ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.08.2021Справа № 910/9546/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В. розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Чернівецького обласного центру з гідрометеорології, Чернівецька обл., м. Чернівці
до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України", м. Київ
про стягнення 9157,72 грн, -
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Чернівецький обласний центр з гідрометеорології звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" про стягнення 9157,72 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків за договором №40/АВ від 30.06.2016 на метеорологічне забезпечення польотів повітряних суден в частині оплати наданих у грудні 2019 послуг.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/9546/21; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного провадження.
Ухвалою від 15.06.2021 встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що послуги з метеорологічного обслуговування перельотів надаються Приватному акціонерному товариству "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" органом обслуговування повітряного руху, яким позивач не є. Одночасно, вказаний учасник судового процесу зазначив, що докази, які додано до позовної заяви не підтверджуються обставин забезпечення у грудні 2019 Чернівецьким обласним центром з гідрометеорології відповідача метеорологічною інформацію необхідною для зльотів та посадки повітряних суден.
Відповіді на відзив позивачем подано не було.
З огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
30.06.2016 між Приватним акціонерним товариством "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" (замовник) та Чернівецьким обласним центром з гідрометеорології (виконавець) було укладено договір №40/АВ на метеорологічне забезпечення польотів повітряних суден, за умовами п.1.1 якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе обов'язки по метеорологічному обслуговуванню повітряних суден.
У п.1.3 договору №40/АВ від 30.06.2016 вказано, що взаємовідносини сторін будуються на виконанні зобов'язань, які передбачені цим договором та не суперечать чинному законодавству України.
Відповідно до п.2.1 договору №40/АВ від 30.06.2016 виконавець зобов'язаний в терміни, що встановлені діючими правилами, здійснювати метеорологічне обслуговування екіпажів повітряних суден за замовленням замовника.
Пунктом 3.1 договору №40/АВ від 30.06.2016 передбачено, що виконавець щомісяця до 10 числа виставляє замовнику рахунок на оплату наданих послуг. Замовник сплачує рахунок протягом трьох банківських днів з моменту підписання акту наданих послуг. Датою оплати вважається дата надходження грошових коштів на поточний рахунок виконавця.
Документом, який підтверджує обсяг наданих послуг за даним договором є акт наданих послуг підписаний сторонами. В акті вказується кількість виконаних польотів повітряних суден за замовленнями замовника в аеропорту Чернівці, екіпажам яких виконавець надав послуги по метеорологічному забезпеченню. Акт готується виконавцем щомісячно та надсилається замовнику разом з платіжними документами (п.5.1 договору №40/АВ від 30.06.2016).
У п.8.1 вказано, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2016. Якщо сторони вирішать продовжити дію договору вони укладуть про це відповідну додаткову угоду.
У додатках №1 та №2 до договору №40/АВ від 30.06.2016 сторонами було погоджено вартість метеорологічного забезпечення посадок та зльотів повітряного судня та метеорологічного обслуговування повітряних суден в аеропорту Чернівці станом на 1 березня 2018.
Згідно довідки про кількість рейсів Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" у грудні 2019 з аеропорту Чернівці, яку складено Чернівецьким обласним центром з гідрометеорології, у грудні 2019 відповідачем здійснено 26 вильотів. Відповідна кількість польотів також вказана у довідці Комунального підприємства "Міжнародний аеропорт "Чернівці" імені Леоніда Каденюка".
За твердженнями позивача, останнім у грудні 2019 було надано відповідачу послуги з метеорологічного обслуговування повітряних суден в аеропорту Чернівці на суму 9157,72 грн, на оплату яких складено рахунок-фактуру №232/АВ від 31.12.2019 та акт прийому виконання робіт по наданню послуг з метеорологічного обслуговування.
Проте, зі змісту позовної заяви вбачається, що відповідачем розрахунку за вказані вище послуги здійснено не було, що стало підставою для направлення позивачем претензії №99-24/02/02-08/167 від 02.03.2020, в якій висловлено вимогу про оплату заборгованості до 20.03.2020.
У листі №04.02-49 від 16.03.2020 відповідачем було відмовлено в задоволенні претензії позивача з посиланням на те, що послуги з метеорологічного обслуговування перельотів надаються Приватному акціонерному товариству "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" органом обслуговування повітряного руху у складі послуг із аеронавігаційного обслуговування, яким Чернівецький обласний центр з гідрометеорології не є. До того ж, висловлено заперечення з приводу застосованих цін.
З огляду відмову відповідача в оплаті послуг за договором №40/АВ від 30.06.2016 з метеорологічного обслуговування польотів у грудні 2019, позивач і звернувся до суду з розглядуваним позовом.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.
Виходячи із змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору чи юридичних фактів.
Згідно ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Юридичними фактами є такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ч.ч.1-3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України позивачем при зверненні до суду з вимогами про стягнення заборгованості за надані послуги, насамперед, повинно бути доведено факт виникнення між сторонами взаємних прав та обов'язків, в тому числі, визначено підставу виникнення правовідносин з оплати послуг з метеорологічного забезпечення польотів повітряних суден у розумінні ст.11 Цивільного кодексу України, обставини надання певного обсягу послуг у спірний період, наявність обов'язку відповідача внести на рахунок позивача плату за послуги в узгодженому сторонами розмірі, строк виконання якого настав.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як вказувалось вище, 30.06.2016 між Приватним акціонерним товариством "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" (замовник) та Чернівецьким обласним центром з гідрометеорології (виконавець) було укладено договір №40/АВ на метеорологічне забезпечення польотів повітряних суден, за умовами п.1.1 якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе обов'язки по метеорологічному обслуговуванню повітряних суден.
Згідно змісту позовної заяви саме вказаний правочин визначено позивачем в якості підстави виникнення у сторін взаємних прав та обов'язків з надання послуг у грудні 2019.
Проте, суд з означеними доводами позивача не погоджується, з огляду на таке.
Згідно із ч.1 ст.631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Частиною 7 ст.180 Господарського кодексу України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Оскільки змістом зобов'язання є права і обов'язки сторін, то поняття «строк договору» та «строк дії договору» є тотожними.
Відповідно до ч.3 ст.180 вказаного нормативно-правового акту при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити, зокрема, строк дії договору. Отже, строк дії господарського договору є його істотною умовою.
У п.8.1 вказано, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2016. Якщо сторони вирішать продовжити дію договору вони укладуть про це відповідну додаткову угоду.
Проте, матеріали справи не містять жодної додаткової угоди про продовження дії договору №40/АВ від 30.06.2016 на 2019 рік, що виключає наявність підстав вважати правовідносини сторін у грудні 2019 такими, що виникли саме з вказаного правочину.
Одночасно, суд вважає за доцільне також звернути увагу на те, що частиною 3 ст.6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
У ст.627 вказаного нормативно-правового акту зазначено, що до сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Конституційним Судом України у рішенні від 11.07.2014р. №7-рп/2013 по справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» наголошено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.
Разом з тим слід мати на увазі, що строк дії договору, який сторони зобов'язані погодити, не обмежений будь-яким максимальним строком. Тому сторони можуть визначити, що договір діє до припинення прав та обов'язків, які з нього виникли.
Проте, сторонами договору №40/АВ від 30.06.2016 визначено строк дії договору не вказівкою на певну подію, а саме чітко зазначено кінцеву дату строку.
За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, у суду відсутні підстави приймати посилання позивача в якості обґрунтування позовних вимог на порушення відповідачем своїх обов'язків за договором №40/АВ від 30.06.2016.
Одночасно, з приводу фактичного надання позивачем відповідачу у грудні 2019 послуг з метеорологічного обслуговування повітряних суден в аеропорту Чернівці суд зазначає таке.
За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.сЖодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Наразі, на підтвердження обставин надання відповідачу послуг у грудні 2019 позивачем було надано до матеріалів справи довідку про кількість рейсів Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" у грудні 2019 з аеропорту Чернівці, яку складено Чернівецьким обласним центром з гідрометеорології, згідно якої у грудні 2019 відповідачем здійснено 26 вильотів. Відповідна кількість польотів також вказана у довідці Комунального підприємства "Міжнародний аеропорт "Чернівці" імені Леоніда Каденюка".
До того ж, позивачем надано рахунок-фактуру №232/АВ від 31.12.2019 та акт прийому виконання робіт по наданню послуг з метеорологічного обслуговування. Вказаний акт з боку відповідача не підписано, а отже, не може бути прийнято судом в якості належного та допустимого доказу обставин надання певного обсягу послуг за погодженою сторонами ціною.
До того ж, судом враховано наявний в матеріалах справи лист №04.02-49 від 16.03.2020, в якому відповідачем було відмовлено в задоволенні претензії позивача про стягнення оплати за послуг за грудень 2019 з посиланням на те, що послуги з метеорологічного обслуговування перельотів надаються Приватному акціонерному товариству "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" органом обслуговування повітряного руху у складі послуг із аеронавігаційного обслуговування, яким Чернівецький обласний центр з гідрометеорології не є. До того ж, висловлено заперечення з приводу застосованих цін.
Наразі, суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Проте, вступереч наведеного позивачем так і не було надано суду доказів, які підтверджували обставини надання саме Чернівецьким обласним центром з гідрометеорології у грудні 2019 Приватному акціонерному товариству "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" послуг з метеорологічного обслуговування повітряних суден.
При цьому, суд звертає увагу, що відомості про кількість польотів обставин надання певних послуг саме позивачем відповідачу не доводять.
За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо залишення без задоволення позовних вимог Чернівецького обласного центру з гідрометеорології до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" про стягнення 9157,72 грн як таких, що позбавлені належного доказового обґрунтування.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
Відмовити в задоволенні позову Чернівецького обласного центру з гідрометеорології до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" про стягнення 9157,72 грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст складено та підписано 16.08.2021.
Суддя В.В. Князьков