Провадження № 11-кп/803/2339/21 Справа № 175/3125/19 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
12 серпня 2021 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 липня 2021 року, якою продовжено застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, зокрема, щодо
ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Миропіль Солонянського району Дніпропетровської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 262, ч. 4 ст. 187 КК України,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
захисника - адвоката ОСОБА_5 ,
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 липня 2021 року продовжено обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 , тобто до 18 вересня 2021 року включно.
Мотивуючи прийняте рішення, суд першої інстанції враховуючи продовження існування ризиків, передбачених п. п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу зокрема обвинуваченому ОСОБА_6 , з метою захисту суспільного інтересу, з урахуванням обставин справи та особи обвинуваченого продовжив запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу та постановити нову ухвалу, якою обрати обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід не пов'язаний з позбавленням волі у вигляді цілодобового домашнього арешту за місцем його проживанням із застосуванням електронного засобу контролю та одночасним покладенням обов'язків, передбачених ст. ст. 194, 195 КПК України.
В якості доводів поданої апеляційної скарги адвокат посилається на те, що ухвала є незаконною та необґрунтованою, а тому підлягає скасуванню. В апеляційній скарзі наголошується на тому, що прокурор не вручав за три години клопотання про продовження запобіжного заходу, а лише оголосив його у судовому засіданні, що підтверджується відсутністю розписок про відмову в отриманні клопотання.
Також, зазначається апелянтом на те, що ОСОБА_6 має постійне місце проживання за місцем реєстрації: АДРЕСА_1 , власником вказаного домоволодіння є його матір, яка надала згоду на перебування ОСОБА_6 у вказаному домоволодінні. Указується також на те, що ОСОБА_6 до затримання працював, мав офіційне джерело доходу, має на утриманні цивільну дружину та малолітніх дітей, раніше не судимий, позитивно характеризується.
Окрім того, в апеляційній скарзі наголошується на тому, що в Кіровському районному суді м. Дніпропетровська триває провадження щодо ОСОБА_6 в межах якого щодо останнього змінено запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт, який ОСОБА_6 не порушує, що підтверджується листом відділення поліції.
Відсутність можливого ризику впливу на потерпілих, як наголошується в скарзі, підтверджується позицією потерпілих ОСОБА_8 , яка вказала, що погроз від ОСОБА_6 не отримувала.
Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого та захисника, які апеляційну скаргу підтримали, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду в межах апеляційної скарги.
Вирішуючи питання законності судового рішення, ухваленого щодо обвинуваченого суд зазначає таке.
Згідно із ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу. Під час здійснення судового провадження судом присяжних питання, передбачене цією частиною, вирішує головуючий.
Згідно з вимогами ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
В силу вимог ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Частиною 5 статті 199 КПК України, передбачено, що слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Згідно зі ч. 3 ст. 199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого дотримався вищезазначених вимог кримінального процесуального закону.
Апеляційним судом встановлено, що в провадженні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська перебуває на розгляді обвинувальний акт у кримінальному провадженні зокрема щодо ОСОБА_6 за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 262 КК України.
До суду першої інстанції надійшло клопотання прокурора про продовження в тому числі обвинуваченому ОСОБА_6 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
21 липня 2021 року, судом першої інстанції у судовому засіданні було розглянуто клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, зокрема, щодо обвинуваченого ОСОБА_6 ..
Згідно з вимогами п. п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського Суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку застосування запобіжного заходу та обґрунтовано дійшов висновку про існування тих обставин, що можуть перешкодити завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання особи під вартою.
Так, суд першої інстанції, врахував те, що ризики, передбачені ч. ч. 1, 2, 3, 5 ст. 177 КПК України, які стали підставою для обрання та продовження запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 продовжують існувати.
Поряд з цим, суд першої інстанції, при вирішення питання про доцільність продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу, взяв до уваги те, що останній перебуваючи в іншому кримінальному провадженні під домашнім арештом, його не порушував, однак дійшов до неупередженого висновку про те, що інший запобіжний захід окрім тримання під вартою не забезпечить належної процесуальної поведінки ОСОБА_6 та невілювання наведених вище ризиків.
Ураховуючи сукупність обставин, в тому числі стадію судового провадження, а також дані про особу ОСОБА_6 , дійшов об'єктивного висновку про відсутність даних які б свідчили, що ризики перестали існувати, а більш м'які запобіжні заходи не спроможні забезпечити належний розгляд провадження та виконання ОСОБА_6 процесуальних обов'язків, та про необхідність продовження обвинуваченому строку дії застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Ці висновки узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини, який неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також зважає на практику ЄСПЛ, зокрема, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Колегія суддів погоджується з висновками суду, що у цьому кримінальному провадженні суспільний інтерес превалює над принципом поваги до свободи обвинуваченого ОСОБА_6 та саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, а менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити уникнення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Отже, суд першої інстанції ретельно перевірив доводи прокурора про доцільність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому й доводи сторони захисту про необхідність зміни запобіжного заходу на більш м'який, та належно з'ясував всі обставини, які мають значення для вирішення цих питань.
Разом з цим, колегією суддів не встановлено переконливих відомостей про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою, як не надано і таких доказів в судовому засіданні апеляційного суду стороною захисту.
З огляду на викладене, доводи скарги про те, що прокурором та судом не обґрунтовані ризики, є безпідставними і такими, що не відповідають фактичним обставинам провадження, оскільки наявність у провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які існували на момент обрання запобіжного заходу, не зменшились є обґрунтованими та об'єктивно існують, а тому для їх запобіганню було продовжено застосування щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою.
Апеляційний суд, також, не вбачає й підстав для застосування щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або ж особистого зобов'язання та погоджується з висновком суду першої інстанції, який зазначив, що запобіжний захід, окрім тримання під вартою, не зможе забезпечити виконання процесуальних обов'язків покладених на обвинуваченого.
При цьому, продовжений запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу та не суперечить позиції ЄСПЛ у справі Самойлович проти України (Samoylovichv. Ukraine, заява № 28969/04 від 16.05.2013), яка полягає в тому, що «у випадку особливої тривалості тримання під вартою особи, підстави для цього повинні бути виключно серйозними».
Отже, вирішуючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого, суд в повній мірі обґрунтував своє рішення щодо необхідності продовження застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження, врахувавши при цьому й практику ЄСПЛ.
Разом з цим, колегія суддів й зважає на тривалість строку застосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, сукупний строк якого перевищує три роки, в той же час, на думку апеляційного суду, у цьому провадженні існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступлення від принципу поваги до особистої свободи, а також забезпечує не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Водночас, враховуючи те, що на цей час, судом першої інстанції ще не прийнято остаточного рішення й судовий розгляд ще триває, а також положення ст. 28, ч. 1 ст. 318 КПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів вважає за необхідне, звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання розумних строків розгляду цього кримінального провадження та вжити термінових заходів щодо дотримання вищенаведених вимог кримінального процесуального закону.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є вмотивованим і обґрунтованим, та ухвалене у відповідності до вимог кримінального процесуального закону й на підставі об'єктивно з'ясованих обставин провадження, які підтверджені достатніми доказами, дослідженими й оціненими судом, та не убачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 липня 2021 року, якою продовжено застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, зокрема, щодо ОСОБА_6 , - залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4