вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
10.08.2021м. ДніпроСправа № 904/5693/20 (904/4643/21)
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мартинюка С.В.
за участю секретаря судового засідання Рудь В.Г.
Представники:
Від позивача: Павлова О.О., посв адв №2923 від 09.07.2019 адвокат;
Від відповідача-1: не з'явився;
Від відповідача-2: Колошин В.П. посв адв №0331 від 15.09.93 адвокат;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження господарську справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕ КОН", м. Дніпро
до ОСОБА_1 , м. Кам'янське
відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал-Корт", м. Дніпро
про визнання договору недійсним
в межах справи №904/5693/20
за заявою ОСОБА_2 , м. Дніпро
Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕ КОН", м. Дніпро
до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал-Корт", м. Дніпро
про визнання банкрутом
Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕ КОН", м. Дніпро звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до відповідача 1: ОСОБА_1 , м. Кам'янське та відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал-Корт", м. Дніпро про визнання договору поруки від 23.02.2017 недійсним.
Ухвалою господарського суду від 11.05.2021 позовну заяву прийнято до розгляду в підготовчому засіданні за правилами загального позовного провадження.
24.05.2021 до господарського суду від ТОВ "Метал-Корт" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.
25.05.2021 до господарського суду від ТОВ "РЕ КОН" надійшло клопотання про витребування доказів та розгляд клопотання без участі його представника.
Ухвалою господарського суду від 25.05.2021 підготовче судове засідання відкладено на 29.06.2021.
Ухвалою господарського суду від 29.06.2021 підготовче засідання відкладено на 26.07.2021.
23.07.2021 від відповідача 1 надійшло клопотання про відкладення підготовчого судового засідання, призначеного на 26.07.2021.
26.07.2021 від представника відповідача 2 надійшла заява про проведення судового засідання без його участі.
Ухвалою господарського суду від 26.07.2021 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.
У судових засіданнях здійснювалось повне фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 10.08.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позиція позивача
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржуваний правочин не мав на меті настання реальних наслідків поруки, а тому має бути визнаний недійним відповідно до положень ч. 5 ст. 203 ЦК України
Позиція відповідача 1
Відповідач 1 не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов.
Позиція відповідача 2
21.05.2021 до господарського суду від ТОВ "Метал-Корт" надійшов відзив на позов, за змістом якого в задоволенні позовних вимог просить відмовити з посиланням на те, що позивач на дату відкриття провадження у справі, позивач не мав статусу кредитора в справі №904/5693/20 про визнання банкрутом ТОВ "Метал-Корт", а відтак у позивача відсутнє право на звернення до суду з даним позовом в межах справи про банкрутство.
25.06.2021 до господарського суду від ТОВ "Метал-Корт" надійшли додаткові письмові пояснення, в яких зазначає, що укладений між відповідачами правочин укладено не в період настання зобов'язань щодо погашення заборгованості у ТОВ "Метал-Корт" перед ТОВ "Ре -Кон".
20.07.2021 до господарського суду від ТОВ "Метал-Корт" надійшли додаткові письмові пояснення, з яких вбачається. що відповідач 2 просить відмовити в задоволенні позовних вимог, з посиланням на те, що позивач має звернутись до суду з відповідним позовом лише після визнання його кредитором у справі про банкрутство ТОВ "Метал-Корт".
В судовому засіданні 10.08.2021 представник ТОВ "Метал-Корт" заявив усне клопотання про застосування строків позовної давності.
Перелік обставин, які є предметом доказування у справі
Предметом доказування є обставини укладання договору, наявність підстав для визнання його недійсним.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ
23.02.2017 між ОСОБА_3 (позикодавець) та ОСОБА_4 (позичальник) укладено договір позики №23/02.
Відповідно до п.1.1. договору, Позикодавець передає у власність Позичальнику грошові кошти на умовах безвідсоткової зворотної фінансової допомоги, а Позичальник зобов'язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).
Згідно з п. 1.2. договору, Позикодавець передає на умовах цього Договору у власність Позичальника грошові кошти в сумі 2 900 000грн., Позичальник зобов'язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).
Відповідно до п.1.3. договору, позика надається строком до 28.12.2017 року.
23.02.2017 між ТОВ "Метал-Корт" (поручитель) та ОСОБА_3 (кредитор) укладено договір поруки до договору позики від 23.02.2017.
У відповідності до п. 1.1. Договору Поручитель поручається перед Кредитором за виконання обов'язку ОСОБА_4 (надалі іменується "Боржник") щодо зобов'язань за Договором, передбаченого п. 2 цього Договору (надалі іменується "основний договір").
Згідно з п. 1.2. договору, у разі порушення Боржником обов'язку за основним договором Боржник і Поручитель відповідають перед Кредитором як солідарні боржники на суму 2 900 000грн.
Відповідно до п. 2.1. договору, під основним договором в цьому Договорі розуміють Договір позики № 23/02 від "23" лютого 2017 року, укладений між Кредитором та Боржником.
Згідно з п. 2.2. договору, основний договір діє до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.
Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до моменту припинення поруки (п. 5.1. договору).
Позивач вважає, що підставою для визнання недійсним Договору поруки є те, що зазначений оскаржуваний правочин не мав на меті настання реальних наслідків поруки, а тому має бути визнаний недійним відповідно до положень ч. 5 ст. 203 ЦК України
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно із частиною 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина 4 цієї ж статті).
Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети (такий правовий висновок міститься в п. 7.3 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц).
Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За загальними положеннями про недійсність правочину, визначеними статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України.
Згідно із частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб'єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі.
Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 тощо.
Отже, правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".
Недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).
Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20.02.2020 у справі № 922/719/16.
ТОВ "Ре Кон" в обґрунтування своїх позовних вимог, посилається на загальні підстави для визнання недійсними правочинів, передбачені ст. 215 Цивільного кодексу України, а не на спеціальні підстави для визнання недійсним правочину, передбачені ст 42 КУзПБ.
Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 ЦК України.
Зважаючи на зазначене, справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, розглядаються господарським судом, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство зазначеного боржника, у тому числі за позовами інших заінтересованих осіб.
Отже, право ТОВ "Ре Кон" на звернення з позовною заявою про визнання договору поруки від 23.02.2017 недійсним до ТОВ "Метал-Корт" та ОСОБА_1 виникло лише з моменту порушення провадження у справ про банкрутство.
Саме з моменту порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Метал Корт" ТОВ "Ре Кон" відповідно до ст. 16 ЦКУ стало заінтересованою особою, щодо укладеного договору поруки укладеного між ТОВ "Метал Груп" та ОСОБА_1 та отримало можливість звернутись з відповідною позовною заявою до суду.
У зв'язку з наведеним суд вважає обґрунтованими посилання Товариства з обмеженою відповідальністю "Ре Кон" на наявність у нього правових підстав для пред'явлення даного позову щодо оспорювання укладеного боржником правочину.
Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
З конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.
Тому усі боржники мають добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.
Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.
Згідно з частинами 1, 2 статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні договорів, у главі 49 ЦК України визначено види забезпечення виконання зобов'язання. Інститут забезпечення виконання зобов'язання спрямований на підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін договору, належного його виконання, а також усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання боржником взятих на себе зобов'язань. Тобто у разі невиконання або неналежного виконання умов цивільного договору на боржника покладається додаткова відповідальність, а в ряді випадків до виконання зобов'язання притягуються разом із боржником і треті особи, зокрема, поручителі.
Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань згідно з частиною 1 статті 546 ЦК України є порука.
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина 1 статті 553 ЦК України).
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина 1 статті 554 ЦК України). Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина 2 статті 554 ЦК України).
Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання. Підставою поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника.
Відповідно до статей 553, 554 ЦК України договір поруки укладається кредитором і поручителем за зобов'язанням, яке забезпечується договором поруки. Що ж до боржника, то він стороною договору поруки не виступає, а є учасником у зобов'язанні, забезпеченому порукою. Обов'язок кредитора або поручителя за договором поруки одержувати згоду боржника на укладення такого договору законодавством України не передбачений та не випливає зі змісту правовідносин поруки. Разом з цим, це не означає, що за позовом боржника такий договір не може бути визнано недійсним, якщо буде доведено, що він звужує його права, чи доведено зловмисну домовленість кредитора з поручителем.
При укладенні договору сторони мають переслідувати легітимну мету. Будь-яка господарська операція, дія суб'єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети її здійснення. Оскільки договір поруки є безоплатним, тобто не має очевидної економічної мети (за виключенням випадку, коли поручитель бере плату за свої послуги з боржника відповідно до статті 555 ЦК України), то суд при вирішенні питання щодо фіктивності договору має з'ясовувати дійсні мотиви, через які особа поручається за боржника перед кредитором і чи є такі мотиви легітимними.
Укладення договору поруки від 23.02.2017 та безпідставне безоплатне прийняття на себе додаткових зобов'язань щодо солідарної відповідальності з ОСОБА_4 за виконання ним зобов'язань в значному розмірі - 2 900 000,00 грн. свідчать про нелегітимність мотивів укладення такого договору.
Поручитель, який став солідарним боржником у зв'язку з невиконанням позичальником свого обов'язку у кредитному зобов'язанні, що виникло первинно з його волі та згідно з його бажанням, не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами (висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17).
Суд зазначає, що оскільки задоволення кредиторських вимог відбувається за рахунок майна боржника, то можливе включення до реєстру штучно створених вимог на підставі договорів, які не відповідають вимогам закону, прямо впливають на права кредиторів такого боржника щодо задоволення їх вимог у справі про банкрутство.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц надано визначення угодам (правочинам) боржника, що вчинені боржником на шкоду кредиторам. Такі угоди поіменовано фраудаторними правочинами.
Суд вважає, що дії відповідачів, внаслідок укладення договору поруки, не містять прозорої економічної мети, а навпаки пов'язані із зменшенням платоспроможності ТОВ "Метал Корт" та є сумнівними в частині їх добросовісності, а відтак набувають ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).
За наведених обставин суд дійшов висновку про те, що зміст оспорюваного договору поруки не відповідає критеріям розумності та добросовісності, є фраудаторним та фактично направленим на збільшення розміру боргових зобов'язань підприємства, що суперечить вимогам ч. 5 ст. 203 ЦК України.
Щодо заяви відповідача 2 про застосування строків позовної даності.
Відповідно до ст. 256 ЦКУ Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦКУ Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).
Відповідно до змісту ч.1 статті 261 ЦК України вбачається, що строком позовної давності є термін, у межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до суду для захисту своїх порушених прав.
При цьому початок перебігу строку позовної давності для звернення до суду пов'язується як з об'єктивним моментом - наявністю порушення прав особи, так і з суб'єктивним, коли особа, яка звертається до суду, дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
Враховуючи викладене, при вирішенні питання про дотримання строку позовної давності для звернення до суду суди мають установити дату, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, установити дату, коли особа звернулася до суду, з'ясувати, чи у межах передбаченого законодавством строку особа звернулася до суду.
Отже закон пов'язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом обізнаності про вчинення порушення закону та порушення у зв'язку з цим прав позивача.
У пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16 (провадження N 14-208 цс 18) зазначено, що і в разі подання позову суб'єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб'єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі N 362/44/17).
Позивач зазначає, що дізналась про своє порушене право оскаржуваним договором лише з моменту, постановлення ухвали господарського суду від 17.12.2020 про відкладення вирішення питання про прийняття до розгляду заяви ОСОБА_1 , з грошовими вимогами до ТОВ "Метал-Корт".
Ухвалою господарського суду від 24.11.2020 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал-Корт". Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію) згідно ст.41 Кодексу України з процедур банкрутства.
17.12.2020 до суду ОСОБА_1 направив заяву про визнання кредиторських вимог до боржника, які виникли на підставі Договору поруки з боржником 23.02.2017.
06.05.2021 ТОВ "Ре Кон" звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до ТОВ "Метал Корт" та ОСОБА_1 про визнання договору поруки недійсним. За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, що оскільки саме з моменту порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Метал - Корт" ТОВ "Ре Кон" відповідно до ст 16 ЦКУ стало заінтересованою особою, строк позовної давності не пропущено.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до приписів статті 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідачів.
Разом з тим, якщо пропорції задоволення позовних вимог точно визначити неможливо, то судові витрати розподіляються між сторонами порівну. У разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів або якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. З огляду на вказане, суд дійшов висновку про покладення судових витрат на відповідача 1, відповідача 2 порівну.
Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕ КОН", м. Дніпро звернулось до ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал-Корт", м. Дніпро про визнання договору поруки б/н від 23.02.2017 недійсним - задовольнити.
Визнати недійсним Договір поруки б/н від 23.02.2017 укладений між ОСОБА_1 , Товариством з обмеженою відповідальністю "Метал-Корт" та ОСОБА_4 .
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал-Корт" (49000, м. Дніпро, Криворізьке шосе, б. 1, ідентифікаційний код 33972974) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ре Кон" (49000, м. Дніпро, вул. Володі Дубініна, б.8, ідентифікаційний код 37149787) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1135 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ре Кон" (49000, м. Дніпро, вул. Володі Дубініна, б.8, ідентифікаційний код 37149787) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1135 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскарженим протягом цього строку до Центрального апеляційного господарського суду в порядку ст.ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням пп. 17.5 п.17 ч.1 розділу ХІ ГПК України.
Повне рішення складено 17.08.2021
Суддя С.В. Мартинюк