Провадження № 22-ц/803/552/21 Справа № 2-879/10 Суддя у 1-й інстанції - Стрельников О. О. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
11 серпня 2021 року м. Дніпро
колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Єлізаренко І.А, Красвітної Т.П.,
при секретарі - Піменовій М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на заочне рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2010 року
у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними зобов'язаннями,
У липні 2010 року ПАТ «ОТП Банк» звернулося до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 04 червня 2007 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі ЗАТ «ОТП Банк») ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 73 500 швейцарських франків, зі сплатою плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого відсотка у розмірі 5,49% річних та FIDR річних.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки, за умовами якого, остання поручилася перед кредитором за виконання усіх зобов'язань ОСОБА_1 .
У зв'язку з неналежним виконанням умов договору станом на 09 липня 2010 року утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 545 220 гривень 64 копійки, яку ПАТ «ОТП Банк» просило суд стягнути солідарно із відповідачів.
Заочним рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2010 року позов ПАТ «ОТП Банк» задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь ПАТ«ОТП Банк» 545 220 гривень загального боргу за кредитним договором від 04 червня 2007 року.
Вирішено питання про судові витрати.
Рішення суду мотивовано тим, що факт наявності боргу є доведеним, в зв'язку з чим з відповідачів необхідно стягнути солідарно на користь позивача суму заборгованості.
Не погодившись з рішенням суду відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором відповідачами було реалізовано квартиру, та повернуто банку грошові кошти в повному обсязі. Зазначив, що особистої участі у даній справі не приймав, оскільки його не було належним чином повідомлено про розгляд справи.
Від учасників справи відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 04 червня 2007 року між ЗАТ “ОТП Банк” та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №ML-301/338/2007 про надання кредиту в сумі 73 500 швейцарських франків. Відповідно до п.3 договору за користуванням кредитними коштами встановлено плаваючу процентну ставку в розмірі 5,49% + FIDR річних (а.с.8-11).
Відповідно до п.п.1.5.1, 4.1.1, 4.1.2, 4.1.3 договору повернення відповідної частини кредиту та сплата процентів здійснюється позичальником щомісяця у розмірі платежу та не пізніше дати платежу, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок. За порушення прийнятих на себе зобов'язань щодо повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені договором строки, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожний день прострочки. Зазначена пеня сплачується додатково до прострочених сум. За прострочення виконання боргових зобов'язань понад 15 календарних днів позичальник, крім пені, додатково сплачує на користь банка штраф у розмірі 0,01% від суми прострочених боргових зобов'язань, але не менше 25 гривень. За прострочення понад 30 календарних днів - 0,02% від суми прострочених боргових зобов'язань, але не менше 50 гривень.
З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, у той же день між ЗАТ “ОТП Банк” та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір поруки №SR-301/158/2007, згідно з яким остання зобов'язалася перед кредитором відповідати за належне виконання усіх зобов'язань ОСОБА_1 у їх повному обсязі, як солідарний із позичальником боржник.
Пунктом 1.9.1 кредитного договору встановлено, що незважаючи на інші положення цього договору банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначений банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем своїх зобов'язань за кредитним договором та/або договором поруки. В цьому випадку виконання боргових зобов'язань повинно бути проведено позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання вимоги.
09 липня 2009 року банком направлена ОСОБА_1 досудова вимога про необхідність погашення заборгованості за кредитним договором. За змістом вимоги, позичальник був зобов'язаний на протязі 30 днів з дня її отримання сплатити на рахунок банку заборгованість за тілом кредитом в розмірі 61 275,63 швейцарський франків, суму процентів за користування кредитом в розмірі 1 713,35 швейцарський франків, суму пені за порушення строків повернення кредиту 4 300,91 гривень, суму штрафів 75,00 гривень.
Згідно матеріалів справи, 10 грудня 2009 року відповідачем ОСОБА_1 була отримана досудова вимога про необхідність погашення заборгованості за кредитним договором, але заборгованість погашена не була.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем ОСОБА_1 умов кредитного договору, станом на 09 липня 2010 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 545 220 гривень 64 копійки, що складається із: заборгованості по кредиту - 457 518 гривень 93 копійки, заборгованості за процентами - 32 303 гривні 42 копійки, пені за прострочення виконання зобов'язань у розмірі 55 398 гривень 29 копійок.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
З огляду на зазначені норми матеріального права та встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зобов'язання має бути виконаним, а сума заборгованості стягнута в примусовому порядку.
Доводи апеляційної скарги про те, що в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором відповідачами було реалізовано квартиру за виконавчим написом нотаріуса, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки жодних доказів на підтвердження зазначених обставин, апелянтом суду надано не було.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Ухвалою суду від 24 лютого 2021 року у позивача було витребовано інформацію щодо виконавчого напису, на який посилається апелянт, однак жодних відомостей від банку не надійшло.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з розміром заборгованості, що підлягає стягненню, з наступних підстав.
За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Вказаний висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18.
Оскільки ПАТ «ОТП Банк» відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України пред'явило 09 липня 2007 року досудову вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, з цього моменту його право нараховувати проценти та пеню припинилося, тому стягненню підлягають: тіло кредиту в розмірі 60 892,86 швейцарських франків, що еквівалентно 457 518,93 гривень, проценти в розмірі 969,68 швейцарських франків, що еквівалентно 7 285,70 гривень та сума пені в розмірі 561,98 швейцарських франків, що еквівалентно 4 222,44 гривень, що згідно розрахунку позивача нараховані за обліковий період до липня 2007 року (а.с.59-60).
Задовольняючи позовні вимоги в частині солідарного стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив із того, що у останньої згідно статті 554 ЦК України виник солідарний обов'язок сплатити позивачу суму заборгованості, чого вона не виконала.
Проте, такий висновок суду першої інстанції є помилковим з наступних підстав.
Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє відповідне право кредитора.
За умовами договору №SR-301/158/2007 він діє до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором.
Умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника за основним договором або до виконання поручителем зобов'язань боржника за основним договором, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому у цьому випадку має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15).
Пред'явивши вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитом, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й був зобов'язаний пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від визначеного в досудовій вимозі строку.
Враховуючи, що банк скористався своїм правом вимагати дострокового виконання основного зобов'язання в повному обсязі у липні 2009 року, яка була отримана боржником 10 грудня 2009 року, однак з позовом до суду про стягнення заборгованості з боржника та поручителя банк звернувся лише 15 липня 2010 року, тобто після спливу шестимісячного строку, передбаченого частиною 4 статті 559 ЦК України на пред'явлення вимог до поручителя, порука ОСОБА_2 за договором поруки від 04 червня 2007 року №SR-301/158/2007 припинилась.
Суд першої інстанції залишив поза увагою вищезазначені обставини, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 465 149,66 гривень.
Згідно положень ст.141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» підлягають стягненню судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 1 445 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Заочне рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2010 року скасувати і ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором №ML-301/338/2007 від 04 червня 2007 року, укладеного між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_1 в загальному розмірі 469 027, 07 гривень, що складається із: заборгованості по кредиту в розмірі 457 518, 93 гривень, заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 7 285,70 гривні, та пені в розмірі 4 222, 44 гривень.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» судові витрати в розмірі 1 445 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: М.Ю.Петешенкова
Судді: І.А.Єлізаренко
Т.П.Красвітна