно укладання відповідачем договорів суборенди в порушення вимог законодавства і умов договору оренди; висновки судів попередніх інстанцій у частині заявленої позивачем підстави для розірвання договору оренди у зв'язку із переданням відповідачем частини орендованого майна в суборенду без погодження з позивачем є такими, що не ґрунтуються на повному і всебічному дослідженні судами всіх обставин справи. Окрім цього, Верховний Суд звернув увагу, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводам позивача щодо істотності порушення умов договору оренди і, відповідно, наявності (або відсутності) підстав для його розірвання (т.2, а.с.172-184).
10.02.2021 місцевим господарським судом ухвалене оскаржуване рішення з підстав, зазначених вище (т.3, а.с.145-151).
Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Предметом спору у цій справі є розірвання договору оренди державного майна від 23.05.2020 №951/2020 та повернення майна до сфери управління Міністерства аграрної політики і продовольства України.
Спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Відповідно до частини 1 статті 283 ГК України, яка кореспондується з частиною 1 статті 759 ЦК України, за договором оренди (найму) одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Як зазначено вище, 23.05.2002 між позивачем (орендодавцем) та відповідачем (орендарем) укладений договір оренди №951/2002, п.1.1 якого встановлено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс Державного підприємства «Маріупольський лікеро-горілчаний завод», який розміщений за адресою: 87532, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Енгельса, 28 (т.1, а.с.128-131).
Згідно з частинами 1, 3 статті 291 ГК України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 10.4 спірного договору оренди за ініціативою однієї із сторін цей договір може бути розірвано за рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством.
Чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації підприємства за участю орендаря; загибелі підприємства; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням господарського суду, при наявності заборгованості по орендній платі понад трьох місяців, а також у разі невиконання орендарем взятого на себе зобов'язання щодо страхування орендованого майна протягом одного місяця з дати укладання договору; банкрутства орендаря та в інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством України (п.10.7 договору оренди).
Отже, спірний договір не передбачає можливості одностороннього розірвання договору та не визначає підстав, які надають право орендодавцю на розірвання договору, а тому суду при ухваленні рішення необхідно виходити з приписів законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Згідно з частинами 1-3 статті 22 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, чинній на момент звернення позивача з позовом) передача цілісних майнових комплексів у суборенду забороняється. Орендар має право передати в суборенду нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно (окремі верстати, обладнання, транспортні засоби, нежилі приміщення тощо), якщо інше не передбачено договором оренди. При цьому строк надання майна у суборенду не може перевищувати терміну дії договору оренди. Плата за суборенду цього майна, яку отримує орендар, не повинна перевищувати орендної плати орендаря за майно, що передається в суборенду.
Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, чинній на момент звернення позивача з позовом) договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
При цьому зазначена норма застосовується з урахуванням загальних положень Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 783 ЦК України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: наймач володіє та/або користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у володіння та/або користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.
Статтею 774 ЦК України передбачено, що передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
Зазначені норми права не передбачають обов'язковість розірвання договору оренди в разі порушення орендарем зобов'язань за договором, а надають можливість їх застосування в залежності від конкретних обставин справи.
Виходячи з системного аналізу положень законодавства та враховуючи, що до відносин, пов'язаних з орендою державного майна, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди державного майна, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України.
Так, у пункті 65 постанови від 29.10.2019 у справі № 911/2755/18 Верховний Суд зазначив: «При вирішенні питання щодо розірвання договору з підстави, передбаченої договором, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України, згідно з якою договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом".
Частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору (аналогічна правова позиція викладена у п.116 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі 910/2861/18).
Велика Палата Верховного Суду у п. 117 постанови від 16.02.2021 у справі 910/2861/18 зазначила, що оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою (ст.651 ЦК України). Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.
Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
За приписами частин 1,2 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Доводами апеляційної скарги є лише те, що відповідачем неодноразово укладались удавані правочини, які були визнані як прихована суборенда, що встановлено судами, зокрема, у справах №905/1532/18, №905/803/18, 905/1157/19.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що Верховний Суд у постанові від 03.09.2020 у цій справі зазначив, що судові рішення у цій справі не містять обґрунтованого відхилення доводів позивача стосовно укладання відповідачем договорів суборенди.
Судом апеляційної інстанції при розгляді справи досліджено судові рішення та встановлено, що рішенням Господарського суду Донецької області від 11.12.2018 у справі № 905/1532/18 за позовом заступника прокурора Донецької області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області до ТОВ “Маріупольський лікеро-горілчаний завод” та ФОП Костинської Г. Б. про визнання недійсним договору від 01.08.2016 №4 на виконання платних робіт (послуг) у задоволенні позову відмовлено. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що відповідачі, укладаючи оспорюваний договір, порушили порядок передачі державного майна в суборенду, що встановлений законодавством та у пункті 6.2 основного договору оренди, оскільки уклали такий договір без отримання згоди орендодавця - Регіонального відділення. Водночас, зважаючи на те, що строк договору від 01.08.2016 №4 на виконання платних робіт (послуг) сплив 31.12.2017, суд першої інстанції дійшов висновку, що така обставина виключає можливість визнання його недійсним.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.04.2019, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 24.07.2019, рішення Господарського суду Донецької області від 11.12.2018 у справі №905/1532/18 скасовано та прийнято нове рішення, яким задоволено позовні вимоги та визнано недійсним договір від 01.08.2016 №4 на виконання платних робіт (послуг). Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, виходив із того, що відповідно до частини 1 статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, а тому закінчення строку дії оспорюваного правочину не позбавляє права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. З вказаними висновками погодився суд касаційної інстанції у п.4.9 постанови від 24.07.2019.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 09.07.2019 у справі №905/803/18 визнано недійсним з моменту його укладення договір №1-СП від 01.01.2017 на виконання платних робіт (послуг), укладений між ТОВ «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» та ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Телекомс», з підстав його укладання без згоди Фонду державного майна України, а отже без наявності необхідного на то обсягу цивільної дієздатності. При цьому, судом встановлено, що оскаржуваний договір вступив в силу з 01.01.2017 та діяв до 31.12.2017 і на момент звернення прокурора з позовом закінчив свою дію.
Рішеннями Господарського суду Донецької області від 25.09.2019 у справі №905/1157/19, від 10.10.2019 у справі №905/1156/19 та від 10.10.2019 у справі №905/1158/19 також визнано недійсним договір зберігання від 01.07.2016 №12-вз, укладений між ТОВ «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» та ФОП Залевським А. Ю. з підстав його укладання без згоди Фонду державного майна України, договір зберігання №2-вз від 10.02.2017, укладений між ТОВ "Маріупольський лікеро-горілчаний завод" та ФОП Меркуловою К. С., та договір зберігання від 01.07.2016 №10-вз, укладений між ТОВ "Маріупольський лікеро-горілчаний завод" та ФОП Залевською К. В., відповідно. Також, судами встановлено, що строк дії цих договорів визначений до 31.12.2017.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 23.10.2019 у справі №905/1212/19 позов задоволено; визнато недійсним договір зберігання від 01.07.2016 №5-вз, укладений між ТОВ«Маріупольський лікеро-горілчаний завод» та ФОП Липко С. Г. При цьому суд зазначив, що закінчення строку дії договору зберігання від 01.07.2016 №5-вз не перешкоджає поданню позову про визнання його недійсним.
Зі змісту вищезазначених судових рішень, на які посилається позивач, як на доказ порушення відповідачем умов договору оренди від 23.05.2002 щодо передачі майна без згоди Фонду, вбачається, що ТОВ «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» дійсно були укладені договори з третіми особами без згоди Фонду Державного майна України по Донецькій області, однак всі зазначені договори закінчили свій строк дії у 2017 році, тобто станом на момент звернення з позовами вказані договори вже не діяли, а отже позови подані після припинення порушення ТОВ «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» умов договору оренди від 23.05.2002 №951/2002.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Маріупольський лікеро-горілчаний завод», оформленим протоколом від 26.01.2018 №4, звільнено ОСОБА_1 з посади директора товариства та призначено на посаду директора Панченко Н.М. (т.1,а.с.76,77).
У звіті комплексного контролю огляду державного майна - цілісного майнового комплексу - ДП «Маріупольський лікеро-горілчаний завод», переданого в оренду ТОВ «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» за договором оренди від 23.05.2002 №951/2002, складеного 30.09.2018, встановлено відсутність заборгованості з орендної плати; відсутність фактів незаконної передачі в суборенду державного майна із складу ЦМК ДП «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» на момент проведення огляду з виїздом на місце розташування підприємства (т.1,а.с.57-73).
Тобто, станом на 30.09.2018, як і на момент звернення з позовом у цій справі (27.05.2019), порушення умов договору оренди від 23.05.2002 №951/2002, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, як на підставу для розірвання договору оренди, були відсутні.
Верховний Суд у постанові від 22.01.2019 у справі №927/877/17 зазначив, що істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (постанова Верховного Суду України від 11.10.2017 № 6-1449цс17).
Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.
Місцевий господарський суд при ухваленні рішення правомірно застосував у спірних правовідносинах приписи частини другої статті 651 ЦК України та з'ясував суттєві обставини цієї справи як щодо наявності факту порушення відповідачем умов договору, так і щодо наявності критерію істотності цього порушення договору. Місцевим господарським судом встановлено, а скаржником в апеляційній скарзі не спростовано, що в удаваних договорах, які визнані недійсними судовими рішеннями у справах №905/803/18, 905/1532/18, №905/1157/19, №905/1156/19, №905/1158/19, №905/1212/19 встановлено, що майно передавалось в суборенду для розміщення торгівельних точок, що відповідає цільовому призначенню об'єкта оренди; плата за користування майном не перевищувала орендної плати за спірним договором, у зв'язку з чим суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність негативних наслідків для позивача.
Враховуючи викладене, допущені відповідачем порушення умов договору оренди від 23.05.2002 №951/2002 не можуть свідчити про те, що орендодавець позбавлений можливості досягнення цілей договору оренди, оскільки матеріали справи не містять доказів пошкодження або знищення орендованого майна, несвоєчасної сплати орендної плати тощо. Позивачем не доведено настання для нього будь-яких матеріальних негативних наслідків чи понесення збитків з підстав недотримання відповідачем умов договору оренди від 23.05.2002.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що станом на момент звернення з позовом, відсутні обставини, які б свідчили про неможливість досягнення позивачем як стороною договору оренди мети договору (отримання плати за оренду цілісного майнового комплексу) та неотримання того, на що розраховував орендодавець, укладаючи спірний договір, тобто не вбачається істотного порушення умов договору оренди.
Отже, на виконання вказівок Верховного Суду, викладених у п.60 постанови від 03.09.2020 у цій справі, судом встановлено відсутність істотного порушення відповідачем умов договору оренди від 23.05.2002 №951/2002 за приписами частини 2 статті 651 ЦК України, та, відповідно, відсутність підстав для розірвання договору; позивач не був значною мірою позбавлений того, на що він розраховував при укладенні договору, у розумінні положень частини 2 статті 651 ЦК України; відсутні докази завдання позивачеві збитків чи шкоди у зв'язку з порушенням відповідачем умов спірного договору оренди щодо передачі частини майна в суборенду.
Скаржник вважає, що до кола підстав, які входять до предмету доказування у цій справі, не входить доведення завдання шкоди внаслідок порушення відповідачем зобов'язань щодо несанкціонованого передання в суборенду майна, оскільки позивач наголошує на тому, що навіть формальне допущення порушення договору в частині неотримання згоди Фонду на передачу в суборенду державного майна кореспондується з виникненням у орендодавця права вимагати розірвання договору. Суд апеляційної інстанції погоджується з твердженням позивача про наявність у нього права на звернення до відповідача та до суду з вимогою про розірвання договору оренди у зв'язку з передачею частини майна в суборенду без згоди позивача, однак вказане порушення не є безумовною підставою для розірвання такого договору, оскільки зважаючи на приписи ЦК України у кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 та від 27.11.2018 у справі №912/1385/17.
Позивачем не вказано яким чином вказане порушення відповідачем умов договору значною мірою позбавило його того на що він розраховував при укладенні договору та як це порушення вплинуло на права позивача; чого саме був позбавлений позивач у зв'язку з таким порушенням відповідачем умов договору.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що договори укладені відповідачем з третіми особами щодо суборенди частини орендованого ним майна у 2016 році та припинили свою дію у 2017 році, тобто порушення умов договору припинились у 2017 році, тоді як позивач звернувся з позовом у 2019 році, тобто протягом 2018-2019 років відповідач належним чином виконував умови договору оренди, зокрема, заборгованість з орендної плати відсутня, орендоване майно застраховано, відсутні докази передачі майна в суборенду, що опосередковано свідчить про добросовісність дій відповідача щодо виконання умов договору з 2018 року.
За таких обставин, враховуючи межі перегляду рішення місцевого господарського суду, визначені частиною 1 статті 269 ГПК України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення Господарський суд Донецької області забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що підстави для його скасування відсутні.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при перегляді оскаржуваного рішення в апеляційному порядку та відхиляються судовою колегією апеляційної інстанції за необґрунтованістю, у зв'язку з чим апеляційна скарга Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях не підлягає до задоволення, рішення Господарського суду Донецької області від 10.02.2021 у справі №905/945/19 з урахуванням меж його перегляду, визначених частиною 1 статті 269 ГПК України, слід залишити без змін.
Відповідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст.129, 269, 270, п.1 ч.1 ст.275, ст.ст. 276, 281- 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Донецької області від 10.02.2021 у справі №905/945/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складений 19.08.2021.
Головуючий суддя Л.І. Бородіна
Суддя Л.М. Здоровко
Суддя В.В. Лакіза