Справа № 308/13798/20
Іменем України
12 серпня 2021 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
головуючої - судді Кожух О.А.,
суддів - Бисаги Т.Ю., Фазикош Г.В.
за участі секретаря - Волощук В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 05 лютого 2021 року (головуючий суддя Бедьо В.І.) у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на постанову заступника начальника Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ) Венжеги Максима Ростиславовича про арешт майна боржника,
У грудні 2020 року боржник ОСОБА_1 звернувся до місцевого суду з даною скаргою на рішення посадової особи органу державної виконавчої служби, в якій просив визнати неправомірною та скасувати постанову про арешт майна боржника від 02.12.2020 у виконавчому провадження 52313987, винесену заступником начальника Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ) Венжегою М.Р.
Скаргу мотивовано тим, що на виконанні в Ужгородському міському відділі державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) перебуває виконавче провадження № 52313987 щодо боржника ОСОБА_1 з виконання виконавчого листа № 2-3444/11, виданого 05.09.2011 Ужгородським міськрайонним судом, про стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» заборгованості у розмірі 612 011,47 грн, держмита у розмірі 1700,00 грн та 120,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
Вказував, що ОСОБА_1 є поручителем, а не позичальником за кредитним договором, жодних коштів від ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» не отримував, однак відділ ДВС, на переконання скаржника, проводить стягнення виключно зі ОСОБА_1 ; у виконавчому провадженні № 52313987 відбулася заміна сторони виконавчого провадження на стягувача ОСОБА_5 , який є родичем із боржниками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , тому скаржник вважає, що в даному випадку існує домовленість, кінцевою метою якої є стягнення коштів виключно зі ОСОБА_1 та уникнення сплати коштів родиною ОСОБА_3 , які ОСОБА_1 уникають та на зв'язок не виходять. Зазначав, що постановою від 18.10.2016 у ВП № 52313987 було звернуто стягнення на заробітну плату боржника ОСОБА_1 і більше 4-х років з його заробітної плати проводиться стягнення в розмірі 20% від усіх видів заробітку, у зв'язку з чим з нього стягнуто більше 100 000,00 грн. Натомість виконавець інших боржників не чіпає та стягнення з них не проводить. Скаржник вважає, що при наявності постанови про звернення стягнення на заробітну плату боржника ОСОБА_1 , у виконавця не було підстав вживати два заходи для забезпечення виконання судового рішення та виносити постанову про арешт майна цього боржника.
Зазначав, що вартість часток у належних ОСОБА_1 двох об'єктах нерухомого майна є більшою, ніж залишок боргу у виконавчому провадженні (512 011,47 грн), проте виконавець майно не оцінював та вартість його часток не встановлював.
Посилаючись на дані обставини, норми Конституції України та положення ст.ст., 1, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, просив визнати неправомірною та скасувати постанову про арешт майна боржника від 02.12.2020.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 05.02.2021 у задоволенні скарги ОСОБА_1 - відмовлено.
На дану ухвалу подав апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 . Просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити його скаргу. Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам, наведеним у скарзі.
Заслухавши позицію апелянта та його представника, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
У відповідності до ч. ч. 1, 3 ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Відповідно до частин першої та другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що на виконанні в Ужгородському міському відділі державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) перебуває виконавче провадження № 52313987 з виконання виконавчого листа № 2-3444/11, виданого 05.09.2011 Ужгородським міськрайонним судом, про стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» заборгованості у розмірі 612 011,47 грн, держмита у розмірі 1700,00 грн та 120,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
Боржником у вказаному виконавчому провадженні № 52313987 є ОСОБА_1 .
Як вбачається з відповіді на адвокатський запит ОСОБА_2 , наданої Ужгородським МВ ДВС від 21.12.2020 № 110737/20З (а.с. 32-35), ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 02.07.2020 у справі № 2-3444/11 замінено сторону стягувача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на його правонаступника ОСОБА_5 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/90401389).
Вказаною ухвалою суду встановлено наступні обставини.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28.07.2011 у цивільній справі № 2п-3444/11 задоволено позовну заяву ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Закарпатської обласної дирекції до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про солідарне стягнення по кредитним договорам №014/4080/31692 від 28.02.2007 та №014/4080/82/37141 від 03.12.2007 в сумі 612011,47 грн., держмита в розмірі 1700 грн. та 120 грн. витрат ІТЗ.
На виконання вказаного рішення суду, Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області 05.09.2011 було видано виконавчі листи.
05.03.2020 між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (первісним кредитором) та AT «ОКСІ БАНК» (новим кредитором) було укладено договір відступлення права вимоги за кредитними договорами №014/4080/82/18164 від 13.06.2005, №014/4080/82/31692 від 28.02.2007, №014/4080/82/37141 від 03.12.2007, укладеними між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 .
Цього ж дня між AT «ОКСІ БАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» (новий кредитор по договору) було укладено договір відступлення права вимоги за кредитними договорами №014/4080/82/18164 від 13.06.2005, №014/4080/82/31692 від 28.02.2007, №014/4080/82/37141 від 03.12.2007, укладеними між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 .
Цього ж дня, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» та ОСОБА_5 було укладено Договір відступлення прав вимоги №05-03/20/1, на підставі якого було відступлено права вимоги за кредитними договорами №014/4080/82/18164 від 13.06.2005, №014/4080/82/31692 від 28.02.2007, №014/4080/82/37141 від 03.12.2007, укладеними між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 , а також договорами поруки.
Згідно з інформацією Ужгородського МВ ДВС, зазначеною у вказаній відповіді на адвокатський запит від 21.12.2020 № 110737/20, із солідарного боржника ОСОБА_4 було стягнуто боргу в розмірі 44 252,75 грн та стягнуто виконавчого збору в розмірі 55 036,84. Виконавче провадження щодо боржника ОСОБА_4 повернуто без виконання за заявою стягувача ОСОБА_5 .
При цьому згідно вищевказаного листа, із солідарного боржника ОСОБА_3 стягнення не проводилось, а виконавче провадження відносно ОСОБА_3 перебуває на виконанні.
Відповідно до такого листа від 21.12.2020 № 110737/20, безпосередньо із солідарного боржника ОСОБА_1 стягнуто боргу в розмірі 90 863,39 грн та 6346,33 виконавчого збору в рамках виконавчого провадження № 52313987.
Таким чином, органом державної виконавчої служби здійснювалось стягнення із солідарного боржника ОСОБА_4 (повернуто без виконання за заявою стягувача ОСОБА_5 ), солідарного боржника ОСОБА_1 , при цьому виконавче провадження відносно ОСОБА_3 перебуває на виконанні.
Станом на 18.12.2020 сума боргу ОСОБА_1 складає 478 715,36 грн.
Отже, обов'язок солідарних боржників не виконаний у повному обсязі.
Стосовно тверджень ОСОБА_1 про те, що він є поручителем, а не позичальником за кредитним договором, жодних коштів від ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» не отримував, однак відділ ДВС проводить стягнення виключно зі ОСОБА_1 - слід зазначити наступне.
Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
За змістом частини першої, другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.
Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.
Відтак, посилання солідарного боржника ОСОБА_1 на те, що він є тільки поручителем, не отримував коштів від ПАТ «Райфайзен Банк Аваль», а відділ ДВС проводить стягнення виключно зі ОСОБА_1 - є необґрунтованими та безпідставними.
Посилання скаржника на існування домовленості між новим стягувачем та іншими солідарними боржниками ( ОСОБА_4 , та ОСОБА_3 ) про стягнення боргу виключно з боржника ОСОБА_1 ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права. Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (ч. 1 ст. 544 ЦКУ України).
02.12.2020 заступником начальника Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Венжегою М.Р. у виконавчому провадженні № 52313987 щодо боржника ОСОБА_1 винесено постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все майно, у тому числі частки належні боржнику у нерухомому майні за наступними адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , що належать ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 512011,47 грн.
Як убачається із матеріалів справи солідарними боржниками не було виконано обов'язок у повному обсязі, у зв'язку з чим зобов'язання не було виконане належним чином та не припинилося, а розмір боргу ОСОБА_1 станом на 18.12.2020 складав 478 715,36 грн.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (ст.18 ЦПК України).
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Виконання судового рішення, відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України №5-рп/2013 від 26.06.2013, є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом.
Виконання судових рішень є завершальною стадією судового процесу. Саме такий принцип застосовує Європейський суд з прав людини у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень - невід'ємна частина судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII (далі Закон № 1404-VIII) виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Статтею ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» визначено заходи примусового виконання рішень, зокрема, звернення стягнення на майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника.
Відповідно до ч. 3 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Таким чином, винесення заступником начальника Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Венжегою М.Р. у виконавчому провадженні № 52313987 щодо боржника ОСОБА_1 постанови про арешт майна боржника у межах суми стягнення 512 011,47 грн - здійснено в межах наданих йому повноважень з дотриманням положень Закону України «Про виконавче провадження».
За таких обставин, дії суб'єкта оскарження були спрямовані на практичну реалізацію положень діючого законодавства для належного виконання судового рішення про стягнення заборгованості, яке набрало законної сили та є обов'язковим для виконання на всій території України, оскаржувана постанова не порушує права та інтереси боржника, прийнята з метою реалізації охоронюваних законом прав стягувача, та прийнята прийнята відповідно до закону, в межах повноважень заступника начальника відділу ДВС.
Скаржником не доведено належними та допустимими доказами того, що заступник начальника Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) не мав права виносити оскаржувану постанову.
Судження скаржника, яке зводиться до того, що заступник начальника відділу при винесенні оскаржуваної постанови не оцінював вартість майна та не встановлював часток, ґрунтується на помилковому тлумаченні норм матеріального та процесуального права.
Визначення вартості майна боржника, оцінка майна боржника, здійснюється виконавцем після винесення постанови про арешт майна боржника, у порядку встановленому ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження». Питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця у порядку ст. 443 ЦПК України.
Зважаючи на викладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 .. Доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростовують. Судове рішення ухвалено судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, у відповідності до ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - залишити без змін.
Керуючись ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 05 лютого 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 16 серпня 2021 року.
Головуюча:
Судді: