ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.08.2021Справа № 910/9144/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В. розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Левада Карго", м.Київ
до відповідача: Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ
про стягнення 63 328,26 грн, -
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Левада Карго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 63 328,26 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався виникнення у відповідача обов'язку із відшкодування позивачу збитків, завданих внаслідок пошкодження (розукомплектування) вагонів. За розрахунком позивача збитки складаються із вартості ремонтних робіт з урахуванням придбання втрачених частин в сумі 40 036,99 грн та плати за користування рухомим складом в сумі 23110,27 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/9144/21; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного провадження.
Ухвалою від 08.06.2021 встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення. Зокрема, відповідачем вказано на недоведеності позивачем вини Акціонерного товариства "Українська залізниця" у пошкодженні вагонів, необґрунтованість визначених у розрахунку суми збитків періодів перебування вагонів у ремонті.
Позивач у запереченнях зазначив про необґрунтованість відзиву Акціонерного товариства "Українська залізниця". Позивачем вказано, що відповідач складаючи акти загальної форми фактично сам визнав обставини пошкодження (розукомплектування вагонів). Щодо періоду нарахування плати за користування вагонами позивачем вказано, що саме з моменту оформлення повідомлення форми ВУ-23М вагон є таким, що потребує ремонту, а його власник (орендар) не може здійснювати користування ним, тоді як у дефектній відомості форми ВУ-22 міститься лише фактичний час проведення ремонтних робіт, а не час перебування вагону у депо у несправному (розукомплектованому) стані.
З огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
18.01.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лемтранс" (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Левада Карго" (суборендар) було укладено договір №70/17 суборенди вагонів, за умовами п.1.1 якого орендар передає, а суборендар приймає в суборенду платформи моделей 13-2116, 13-1223, 13-470 (вагони) у кількості 200 одиниць.
Згідно п.7.1 договору №70/17 від 18.01.2017 (в редакції додаткової угоди від 01.02.2019) розмір суборендної плати за користування одним вагоном на добу становить еквівалент в гривні 15 євро з урахуванням податку на додану вартість.
Договір набуває сили з моменту його підписання та діє до 28.02.2023 включно (п.11.3 договору №70/17 від 18.01.2017 в редакції додаткової угоди від 01.07.2020).
З матеріалів справи вбачається, що на підставі актів приймання-передачі до договору №70/17 від 18.01.2017 Товариством з обмеженою відповідальністю "Лемтранс" було передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Левада Карго" прийнято у користування вагони №94774486, №94774254, №94722741, №94722725, №94774601.
20.11.2020 Акціонерним товариством "Українська залізниця" здійснювалось перевезення залізничних платформ (вагонів) №94722725 та №94774601 відповідно до залізничної накладної №40538076 зі станції відправлення Чорноморська Порт Одеської залізниці до станції призначення Тернопіль Львівської залізниці.
За наслідками прибуття до станції призначення було встановлено розукомплектування вагонів №94722725 та №94774601, а саме відсутність фітингових упорів, за фактом чого було складено акт загальної форми ГУ-23 від 20.11.2020.
05.12.2020 Акціонерним товариством "Українська залізниця" здійснювалось перевезення залізничної платформи (вагона) №94774254 відповідно до залізничної накладної №41104456 зі станції відправлення Одеса Порт Одеської залізниці до станції призначення Тернопіль Львівської залізниці.
За наслідками прибуття до станції призначення було встановлено розукомплектування вагону №94774254, а саме відсутність фітингового упору, за фактом чого було складено акт загальної форми ГУ-23 від 05.12.2020.
15.12.2020 Акціонерним товариством "Українська залізниця" здійснювалось перевезення залізничної платформи (вагона) №94774486 відповідно до залізничної накладної №41434846 зі станції відправлення Одеса Порт Одеської залізниці до станції призначення Тернопіль Львівської залізниці.
За наслідками прибуття до станції призначення було встановлено розукомплектування вагону №94774486, а саме відсутність фітингового упору, за фактом чого було складено акт загальної форми ГУ-23 від 15.12.2020.
08.01.2021 Акціонерним товариством "Українська залізниця" здійснювалось перевезення залізничної платформи (вагона) №58409509 відповідно до залізничної накладної СМГС №33943340 зі станції відправлення Глицице Порт Польща залізниці до станції призначення Тернопіль Львівської залізниці. Володіння вказаним вагоном позивач здійснює на підставі договору купівлі-продажу №25/04/19 від 25.04.2019, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Техінтерфлот".
За наслідками прибуття до станції призначення було встановлено розукомплектування вагону №58409509, а саме відсутність фітингового упору, за фактом чого було складено акт загальної форми ГУ-23 від 08.01.2021.
16.01.2021 Акціонерним товариством "Українська залізниця" здійснювалось перевезення залізничної платформи (вагона) №94722741 відповідно до залізничної накладної №42160689 зі станції відправлення Чорноморська Порт Одеської залізниці до станції призначення Тернопіль Львівської залізниці.
За наслідками прибуття до станції призначення було встановлено розукомплектування вагону №94722741, а саме відсутність фітингового упору, за фактом чого було складено акт загальної форми ГУ-23 від 16.01.2021.
На виконання Правил користування вагонами і контейнерами, які затверджено наказом №113 від 25.02.1999 Міністерства транспорту України, у зв'язку із розукомплектуванням вагонів були складені повідомлення про ремонт або технічне обслуговування вагонів форми ВУ-23М, повідомлення про приймання вантажних вагонів із ТОв-2(4) форми ВУ-36М, дефектні відомості форми ВУ-22.
За доводами позивача, вартість проведення технічного обслуговування (ремонту) вагонів №94774486, №94774254, №94722741, №94722725, №94774601, №58409509, з урахуванням придбання втрачених фітингових упорів та кріплень, складає 40217,99 грн.
Крім того, позивач зазначає, що оскільки вагони №94774486, №94774254, №94722741, №94722725, №94774601 орендуються ним на підставі договору суборенди №70/17 від 18.01.2017, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу плату за користування вказаними вагонами за період проведення технічного обслуговування (ремонту), розмір якої за розрахунком позивача складає 23110,27 грн.
З огляду на те, що пошкодження вищевказаних вагонів відбулось під час їх знаходження на залізничній колії загального користування після укладення договору перевезення (формування залізничних накладних), відповідальність за дотримання якості проведеного технічного обслуговування (ремонту), збереження вагонів під час перевезення та безпеки руху, на думку позивача, має бути покладена на відповідача.
Означені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з розглядуваним позовом.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про таке.
Відповідно до статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
У відповідності до пункту 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998, Статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (пункт 3 Статуту).
Пунктом 6 Статуту визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Відповідно до частин 1, 3 статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Укладення договору перевезення вантажу шляхом складання транспортної накладної також передбачено ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України.
Як було встановлено вище, на підставі залізничних накладних №40538076, №41104456, №41434846, №33943340 відповідач здійснював перевезення вагонів №94774486, №94774254, №94722741, №94722725, №94774601, №58409509.
З представлених суду актів загальної форми судом встановлено, що по прибуттю вагонів №94774486, №94774254, №94722741, №94722725, №94774601, №58409509 зафіксовано відсутність фітингових упорів (фітингів) у вказаних вагонах, про що працівниками станції призначення Тернопіль Львівської залізниці було складено акти загальної форми від 15.12.2020, від 05.12.2020, від 16.01.2021, від 20.11.2020 та від 08.01.2021.
З матеріалів справи вбачається, що в результаті пошкодження (розукомплектування), вагони №94774486, №94774254, №94722741, №94722725, №94774601, №58409509 були направлені на технічне обслуговування, про що складено: повідомлення на ремонт або технічне обслуговування вагонів форми ВУ-23М №4429 від 16.12.2020, №4330 від 05.12.2020, №4567 від 16.01.2021, №4161 від 20.11.2020, №4160 від 20.11.2020, №4543 від 09.01.2021; повідомлення про приймання вантажних вагонів форми ВУ-36М від 18.12.2020, від 21.01.2021, від 30.01.2021, від 16.01.2021; дефектні відомості; акти приймання-передачі фітингових кріплень та фітингових упорів; калькуляції за проведені роботи при технічному обслуговуванні вказаних вагонів; видаткові накладні на поставку упорів фітингових; рахунки-фактури на оплату упорів фітингових та платіжні доручення про їх оплату.
Придбання запчастин, проведення ремонтних робіт вказаних вище вагонів та їх оплата підтверджуються наявними в матеріалах справи видатковими накладними, рахунками-фактурами та платіжними дорученнями на загальну суму 40 217,99 грн.
Одночасно, на підставі даних повідомлень форми ВУ-23М та повідомлень про прийняття вагонів з ремонту форми ВУ-36М позивачем було розраховано вартість плати за користування вагонами №94774486, №94774254, №94722741, №94722725, №94774601 виходячи із вартості суборенди, що визначена умовами договору №70/17 від 18.01.2017 на загальну суму 23 110,27 грн.
Наразі, заперечення відповідача стосовно невірно визначеного позивачем періоду перебування вагонів на ремонті суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог, затверджених та введених в дію наказом №114-Ц від 01.04.2011 «Про затвердження та введення в дію нормативних документів» Облікових та звітних форм по вагонному господарству та Методичних вказівок з порядку складання облікових та звітних форм по вагонному господарству повідомлення форми ВУ-23М є документом, що засвідчує несправний стан вагона і є підставою для перерахування вагонів із робочого парку до неробочого до числа несправних.
Повідомлення про приймання вагонів з ремонту форми ВУ- 36М є документом, що засвідчує виконання ремонту вагона у повній відповідності до правил ремонту, технічних умов, креслень і засвідчує завершення виконання ремонту та придатність до подальшої експлуатації.
Отже, суд вважає обґрунтованим визначення позивачем періоду перебування вагонів на ремонті для визначення вартості плати за користування вагонами у складі збитків саме виходячи з даних, що визначені у повідомленнях про на ремонт або технічне обслуговування вагонів форми ВУ-23М та повідомлень про приймання вагонів з ремонту форми ВУ- 36М, оскільки саме протягом такого періоду позивач, як суборендар, був позбавлений права та можливості користуватись орендованим майном.
Отже, за перевіривши наданий позивачем розрахунок часу перебування пошкоджених вагонів у ремонті та розмір плати за їх користування, суд встановив, що вказаний розрахунок є арифметично вірним.
Згідно з ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Збитки - це витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Частиною першою статті 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства, тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Отже збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Відповідальність у вигляді відшкодування збитків може бути покладено на особу за наявності в її діях складу цивільного правопорушення. На позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок між такою поведінкою із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 21.04.2021 по справі №913/335/20.
Відповідно до ч. 3 ст. 314 Господарського кодексу України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме, у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.
Згідно з п. 3.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України № 17 від 29.01.2015, власні вантажні вагони, що виходять на колії загального користування, за конструкцією, строком служби, періодом проведення планових видів ремонту і технічним станом повинні відповідати всім вимогам, які встановлюються до вагонів інвентарного парку залізниць, включаючи спеціалізований рухомий склад, та мати відомості про комплектацію вагона.
Пунктом 4.1 Правил експлуатації власних вантажних вагонів передбачено, що випуск власних вантажних вагонів на колії загального користування допускається після відповідного огляду їх технічного стану працівниками вагонного господарства, а для перевезення небезпечного вантажу в спеціалізованих вагонах - при пред'явленні відправником вантажу працівникам станцій і вагонного господарства свідоцтва про технічний стан вагона, що гарантує безпеку перевезення цього вантажу. Номер свідоцтва і результати огляду технічного стану вагонів працівник вагонного господарства записує в книзі пред'явлення вагонів вантажного парку до технічного обслуговування (форма ВУ-14).
Отже, прийняття відповідачем до перевезення вагонів №94774486, №94774254, №94722741, №94722725, №94774601, №58409509 свідчить про те, що вказані вагони перебували у технічно справному стані.
Відповідно до пункту 4.6 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000, обов'язок охорони вагонів і вантажів на під'їзній колії покладається на підприємство. Якщо під'їзна колія обслуговується локомотивом залізниці, то охорону вагонів і вантажів до моменту фактичної подачі вагонів і з моменту збирання вагонів з під'їзної колії організовує залізниця.
Пунктами 20, 21 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 113 від 25.02.1999, унормовано, що пошкодження вантажного вагона - це порушення справного стану вагона або його складових частин унаслідок зовнішніх впливів, що перевищують рівні, установлені ГОСТ 22235-76, а також унесення змін у конструкції вагонів, заварювання дверей, люків, знімання бортів платформ, дверей напіввагонів, знімного устаткування вагонів тощо, свердління (пробивання, пропалювання) отворів для кріплення вантажів у деталях вагонів, а також кріплення до них вантажів за допомогою зварювання без дозволу залізниці. Ремонт пошкодженого вагона здійснюється на підприємстві, що має право на виконання таких робіт, або на найближчому до місця пошкодження вагоноремонтному підприємстві. Перелік таких підприємств оприлюднюється у товарних конторах станцій обслуговування.
Відповідно до пункту 22 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 113 від 25.02.1999, сума збитків за пошкодження вагона складається з:
- витрат на транспортування пошкодженого вагона від місця пошкодження до місця його ремонту в розмірі провізної плати, визначеної відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України № 551 від 15.11.1999, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України № 828/4121 від 01.12.1999, з урахуванням коригувальних коефіцієнтів, що діють на момент транспортування;
- вартості ремонту пошкодженого вагона з урахуванням вартості втрачених та (або) пошкоджених частин;
- витрат на перевантаження вантажу з пошкодженого вагона, якщо його неможливо відремонтувати в навантаженому стані, які визначаються за калькуляцією вартості робіт, що надається разом з розрахунком збитків;
- плати за користування вагоном за нормативний час перебування пошкодженого вагона в деповському, капітальному ремонті або технічному обслуговуванні з відчепленням (додаток 9), визначеної за ставками плати за користування вагонами згідно з пунктом 14 цих Правил.
Статтею 924 Цивільного кодексу України передбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не зміг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини. Аналогічні положення містяться в статті 23 Закону України "Про залізничний транспорт".
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.сЖодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Наразі, суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Проте, вступереч наведеного, відповідачем обставин пошкодження вищевказаних вагонів з вини невстановлених осіб або з незалежних від відповідача причин належними та допустимими доказами не доведено.
Враховуючи те, що статтею 924 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію вини перевізника за втрату, нестачу, псування й пошкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту, і обов'язок доведення своєї невинуватості лежить саме на перевізнику, суд відхиляє як необґрунтовані доводи відповідача про те, що вищевказані власний та орендовані позивачем вагони, зазнали пошкодження не у зв'язку з діями чи бездіяльністю саме перевізника, тобто, Акціонерного товариства "Українська залізниця".
З урахуванням вище наведеного, суд дійшов висновку про наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної бездіяльності відповідача, що виявилась у незабезпеченні збереженості (схоронності) належного позивачу майна (вагонів), завданої шкоди - пошкодження складових частин вагонів, та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою.
Відповідно до п. 114 Статуту залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було зниженого його вартість.
Згідно з п. 126 Статуту за пошкодження залізницею вагонів або контейнерів, що належать підприємствам, залізниця несе матеріальну відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди.
Отже, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Левада Карго" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 63 328,26 грн, з яких вартість ремонтних робіт з урахуванням придбання втрачених частин в сумі 40 036,99 грн та плата за користування рухомим складом в сумі 23110,27 грн є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позовних вимог.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Левада Карго" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 63 328,26 грн - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, місто Київ, вул. Єжи Гедройця, будинок 5, ЄДРПОУ 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Левада Карго" (01032, місто Київ, вул..Саксаганського, будинок 119, ЄДРПОУ 38464969) збитки в сумі 63 328 (шістдесят три тисячі триста двадцять вісім) грн 26 коп. та судовий збір в сумі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст складено та підписано 16.08.2021.
Суддя В.В. Князьков