16 серпня 2021 року справа №360/2482/21
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Блохіна А.А., Компанієць І.Д., секретар судового засідання - Сухов М.Є., за участю позивача ОСОБА_1 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25 травня 2021 року (головуючий суддя І інстанції - Тихонов І.В.), складене в повному обсязі 25 травня 2021 року в м. Сєвєродонецьк Луганської області, у справі № 360/2482/21 за позовом ОСОБА_1 до Хрустальницького міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправними та скасування постанов, -
11 травня 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Хрустальнинського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), в якому позивач просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову начальника відділу Хрустальнинського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України від 22 червня 2020 року ВП № 59776079;
- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Хрустальнинського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про накладення штрафу від 29 квітня 2021 року ВП № 59776079 у розмірі 15661 грн 27 коп. (а.с. 1-4).
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суд від 25 травня 2021 року провадження у справі закрито в частині визнання протиправною та скасування постанови начальника відділу Хрустальнинського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України від 22.06.2020 ВП №59776079 (а.с. 90).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 25 травня 2021 року відмовлено у задоволені позовних вимог (а.с. 94-99).
Не погодившись із судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що до 26 квітня 2021 року мешкав у м. Хрустальному Луганської області.
Наприкінці квітня разом з сином позивач приїхав до м. Сєвєродонецька Луганської області з метою оформлення документів для отримання сином паспорта.
28 квітня 2021 року повертаючись до тимчасово окупованої території, а саме м. Хрустального Луганської області (місця реєстрації), на перетині КПВВ «Станиця Луганська» під час проходження прикордонного контролю позивачу було відмовлено у в'їзді на тимчасово окуповану територію України у зв'язку з наявністю відносно нього заборони виїзду з України, а саме постанови державного виконавця. Більш детальної інформації що це за заборона та за яких підстав вона виникла з'ясувати на той час не вдалося та позивач був вимушений повернутися до м. Сєвєродонецька.
В подальшому, враховуючи травневі свята, лише 05 травня 2021 року позивач звернувся до Хрустальнинського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) щодо наявності відносно нього відкритих виконавчих проваджень.
Позивачем було з'ясовано, що 23 липня 2018 року Бориспільським міськрайонним судом було видано наказ по справі №359/5640/18 про стягнення з нього аліментів на утримання сина в розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше 50% мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 18 липня 2018 року до дня досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Враховуючи, що позивач та колишня дружина з дитиною проживали у м. Хрустальному, між сторонами була усна домовленість, відповідно до якої кошти на утримання свого сину ОСОБА_2 , позивач перераховує на відповідний рахунок.
Позивач постійно та сумлінно виконував свій обов'язок щодо утримання дитини, що підтверджується квитанціями, зокрема, від 25 вересня 2020 року, від 01 жовтня 2020 року, від 28 листопада 2020 року, від 23 грудня 2020 року, від 11 лютого 2021 року, в яких він зазначав про призначення сплати «аліменти».
Зазначає, що судом першої інстанції не надано оцінку вказаним квитанціям, незважаючи на «номібійські принципи».
Вищевказані постанови позивач вважає протиправними та такими, що порушують та обмежують його конституційні права, що стало підставою для звернення до суду (а.с. 108-112).
В судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином.
12 серпня 2021 року року на адресу Першого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від відповідача.
Разом із відзивом на апеляційну скаргу від управління надійшло клопотання про розгляд справи за відсутність представника пенсійного органу.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - залишити без змін, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (арк. спр. 6), має статус внутрішньо переміщеної особи відповідно до довідки від 26 квітня 2021 року № 919-5000355573, фактичне місце проживання, як ВПО: АДРЕСА_2 (а.с.6-7).
23 липня 2018 року Бориспільським міськрайонним судом видано судовий наказ у справі № 359/5640/18, відповідно до якого наказано стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання сина ОСОБА_2 в розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше 50% мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 18 липня 2018 року до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.8,41 зв).
12 серпня 2019 року на адресу Хрустальнинського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) надійшла заява ОСОБА_3 про прийняття до виконання судового наказу Бориспільського міськрайонного суду у справі № 359/5640/18 від 23 липня 2018 року про стягнення аліментів (а.с. 41).
12 серпня 2019 року старшим державним виконавцем Хрустальнинського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 59776079 на підставі судового наказу (а.с.42).
13 серпня 2019 року на виконання вимог статті 9 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з тим, що станом на 13 серпня 2019 року у позивача наявна заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої за період з 18 липня 2018 року по 01 серпня 2019 року становить 25138,37 грн., що сукупно перевищує суму відповідних платежів за три місяці внесені відомості про боржника ОСОБА_1 до Єдиного реєстру боржників (арк. спр. 49 зв.).
22 червня 2020 року в ході виконавчого провадження посадовою особою відповідача винесено постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальної мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями ментальними снарядами несмертельної дії, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, про арешт майна боржника (арк. спр. 43; 45-49). Вказані постанови винесені у зв'язку з наявністю у позивача заборгованості зі сплати аліментів за період з 18 липня 2018 року по 01 серпня 2019 року.
29 квітня 2021 року посадовою особою відповідача у виконавчому провадженні № 59776079 винесено постанову про накладення штрафу відповідно до якої у ОСОБА_4 наявна заборгованість зі сплати аліментів станом на 29 квітня 2021 року за один рік, у сумі 78306,37 грн., у зв'язку з чим на боржника накладено штраф у сумі 15661,27 грн. (а.с.51зв.).
06 травня 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив долучити до матеріалів виконавчого провадження копії квитанцій на підтвердження сплати аліментів на загальну суму 55 500 російських рублів, що еквівалентні 20 350 українських гривень та зробити перерахунок розрахунку заборгованості по аліментам з дати звернення стягувача до органу ДВС, тобто з 02 серпня 2019 року, а не з 18 липня 2018 року, оскільки у вищезазначений період аліменти сплачувалися у добровільному порядку (а.с.18).
Листом від 06 травня 2021 року № 1435/18.4-46 відповідач відмовив позивачу у долученні квитанцій до матеріалів виконавчого провадження, оскільки їх видано організацією, яка здійснює свою діяльність на території, яка тимчасово не підконтрольна українській владі (а.с.19).
Спірним питанням даної справи є правомірність прийняття відповідачем постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України та про накладення штрафу.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що постанови державного виконавця прийняті на виконання та з додержанням норм матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції з наступних підстав.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VІІ (далі - Закон № 1404-VІІ).
Відповідно до ст.1 Закону № 1404-VІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону № 1404-VІІ виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема, наказу, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Статтею 10 Закону № 1404-VІІ встановлено, що заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду передбачений статтею 71 Закону №1404-VIII.
Відповідно до ч. 3 ст. 71 Закону №1404-VIII визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України.
28 серпня 2018 року набрав чинності Закон України від 03 липня 2018 року №2475-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання», яким доповнено статтю 71 Закону №1404-VIII частиною 14 наступного змісту:
«За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.
Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу».
Згідно з ч. 4 ст. 11 Закону № 1404-VIII строк обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої, частиною чотирнадцятою статті 71 цього Закону, обчислюється з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання.
Вказані норми Закону №1404-VIII станом на день прийняття державним виконавцем спірної постанови про накладення штрафу та ухвалення судом рішення у даній адміністративній справі є чинними, неконституційними не визнавались.
Пунктом 8 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, визначено, що виконавець накладає на боржника штраф у розмірі та у випадках, визначених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону.
Постанова про накладення штрафу оформлюється відповідно до вимог пункту 7 розділу I цієї Інструкції та містить відомості про розмір заборгованості, яка утворилася з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання, та суму штрафу.
З матеріалів справи встановлено, що відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів станом на 29 квітня 2021 року у боржника наявна заборгованість, розмір якої сукупно перевищує суму відповідних платежів за рік та становить 78306 грн. 37 грн.
Відповідно до п.8 розділу X VI інструкції з організації примусового виконання рішень та ч. 14 ст. 71 Закону України "Про виконавче провадження", за наявності заборгованості зі сплати аліментів, розмір якої сукупно перевищує суму відповідних платежів за рік, на боржника накладається штраф у розмірі 20 % від суми заборгованості.
Фактичною підставою для винесення державним виконавцем оскаржуваної постанови про накладення штрафу стала наявність у боржника заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.
Враховуючи викладене, колегія суддів констатує, що як дата виникнення заборгованості зі сплати аліментів, так і причини виникнення такої заборгованості не впливають на можливість застосування штрафу до особи.
Визначальним, згідно наведених вище норм права, для вирішення справи є встановлення наявності такої заборгованості на час винесення оскаржуваної постанови про накладення штрафу та її розмір, який впливає на визначення суми штрафу.
Станом на час винесення спірної постанови за позивачем рахувалась заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищував суму відповідних платежів за один рік, та становить 78306,37 грн., то відповідачем правомірно прийнято постанову про накладення на позивача штрафу у розмірі 15661грн 27 коп., що складає 20 відсотків суми вказаної заборгованості.
Вказане вище відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування наведених судом норм права, викладеній у постанові від 24 листопада 2020 року у справі №620/517/20 (адміністративне провадження №К/9901/11465/20).
При цьому, наведеними вище нормами не визначено, що наявність поважних причин несвоєчасної сплати аліментів може бути підставою для звільнення особи від відповідальності за наявну заборгованість зі сплати аліментів.
До того ж, колегія суддів вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги щодо сплати ним аліментів, оскільки такі докази державному виконавцю на час прийняття спірної постанови не були надані, відтак, у державного виконавця були відсутні законодавчі підстави для неприйняття спірної постанови.
Колегія суддів також вважає неприйнятними доводи позивача щодо застосування «намібійським принципам» в рамках даної справи, оскільки використання даних принципів ніяким чином не впливає на оцінку спірних правовідносин судом.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.
Керуючись статтями 272, 287, 308, 310, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25 травня 2021 року у справі № 360/2482/21 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення проголошено в судовому засіданні 16 серпня 2019 року.
Судді А.В. Гайдар
А.А. Блохін
І.Д. Компанієць