ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
16 серпня 2021 року м. Київ №640/27422/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Шейко Т.І.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доЦентрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області
провизнання протиправними та скасування рішення та висновку
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, у якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 15 липня 2020 року за №150 Центрального міжрегіонального управління ДМС у місті Києві та Київській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну та висновок від 25 березня 2020 року за №80112300003065 Центрального міжрегіонального управління ДМС у місті Києві та Київській області про відмову в оформленні посвідки на постійне проживання щодо громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати ЦМУ Державної міграційної служби України в місті Києві та Київській області поновити посвідку на постійне проживання в Україні громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що підстави для скасування дозволу на імміграцію встановлені пунктами 1, 6 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію» відсутні, ним не подавалися свідомо неправдиві відомості, підроблені документи чи документи, що втратили чинність, а відтак, на думку ОСОБА_1 відсутні законні підстави для скасування дозволу на імміграцію в Україну.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 листопада 2020 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, де зазначено, що під час подання позивачем 26 січня 2009 року документів про надання дозволу на імміграцію в Україну ним не було подано жодних документів, які б підтверджували наявність в останнього таких підстав для отримання відповідного дозволу. Також, представник відповідача вказує, що рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну позивачу на підставі пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України «Про імміграцію» прийнято з порушенням вимог статей 4, 9 Закону України «Про імміграцію», а тому рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну підлягає скасуванню. Окрім цього, відповідачем надано копії матеріалів особової справи ОСОБА_1 .
Розглянувши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
26 січня 2009 року громадянин Азербайджану ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , був документований посвідкою на постійне проживання серія НОМЕР_1 , виданою відділом ГІРФО ГУ МВС України в Київській області безстроково.
15 липня 2020 року відповідачем затверджено висновок перевірки законності надання довозу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , яким вважали б за доцільне, серед іншого, скасувати рішення ВГІРФО ГУМВС України в Київській області про надання дозволу на імміграцію в Україну та документування посвідкою на постійне проживання громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 .
На підставі вказаного висновку Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області 15 липня 2020 року прийнято рішення №141 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, який виданий громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 на підставі пунктів 1 та 6 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію».
Видана на підставі цього рішення посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 26 січня 2009 року скасована на підставі вимог підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №321.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначає Закон України «Про імміграцію» від 07 червня 2011 року №2491-III (далі - Закон №2491-III).
Згідно з статтею 1 Закону №2491-III імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання, іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання, а дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Відповідно до статті 2 Закону №2491-III питання імміграції регулюються Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, що не повинні їм суперечити.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Згідно із частиною 1 статті 4 Закону №2491-III дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.
Пунктом 6 частини 2 статті 4 Закону №2491-III встановлено, що квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.
У відповідності до положень статті 6 Закону №2491-III центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції: 1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах; 2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; 3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються; 4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання; 5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.
Згідно із статтю 9 Закону №2491-III заяви про надання дозволу на імміграцію подаються:
1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання;
2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.
Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.
За неповнолітніх осіб, а також осіб, яких у встановленому порядку визнано недієздатними, заяву про надання дозволу на імміграцію подають їх законні представники.
Якщо іммігрує один з батьків, якого (яку) супроводжують неповнолітні діти, він (вона) повинен подати заяву чоловіка (дружини), посвідчену нотаріально, про те, що він (вона) не заперечує проти імміграції дітей разом з батьком (матір'ю). У випадку відсутності такої згоди батько (мати) повинен подати рішення відповідного державного органу про залишення дітей при батькові (матері). Зазначене рішення має бути легалізоване консульською установою України, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.
Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Вимога пункту 5 не поширюється на осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону.
Крім зазначених документів для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 цього Закону подаються - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні.
У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.
Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.
Аналіз наведених положень дає суду підстави дійти до висновку, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник, в даному випадку, позивач повинна була подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж не надання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та, як наслідок, дозвіл на імміграцію та посвідка на проживання в Україні не видаються.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 10 Закону №2491-III дозвіл на імміграцію не надається особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи.
Згідно з частиною 4 статті 11 Закону №2491-III особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.
Як було встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач звернувся до відповідного органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем свого проживання, за результатом розгляду поданих документів йому надано дозвіл на імміграцію в Україну та, в подальшому посвідчено посвідками на постійне місце проживання в Україні на підставі пункту 6 частини 2 статті 4 Закону №2491-III.
Між тим, згідно із висновком перевірки законності надання довозу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 позивач не надав всіх документів на підтвердження його права на отримання дозволу на імміграцію в Україну, з огляду на відсутність в матеріалах справи довідки про визначення належності до громадянства України його доньки, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Разом з цим, у висновку також вказано, що позивач у графі «Прошу надати мені дозвіл на імміграцію в України оскільки я» не зазначено жодної підстави.
Надаючи оцінку вказаним обставинам суд враховує, що відповідно до пунктів 1, 6 частини 1 статті 12 Закону №2491-III дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність та в інших випадках, передбачених законами України.
Аналіз оскаржуваного рішення свідчить, що підставою для його прийняття були обставини, передбачені пунктами 1, 6 частини 1 статті 12 Закону №2491-III.
Разом з цим відповідач, стверджуючи про те, що позивачем не заповнено підставу для надання йому дозволу на імміграцію та те, що донька позивача не є громадянином України, як підстави для скасування дозволу на імміграцію в Україну у відповідності до пункту 1 частини 1 статті 12 Закону №2491-III, не можуть бути взяті до уваги судом, адже органом міграційної служби не надано належних та достатніх доказів того, що дитина позивача не є громадянином України.
З урахуванням наведених обставин суд вважає, що висновки відповідача про наявність підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 12 Закону №2491-III для прийняття рішення про скасування дозволу позивача на імміграцію в Україну є хибними.
В той же час, згідно із підпунктом 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №321 (надалі-Порядок №321) посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію».
Тобто, для скасування дозволу на імміграцію відповідно до пункту 6 частини 1 статті 12 Закону №2491-III обов'язковою умовою є виявлення випадків, передбачених законами, проте, суд наголошує, що на відповідача, як на орган виконавчої влади з питань імміграції покладено обов'язок, зазначити, які саме випадки та якого саме закону були виявлені, які були порушені при видачі дозволу на імміграцію.
В той же час, судом не встановлено, а відповідачем не доведено, що при видачі позивачу у 2009 році дозволу на імміграцію, на підставі якого в подальшому останній та його неповнолітня дитина була посвідчена посвідкою на постійне проживання на території України, було порушено вимоги законодавства.
Водночас, суд зазначає, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року №1983 (надалі - Порядок №1983).
Відповідно до пункту 21 Порядку №1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Пунктом 22 Порядку №1983 встановлено, що для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
Положеннями пункту 23 Порядку №1983 встановлено, що ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.
При цьому, рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію». Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі (п. 24 Порядку №1983).
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону №2491-III центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.
Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення (ч. 2 ст. 13 Закону №2491-III).
Варто відмітити, що Законом №2491-III встановлено вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого вбачається, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.
З урахуванням того, що відповідачем не доведено, а судом не встановлено наявності підстав, передбачених пунктами 1, 6 частини 1 статті 12 Закону №2491-III при прийнятті уповноваженим органом рішення про надання дозволу на імміграцію в України позивачу та 26 січня 2009 року, суд вважає, що спірне рішення прийнято відповідачем необґрунтовано, без врахування всіх обставин справи.
Додатково суд вважає, що якщо дозвіл на імміграцію позивачу було надано через помилку або зловживання посадових осіб суб'єкта владних повноважень, перекладення тягаря наслідків такої помилки або зловживання на позивача у справі є порушенням його законних прав та інтересів.
Вказане відповідає принципу «належного урядування» відповідно до якого, допущені державними органами помилки не можуть виправлятися за рахунок інших осіб та тягнути для них негативні наслідки, а тому навіть за умови неправомірного документування позивача посвідкою на постійне проживання в Україні ці обставини не можуть бути виправлені за рахунок позивача та мати для неї та її дітей негативні наслідки у вигляді скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання.
А тому, підлягає задоволенню й позовна вимога про зобов'язання ЦМУ Державної міграційної служби України в місті Києві та Київській області поновити посвідку на постійне проживання в Україні громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки рішення на підставі якого останнє скасовано - визнано протиправним та скасовано.
Згідно із частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про невідповідність спірного рішення критеріям, які встановлені частиною 2 статті 2 КАС України, з огляду на що таке рішення підлягає скасуванню, а адміністративний позов - задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення від 15 липня 2020 року за №150 Центрального міжрегіонального управління ДМС у місті Києві та Київській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну та висновок від 25 березня 2020 року за №80112300003065 Центрального міжрегіонального управління ДМС у місті Києві та Київській області про відмову в оформленні посвідки на постійне проживання щодо громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
3. Зобов'язати ЦМУ Державної міграційної служби України в місті Києві та Київській області поновити посвідку на постійне проживання в Україні громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління ДМС у місті Києві та Київській області (02152, м. Київ, вулиця Березняківська, 4А, код ЄДРПОУ 42552598) понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1681,60 грн.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.І. Шейко