Постанова
Іменем України
04 серпня 2021 року
м. Харків
справа №640/14276/17
провадження № 22-ц/818/1626/21
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Пилипчук Н.П. ,
суддів: Тичкової О.Ю., Маміної О.В.,
за участю секретаря судового засідання : Гармаш К.В..,
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють вимог щодо предмету спору - Департамент реєстрації Харківської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , законним представником якого є ОСОБА_3 , Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків),
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють вимог щодо предмету спору - Департамент реєстрації Харківської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , законним представником якого є ОСОБА_3 , Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), про витребування майна із чужого незаконного володіння, скасування реєстрації права власності та визнання права власності,,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2020 року, ухвалене суддею Якуша Н.В., в залі суду в м. Харків,
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на те, що згідно договору купівлі-продажу від 19.09.2008 року вона придбала у власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . 19.09.2008 року між нею та ПАТ КБ «Правекс Банк» був укладений договір іпотеки №6166-018/08Р. Зазначила, що на підставі виконавчого напису №338 від 24.03.2010 року ПН КМНО Сергєєва О.О. Київським ВДВС ХМУЮ було відкрите виконавче провадження №18835148 з примусового виконання виконавчого напису №338 виданого 24.03.2010 року ПН КМНО Сергєєвим О.О. про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить їй, для задоволення вимог ПАТ КБ «Правекс банк». Вказаною постановою було накладено арешт на вказане нерухоме майно. 28.05.2012 року Харківською філією ПП «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» в рамках виконавчого провадження були проведені повторні прилюдні торги щодо реалізації квартири АДРЕСА_1 . Згідно протоколу публічних торгів від 28.05.2012 року, переможцем було визнано ОСОБА_2 . У зв'язку з тим, що вона не погодилась із законністю реалізації квартири, вона звернулась до суду з позовом про визнанням недійсними прилюдних торгів та скасування протоколу про проведення прилюдних торгів. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 06.06.2013 року її позовні вимоги задоволено частково та визнано недійсними прилюдні торги, які відбулися 28.05.2012 року щодо реалізації квартири АДРЕСА_1 . Також, зазначеним рішенням позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк “Правекс Банк”, третьої особи по справі, було задоволено, визнано недійним протокол від 28.05.2012 № 77-02/047/12/1 проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, визнано недійсними прилюдні торги, що відбулися 28.05.2012, з реалізації арештованого майна - трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2 , що відбулись 28.05.2012, згідно протоколу від 28.05.2012 № 77-02/047/12/1 проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна. Зазначене рішення в цій частині не скасовано. Крім того, зазначила, що рішенням суду від 13.03.2014 року її позов про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, було задоволено. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України від 06 травня 2015 року, рішення Київського районного суду м. Харкова від 13.03.2014 року залишено без змін. Враховуючи наведене, на теперішній час у ОСОБА_2 відсутні підстави володіти майном на законних підставах. З огляду на те, що вона була власником квартири, то вважає, що має право на законне право витребування цього майна у ОСОБА_2 на підставі ст. 388 ЦК України.
У зв'язку із чим просила суд витребувати квартиру АДРЕСА_1 у ОСОБА_2 , скасувати запис №1664542 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності за ОСОБА_2 та визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_3 .
Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 26 листопада 2020 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду із вказаними вимогами. Посилається на те, що строки позовної давності не порушені, оскільки починаючи з 2014 року позивач неодноразово зверталася за судовим захистом своїх порушених прав.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду першої інстанції відповідає не в повному обсязі.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що наявні підстави для звернення ОСОБА_1 до суду з позовною вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння. Разом з тим, пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про визнання права власності на це майно не є необхідним для ефективного відновлення його права. Обгрунтованими у цій частині є лише вимоги позивача про витребування спірного нерухомого майна в порядку передбаченому частиною 1 статті 388 ЦК України. Оскільки встановлено порушення прав позивача, з огляду на те, що відчуження її майна відбулось без вираження її волі, спірна квартира підлягає витребуванню.
Між тим, оскільки позивачем було пропущено позовну давність для звернення до суду з цим позов, тому позов підлягає залишенню без задоволення.
Проте, повністю погодитися з таким висновком суду колегія суддів не може, виходячи з наступного.
Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 19 вересня 2008 року між АКБ «Правекс-Банк» (правонаступником якого є ПАТ «Правекс-Банк) та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, згідно умов якого остання отримала кредит у розмірі 167 800дол. США зі сплатою відсотків у порядку та розмірах встановлених договором строком 19 вересня 2022 року.
У забезпечення виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором, 19 вересня 2008 року між АКБ «Правекс-Банк» (правонаступником якого є ПАТ «Правекс-Банк) та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, згідно умов якого остання передала в іпотеку Банку нерухоме майно - трикімнатну квартиру АДРЕСА_4 .
У зв'язку з порушенням позичальником ОСОБА_1 умов кредитного договору, у вересні 2009 року ПАТ КБ «Правекс-Банк» звернулося до суду з позовом про стягнення з неї кредитної заборгованості.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 листопада 2010 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку кредитну заборгованість в розмірі 180 633 доларів США.
Також матеріали справи свідчать, що 24 березня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергєєвим О.О., за заявою іпотекодержателя АКБ «Правекс-Банк» (правонаступником якого є ПАТ «Правекс-Банк) в забезпечення договору іпотеки №6166-018/08/Р від 19 вересня 2018 року, було вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_1 .
На підставі вказаного виконавчого напису нотаріуса державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області було відкрито виконавче провадження (ВП №18835148).
В процесі виконання виконавчого напису, 28 травня 2012 року відбулися прилюдні торги, які проводилися Харківським філіалом ПП «СП Юстиція». За результатами торгів квартира, що належала на праві власності ОСОБА_1 , була продана ОСОБА_5 за 435 000грн., про що складено протокол від 28 травня 2012 року №77-02/047/12/1 проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна. На підставі вказаного протоколу ОСОБА_2 видано Акт №18835148 державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 05 червня 2012 року, який послужив підставою для видачі йому 12 червня 2012 року ПН ХМНО ОСОБА_6 за реєстровим №830 свідоцтва про придбання майна, яке було предметом іпотеки.
Із Акту №18835148 державного виконавця вбачається, що предмет іпотеки було реалізовано Харківською філією ПП «СП Юстиція», грошові кошти за придбану нерухомість у розмірі 374 100грн. сплачені на депозитний рахунок Головного управління юстиції у Харківській області згідно квитанції б/н від 30 травня 2012року, грошові кошти у розмірі 60 900грн. перераховані на рахунок ПП «СП Юстиція» як гарантійний внесок та комісійна винагорода згідно квитанції б/н від 25 травня 2012 року та квитанції б/н від 30 травня 2012 року. Розпорядженням державного виконавця №18835148/6 від 01 червня 2012 року грошові кошти в сумі 374 100грн., які надійшли на вищевказаний депозитний рахунок, були розподілені: 340 043,77грн. - на розрахунковий рахунок ПАБ «КБ «Правекс-Банк», 34 004,31грн. - виконавчий збір на р/р ГУДКУ згідно постанови №18835148 від 01 червня 2012р., та 51,92грн. - витрати за проведення виконавчих дій.
Також апеляційним судом встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 06 червня 2013 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 27 серпня 2013 року було визнано недійсними прилюдні торги, що відбулися 28 травня 2012 року щодо реалізації квартири, належної ОСОБА_1 , розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , та протокол від 28 травня 2012 року №77/02/047/12/1 з реалізації арештованого майна.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 13 березня 2014 року виконавчий напис від 24 березня 2010 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сергеєва О.О. за реєстровим №338 визнано таким, що не підлягає виконанню, та скасовано.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 09 липня 2014 року, залишеного без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2014 року, рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 березня 2014 року скасовано і ухвалено нове - про відмову ОСОБА_1 в позові.
Постановою Верховного Суду України від 04 березня 2015 року ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 травня 2015 року рішення апеляційного суду Харківської області від 09 липня2014 року скасовано із залишенням в силі рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 березня 2014 року.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 30 серпня 2016 року відмовлено в задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , приватного нотаріус Харківського міського нотаріального округу Панченко О.В., приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція», приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» в особі Харківської філії, відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Харківській області, треті особи: публічне акціонерне товариство комерційний банк «Правекс-Банк», Київський районний відділ у місті Харкові Державної міграційної служби України, Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про визнання недійсним акта державного виконавця про проведення прилюдних торгів та свідоцтва, виданого на підставі акта, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру, поновлення права власності шляхом визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні належним майном, скасування реєстрації, виселення та вселення в квартиру.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 21 лютого 2017 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 серпня 2016 року скасовано та в задоволенні позову відмовлено з інших підстав.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення апеляційного суду Харківської області від 21 лютого 2017 року залишено без змін.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 22.01.2018 - право власності на квартиру АДРЕСА_3 зареєстровано за ОСОБА_2 .
Згідно положень частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_1 , я на підставу своїх вимог посилається на те, що оскільки вона була власником спірної квартири, а у ОСОБА_2 відсутні підстави володіти майном на законних підставах, тому спірне нерухоме майно підлягає витребуванню у відповідача на її користь з одночасним визнання права власності на це майно за нею.
Згідно з ч. 1-2 ст.5, ч.1 ст.12, ч.1 ст.13, ч.1 ст.15 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
У статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.
У пункті 114 постанови від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.
У пунктах 83-86 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.
Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та приводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, суперечать конструкції захисту прав добросовісного набувача, не відповідають нормам права, які побудовані на оцінці балансу інтересів між власником, який втратив володіння майном, та добросовісним набувачем, а отже є неефективними.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Оскільки наразі в судовому порядку було визнано недійсними прилюдні торги, що відбулися 28 травня 2012 року щодо реалізації квартири АДРЕСА_3 , які були проведені в рамках виконання державним виконавцем виконавчого напису нотаріуса, який також в судовому порядку був визнаний таким, що не підлягає виконанню, спірна квартира безпідставно перебуває у користуванні ОСОБА_2 .
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, щодо порушення прав позивача та обгрунтованості позовних вимог в частині витребування майна з чужого незаконного володіння. При цьому пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про визнання права власності на це майно не є необхідним для ефективного відновлення його порушеного права.
Що стосується повним вимог в частині скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності за відповідачем, то колегія суддів зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV (у редакції, чинній з 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині витребування у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 спірної квартири за пропуском строку позовної давності суд першої інстанції належним чином не надав оцінки причинам пропуску цього строку.
Так, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.
За приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Дійсно у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №907/50/18 зроблено висновок про застосування норми права згідно якого за наявності правових підстав для витребування майна від добросовісного набувача відповідно до статей 387, 388 ЦК України мають застосовуватися положення статті 267 ЦК України.
Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України, зокрема відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Тлумачення частини першої статті 261 ЦК України дозволяє стверджувати, що початок перебігу позовної давності пов'язується з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи.
Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Суд зазначає, що і в разі пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою початок перебігу позовної давності визначається з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16).
Отже визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права (постанова Верховного Суду України від 27 травня 2014 року у справі №5011-32/13806-2012).
Частиною 5 статті 267 ЦПК України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Аналізуючи обставини справи колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 пропущено строк позовної давності з поважних причин.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач зверталась до суду з позовом Приватного підприємства “Спеціалізоване підприємство Юстиція” Харківська філія, Приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство Юстиція», треті особи: відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Харківській області, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк “Правекс Банк”, ОСОБА_2 про визнання недійсними прилюдних торгів, скасування протоколу про проведення прилюдних торгів.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 06 червня 2013 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 27 серпня 2013 року було визнано недійсними прилюдні торги, що відбулися 28 травня 2012 року щодо реалізації квартири, належної ОСОБА_1 , розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , та протокол від 28 травня 2012 року №77/02/047/12/1 з реалізації арештованого майна. Отже, рішення у цьому спорі набрало законної сили 27 серпня 2013 року.
Спір за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Правекс - Банк», Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сергєєва Олександра Олександровича про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню остаточно було вирішено ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 травня 2015 року.
Матеріали справи свідчать, що у січні 2013 року ОСОБА_1 зверталась до суду з позовом до ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , приватного нотаріусу Харківського міського нотаріального округу Панченко Оксани Валеріївни, Приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція», Приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» в особі Харківської філії, Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Харківській області, треті особи: Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Правекс- Банк», Київський районний відділ у місті Харкові Державної міграційної служби України, Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про визнання недійсним акту державного виконавця про проведення прилюдних торгів та свідоцтва, виданого на підставі акту, про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру, поновлення права власності шляхом визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння, усунення перешкод в користуванні належним майном, скасування реєстрації, виселення з квартири та вселення в квартиру.
Судове рішення, яким вирішено цей спір набрало законної сили 21 лютого 2017 року.
За результатом розгляду вказаного спору у задоволенні позовних вимог про витребування спірної квартири з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 було відмовлено, оскільки ці вимоги були заявлені нею з посиланням на ст.216 ЦК України, а не на ст.388 ЦКК України.
Отримавши відмову у задоволенні своїх вимог з таких підстав ОСОБА_1 в розумний строк звернулась до суду за захистом своїх прав.
Отже, позивачка не втрачала та не втратила інтерес до спірної кварти. Протягом тривало часу ОСОБА_1 намагається відновити своє порушене право власності та право на житло.
Відмова ОСОБА_1 у задоволенні попереднього позову про витребування спірної квартири з чужого незаконного володіння, з яким вона зверталася до суду у 2013 році, через посилання на неправильну юридичну кваліфікацію нею спірних правовідносин та посилання на неналежну ст.216 ЦК України, з урахуванням принципу «суд знає закони», на думку колегії суддів не може стати на заваді захисту порушеного права позивача.
Відповідно до ст. 1 першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.
Згідно зі ст. 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає особа на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.
Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або які законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13.05.2008 у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Отже, право ОСОБА_1 підлягає захисту в той час як ОСОБА_2 не позбавлений можливості вчиняти дії для повернення витрачених ним для придбання спірної квартири коштів, тому втрата спірного житла для ОСОБА_2 не буде надмірним тягарем для нього.
Згідно п.п.1,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням викладених обставин справи рішення суду в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про витребування у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_3 підлягає скасуванню та ухваленню в цій частині нового рішення про задоволення позову в цій частині.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про витребування квартири АДРЕСА_3 - скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих вимог.
Витребувати у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_3 .
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - Н.П. Пилипчук
Судді - О.Ю. Тичкова
О.В. Маміна