Справа № 307/3155/19
05 серпня 2021 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
Головуючого - судді Бисага Т.Ю.
суддів: Кожух О.А., Фазикош Г.В.,
за участі секретаря: Микуляк Є.В.,
за участі представника головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області - Сатмарі Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області на рішення Тячівського районного суду від 05 березня 2020 року, головуючий суддя Ніточко В.В., у справі за позовом державного підприємства "Брустурянське лісомисливське господарство" до головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області та ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області про передачу у власність земельної ділянки площею 1,3000 га та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння,
Державне підприємство "Брустурянське лісомисливське господарство" звернулося до суду з позовом до головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області та ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області про передачу у власність земельної ділянки площею 1,3000 га та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.
Позовні вимоги мотивує тим, що наказом головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області прийняло №1350-сг від 03 липня 2019 року "Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки" наказу затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу ОСОБА_1 у власність земельну ділянку (кадастровий номер 2124484400:09:001:0031), площею 1,3000 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що розташована за межами населеного пункту, на території Лопухівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області.
На виконання вказаного наказу ОСОБА_1 оформив право власності на земельну ділянку.
Вважає, що наказ ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області №1350-сг та дії щодо оформлення права власності на земельну ділянку суперечать нормам законодавства, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 2124484400:09:001:0031, відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2010 року, знаходиться в кварталі 15 виділу 3 Плайського лісництва державного підприємства "Брустурянське лісомисливське господарство".
Просили визнати недійсним та скасувати наказ Головного Управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 03 липня 2019 № 1350-сг "Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки", витребувати земельну ділянку за кадастровим номером 2124484400:09:001:0031, площею 1,3000 га, що розташована за межами населеного пункту, на території Лопухівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 та стягнути з відповідачів понесені судові витрати.
Рішенням Тячівського районного суду від 05 березня 2020 року позов задоволено.
Визнано недійсним та скасовано наказ Головного Управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 03 липня 2019 №1350-сг "Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки".
Витребувано земельну ділянку за кадастровим номером 2124484400:09:001:0031, площею 1,3000 га, що розташована за межами населеного пункту, на території Лопухівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 .
Вирішено питання судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням суду Головне управління Держгеокадастру в Закарпатській області подало апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати, ухвали по справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Також на рішення суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просив рішення скасувати, ухвалити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача Левицький А.О. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 08.04.2019 р. ОСОБА_1 звернувся до Головного управління з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що розташована на території Лопухівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області (реєстраційний номер Головного управління від 08.04.2019 № Х-116/1/17-19). До клопотання додано графічні матеріали бажаного місця розташування земельної ділянки, копію паспорта громадянина України, копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру та копію посвічення учасника бойових дій.
Листом Відділу у Тячівському районі Головного управління від 23.04.2019 № 353/412-19-0.27 надано Головному управлінню інформацію щодо земельної ділянки яка зазначенна у клопотанні гр. ОСОБА_1 , а саме зазначено категорію земель - землі сільськогосподарського призначення, форма власноті - державна, вид угідь - пасовище.
Так, Головним управлінням відповідно до своїх повноважень наказом від 24.04.2019 № 891-сг "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність" гр. ОСОБА_1 , мешканцю АДРЕСА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту на території Лопухівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області.
На замовлення гр. ОСОБА_1 на підставі договору від 21.05.2019 № 21052019/156 Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства. Дана земельна ділянка відведена із земель запасу, сільськогосподарського призначення - сіножаті. Відповідно до класифікації видів цільового призначення земель (КВЦПЗ) земельну ділянку віднесено до земель сільськогосподарського призначення (секція А). Цільове призначення відповідно до класифікації видів цільового призначення земель - для ведення особистого селянського господарства (підрозділ 01.03). Відповідно до даних річного звіту по форм 6-ЗЕМ земельна ділянка гр. ОСОБА_1 відводиться із земель запасу (шифр рядка 94), сільськогосподарських угідь - сіножаті (11). Земельна ділянка вільна від обмежень, обтяжень і сервітутів.
Земельна ділянка має загальну площу 1,3000 га відведена за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, на території Лопухівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області за межами населеного пункту і межує з: землями Головного управління; землями загального користування;
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (частина восьма статті 118 Земельного кодексу України).
Відповідно до статті 186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального гану виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.2016 № 580 "Деякі питання реалізації пілотного проекту із запровадження принципу екстериторіальності погодження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки територіальними органами Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" затверджено Тимчасовий порядок взаємодії між територіальними органами Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру на період реалізації пілотного проекту із запровадження принципу екстериторіальності погодження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки територіальними органами Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру під час погодження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки (далі - Тимчасовий порядок).
Відповідно до Тимчасового порядку визначено, що для погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (далі - проект землеустрою) особа, яка відповідно до вимог статті 26 Закону України "Про землеустрій" є розробником проекту землеустрою (далі - розробник), подає до територіального органу Держгеокадастру за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою у паперовому та електронному вигляді.
Розгляд та погодження або відмова у погодженні проектів землеустрою здійснюються працівниками територіальних органів Держгеокадастру, які вибрані за принципом випадковості системою електронного документообігу Держгеокадастру.
Варто зазначити, що вищезгаданий проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 погоджений експертом державної експертизи.
Після перевірки на відповідність вимого законодавстра проекту землеустрою гр. ОСОБА_1 державний кадастровий реєстратор вніс відомості до Державного земельного кадастру, про результат якого свідчить витяг із Державного земельного кадастру на земельну ділянку з кадастровим номером 2124484400:09:001:0031.
Проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_1 розроблений та погоджений відповідно до вимог земельного законодавства, а тому підстав для відмови у затверджені проекту у Головного управління не було.
Варто відмітити, що скасовуючи рішення органу, на підставі якого зареєстровано право власності на ім'я гр. ОСОБА_1 позивач намагається припинити право власності на земельну ділянку розміром 1,3000 га, для ведення особистого селянського господарства.
Порядок припинення права на землю регулюється главою 22 ЗК України.
Перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку визначений статтею 140 ЗК України. Так, підставами припинення права власності на земельну ділянку є: добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; відчуження земельної ділянки за рішенням власника; звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; конфіскація за рішенням суду; невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом. Зазначений перелік є вичерпним.
Такої підстави припинення права власності на земельну ділянку, як скасування рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого було видано правовстановлюючий документ на право власності на земельну ділянку, ЗК України не передбачено (Правова позиція - Постанова Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року № 6-71цс12).
З огляду на зазначене, скасування рішення органу, на підставі якого здійснено державну реєстрацію відповідних прав на земельну ділянку, не є підставою припинення права власності на земельну ділянку згідно ЗК України.
Рішення про передачу земельної ділянки у власність є ненормативним актом органу місцевого самоврядування або виконавчої влади, що застосовується одноразово, з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, та яке вичерпує свою дію фактом його виконання (внаслідок його виконання). Скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства (постанова Вищого господарського суду України від 25.02.2016 у справі № 5028/5/51/2012, від 02.03.2016 у справі №52/310).
У пункті 8 (абз. 2) постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", зі змінами внесеними 19.03.2010 року, зазначено, що при вирішені в судовому порядку земельних спорів за участю органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, слід враховувати Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), відповідно до пункту 5 мотивувальної частини якого органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.
У цьому рішенні також зазначено, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами. Таким чином, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
Далі, у рішенні зазначено, що ненормативні правові акти органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування та вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. З огляду на викладене, оскаржуване Позивачем наказ Головного управління від 03.07.2019 № 1351-сг є ненормативним актом, було прийнято стосовно конкретного громадянина, підлягало одноразовому застосуванню та було виконано в момент виникнення права власності на земельну ділянку - державної реєстрації права власності на земельну ділянку, із з цього моменту оскаржуване рішення вичерпало свою дію, у зв'язку з чим не може бути скасоване, оскільки дане рішення вже в силу закону скасоване та є не чинним після державної реєстрації права власності гр. ОСОБА_1 .
Згідно частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від ЗО червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. У рішенні Європейський суд з прав людини зазначив: "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила". У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".
Відповідно до пункту 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" від 07.02.2014 № 5, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 Цивільного кодексу України).
Вищевказаною постановою роз'яснено, що витребувати своє майно із чужого незаконного володіння має право лише власник, і лише якщо доведе незаконного вибуття майна з його володіння.
Враховуючи, що позивачем по справі не було надано доказів тих обставин, що спірна земельна ділянка, яка розташована на території Лопухівської сільської ради, перебуває у користуванні ДП "Брустурянське ЛМГ", та що вказана земельна ділянка вибула з володіння власника незаконно, не підлягають задоволенню вимоги позивача про витребування зазначеної земельної ділянки.
Суд першої інстанції вважає, що земельна ділянка, яка була предметом позову у даній справі, це - земельна ділянка лісового фонду та відноситься до земель лісогосподарського призначення, тобто фактично відбулась незаконна передача такої без вилучення та зміни цільового призначення у приватну власність громадянина.
На думку апеляційного суду, такий висновок суду нічим не підкріплений та не відповідає вимогам і положенням законів, що регламентують порядок використання земель лісогосподарського призначення.
В матеріалах даної справи відсутня планово-картографічна документація, яка відповідає вимогам зазначених норм. Відповідна правова позиція щодо належного оформлення матеріалів лісовпорядкування згідно вимог лісового та земельного законодавства викладена в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.12.2011 в аналогічній справі.
Вказані матеріали лісовпорядкування, копії яких знаходяться у справі, не можуть бути належними і допустимими доказами, у розумінні статей 57 - 59 ЦПК України, розміщення наданої гр. ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, на землях, які входять в матеріали лісовпорядкування ДП "Брустурянське ЛМГ".
Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 24 грудня 2014 року у справі № 6-212цс14, згідно з пунктом 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Отже, виходячи із системного аналізу зазначеного вище законодавства, на час виникнення спірних правовідносин документами, які підтверджують право лісогосподарських підприємств на земельні ділянки, є державні акти на право постійного користування земельними лісовими ділянками або планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Однак, на підтвердження зазначених у позовній заяві доводів позивачем не надано належних планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, де розташована спірна земельна ділянка, а саме: планшети лісовпорядкування.
Окрім того, із наданих позивачем матеріалів не можливо однозначно встановити, що спірна земельна ділянка дійсно входила до складу земель лісогосподарського призначення ДП "Брустурянського ЛМГ" в кварталі 15, виділ 3. Зазначені матеріали вказують тільки обриси (контури) земельної ділянки, яка перебуває в користуванні ДП "Брустурянського ЛМГ" та не вказують про співпадіння (накладення) меж, контурів, кутів та координат спірних земельних ділянок із ділянками лісового фонду, джерела такої інформації, відсутні схематичні зображення накладок, відсутні дані про площу накладки, її місцезнаходження тощо.
З наданих документів не вбачається, яким чином факт накладення земельної ділянки, наданої у власність гр. ОСОБА_1 , було встановлено.
Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що межі відведених земельних ділянок ДП "Брустурянському ЛМГ" в натурі (на місцевості) не встановлені та з суміжними землекористувачами та землевласниками не погоджені, відомості про спірні земельні ділянки в Державному земельному кадастрі не внесенні, тому відповідно до положень статтей 1, 17, 48 Лісового кодексу України, статтей 15, 79 Земельного кодесу України, відсутні правові підстави для задоволення позову.
Доказів, що спірні земельні ділянки у певний період часу обліковувались як землі лісогосподарського призначення (ліси) та у послідуючому цільове призначення даних земельних ділянок було змінено позивачем до суду так і не надано.
Твердження позивача про незаконну зміну цільового призначення спірних земельних ділянок можна вважати припущенням позивача.
Таким чином, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджують наявність порушень чинного законодавства в діях відповідачів, а саме: не надані докази наявності рішень органів державної влади або органів місцевого самоврядування стосовно надання в постійне користування ДП "Брустурянському ЛМГ" земельної ділянки для ведення лісогосподарської діяльності на території Лопухівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області; не надано доказів видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; не надані докази державної реєстрації такого права відповідними органами, уповноваженими на це законодавством; не надано доказів віднесення спірної земельної ділянки, до її надання у власність відповідачу, до категорії земель лісогосподарського призначення.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що місцевий суд неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи, його висновки не відповідають обставинам справи та суперечать матеріальному закону, що відповідно до ст. 376 ЦПК є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
Керуючись ст.ст. 268, 374,376, ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області задовольнити.
Рішення Тячівського районного суду від 05 березня 2020 року скасувати, ухвалити по справі нове рішення.
У задоволенні позову державного підприємства "Брустурянське лісомисливське господарство" до головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області та ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області про передачу у власність земельної ділянки площею 1,3000 га та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови суду складено 12 серпня 2021 року.
Головуючий
Судді