13 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 640/22404/19
адміністративне провадження № К/9901/28061/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Данилевич Н.А., перевіривши касаційну скаргу Генерального штабу Збройних Сил України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року у справі №640/22404/19 за позовом ОСОБА_1 до Генерального штабу Збройних сил України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду першої інстанції з позовом до Генерального штабу Збройних Сил України, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність щодо: поновлення ОСОБА_1 у попередньому військовому званні «підполковник»; поновлення на посаді військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 , або на іншій, не нижчій, ніж зазначена, посаді; включення до списків особового складу Збройних Сил України; виплати матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,
- зобов'язати поновити з 10 липня 2015 року у попередньому військовому званні «підполковник»;
- зобов'язати поновити з 10 липня 2015 року на військовій службі на посаді військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 , або на іншій, не нижчій, ніж зазначена, посаді;
- зобов'язати включити з 10 липня 2015 року до списків особового складу Збройних Сил України;
- зобов'язати виплатити з 10 липня 2015 року матеріальне і грошове забезпечення за час вимушеного прогулу;
- зобов'язати зарахувати час вимушеного прогулу (з 10 липня 2015 року) до вислуги років (як у календарному, так і пільговому обчисленні) та до строку, встановленого для присвоєння чергового військового звання.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2020 року позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Генерального штабу Збройних Сил України щодо поновлення ОСОБА_1 у попередньому військовому званні «підполковник»;
- зобов'язано Генеральний штаб Збройних Сил України поновити з 10 липня 2015 року ОСОБА_1 у попередньому військовому званні «підполковник»;
- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2020 року в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Генерального штабу Збройних Сил України щодо поновлення ОСОБА_1 у попередньому військовому званні "підполковник" та в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасовано, прийнято в цих частинах нове рішення про часткове задоволення позову:
- поновлено ОСОБА_1 на військовій службі на посаді військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 з 10 липня 2015 року;
- зобов'язано Генеральний штаб Збройних Сил України включити ОСОБА_1 до списків особового складу Збройних Сил України з 10 липня 2015 року;
- стягнуто з Генерального штабу Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 10 липня 2015 року по 12 квітня 2021 року;
- в решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2020 року залишено без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2021 року касаційну скаргу Генерального штабу Збройних Сил України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2020 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року в справі №640/22404/19 повернуто особі, яка її подала.
10 червня 2021 року до Суду повторно надіслано касаційну скаргу Генерального штабу Збройних Сил України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2020 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року в справі №640/22404/19.
Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2021 року касаційну скаргу Генерального штабу Збройних Сил України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2020 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року в справі №640/22404/19 повернуто особі, яка її подала.
02 серпня 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (відправлено засобами поштового зв'язку 30.07.2021).
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України, в редакції яка діє з 08 лютого 2020 року, підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
У поданій касаційній скарзі позивач з посиланням на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
За правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Дослідивши касаційну скаргу на предмет відповідності вищенаведеним вимогам КАС України, Суд установив, що у скарзі не зазначені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
При цьому касаційна скарга в частині наведених у ній обґрунтувань вимог до суду касаційної інстанції містить лише вказівку позивача на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, та посилання на підпункт «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, а саме, що суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Так, скаржник вказує, що відповідно до довідки-розрахунку №ВФЗ-315 від 16.03.2021 розмір грошового забезпечення позивача за період з 10.07.2015 по 20.11.2020 становить 880048,36 грн, що, на думку скаржника, свідчить про те, що така справа повинна була розглядатись за правилами загального позовного провадження. Крім того, скаржник посилається на те, що позивач обіймав посаду керівника державного підприємства (установи) - військового комісара Білокуракинсько-Троїцького об'єднаного районного військового комісаріату Луганської області, яка підпадає під перелік посад з високим та підвищеним корупційним ризиком.
Суд критично оцінює такі посилання, адже як зі змісту позовних вимог позивача, так і зі змісту ухвалених у цій справі судових рішень судів попередніх інстанції вбачається відсутність заявлення позивачем вимог про відшкодування шкоди, заподіяної рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що свідчить про безпідставність посилань скаржника на п. 2 ч. 4 ст. 12 КАС України.
Крім того, Суд зазначає, що Білокуракинсько-Троїцький об'єднаний районний військовий комісаріат Луганської області відповідно до п.п. 1, 6 Положення про військові комісаріати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 №389, є місцевим органом військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації в особливий період людських і транспортних ресурсів на відповідній території. Штатні посади військових комісаріатів комплектуються військовослужбовцями і працівниками Збройних Сил (далі - працівники) відповідно до їх штату та штатного розпису.
Суд звертає увагу на те, що позивач є військовослужбовцем та не відноситься до категорії службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище у розумінні примітки до статті 50 Закону України «Про запобігання корупції». Згідно з останньою під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, в цій статті розуміються, зокрема військові посадові особи вищого офіцерського складу, якими в силу частини другої статті 5 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» є військовослужбовці зі званнями: генерал-майор, контр-адмірал, генерал-лейтенант, віце-адмірал, генерал-полковник, адмірал, генерал армії України.
Інші аргументи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі та неповного з'ясування обставин справи судом апеляційної інстанції, що виключає можливість їхнього перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, межі якого визначені статтею 341 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2020 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року у справі №640/22404/19.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Генерального штабу Збройних Сил України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року у справі №640/22404/19 за позовом ОСОБА_1 до Генерального штабу Збройних сил України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії- повернути особі, яка її подала.
Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
СуддяН.А. Данилевич