16 серпня 2021 року № 320/2561/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Горобцової Я. В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Вороньківської ОТГ на бездіяльність органу місцевого самоврядування,
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Вороньківської ОТГ, в якому позивачі просять суд:
- зобов'язати Вороньківську ОТГ Бориспільського району Київської області у встановлений законом строк розглянути заяви подані 21.01.2021 ОСОБА_1 за Вх.№84/2-13 та ОСОБА_2 за Вх. №83/2-13 та надати дозвіл на розроблення проекту щодо відведення у приватну власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства або надати мотивовану відмову відповідно до вимог Земельного кодексу України.
На обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили про протиправну бездіяльністю відповідача щодо нерозгляду у строк, встановлений законом клопотань про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,15 га, яка розташована у селі Малі Єрківці Бориспільського району.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року дану позовну заяву залишено без руху та зобов'язано позивача усунути зазначені у мотивувальній частині ухвали недоліки протягом п'яти днів з дня вручення ухвали.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до таких висновків.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України та наділена адміністративною процесуальною дієздатністю, що підтверджено паспортом Серії НОМЕР_1 , виданим 14.02.2015 Бориспільським РВ Управління ДМС в Київській області.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України та наділений адміністративною процесуальною дієздатністю, що підтверджено паспортом Серії НОМЕР_2 , виданим 27.12.2007 Бориспільським МРВ ГУ МВС України в Київській області.
З матеріалів справи встановлено, що 21 січня 2021 року позивачі звернулися до Вороньківської ОТГ із заявами, аналогічними по змісту, в яких просять передати у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,15 га, та відповідно надати дозвіл на розробку проекту щодо відведення земельної ділянки у приватну власність на території села Малі Єрківці Бориспільського району Київської області. До заяви додано графічні матеріали бажаного місця розташування земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства (копія кадастрової кати та копія викопіювання з особистим підписом); копії паспортів та ідентифікаційних кодів, копія посвідчення батьків багатодітної сім'ї.
Оскільки відповіді на вказані заяви позивачами отримано не було, та у зв'язку з не погодженням з бездіяльністю відповідача щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяв, позивачі звернулись з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд зазначає таке.
Статтею 14 Конституції України гарантується право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Пунктами «б» та «в» частини першої статті 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Згідно з приписами пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.
Згідно з частиною другою статті 116 ЗК України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина третя статті 116 ЗК України).
Таким чином, законом встановлено право громадян на одержання у власність земельних ділянок, зокрема, із земель комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, і вирішення цього питання для земель комунальної власності віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.
Відповідно до п. б) частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Отже особи, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають до органу місцевого самоврядування відповідне клопотання разом із графічними матеріалами, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачі 21 січня 2021 року звернулися до Вороньківської ОТГ із заявами, аналогічними по змісту, в яких просять передати у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,15 га, та відповідно надати дозвіл на розробку проекту щодо відведення земельної ділянки у приватну власність на території села Малі Єрківці Бориспільського району Київської області. До заяви додано графічні матеріали бажаного місця розташування земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства (копія кадастрової кати та копія викопіювання з особистим підписом); копії паспортів та ідентифікаційних кодів, копія посвідчення батьків багатодітної сім'ї.
Згідно з положеннями частини сьомої статті 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Відповідно до статті 118 ЗК України, порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 ЗК України;
- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 у справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17.
Судом встановлено, що у відповідності до вимог статті 118 ЗК України відповідачем за результатами розгляду поданого позивачем клопотання не було прийнято ані рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, ані про відмову у його наданні.
Вищенаведене свідчить про те, що позовна вимога про визнання протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання позивача від 21.01.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 0,15 га, що знаходиться на території села Малі Єрківці Бориспільського району Київської області є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ході розгляду справи судом встановлено, що оспорювана бездіяльність відповідача частково знайшла своє підтвердження, оскільки визначених частиною сьомою статті 118 ЗК України рішень як про відмову в задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, так і про задоволення вказаного клопотання відповідачем прийнято не було.
Суд звертає увагу на те, що у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.
Водночас у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Повноваження суду при вирішенні справи визначено ст. 245 КАС України. Відповідно до ч. 4 цієї норми у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, суд зазначає, що зобов'язання відповідача вчинити певні дії, в даному випадку є належним способом захисту порушених прав позивача.
Відповідно, в решті позовних вимог, а саме щодо зобов'язання відповідача надати позивачам дозвіл на розроблення проекту щодо відведення у приватну власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства необхідно відмовити, оскільки саме до повноважень відповідача належить вирішувати питання щодо прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і спору або надання відмови відповідно до вимог Земельного кодексу України.
Крім того, законодавством не визначено право адміністративного суду переймати на себе функції та повноваження інших органів державної влади, які реалізуються відповідними суб'єктами владних повноважень в межах закону на власний розсуд (дискреційні повноваження), без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами.
Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з вимогами частини третьої статті 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Частиною 2 ст. 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У даному випадку, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не надання відповіді на заяви позивачів.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання вимог частини другої статті 77 КАС України, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність вчиненої бездіяльності.
Натомість, позивачем було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог в частині протиправної бездіяльності міської ради, а наведені ним доводи не спростовані відповідачем в цій частині.
Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду належних та достовірних доказів, а відтак, не довів правомірність своєї бездіяльності.
У підсумку, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність відповідача в частині неприйняття рішення за результатами розгляду заяв ОСОБА_1 . Та ОСОБА_2 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, а позовні вимоги вважає такими, що підлягають у цій частині задоволенню.
Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду ОСОБА_1 сплачено судовий збір у сумі 908,00 грн згідно з квитанцією №27 від 02.03.2021.
ОСОБА_2 при зверненні до суду сплатила судовий збір у сумі 908,00 грн згідно з квитанцією №26 від 02.03.2021.
Суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин правила ч. 1 ст. 139 КАС України, тому беручи до уваги результат вирішення спору щодо задоволення основної частини позовних вимог, присуджує ОСОБА_1 908,00 грн та ОСОБА_2 908,00 грн понесених витрат з оплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - відповідача.
Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов'язком суду, та має застосовуватися у виключних випадках. За таких обставин, судом не встановлено підстав для встановлення судового контролю
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 205, 242-246, 250, 255, 382 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Вороньківської ОТГ Бориспільського району Київської області щодо неприйняття у місячний строк рішення за результатом розгляду заяви, подані 21.01.2021 ОСОБА_1 за Вх. №84/2-13 та ОСОБА_2 за Вх. №83/2-13.
Зобов'язати Вороньківську ОТГ Бориспільського району Київської області у встановлений законом строк розглянути заяви, подані 21.01.2021 ОСОБА_1 за Вх. №84/2-13 та ОСОБА_2 за Вх. №83/2-13.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Вороньківської ОТГ (код ЄДРПОУ: 043635059, адреса: 08352, Київська область, Бориспільський район, с. Вороньків, вул. Паркова, 2).
Стягнути на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Вороньківської ОТГ (код ЄДРПОУ: 043635059, адреса: 08352, Київська область, Бориспільський район, с.Вороньків, вул. Паркова, 2).
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.