ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про повернення позовної заяви
16 серпня 2021 року м. Київ № 640/19069/21
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Скочок Т.О., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами
ОСОБА_1
до Міністерства оборони України
про визнання протиправним та скасування рішення в частині, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України, в якому просить: 1) визнати протиправним та скасувати пункт 69 протоколу №6 від 18.06.2013 засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначені та виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; 2) зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 27-місячного грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.
У зв'язку з невідповідністю позовної заяви вимогам ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) ухвалою суду від 13.07.2021 її було залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків. Підставою для залишення позовної заяви без руху стало невідповідність позовної заяви вимогам ч. 6 ст. 161 КАС України, а саме позивачем не подано заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів в підтвердження наявності поважних причин його пропуску.
На виконання вимог ухвали суду від 13.07.2021 позивачем подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, датовану 06.08.2021. У тексті даної заяви ОСОБА_1 зазначив, що предметом спору у справі цим позовом є вимога щодо виплати йому одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України « Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Оскільки датою виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата встановлення позивачу інвалідності (23.04.2013), то дія норми ч. 8 ст. 16-3 зазначеного Закону (у силу останньої особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої даним Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права) на позивача не поширюється. Також позивач з посиланням на зміст ст. 258 Цивільного кодексу України та ряд рішень Верховного Суду (постанови Верховного Суду від 24.11.2020 у справі №815/460/18, від 06.02.2019 у справі №522/2738/17, від24.04.2018 у справі №646/6250/17, від 30.10.2018 у справі №493/1867/17, від 22.01.2019 у справі №201/9987/17, від 29.11.2019 у справі №642/7479/16-а, від 30.01.2020 у справі №554/5119/16-а, від 23.07.2020 у справі №761/28365/16-а, постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №522/2738/17, та постанови Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі №164/1904/14-ц) позивач зазначив, що право на соціальний захист не може бути обмеженим шестимісячним строком та, що відмова Міністерства оборони України у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із отриманням інвалідності слід розглядати як триваюче правопорушення. Таким чином, на переконання позивача, до спірних правовідносин за поданим ним позовом позовна давність у три роки також не застосовується.
Розглянувши заяву про поновлення строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Такий самий строк звернення до адміністративного суду із адміністративним позовом був встановлений ч. 2 ст. 99 КАС України (в редакції, що діяла у період з липня 2013 року по 15.12.2017).
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач не погоджується із правомірністю рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, яке оформлене протоколом за №6 від 18.06.2013. Витяг з цього протоколу №6 від 18.06.2013 позивач отримав від Київського міського військового комісаріату разом із супровідним листом від 22.07.2013 вих. №4799.
В подальшому, 05.06.2021 представник позивача (адвокат) звернувся в інтересах ОСОБА_1 до Міністерства оборони України із адвокатським запитом, яке містило прохання повторно винести на розгляд Комісії Міноборони з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум питання про виплату позивачу одноразової грошової допомоги. Однак Департамент фінансів Міноборони своїм листом від 14.0.2021 вих. №248/4890/відмовив у повторному винесенні цього питання на розгляд відповідної Комісії. При цьому, повноваження Департаменту фінансів Міноборони щодо розгляду зазначених вище питань визначені розд. IV Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 № 530.
При цьому, жодних належних доказів щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду як до позовної заяви, так до поданої на виконання вимог ухвали суду від 13.07.2021 заяви про поновлення пропущеного строку звернення позивач не подав.
Суд зазначає, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Установлений Кодексом адміністративного судочинства України строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, строки звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними, відповідно після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При вирішенні процесуального питання щодо дотримання строків звернення до суду, суд звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини. У справах «Стаббігс та інші проти Великобританії», «Девеер проти Бельгії», Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
У Справі «Пономарьов проти України» Європейський суд зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 (справа «Мельник проти України») погодився з тим, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. А також указав, що зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
При визначенні початку цього строку суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Суд відхиляє посилання позивача на норми Цивільного кодексу України та перелічені ним рішення Касаційного суду, оскільки строки звернення до адміністративного суду для вирішення публічно-правового спору визначені нормами КАС України. В даному випадку норми ст. 256, 257 та 258 Цивільного кодексу України не встановлюють строків для оскарження особою рішення суб'єкта владних повноважень, що саме є предметом спору за поданим ОСОБА_2 позовом.
Стосовно наведеної позивачем практики Верховного Суду, то така не стосується спірних правовідносин, оскільки постанови Верховного Суду були ухвалені у не тотожних спорах: за участю іншого складу сторін та щодо іншого предмету і підстав спору, що має окреме правове регулювання.
Таким чином, отримавши в 2013 році витяг з протоколу Комісії Міноборони за №6 від 18.06.2013 позивач ще на той час дізнався про порушення, на його думку, своїх прав, свобод чи інтересів. Разом з тим, з даним позовом позивач звернувся до суду лише на початку серпня 2021 року. При цьому, обставина отримання позивачем відмови Департаменту фінансів Міноборони позивачу у червні 2021 року у повторному розгляді питання щодо призначення йому одноразової грошової допомоги не є поважною підставою пропуску звернення до суду із цим позовом. Оскільки позивач не навів суду обґрунтувань щодо причин неможливості звернення щодо повторного розгляду спірного питання починаючи з дня виникнення у названого Департаменту відповідних повноважень.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Суд зазначає, що матеріали позову не містять належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом, а позивач у поданій заяві про поновлення пропущеного строку звернення таких суд не назвав.
Згідно з п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Зміст позовної заяви свідчить про те, що позивач знав і мав можливість знати про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, в тому числі вжити своєчасних заходів щодо їх захисту в межах встановленого Кодексом адміністративного судочинства України строку звернення до адміністративного суду, але не скористалася такою за відсутності поважних причин.
Враховуючи викладене, вказані позивачем причини для поновлення строку звернення до суду є неповажними, отже недоліки позовної заяви не усунуті, відтак позовна заява підлягає поверненню.
Керуючись ст.ст. 123, 169, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,
1. Позовну заяву ОСОБА_1 повернути позивачу.
2. Ухвалу про повернення позовної заяви невідкладно надіслати позивачу.
3. Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
4. Повернути позивачу позовну заяву разом з доданими до неї матеріалами.
Ухвала набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, передбачені ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.О. Скочок