17 серпня 2021 року справа №360/1236/21
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Гаврищук Т.Г., суддів: Сіваченка І.В., Міронової Г.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Луганської обласної прокуратури на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 травня 2021 року у справі № 360/1236/21 (суддя в І інстанції Свергун І.О., повне судове рішення складено 19 травня 2021 року у м.Сєвєродонецьк Луганської області) за позовом ОСОБА_1 до Луганської обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за кожен день затримки розрахунку,-
Позивач звернувся до суду з позовом до Луганської обласної прокуратури, в якому після уточнення позовних вимог просив суд стягнути на його користь вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку в сумі 24229,21 грн. та компенсацію середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, яка вираховується з розрахунку, що 1126,94 грн. - середньоденна сума заробітку за листопад-грудень 2020 року (останні два місяці перед звільненням), помножити на кількість днів затримки розрахунку з 31 грудня 2020 року, дня звільнення по день постановлення судового рішення (а.с. 55-65).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 18 травня 2021 року позовні вимоги задоволенні частково. Визнано протиправною бездіяльність Луганської обласної прокуратури в частині невиплати позивачеві вихідної допомоги при звільненні. Стягнуто з Луганської обласної прокуратури на користь позивача вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку в сумі 24222,79 грн. з відповідним відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів. Стягнуто з Луганської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 2000,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 113-118).
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Закони № 1697-VІІ та № 113-ІХ не передбачають виплати вихідної допомоги у разі звільнення з підстави, визначеної п.9 ч.1 ст. 51 Закону № 1697-VІІ.
Випадки виплати вихідної допомоги при припиненні трудового договору визначені статтею 44 КЗпП України, положеннями якої, серед іншого, встановлено, що виплата вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку передбачена при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП України.
На думку відповідача, з викладеного слідує, що умови виплати працівникові вихідної допомоги за статтею 44 КЗпП України є звільнення працівника виключно з визначених цією статтею підстав.
У частині 4 статті 40 КЗпП України зазначено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини 2 цієї статті, статей 42, 42-1, частин 1, 2 і 3 статті 49-2, статті 74, частини 3 статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Апелянт зазначив, що норми Закону № 1697-VІІ, які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади, є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі Кодексу законів про працю України. Вважав, що позивач не набув права на отримання вихідної допомоги, оскільки його звільнено з підстав та у порядку, передбачених Законом № 1697-VІІ, яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні.
Окрім того, відповідач наголошує на тому, що позивач звернувся до суду з пропуском строку звернення, встановленого ч.5 ст.122 КАС України. Жодних обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску строку звернення до суду позивач не навів (а.с. 123-131).
Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити частково, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач у період з 12.06.2007р. по 31.12.2020р. працював в органах прокуратури України (а.с. 21-22).
Наказом Луганської обласної прокуратури від 24.12.2020р. № 2047к позивача звільнено з посади прокурора Кремінського відділу Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 31.12.2020р.. Також наказано відділу фінансування та бухгалтерського обліку Луганської обласної прокуратури провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні позивачу виплати при звільненні (а.с. 23). З наведеним наказом позивач був ознайомлений 31.12.2020р.
Згідно з розрахунковим листом за грудень 2020 року позивачу нараховано до виплати: оклад за 22 дні в сумі 5660,00 грн., щомісячну премію за 22 дні 10214,54 грн., премію одноразову 44239,06 грн., компенсацію щорічної відпустки за 80 днів 65934,40 грн., оклад + 10% (ПКМУ № 505 прокурорський нагляд) 566,00 грн., надбавку за вислугу років прокурорам і слідчим за 22 дні 1556,50 грн., надбавку за виконання ОВР за 22 дні 5836,88 грн., індексацію по постанові КМУ № 526 401,79 грн., всього нараховано 134409,17 грн.; утримано: виплата між розрахункова 1640,82 грн., аванс 6201,00 грн., профвнески 1 % - 1344,09 грн., податок на доходи фізичних осіб 18 % - 24193,65 грн., військовий збір 2016,14 грн., до виплати 100654,29 грн. (а.с. 77).
Відповідно до довідки від 05.04.2021 № 21-201вих21, наданої відповідачем, розмір заробітної плати позивача за жовтень 2020 року становив 28222,79 грн., у тому числі: оклад - 5660,00 грн., надбавка за вислугу років прокурорам і слідчим - 1556,50 грн., премія одноразова - 4000,00 грн., надбавка за виконання особливо важливої роботи - 5836,88 грн., щомісячна премія - 10214,54 грн., надбавка за здійснення нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень - 566,00 грн., індексація ПКПУ 526 - 388,87 грн.; за листопад 2020 року 37508,73 грн., у тому числі: оклад - 5660,00 грн., надбавка за вислугу років прокурорам і слідчим - 1556,50 грн., премія одноразова - 13285,94 грн., надбавка за виконання особливо важливої роботи - 5836,88 грн., щомісячна премія - 10214,54 грн., надбавка за здійснення нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень - 566,00 грн., індексація ПКПУ 526 - 388,87 грн. (а.с. 75). У жовтні 2020 року позивачем відпрацьовано 21 робочий день, у листопаді 2020 року - 21 робочий день.
Станом на момент розгляду цієї справи, вихідну допомогу при звільненні відповідачем позивачу виплачено не було.
Наведені обставини сторонами не оспорюються. Спірним питанням у справі є обґрунтованість заявлених вимог позивача про виплату вихідної допомоги при звільненні, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі положень статей 116, 117 КЗпП України.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Предметом цього адміністративного спору є стягнення вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 Конституційний Суд України роз'яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
За правилами частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З аналізу зазначених положень процесуального закону слідує, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 цього Кодексу).
Отже, КАС України, як спеціальним нормативно-правовим актом, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин, визначено місячний строк звернення до суду у справах щодо проходження публічної служби.
Як свідчать матеріали справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивача звільнено з посади прокурора Кремінського відділу Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 31.12.2020р. При цьому виплата вихідної допомоги передбачена не була.
Як зазначалось вище, виплата належних сум при звільненні повинна відбутись в день звільнення. Відтак, про порушення своїх прав у вигляді невиплаченої вихідної допомоги позивач повинен був дізнатись в день звільнення.
Отже, перебіг строку звернення до суду почався з 01.01.2021р.
В матеріалах справи також міститься лист Луганської обласної прокуратури від 29.12.2020р. №21-84 вих-290 яким позивача проінформовано про нараховані суми, належні йому при звільненні.
Згідно із поштовим штампом на конверті, позивач звернувся з позовною заявою 13 березня 2021 року (а.с. 37), тобто більш ніж один місяць після початку перебігу строку звернення до суду.
Посилання позивача, що про порушення свого права на отримання вихідної допомоги при звільненні він дізнався 05.02.2021р., читаючи новини у стрічці Fasebook, та 15.02.2021р. звернувся до відповідача із відповідною заявою щодо виплати вихідної допомоги, колегією суддів не прийнято до уваги, оскільки таке звернення відбулось вже після закінчення встановленого законом строку звернення до суду.
Колегія суддів зазначає, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Поняття "особа повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Колегія суддів вважає, що об'єктивних непереборних підстав для пропуску строку звернення до суду з цим позовом (тобто, поважних причин пропуску строку) позивачем не наведено.
Наявні в матеріалах справи медичні довідки, що підтверджують перебування позивача на амбулаторному лікуванні у лікаря-дерматолога з 11.01.2021р. по 25.01.2021р. та з 08.02.2021р. по 22.02.2021р., на думку колегії суддів, не позбавляли позивача можливості своєчасно звернутись до суду з позовом.
Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача із заявою 15.02.2021р. та з позовом до Луганського окружного адміністративного суду , за яким ухвалою суду від 21.01.2021р. у справі №360/327/21 відкрито провадження у справі.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
У справі Європейського суду з прав людини «Стаббігс та інші проти Великобританії» визначено, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
У Рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» від 25 січня 2000 року Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява №28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Таким чином, враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду із цими позовними вимогами та належних обґрунтувань обставин та доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом позивачем не наведено та не доведено, колегія суддів вказує на відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до суду та про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду відповідно до вимог статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого суду - скасуванню.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Положеннями пункту 8 частини першої статті 240 КАС України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Як було вказано вище, частиною третьою статті 123 КАС України встановлено обов'язок суду застосувати процесуальні наслідки пропуску строку на звернення до суду у разі визнання причин такого пропуску неповажними, у вигляді залишення позовної заяви без розгляду.
Керуючись статтями 238, 240, 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Луганської обласної прокуратури на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 травня 2021 року у справі № 360/1236/21 - задовольнити частково.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 травня 2021 року у справі № 360/1236/21 - скасувати.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Луганської обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за кожен день затримки розрахунку - залишити без розгляду.
Повне судове рішення - 17 серпня 2021 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т.Г. Гаврищук
Судді І.В. Сіваченко
Г.М. Міронова