ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
16 серпня 2021 року м. Київ № 640/8499/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Вовка П.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 квітня 2020 року по 03 березня 2021 року включно;
стягнути з ВЧ НОМЕР_1 на користь позивача середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 квітня 2020 року по 03 березня 2021 року у розмірі 193 828,49 грн. за КВЕД 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки відповідач вчасно не провів повний розрахунок з позивачем при звільненні, це є підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
У відзиві (т. 1 а.с. 37-47) представник відповідача посилається на непоширення вимог Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), з огляду на що представник ВЧ НОМЕР_1 просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
У відповіді на відзив (т. 1 а.с. 61-65) позивач наводить фактично ті самі аргументи та доводи, що і у позовній заяві.
Так само заперечення на відповідь на відзив (т. 1 а.с. 67-70) фактично містять ті самі аргументи та доводи, що і відзив.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив службу у Державній прикордонній службі України, з якої наказом начальника головного центру оперативного документування та оперативно-технічних заходів (ВЧ 1484) від 03 березня 2020 року за № 40-ОС (т. 1 а.с. 12-13) звільненого у запас за пп. «г» п. 2 ч. 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 03 квітня 2020 року.
В подальшому, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 120/2465/20-а (т. 1 а.с. 14-22), яке згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua/Review/92317578) набрало законної сили 20 листопада 2020 року, за позовом ОСОБА_1 визнано протиправною бездіяльність Головного центру оперативного документування та оперативно-технічних заходів Державної прикордонної служби України (ВЧ НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 лютого 2018 року включно, а також зобов'язано Головний центр оперативного документування та оперативно-технічних заходів Державної прикордонної служби України (ВЧ НОМЕР_1 ) здійснити розрахунок, нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 лютого 2018 року включно з урахуванням зміни базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення, пов'язаного із збільшенням розміру його посадового окладу та інших змін складових частин його грошового забезпечення у 2016 році.
На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду відповідачем 03 березня 2021 року виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення, що підтверджується копією довідки від 04 березня 2021 року № PN2I7J2IJJ3GNJQC (т. 1 а.с. 23).
В наступному, позивач звернувся до відповідача з листом від 19 березня 2021 року (т. 1 а.с. 26-27), в якому просив нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 квітня 2020 року по 03 березня 2021 року, проте відповіді, як стверджує позивач, на момент звернення до суду не отримав.
Водночас, з матеріалів справи видно, що за результатами розгляду вказаної заяви позивача, відповідач повідомив останньому листом від 02 квітня 2021 року № 90-687 (т. 1 а.с. 58), що порядок проходження військової служби та звільнення зї неї регулюється спеціальним законодавством, тому вимоги статей 116, 117 КЗпП України не поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби. Також зазначено про здійснення 03 березня 2021 року виплати індексації, яку позивач не отримав під час проходження служби.
Вважаючи, що відповідач повинен сплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, тобто в період з 04 квітня 2020 року по 03 березня 2021 року, позивач звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно з статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Так, предметом спору у справі, що розглядається є бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (з 04 квітня 2020 року - наступний день за датою виключення зі списків по 03 березня 2021 року - день фактичного здійснення розрахунку).
Протиправність бездіяльності відповідача щодо не здійснення повного розрахунку із позивачем при звільненні (не здійснення виплати індексації грошового забезпечення) встановлено рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 120/2465/20-а, яке набрало законної сили 20 листопада 2020 року. Також вказаним судовим рішенням зобов'язано відповідача здійснити нарахування та виплату спірної індексації.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці посадових осіб військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Касаційного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року у справі № 826/20350/16, від 15 липня 2020 року у справі № 824/144/16-а, від 31 жовтня 2019 року у справі № 2340/4192/18.
Згідно з ч. 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Разом з тим, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17.
У справі, яка розглядається, позивач у зв'язку з порушенням відповідачем його права на індексацію грошового забезпечення, що встановлено судовим рішенням в справі № 120/2465/20-а, просив стягнути на його користь суму середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
При цьому, ВЧ НОМЕР_1 провела фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати спірної індексації при звільненні поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
Ураховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, позивач обґрунтовано вважає порушеним своє право на отримання відшкодування за затримку виплати спірної компенсації на підставі статті 117 КЗпП України.
У постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку обов'язковому визначенню підлягають розмір спірного середнього заробітку та час затримки розрахунку.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 340/1146/20 (адміністративне провадження № К/9901/34752/20).
Що стосується посилань представника відповідача рішення Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» як на підставу не розповсюдження статті 117 КЗпП України на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, слід зазначити наступне.
Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 120/3857/19-а (адміністративне провадження № К/9901/25881/20), Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року (справа № 821/1083/17) та від 13 травня 2020 року (справа № 810/451/17) дійшла висновку, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15, відповідно до якого положення статей 116 та 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникли у зв'язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати та відшкодування/компенсації.
Таким чином, висновок, що положення статті 117 КЗпП України не поширюються на правовідносини, які виникають у зв'язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості, є помилковим.
В той же час, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Як вже встановлено судом, на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 120/2465/20-а відповідачем 03 березня 2021 року здійснено виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 лютого 2018 року включно у розмірі 4 515,02 грн.
В свою чергу, позивач, звернувшись до суду з даним позовом, просить стягнути з відповідача середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 04 квітня 2020 року по 03 березня 2021 у сумі 193 828,49 грн. грн., яка значно перевищує суму вказаної індексації грошового забезпечення.
За таких обставин, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби із застосуванням принципу співмірності.
Разом з цим, формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі № 380/3007/20 (адміністративне провадження № К/9901/26773/20).
Застосовуючи наведену у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 формулу, зокрема, у пунктах 72-74, суд зважає на наступне.
У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат, згідно з розрахунком від 15 липня 2021 року (т. 1 а.с. 78) та вказаним рішенням Вінницького окружного адміністративного суду складав 107 237,81 грн. (102 722,79 грн. + 4 515,02 грн.), з яких: виплачене грошове забезпечення становить 102 722,79 грн. (95,79%) та невиплачена індексація - 4 515,02 грн. (4,21%).
При цьому, обрахунок відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок №100), суми середнього заробітку за несвоєчасну виплату індексації виглядає наступним чином.
Відповідно до змісту пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 5 Порядку №100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
З наявної в матеріалах справи копії довідки ВЧ 1484 від 28 лютого 2020 року № 168 (т. 1 а.с. 25) видно, що загальна сума заробітної плати за останні два місяці (січень та лютий 2020 року) проходження служби позивача становить 35 099,02 грн.
Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача становить 856, 07 грн. (35 099,02 грн. / 41 робочий день).
Отже, сума середнього заробітку за період несвоєчасної виплати індексації з 04 квітня 2020 року по 02 березня 2021 року (попередній день за днем здійснення виплати індексації) становить 194 327,89 грн. (227 робочих днів * 856,07 грн.).
За вказаних обставин, виходячи з принципу пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 8 181,20 грн. як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (4,21% від 194 327,89 грн).
Разом з тим, позивачем не обґрунтовано такий спосіб захисту як стягнення за КВЕД 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців», а відтак в цій частині позовна вимога задоволенню не підлягає.
Згідно з положеннями статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, оскільки з матеріалів справи вбачається допущення відповідачем бездіяльності, яка не відповідає наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям.
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, останній не підлягає стягненню з відповідача відповідно до вимог статті 139 КАС України.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 квітня 2020 року по 02 березня 2021 року.
3. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
4. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 квітня 2020 року по 02 березня 2021 року у розмірі 8 181,20 грн. (вісім тисяч сто вісімдесят одна гривня двадцять копійок).
Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України до визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), можливості вчинення передбачених цим Кодексом дій з використанням підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя П.В. Вовк