Провадження № 22-ц/803/3416/21 Справа № 199/531/20 Суддя у 1-й інстанції - Подорець О. Б. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
04 серпня 2021 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю.,
за участю секретаря - Солодової І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_3 , на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 17 грудня 2020 року та додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 11 січня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Управління-служба у справах дітей Амур-Нижньодніпровської районної у м.Дніпрі ради про зобов'язання не чинити перешкоди в користуванні квартирою, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
У січні 2020 року ОСОБА_4 звернулася до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06.07.2017 року вирішено вселити ОСОБА_4 та її малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в квартиру АДРЕСА_1 .
При цьому, відповідач довгий час ухилялася від виконання рішення суду. На підставі вказаного рішення було відкрито виконавче провадження.
Фактичне вселення позивача та її малолітнього сина здійснено 05.02.2019.
Утім, вже з 06.02.2019 відповідач почала чинити перешкоди в доступі до квартири, шляхом зміни замків від вхідних дверей, тоді як речі позивача та її малолітнього сина залишилися у квартирі.
На сьогоднішній день, позивач не має можливості проживати у квартирі, оскільки там проживають особи з якими відповідач уклала договір оренди, що є перешкодою у проживанні позивача та її дитини та використанні ними даної квартири.
На підставі викладеного, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд зобов'язати ОСОБА_6 не чинити ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання надати можливість проживання їм в одній із кімнат вказаної квартири, стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 86 185,93 грн., моральну шкоду у розмірі 107 589,94 грн., а також судові витрати по справі (а.с.1-4,137-140,194,212).
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 17 грудня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_4 - задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_6 не чинити ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання надати можливість проживання їм в одній із кімнат вказаної квартири.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 на відшкодування матеріальної шкоди 86 185 грн. 93 коп. та 10 000 грн. 00 коп. на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання розподілу судових витрат. В решті позовних вимог - відмовлено.
Додатковим рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 11 січня 2021 року стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу в розмірі 9 950 грн. 00 коп. та витрати пов'язані із залученням експерта в розмірі 9 420 грн. 00 коп.
Не погодившись з такими рішеннями, ОСОБА_6 подала до суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила їх скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
ОСОБА_4 теж подала до суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 17 грудня 2020 року змінити в частині стягнення моральної шкоди та стягнути з ОСОБА_6 на її користь моральну шкоду в розмірі 22,78 мінімальних заробітних плат, що в гривневому еквіваленті, станом на дату подання позову до суду першої інстанції, становить 107 589, 94 грн. в повному обсязі. Разом з тим, просила суд відповідно змінити і розподіл судових витрат, в іншому рішення суду залишити без змін.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваних рішень суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду та додаткове рішення - без змін, з огляду на таке.
Судом встановлено, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 06.07.2017 вирішено вселити ОСОБА_4 та її малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в квартиру АДРЕСА_1 . Також вказаним рішенням суду встановлено, що ОСОБА_4 та її малолітній син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , набули право користування спірною квартирою АДРЕСА_1 з моменту вселення в квартиру, як члена сім'ї власника.
Також, що ОСОБА_7 та її малолітній син ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в установленому законом порядку зареєстровані за місцем проживання.
На виконання рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06.07.2017 видано виконавчий лист.
Постановою державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби м.Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Гомілко А.Є. від 05.03.2018 відкрито виконавче провадження з виконання рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06.07.2017 року.
Постановою державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу ДВС м.Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Меюс А.О. від 05.02.2019 закінчено виконавче провадження з виконання рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06.07.2017 року.
Судом також було встановлено, що відповідач ОСОБА_6 після виконання рішення суду від 06.07.2017 року перешкоджає позивачу ОСОБА_4 та її малолітній дитині користуватись житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 , що не було спростовано представником відповідача, а навпаки - визнано факт здачі спірної квартири в оренду, а також підтверджується зверненнями позивача до органів поліції.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції врахував той факт, що дана справа стосується також і прав малолітньої дитини, яка в силу свого віку не може самостійно визначати своє місце проживання, та виходив з того, що, оскільки, спірна квартира є єдиним житлом позивача та її малолітнього сина, які мають право користування даним житловим приміщенням, та вони зареєстровані в ньому, тому дійшов до висновку про задоволення даного позову в частині зобов'язання ОСОБА_6 не чинити ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання надати можливість проживання їм в одній із кімнат вказаної квартири.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно ст.156 ЖК України, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Кожній особі, окрім інших прав, гарантовано право на повагу до її житла, яке охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла (пункт 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод).
Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999).
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у це право (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. theUnitedKingdom), заява № 19009/04, п. 50; рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitsky v.Ukraine» заява № 30856/03, п. 41).
Конституція України у ст.47 проголошує, що кожен має право на житло, як одного з природних і невід'ємних прав людини. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.
Як було встановлено судом першої інстанції, рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 06.07.2017 вирішено вселити ОСОБА_4 та її малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в квартиру АДРЕСА_1 . Також вказаним рішенням суду встановлено, що ОСОБА_4 та її малолітній син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , набули право користування спірною квартирою АДРЕСА_1 з моменту вселення в квартиру, як члена сім'ї власника.
Відповідно до вимог ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Крім того, стаття 124 Конституції України передбачає, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
З урахуванням викладеного, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 щодо порушення судом першої інстанції її права вільного володіння та розпорядження майном, що належить скаржниці на праві приватної власності, як безпідставні.
ОСОБА_4 в своїй апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції було необґрунтовано зменшено розмір моральної шкоди, який підлягає до стягнення з відповідачки на її користь.
Колегія суддів не погоджується з такими доводами апеляційної скарги позивачки, з наступних підстав.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166,1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, які особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Крім того, збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).
Для настання деліктної відповідальності за статтями 1166, 1167 ЦК України необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина.
Незважаючи на те, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди, позивач повинен довести, що протиправні дії вчинено саме особою, до якого пред'явлено позов.
Так, в ході розгляду справи, судом першої інстанції було встановлено, що саме дії відповідача призвели до того, що позивач ОСОБА_4 зі своїм малолітнім сином була вимушена винаймати житло для проживання, у зв'язку із чим, і витрачати кошти за договором оренди житла, а тому, суд дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди в розмірі 86 185 грн. 93 коп.
Водночас, згідно з приписами статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Разом з тим, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Встановивши фактичні обставини даної справи, з урахуванням засад розумності та справедливості, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000, 00 грн., оскільки неправомірними діями відповідача позивачу та її малолітній дитині було заподіяно моральну шкоду, яка виразилася у душевних стражданнях у зв'язку із не доступом до свого та дитини зареєстрованого місця проживання і вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя та життя її малолітньої дитини.
ОСОБА_6 в своїй апеляційній скарзі також просила скасувати додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 11 січня 2021 року, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів не погоджується з такими доводами, оскільки, відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу та витрат, пов'язаних із залученням експерта.
Відповідно до частин першої-шостої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Так, стягнуті додатковим рішенням суду першої інстанції судові витрати є документально підтверджені та доведені, тому вказані доводи спростовуються наявними в матеріалах даної цивільної справи доказами.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Інші доводи апеляційних скарг щодо порушення судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права, не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до чинного законодавства, та не спростовують законність оскаржуваних судових рішень.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх.
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, рішення суду та додаткове рішення відповідають фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційних скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують, тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.
За таких обставин, апеляційний суд залишає апеляційні скарги без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи судове рішення без змін, не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_3 , - залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 17 грудня 2020 року - залишити без змін.
Додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 11 січня 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: О.В. Лаченкова
М.Ю. Петешенкова