П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
17 серпня 2021 р.м.ОдесаСправа № 540/1122/21
Категорія: 112030500
Головуючий в 1 інстанції: Морська Г. М.
Час і місце ухвалення: м. Херсон
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітова А. І.
- Ступакової І. Г.
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Скадовської районної державної адміністрації Херсонської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Скадовської районної державної адміністрації Херсонської області, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2019 рік та 2020 рік;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2019 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, за 2020 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги;
- стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 100000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначається, що позивач має статус учасника бойових дій з 30.07.2018 р., а з 08.05.2019 р., як особа з інвалідністю внаслідок війни 3 групи та відповідно до ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" він має право на отримання щорічної разової грошової допомоги, яка виплачується до 05 травня, у розмірі семи мінімальних пенсій за віком. Позивач вказує, що йому було нараховано щорічну одноразову грошову допомогу до 05 травня за 2019 рік у розмірі 1295 грн., а за 2020 рік у розмірі 3160 грн., проте, з таким розміром щорічної разової грошової допомоги до 05 травня позивач не погоджується та вважає, що така допомога має виплачуватися у розмірі, встановленому ч.5 ст.13 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Стверджує про завдання йому неправомірними діями відповідача моральної шкоди, яку оцінює у 100000,0 грн. З наведених підстав просить суд задовольнити позов.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність управління праці та соціального захисту населення Скадовської районної державної адміністрації Херсонської області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, яка передбачена ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 р. № 3551-XII у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язано управління праці та соціального захисту населення Скадовської районної державної адміністрації Херсонської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік, у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, а тому просить рішення суду першої інстанції в цій частині скасувати та постановити нове рішення, яким стягнути моральну шкоду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції, визнавши бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною, не визнав це поважною причиною для стягнення моральної шкоди. Зазначає, що внаслідок відмови відповідача у виплаті разової грошової допомоги до 05 травня у нього розпочались страждання (трапляються нервові зриви та стан здоров'я погіршується). Вважає, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено в задоволенні вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди.
Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що відсутні клопотання від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю суд апеляційної інстанції, відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , згідно посвідчення серії НОМЕР_1 від 03.07.2018 р. є учасником бойових дій, а відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 14.05.2020 р. - особою з інвалідністю 3 групи і має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни.
У 2019 році ОСОБА_1 виплачена одноразова грошова допомога до 5 травня у сумі 1295,00 грн., а у 2020 році - у сумі 3160,00 грн.
12.02.2021 р. позивач звернувся до управління праці та соціального захисту населення Скадовської РДА із заявою у якій просив перерахувати та виплатити одноразову грошову допомогу до 5 травня за 2018, 2019 та 2020 року як учаснику бойових дій та інваліду війни 3 групи.
У відповіді від 22.02.2021 р. №03-19/207 управління праці та соціального захисту населення Скадовської РДА вказало, що відповідно до постанови КМУ від 20.03.2019 р. у 2019 році ОСОБА_1 виплачена одноразова грошова допомога до 5 травня у сумі 1295,00 грн, а відповідно до постанови КМУ №112 у 2020 році - 3160,00 грн. Зазначило, що після прийняття рішення Конституційного Суду України №3-р/2020 року від 27.02.2020 р. щодо не відповідності Конституції України окремого положення пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України, центральними органами виконавчої влади до теперішнього часу не було видано жодного нормативно-правового акту, яки би було врегульовано питання виплати різниці суми щорічної разової грошової допомоги до 5 травня.
Не погоджуючись із діями відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції з урахуванням висновків Верховного Суду у зразковій справі №440/2722/20, прийшов до висновку про наявність правових підстав для виплати позивачу грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, а тому визнав протиправною бездіяльності та зобов'язав відповідача нарахувати та виплатити недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік, у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
При цьому, відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2019 рік та зобов'язання нарахувати та виплатити недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2019 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, оскільки у 2019 році позивачу, як учаснику бойових дій, була правомірно виплачена разова грошова допомога у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Також , відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з управління моральної шкоди, вказавши, що суд не може констатувати, що виключно протиправними діями/бездіяльністю відповідача позивачу завдані моральні страждання, оскільки виплата позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня не у повному обсязі була зумовлена наявністю чинних правових норм, які встановлювали застосовані відповідачем обмеження.
Вивчивши матеріали справи, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Статтею 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частин 1, 2 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 Уивільного кодексу України).
За приписами пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди.
Колегія суддів, вважає за необхідне звернути увагу на те, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі, в тому числі, встановлений статтею 78 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, у випадку, що розглядається, можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56). Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53). З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).
При цьому, застосовуючи ці правові висновки в контексті обставин справи, що розглядається, колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем не доведено і судом як першої так і апеляційної інстанції не встановлено, що його негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою. Відповідних доказів позивачем не надано. Відтак суд дотримався підходу, наведеного у постанові Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №750/6330/17.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 280/5216/19.
При цьому, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на правовий висновок ВС КАС у справі № 420/239/20 від 17.03.2021 року, оскільки до уваги приймається останній правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки завдана моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами.
Зважаючи на те, що позивачем не надано належних доказів, що підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, шкоди здоров'ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем, та не доведено причинно-наслідковий зв'язок з предметом позову, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції в оскаржуваній частині не спростовують.
Згідно ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 308, 311, ст.315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено та підписано 17 серпня 2021 року .
Головуючий суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: А. І. Бітов
Суддя: І. Г. Ступакова