16 серпня 2021 р. Справа № 520/17799/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , П'янової Я.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2021, головуючий суддя І інстанції: Бабаєв А.І., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 01.03.21 по справі № 520/17799/2020
за позовом ОСОБА_1
до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
про стягнення належної при звільненні суми,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Харків), в якому просив:
- стягнути зі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на користь ОСОБА_1 нараховану і не виплачену йому при звільненні винагороду у розмірі 256388,86 грн.;
- стягнути зі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2021 позов залишено без задоволення.
Позивач не погодившись з таким рішенням звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2021 та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що наказом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 27.12.2019 № 301/к «Про призначення Бойченка Вадима» з 28.12.2019 позивача призначено на посаду головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).
Наказом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 09.06.2020 № 2052/к «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача 16.06.2020 звільнено з посади головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), за власним бажанням, з припиненням державної служби, відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону України «Про державну службу».
Позивач звернувся до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Харків) із заявою від 30.09.2020, в якій зазначив, що при звільненні йому нараховано виплати за невикористану відпустку, заробітна плата та винагорода державного виконавця. Також, зазначено, що в день звільнення позивачу не виплачена сума в повному обсязі, яка нарахована. Крім того, позивач просив виплатити усю нараховану суму.
Листом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Харків) №29360/64778/23/20/12.3 від 29.10.2020 позивача повідомлено, що відповідно до ч. 1 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в редакції Закону № 553 у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARSСоV-2, місячна винагорода і заробітна плата керівникам, членам виконавчих органів та наглядових рад суб'єктів господарювання державного сектору економіки (включаючи державні банки), управління якими здійснюється відповідно до законодавства про управління об'єктами державної власності (включаючи Закон України Про банки і банківську Діяльність), визначається у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року (4723 грн. станом на 01.01.2020). Зазначено, що у зазначений період нарахована заробітна плата, місячна винагорода обмежується максимальним розміром 47230 гривень на місяць. Повідомлено, що рішенням Конституційного суду України у справі № 1-14/2020(230/20) від 28.08.2020 положення ч.ч. 1, 3 ст. 29 «Про державний бюджет України на 2020 рік» визнано такими, що не відповідають Конституції України. Положення Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» № 553-ІХ від 13.04.2020 втрачають чинність з дня Ухвалення Конституційним Судом України рішення. Крім того, зазначено, що за змістом ч. 2 ст. 152 Конституції України, ч. 1 ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Вказано, що положення закону, якими встановлювались обмеження щодо розміру заробітної плати державних службовців втратили чинність з 28.08.2020, саме з вказаної дати можливо здійснювати нарахування та виплату заробітної плати (з урахуванням усіх її складових) у повному обсязі. Також, вказано, що стосується положень ч. 1 ст. 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, то положення даної норми не підлягають застосуванню; у даному випадку, оскільки встановлені ч.ч. 1, 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» обмеження не можна тлумачити як відповідальність особи. Повідомлено, що відділом оплати праці Управління бухгалтерського обліку, фінансового та господарського забезпечення Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) нарахована заробітна плата за червень місяць 2020 року за неповний місяць, а саме за 11 робочих днів. Також, вказано, що нарахування проведено відповідно до чинного законодавства, правові підстави для проведення виплати ОСОБА_1 на даний час відсутні.
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача, звернувся до суду з цим позовом.
Залишаючи без задоволення позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач на час виникнення спірних правовідносинах діяв правомірно та в межах повноважень визначених чинним законодавством.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" № 1403-VIII (далі - Закон № 1403), державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби. Державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом.
Державні виконавці, керівники та спеціалісти органів державної виконавчої служби є державними службовцями (ч. 1 ст. 8 Закону № 1403).
Статтею 13 Закону № 1403 встановлено, що заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, винагороди, а також інших надбавок згідно із законодавством. Порядок виплати та розміри винагород працівникам органів державної виконавчої служби встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пунктів 17, 18 Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 № 643, винагорода виплачується одночасно з виплатою заробітної плати. Виплата винагороди здійснюється в межах і за рахунок відповідних надходжень до соціального фонду державного бюджету на підставі кошторисів та планів асигнувань спеціального фонду на відповідний рік.
12.03.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12.03.2020 на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18.04.2020 набрав чинності Закон України від 13.04.2020 №553-IX "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (далі Закон №553-IX), яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29 наступного змісту: "Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі, в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до частини другої цієї статті)".
Не враховуються у максимальному розмірі заробітної плати суми: допомоги по тимчасовій непрацездатності; допомоги для оздоровлення при наданні щорічної відпустки (грошової допомоги державним службовцям відповідно до статті 57 Закону України "Про державну службу"); матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань; оплати щорічної відпустки.
Також не враховуються компенсаційні виплати при звільнені, вихідна допомога.
Розміри допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата часу щорічної відпустки визначаються згідно з чинним законодавством без урахування зазначеного обмеження.
Враховуються у максимальному розмірі заробітної плати: оплата часу відпусток, що не належать до щорічних; оплата часу службових відряджень; сума індексації заробітної плати; доплати за додатковий обсяг роботи (за суміщення професій (посад), виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника, розширення зони обслуговування та збільшення обсягу виконуваних робіт); інші компенсаційні та стимулюючі виплати (надбавки, доплати, премія).
Таким чином, нарахована заробітна плата, грошове забезпечення працівників обмежується максимальним розміром 47 230 гривень на місяць.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Статтею 2 Закону України "Про оплату праці" встановлено, що основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Таким чином, заробітна плата нараховується та виплачується пропорційно відпрацьованому часу з урахуванням обмеження максимального розміру, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
Судовим розглядом встановлено, що відповідно до розрахункового листа № 313 позивача за червень 2020 року, позивач у даному місяці відпрацював 11 робочих днів.
За відпрацьовані 11 робочих днів червня 2020 року заробітна плата нараховувалась виходячи з максимального розміру передбаченого ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», а саме за місяць пропорційно до відпрацьованого часу: 47230 грн./20 (робочі дні червня) х 11 (відпрацьовані роб. дні).
Таким чином, з урахуванням положень ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» заробітна плата за відпрацьовані 11 робочих дні не могла перевищувати суму у 25976,50 грн.
При цьому, до суми заробітної плати за відпрацьований робочий час з застосуванням обмежень включено суми що відповідно до ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не враховуються у максимальний розмір заробітної плати, а саме: компенсація щорічної відпустки у сумі 7103,46 грн. та компенсація додаткової щорічної відпустки державного службовця - у сумі 7610,85 грн.
Отже, сума заробітної плати позивача за червень 2020 року складала 25976,50 грн. (з/п пропорційно відпрацьованого часу) + 7103,46 грн. (оплата щорічної відпустки) +7610,85 грн. (компенсація додаткової щорічної відпустки) = 40690,81 грн.
Таким чином, заробітна плата позивача нарахована та виплачена позивачу, з урахуванням обмежень, встановлених Законом № 553-ІХ.
Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020, зокрема, визнано такими, що не відповідають Конституції України положення ч. ч. 1, 3 ст. 29 Закону України від 14.11.2019 № 294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" зі змінами.
В рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 в тому числі зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону №294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).
Виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголошує на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
В рішенні Конституційного суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 також констатовано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п'ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020).
Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону № 294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права.
Згідно із ч. 1 ст. 113 Конституції України, ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Тобто оспорюваними положеннями ст. 29 Закону № 294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.
З 18.04.2020 по 28.08.2020 включно були дійсні обмеження, передбачені ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (із змінами внесеними Законом № 553-ІХ).
У зв'язку з цим, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи позивача щодо неправомірності нарахування і виплати позивачу заробітної плати за червень 2020 року із застосуванням обмежень, визначених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", тому оскаржувані дії відповідача, як розпорядника бюджетних коштів, є правомірними.
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що відповідач на час виникнення спірних правовідносинах діяв правомірно та в межах повноважень визначених чинним законодавством, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційні скарги задоволенню не підлягають, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2021 по справі № 520/17799/2020 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді О.В. Присяжнюк Я.В. П'янова