4 серпня 2021 року місто Київ
справа № 755/568/21
провадження №22-ц/824/7516/2021
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С.,
сторони:
позивач - АТ «Альфа - Банк»
відповідач - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа - Банк»
на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 15 лютого 2021 року, ухвалене у складі судді Галаган В.І.,
у справі за позовом Акціонерного товариства «Альф-Банк» до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку,-
У січні 2021 року позивач АТ «Альфа-Банк» звернувся до суду з позовом до відповідача провизнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку .
Позов обґрунтовано тим, що позивачу належить на праві власності трикімнатна квартира, загальною площею 70,00 кв.м, жилою площею 42,10 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Таке право зареєстровано за позивачем відповідно до договору іпотеки, укладеним з ОСОБА_1 як забезпечення виконання зобов'язань останнього за кредитним договором від 12 червня 2008 року.
Оскільки ОСОБА_1 не належним чином виконував взяті на себе зобов'язання по кредитному договору АТ «Альфа Банк» звернув стягнення на квартиру на підставі ст.37 Закону України «Про іпотеку». Правовою підставою для реєстрації права власності АТ «Альфа Банк» на нерухоме майно, є відповідне застереження в п.п.4.5.3 Договору іпотеки від 12 червня 2008 року яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 31 серпня 2020 року № 222160397, було зареєстровано право власності за АТ «Альфа-Банк», а саме на трикімнатну квартиру, загальною площею 70,00 кв.м., жилою площею 42,10 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач, втративши право власності на квартиру, втратив відповідно до ст.317 ЦК України право користування цією квартирою.
Згідно витягу з Реєстру територіальної громади міста Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні від 10 грудня 2020 року, в квартирі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої є АТ «Альфа-Банк» зареєстровані 4 особи.
Позивач звертався до відповідачів з вимогою звільнити житлове приміщення.
Проте, незважаючи на відсутність будь-яких правових підстав для проживання в квартирі, колишній власник, продовжує користуватися ним та відмовляється добровільно виселитися. Такі дії відповідача створюють перешкоди у здійсненні законних прав власника, який не може вільно користуватись та розпоряджатися нерухомим майном на власний розсуд, внаслідок чого порушуються законні права та інтереси АТ «Альфа-Банк»
Посилаючись на ст.ст. 319, 321, 391, 396 ЦК України, позивач просив позов задовольнити.
Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 15 лютого 2021 року у задоволенні позову АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про визнання особи таким, що втратив право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в який просить рішення суду скасувати і прийняти постанову, якою позовні вимоги АТ «Альфа-Банк» задовольнити, оскільки суд при його ухваленні припустився порушень норм матеріального та процесуального права, а також допустив неповне з'ясування обставин справи, що мають важливе значення для розгляду справи. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходив із того, що право на житло є конституційним правом людини, яке гарантується Основним законом України, Конвенцією, а тому позбавлення цього права, в тому числі шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом, можливе лише на підставі закону, мати легітимну мету та відповідати принципу пропорційності втручання. Суд ураховує, що позивач міг передбачити характер та вагу обтяження його майбутньої нерухомості та не здійснив достатньої належної обачності при реєстрації права власності. Фактично відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції захистив права та інтереси відповідача, в той же час безпідставно допустив порушення прав та інтересів АТ «Альфа-Банк» як власника нерухомого майна.
У відзиві на апеляційну скаргу, представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Вєдєрнікова О.С., заперечуючи проти підстав та мотивів апеляційної скарги, зазначила про те, що очевидним є те, що позивач намагається схилити суд апеляційної інстанції до переоцінки доказів у даній справі. АТ «Альфа - Банк» у своїй апеляційній скарзі не зазначив які саме обставини неповно з'ясував суд, які саме суттєві обставини не врахував суд першої інстанції і не зазначив в чому саме полягає «суттєвість» таких обставин; не зазначив яку саме «неправильну кваліфікацію» надав суд правовідносинам сторін, і якою, на думку апелянта, мала бути правильна кваліфікація. Відповідач вважає, що судом першої інстанції в повному обсязі та об'єктивно було оцінено докази, які містяться в матеріалах справи, при цьому, судом не взято до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування, зокрема умови договору іпотеки, якими передбачено порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. Апелянтом не зазначено, які саме норми матеріального або процесуального права порушені судом першої інстанції. Зазначений апелянтом в апеляційній скарзі висновок суду взагалі відсутній у рішенні суду. Судом першої інстанції були правильно застосовані до спірних правовідносин норми матеріального права, а саме положення ст.47 Конституції України, мт.40 Закону України «Про іпотеку», ст.109 ЖК України, в силу приписів ст.263 ЦПК України судом були враховані висновки, викладені у постановах Верховним Судом щодо застосування відповідних норм права.
В судове засідання відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Вєдєрнікова О.С. не з'явилися. Про день та час розгляду справи були повідомлені, що підтверджується матеріалами справи. Зокрема, у поданому до суду клопотанні ОСОБА_1 зазначає про те, що справа призначена на 4 серпня 2021 року, проте, він з'явитися не може, оскільки його адвокат знаходиться у відпустці. Разом з тим, жодних документів, що підтверджують зазначені обставини, до клопотання відповідачем не надано. Зважаючи на відсутність доказі, що підтверджують поважність причин не прибуття сторони відповідача у судове засідання, суд визнав причини неявки відповідача не поважними і вважав можливим розглядати справу у його відсутність.
Представник АТ «Альфа- Банк» адвокат Воронцова М.О. апеляційну скаргу підтримала і просила її задовольнити.
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом установлено, що 12 червня 2008 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого Є АТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 030.29-50/379-С та Іпотечний договір № 030.29-50/379-С, за умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку іпотеко держателю у якості забезпечення позичальником основного зобов'язання трикімнатну квартиру загальною площею 70,00 кв.м., житловою площею 42,10 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить іпотекодавцеві на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 27 травня 2002 року.
Відповідно до п.п. 4.1, 4.5 Іпотечного договору, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов'язання, іпотеко держатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів, зокрема, шляхом передачі іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому ст.37 Закону України «Про іпотеку».
10 вересня 2019 року рішенням загальних зборів учасників АТ «Альфа- Банк» та загальних зборів учасників АТ «Укрсоцбанк» затверджено рішення про реорганізацію АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк». 15 жовтня 2019 року рішенням № 5/2019 єдиного акціонера «АТ «Укрсоцбанк» було затверджено передавальний акт та визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов'язків АТ «Укрсоцбанк», які зазначені у передавальному акті, у АТ «Альфа -Банк» з дати, визначеної у Передавальному акті, а саме з 15 жовтня 2019 року . Протоколом № 4/2019 позачергових загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» від 15 жовтня 2019 року було вирішено затвердити передавальний акт.
31 серпня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності АТ «Альфа -Банк» на трикімнатну квартиру загальною площею 70,00 кв.м., житловою площею 42,10 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
15 грудня 2020 року АТ «Альфа-Банк» на адресу ОСОБА_1 надіслало письмову вимогу про добровільне виселення та зняття з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності АТ «Альфа - Банк».
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції встановив, що кредитодавець, який набув право власності на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення у позасудовому порядку, заявив про наявність перешкод у користуванні своєю власністю, оскільки в спірній квартирі зареєстрований відповідач, який відмовляється виселятися з квартири. Разом з тим, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, керуючись цивільним законодавством, діючих на час вирішення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_2 , оскільки при зверненні стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя позивач АТ «Альфа-Банк» був обізнаний про наявність обтяжень спірної квартири, яка належала на праві власності іпотекодавцю відповідачу ОСОБА_1 , зокрема, про наявність відповідних речових прав ОСОБА_1 , який з 26 вересня 2002 року був власником квартири, зареєстрований і проживає у спірному житловому приміщенні. Частина 2 статті 109 ЖК України на час реалізації прав іпотеко держателя містила заборону виселення осіб без надання іншого житлового приміщення у випадку, якщо квартира придбана не за рахунок коштів, отриманих у позику, тому Банк мав можливість виявити ризики, пов'язані з набуттям права власності на спірну нерухомість у зв'язку з невиконанням боргових зобов'язань, забезпечених іпотекою, а також мав усвідомлювати, що права власника спірної квартири обмежуються у зв'язку з наявністю прав осіб, які мають право користування вказаною квартирою.
Крім того, суд вважав необґрунтованою позовну вимогу позивача пред'явлену до відповідача про примусове зняття з реєстраційного обліку, оскільки таку вимогу може бути пред'явлено лише до органу реєстрації у разі відмови останнього у вчиненні таких дій за наявності передбачених ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» підстав, в тому числі за наявності рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення особи права користування житловим приміщенням.
Такі висновки суду відповідають встановленим судом обставинам. Судом першої інстанції вірно застосовані норми матеріального права та не допущено порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч.1 ст.40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Згідно зі ст.109 ЖК України, у редакції від 11 вересня 2011 року, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жиле приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Отже, за змістом ст.40 Закону України «Про іпотеку» та ст.109 ЖК України особам, яких виселяють із жилого приміщення, що є предметом іпотеки, у зв'язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.
Встановлено, що АТ «Альфа-Банк» в порядку звернення стягнення на предмет іпотек набуло права власності на квартиру АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 27 травня 2002 року. Згідно з договором іпотеки відповідач ОСОБА_1 передав належну йому квартиру в рахунок забезпечення виконання умов кредитного договору, що був укладений між ним та АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» 12 червня 2008 року. ОСОБА_1 зареєстрований та проживає в квартирі з 26 вересня 2002 року.
Суд першої інстанції, встановивши такі обставини, дійшов правильного висновку про те, що наявність права ОСОБА_1 , місце проживання якого зареєстровано у набутій позивачем на підставі іпотечного договору квартирі, обмежує право останнього на користування майном. Частина 2 статті 109 ЖК України на час реалізації прав іпотеко держателя містила заборону виселення осіб без надання іншого житлового приміщення у випадках, якщо квартира придбана не за рахунок коштів, отриманих у позику.
Таким чином, іпотеко держатель, як потенційний (у разі невиконання боргових зобов'язань, забезпечених іпотекою) новий власник спірного житлового приміщення, мав об'єктивну можливість знати про наявність прав відповідача на користування спірною квартирою, при набутті права власності мав усвідомлювати, що відповідач має зареєстроване місце проживання у квартирі й право користування житлом.
Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 6 травня 2020 року у справі № 640/15833/16-ц, у постанові від 2 вересня 2020 року у справі № 335/6482/19.
Враховуючи вимоги як міжнародних договорів, так і національного законодавства, зміст правовідносин сторін, позицію, неодноразово підтриману Великою Палатою Верховного Суду, дотримуючись балансу прав та інтересів сторін спірних правовідносин, суд першої інстанції у повному обсязі встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення,дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог із урахуванням гарантій, передбачених ч.2 ст.109 ЖК України, за відсутності відомостей про інше жиле приміщення, яке підлягає наданню відповідачу у зв'язку із виселенням.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до незгоди з висновками суду.
Посилання в апеляційній скарзі на неврахування судом першої інстанції висновків щодо застосування ст.391 ЦК України, ст.ст.36, 37 Закону України «Про іпотеку», викладених у постановах Верховного Суду , є необґрунтованими, оскільки висновки Верховного Суду у справах № 760/16916/14-ц, № 910/6592/16, № 653/1096/16-ц, не суперечить висновку суду першої інстанції у цій справі.
За змістом ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст.375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа - Банк» залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 15 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 16 серпня 2021 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус