03 серпня 2021 року м. Дніпросправа № 280/9279/20
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Чумака С.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12 березня 2021 року в адміністративній справі №280/9279/20 (головуючий суддя I інстанції - Лазаренко М.С.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач 17.12.2020 року звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просила:
- визнати протиправною відмову відповідача, скасував рішення від 07.12.2020 року №154, у відмові в зарахуванні їй до суддівського стажу період роботи консультантом Запорізького районного суду з 10.11.1993 року по 30.11.1996 року згідно із заявою від 04.12.2020 року;
- зобов'язати відповідача зарахувати до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивачу стаж роботи консультантом Запорізького районного суду за період з 10.11.1993 року по 30.11.1996 року.
В обґрунтування вимог зазначено, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області з 12.02.2019 року та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 84%, обчисленому відповідно до Закону України від 07.07.2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». Позивач вказує, що 03.11.2020 року дізналась, що до її суддівського стажу не зарахований період її роботи консультантом Запорізького районного суду, у зв'язку із чим вона 04.12.2020 року подала до пенсійного органу заяву про зарахування до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці стаж роботи консультантом Запорізького районного суду за період з 10.11.1993 року по 30.11.1996 року, що передбачено статтею 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. Проте, рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області від 07.12.2020 року №154 відмовлено їй у перерахунку стажу.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 12 березня 2021 позов задоволено частково.
Визнатно протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, скасував рішення від 07.12.2020 року №154, у відмові в зарахуванні ОСОБА_1 до суддівського стажу період роботи консультантом Запорізького районного суду з 10.11.1993 по 30.11.1996, згідно із заявою від 04.12.2020.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 стаж роботи консультантом Запорізького районного суду за період з 10.11.1993 року по 30.11.1996 року.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обгрунтування апеляційної скарги зазначено, що розрахунок стажу роботи судді складається на день видання наказу про відрахування судді зі штату у зв'язку з виходом у відставку. Так, стаж роботи позивача на посаді судді зазначений у розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виданого Хортицький районним судом м.Запоріжжя та становить 22 роки 02 місяці 11 днів за період з 01.12.1996 року по 05.02.2019 року, а тому пенсійним органом стаж не розраховувався взагалі. Проте, вказана обставина судом першої інстанції залишена поза увагою.
Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, а тому в суді апеляційної інстанції справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів в порядку письмового провадження, про що сторони повідомлені належним чином.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на скаргу, встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області з 12.02.2019 року , отримує щомісячне грошове утримання судді у відставці у розмірі 84% суддівської винагороди, обрахованої відповід до Закону №2453.
З тексту адміністративного позову вбачається, що позивач 04.12.2020 року звернулась до пенсійного органу із заявою про зарахування до суддівського стажу періоду її роботи консультантом Запорізького районного суду з 10.11.1993 року по 30.11.1996 року (а.с.3).
В адміністративному позові ОСОБА_1 вказує, що 03.11.2020 року при зверненні до пенсійних органів з'ясувалось, що до її суддівського стажу не зараховний вказаний період роботи.
Листом за №0800-0209-8/66465 від 10.12.2020 року пенсійний орган повідомив ОСОБА_1 про неможливість зарахування зазначеного періоду роботи до суддівського стажу, оскільки зазначена посада не передбачена ст.137 Закону №2453. Крім того, зазначено, що згідно подання Хортицького районного суду м.Запоріжжя про встановлення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 12.02.2019 року №01-23/63/2019-Вих, та розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, становить 22 роки 02 місяці 11 днів за період з 01.12.1996 року по 05.02.2019 року (а.с.10).
Не погодившись з відмовою пенсійного органу, позивач оскаржила таку відмову до суду.
Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та не застосування до даних правовідносин вимог ст.122 КАС України з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, на думку колегії суддів для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини и не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, згідно із частиною третьою якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Апеляційний суд звертає увагу, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Загальне правило щодо необхідності вчинення особою активних дій з метою призначення, перерахунку, виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці чи з'ясування видів та розміру складових, які враховані при розрахунку такого утримання шляхом подання відповідних заяв визначено Порядком подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці територіальними органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного Фонду України від 25.01.2008 року №3-1 (далі по тексту - Порядок №3-1).
Відповідно до п.1 розділу ІІІ Порядку №3-1 одним з документів, що додається до заяви про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є розрахунок стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Форма цього розрахунку визначена Додатком 3 (в редакції на час призначення позивачу щомісячного довічного грошового утримання - 12.02.2019 року).
Розрахунок стажу роботи судді складається на день видання наказу про відрахування судді зі штату суду у зв'язку з виходом у відставку.
З наведеного вбачається, що стаж роботи судді у відставці визначається розрахунком стажу роботи судді, який складається на день видання наказу про відрахування судді зі штату суду у зв'язку з виходом у відставку.
Стаж роботи позивача, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно розрахунку Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 12.02.2019 року становить 22 роки 02 місяці 11 днів за період з 01.12.1996 року по 05.02.2019 року (а.с.39).
Матеріали справи не містять відомостей щодо оскарження позивачем вказаного розрахунку.
Згідно і п.1 розділу IV Порядку №3-1 приймання, розгляд та опрацювання заяви та документів, необхідних для призначення (перерахунку) щомісячного довічного утримання, органами, що призначають щомісячне довічне утримання, здійснюється відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за №1566/11846 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 року №13-1).
У разі звернення пенсіонера видається виписка з розпорядження про призначення (перерахунок) пенсії з інформацією про періоди страхового стажу та заробітної плати (доходу), яка врахована при розрахунку пенсії (пункт 4.9 вказаного Порядку № 22-1).
Як зазначено в адміністративному позові, ОСОБА_1 перебуває на обліку в пенсійному органі з 12.02.2019 року.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 року у справі №510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/ помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 року №340/1019/19).
Апеляційний суд зазначає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка його отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення грошового утримання чи був здійснений його перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий розрахунок грошового утримання чи розрахунок його складових.
Отже, з дня отримання виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці особою, якій призначене таке утримання, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання грошового утримання, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеного (перерахованого) їй грошового утримання звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Як свідчать матеріали справи, позивач 12.02.2019 року звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та надала до заяви відповідні документи( в тому числі розрахунок стажу судді).
Саме з цього часу позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області та отримує призначене їй відповідачем щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 84% суддівської винагороди за Законом №2453.
Таким чином, отримавши виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у березні 2019 року, позивач повинна була дізнатись про його розмір, який обчислювався та виплачувався відповідачем на підставі наданих документів.
Отже, з дня отримання позивачем виплати грошового утримання у березні 2019 року, якій призначене таке утримання у лютому 2019 року, позивач вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Проте, згідно тексту адміністративного позову ОСОБА_1 з'ясувала лише 03.11.2020 року, що пенсійним органом при обчисленні розміру грошового утримання не враховано стаж її роботи за період з 10.11.1993 року по 30.11.1996 року, у зв'язку із чим вона 04.12.2020 року звернулась до пенсійного органу про зарахування їй до стажу роботи судді, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання вказаного вище періоду роботи.
З позовом ОСОБА_1 звернулась до суду 17.12.2020 року, тобто майже через два роки після того, як повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Заяви про поновлення строку звернення до суду позивачем не подавалось, будь-яких доказів поважності пропуску такого строку адміністративний позов та матеріали справи не містять.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Вказаного правового висновку дійшла Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду в постанові від 31.03.2021 року у справі №240/12017/19.
Відтак, колегія суддів зазначає, що отримання позивачем листа відповідача від 10.12.2020 року у відповідь на її заяву не змінює момент, з якого позивач повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почала вчиняти більш ніж через 1 рік 9 місяців після отримання пенсії за березень 2019 року
Аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
За таких обставин колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не додержано норм процесуального права, у звязку з тим, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, не навівши при цьому поважних та об'єктивних причин пропуску вказаного строку.
Судом апеляційної інстанції не встановлено та не знайдено будь-яких підстав для визнання причин пропуску строку звернення позивача до адміністративного суду з вказаними позовними вимогами поважними, матеріали справи таких підстав не містять.
Відповідно до частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно частини першої статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
За таких обставин колегія суддів вважає, що судом першої інстанції прийнято рішення з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та порушенням норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення та прийняття постанови про залишення позовної заяви без розгляду.
Керуючись статтями 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12 березня 2021 року в адміністративній справі №280/9279/20 задовольнити частково.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12 березня 2021 року в адміністративній справі №280/9279/20 скасувати.
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії залишити без розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий - суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Чабаненко
суддя С.Ю. Чумак