13 серпня 2021 року Чернігів Справа № 620/5995/21
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лобана Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому просить визнати протиправною бездіяльність Головного управління пенсійного фонду України в Чернігівській області в частині не нарахування та не виплати грошової допомоги в розмірі 10 пенсій за віком, станом на день її призначення, відповідно до пункту 7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу в розмірі 10 пенсій за віком, станом на день її призначення, відповідно до пункту 7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що має достатній трудовий стаж у сфері охорони здоров'я, а тому набула право на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій на підставі пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.03.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позов або заяви про визнання позову.
Представником відповідача в межах встановленого судом строку подано відзив на позов, в якому останній просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість та зазначає, що у спірних правовідносинах діяли на підставі та у межах норм чинного законодавства. Також зазначив, що позивач не має права на призначення вищевказаної грошової допомоги, оскільки стаж роботи па посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів “е” і “ж” статті 55 Закону № 1788, є недостатнім.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзиву на нього оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.
Як слідує з матеріалів справи первинно позивачу призначено пенсію за вислугу років відповідно до положень Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ), який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії.
Положеннями ст. 26 Закону № 1058-ІV передбачено, що умовами призначення пенсій за віком є: досягнення пенсійного віку; наявність відповідного страхового стажу.
За призначенням пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-ІV позивач звернувся вперше в травні 2019 року після досягнення 60 років.
Починаючи з 01.01.2019 по 31.12.2019 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу - не менше 26 років.
Згідно національного паспорту НОМЕР_1 ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7), відповідно 23.04.2019 останньому виповнилося 60 років. Згідно даних трудової книжки позивач має трудовий стаж, що перевищує 26 років.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.10.2019 по справі № 620/2651/19, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 задоволено повністю, яким, серед іншого, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком у відповідності до вимог та положень Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У грудні 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV, у розмірі 10 місячних пенсій.
Листами від 06.01.2021 за вих. № 77-5713/М-02/8-2500/21 пенсійний орган повідомив позивачку про те, що вона не має права на призначення вищевказаної грошової допомоги, оскільки стаж роботи па посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів “е” і “ж” статті 55 Закону № 1788 є недостатнім.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Правовідносини сторін, що виникають у сфері реалізації особами, які мають право на пенсію, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України, регулюються нормами Конституції України, Закону України "Про пенсійне забезпечення", Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
У відповідності до статті 6 частини 2 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 24 Конституції України гарантує рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.
Суд наголошує й на тому, що відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
За приписами статті 46 частин 1, 3 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Конституційний Суд України у пункту 3.4 Рішення від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 зазначив, що неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами.
У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004).
Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі по тексту - Конвенція), яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3477-IV встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Статтею 55 пунктом "е" Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за Переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Як встановлено судом, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.10.2019 по справі № 620/2651/19, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 задоволено повністю, яким, серед іншого, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком у відповідності до вимог та положень Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вказаним рішенням встановлене право позивача на призначення пенсії у відповідності до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та наявність достатньому стажу, що у відповідності до ст. 78 КАС України доказуванню не підлягає.
Відповідно до пункту 7-1 частини 1 Прикінцевих Положень" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV встановлено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Як встановлено судом, необхідний стаж у розумінні статті 55 пункту "е" Закону України "Про пенсійне забезпечення" у позивача наявний.
Згідно з Переліком закладів та установ освіти, охорони здоров'я і соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 за № 909, зокрема, в загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах передбачені посади: учителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 № 963 затверджений Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, яким передбачено, що посада завідувача практики належать до категорії педагогічних працівників.
З аналізу наведених норм законодавства можна зробити висновок, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" будь-якого іншого виду пенсії.
Водночас, згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої в постанові від 30 січня 2019 року у справі № 876/5312/17, викладачі позашкільних навчальних закладів, які входять до структури освіти України, мають право отримання пенсії за вислугу років. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що викладач позашкільного навчального закладу є педагогічним працівником цього позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти. Стаж роботи викладачем повинен зараховуватись до пільгового стажу осіб у розумінні статті 55 пункту "е" Закону України "Про пенсійне забезпечення" при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України відповідних заяв про призначення пенсії навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком № 909.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Згідно із пунктом 2 Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги та її виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Україні 23.11.2011 року № 1191 (далі по тексту - Порядок № 1191), передбачено, що до страхового стажу, який визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е", пункту "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909.
Положеннями пункту 6 Порядку № 1191 для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно зі статтями 27 і 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" станом на день її призначення.
Згідно з пунктом 7 Порядку № 1191 виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
Таким чином, суд приходить до висновку, що у позивача наявний спеціальний стаж, який дає право на нарахування та виплату грошової допомоги, яка передбачена пунктом 7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в розмірі 10 (десять) місячних пенсій у відповідності до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню повністю.
У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 139, 241-246, 256, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління пенсійного фонду України в Чернігівській області в частині не нарахування та не виплати грошової допомоги в розмірі 10 пенсій за віком, станом на день її призначення, відповідно до пункту 7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу в розмірі 10 пенсій за віком, станом на день її призначення, відповідно до пункту 7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що має достатній трудовий стаж у сфері охорони здоров'я, а тому набула право на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій на підставі пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області сплачений судовий збір у сумі 908 (дев'ятсот вісім) грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення, або безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П'ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ - 21390940).
Повний текст рішення виготовлено 13 серпня 2021 року.
Суддя Д.В. Лобан